• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Судова система в романо-германській правовій сім'ї

Роль та значення конституційного правосуддя
у правових системах континентального права.

Елементом конституційного правосуддя, його сутністю є конституційний контроль, тобто перевірка нормативно-правових актів з точки зору їх відповідності конституції. Контроль за конституційністю законів є основним повноваженням конституційної юстиції.

Серед відомих у світі моделей конституційного правосуддя виділяється європейська модель. Сутність її полягає у здійсненні конституційного правосуддя спеціальними органами. Вона виникла на початку ХХ ст. значно пізніше американської (яка з’явилась на початку ХІХ ст.) І це було пов’язано, по-перше, з тим, що у більшості країн Європи досить довгий період часу використовувалась така форма державного правління як монархія, що усувало можливість перевірки актів щодо їх конституційності, по-друге, пануюча теорія про народний суверенітет (Ж.Ж. Руссо) усувала можливість перевірки закону, який приймався народом або представницьким органом, з приводу його неправомірності (неправильності).

У ряді правових систем континентального типу застосовується модель, яка поєднує елементи американської та європейської моделі. Наприклад, у Португалії та Греції конституційне правосуддя здійснюється як судами загальної юрисдикції, так і спеціалізованими судами.

До спеціалізованих судів і квазісудових органів відносять конституційні ради, конституційні палати вищих судових органів загальної юрисдикції, конституційні суди.

Перші спеціалізовані суди конституційної юрисдикції з’явились в Австрії та Чехії після першої світової війни, але широке поширення європейської моделі конституційного правосуддя відбувається після другої світової війни.

На сучасному етапі конституційні суди — це судові органи, діяльність яких здійснюється у процесуальних формах наближених до судів загальної юрисдикції. У ряді країн ряд положень про конституційні суди включені до Конституції у розділах, що стосуються судової влади (Португалія, Чехія, Росія, Україна). Цим підкреслюється зв’язок конституційного правосуддя з судами загальної юрисдикції.

Квазісудові органи — це спеціалізовані органи, що мають такий же склад, формування та повноваження, що і спеціалізовані суди, але відрізняються рядом процесуальних моментів (відсутністю змагальності і гласності). Прикладом може бути Конституційна Рада Франції.

До особливостей формування та функціонування Конституційних судів можна віднести те, що:

При формуванні спеціалізованих органів беруть участь кілька гілок влади, представлених різними державними органами. Австрія, Франція, Росія – половина членів призначається Президентом, а друга половина парламентом. Винятком є ФРН -де половина Федеративного Конституційного суду призначається бундестагом, а половина бундесратом. В Іспанії король призначає суддів за пропозиціями палати депутатів, сенату, уряду, вищої Ради магістратури.

Судді призначаються або обираються на відносно короткий строк, і лише в небагатьох країнах строк перебування їх на посаді обмежується досягненням певного віку (Австрія), може бути обмеження вибору (призначення) особи на другий строк. Ротація (зміна членів конституційного суду через певний період) передбачена в Іспанії, Франції – 1/3 складу через 3 роки.

Середовище формування має значно ширшу основу, якщо суди загальної юрисдикції формуються виключно із професійних суддів, то суддями органів конституційного правосуддя можуть бути і викладачі права, державні службовці, політичні діячі. Але слід зауважити, що на даний час спостерігається тенденція: формування конституційних судів здійснюється виключно з осіб, які мають вищу юридичну освіту та тривалий стаж професійної юридичної діяльності.

За внутрішньою організаційною структурою органи конституційного правосуддя країн РГПС поділяють на дві групи:

Для першої групи, яка становить більшість, характерна проста організація, крім адміністративного апарату, вони мають більше організаційних підрозділів.

Розгляд конституційних справ здійснюється, як правило, всім складом суду на загальних засіданнях (тут вимагається лише наявність встановленого кворуму).

Так, конституційний суд Італії діє в пленарному порядку. Скликається головою, який призначає доповідача по справі та встановлює день слухання. Для рішення потрібен кворум (11 суддів) та присутність хоча б одного судді із тих, які були призначені парламентом, Президентом та вищою магістратурою.

Але в деяких країнах, наприклад в Австрії склалась практика, яка, правда, не передбачена законодавством, проведення засідань т.зв. малого сенату. Публічні засідання резервуються для справ, які мають важливе політичне значення.

В другій групі країн (їх менше) органи конституційного правосуддя мають більш складну організаційну структуру (Іспанія, Німеччина).

Тут законодавством передбачено, що конституційний суд розглядає і вирішує питання, як на пленарних засіданнях за участю всіх суддів, так і на засіданнях палат – сенатів, які є постійнодіючими органами.

В Іспанії та Німеччині до складу палат входить рівне число суддів. По 6 в Іспанії; по 8 в Німеччині. В Іспанії також визначена виключна компетенція пленуму, а всі решта питань віднесено до компетенції палат. В Німеччині, окрім цього, ще є конституційні суди в кожній із земель.

В романо-германській правовій системі в Конституції, а також в спеціальних законах визначається компетенція органів конституційного правосуддя.

Щодо визначеності компетенції, тобто чи є вичерпний перелік питань, які вирішують ці органи, то існує два підходи.

В більшості країн конституція дає вичерпний перелік питань, які вирішує конституційний суд (Італія, Іспанія), і він не може бути змішаний.

В інших країнах (Іспанія, Чехія) перелік не вичерпний, і він може бути доповнений або скорочений. Так, в Конституції Іспанії йдеться про те, що до юрисдикції конституційного суду відноситься вирішення не лише вказаних в ній питань, але й питання, передбачені в органічних законах.

Предметна компетенція органів конституційного правосуддя визначається їх природою як головних органів судового захисту Конституції. Аналіз сучасного законодавства дозволяє виділити чотири основні групи повноважень:

1) пов’язані із забезпеченням верховенства Конституції в системі джерел національного права і контроль за конституційністю нормативно-правових актів і міжнародних договорів; офіційне тлумачення Конституції і законів;

2) пов’язані із забезпеченням дотримання принципу розподілу влад і розгляд спорів про компетенцію між державними органами і між державою та її частинами (у федераціях);

3) пов’язані із захистом прав і свобод людини; процедури "ампаро", конституційна скарга; контроль за проведенням виборів і референдумів, вирішення виборчих спорів;

4) захист конституції від порушень її вищими посадовими особами, політичними партіями, розгляд справ в порядку імпічменту або участі в ній. При цьому слід мати на увазі, що:

– по-перше, не всі органи конституційного правосуддя здійснюють вказані вище повноваження;

– по-друге, в окремих державах є такі питання, як оголошення неконституційною бездіяльність державних органів чи посадових осіб.

Головною функцією органів конституційного правосуддя є здійснення контролю за дотриманням конституції в процесі правотворчості шляхом перевірки законів на відповідність їх конституції.

Залежно від часу, розрізняють дві форми конституційного контролю: попередній (превентивний) і наступний (репресивний).

Перший – це перевірка конституційності нормативно-правового акту до його прийняття, промульгації чи вступу в силу.

Другий – це перевірка вже діючих нормативних актів.

У Євромоделі більше застосовують другий вид контролю, лише у Франції здійснюється попередній контроль, до промульгації нормативно-правового акту Президентом.

За формою, контроль є абстрактний та конкретний. Абстрактний є контролем власне романо-германської правової системи, орган конституційного правосуддя вирішує питання про конституційність нормативно-правового акту без відносно до будь-якого конкретного питання в загальній формі. Конкретний контроль передбачає розгляд конституційності нормативного акту у зв’язку з розглядом конкретної справи.

Одним з важливих питань є визначення кола суб’єктів, які можуть звертатись з перевіркою конституційності нормативно-правових актів.

Для європейської моделі характерним є визначення кола суб’єктів: це вищі органи держави (голова, уряд, парламент); державні органи політико-адміністративних одиниць суб’єктів федерації; суди та інші правоохоронні органи (генеральна прокуратура, міністерство юстиції, омбутсмен), фізичні та юридичні особи. Але до цього ж, в багатьох країнах проводиться диференціація суб’єктів права залежно від виду нормативно-правових актів. Право органів конституційного правосуддя за своєю ініціативою порушували перевірку нормативно-правових актів передбачено в законодавстві Австрії, але це стосується лише певного кола нормативно-правових актів.

У більшості країн євромоделі об’єктом конституційного контролю стають міжнародні договори. Але враховуючи принцип примату міжнародного законодавства над національним, конституційний контроль за міжнародними договорами має такі особливості:

1) за загальним правилом, його об’єктом є не ратифіковані договори, а їх проекти;

2) визнання міжнародного договору таким, що відповідає Конституції, тягне зміни не договору, а самої Конституції.

Офіційне тлумачення Конституції здійснюють органи конституційного правосуддя у всіх країнах РГПС. Інколи у Франції, Італії, Португалії вони поєднують це повноваження з іншим органом, як правило, Верховним судом.

Тлумачення може бути нормативне і казуальне (по конкретній справі). Але на відміну від американської моделі, де казуальне тлумачення є обов’язковим лише для тих суб’єктів, для яких воно здійснювалось, тут казуальне тлумачення є загальнообов’язковим.

2. Справи, пов’язані з дотриманням принципу розподілу влад можна поділити на дві групи:

Перша – коли орган розглядає спори про компетенцію між будь-якими державними органами (Іспанія).

Друга – спори про компетенцію між владою і навіть в межах однієї гілки влади.

Найчастіше трапляються такі спори:

1) між законодавчою владою і виконавчою з приводу нормотворчості (Франція, між парламентом та урядом);

2) спори між судовою та виконавчою владою (Австрія, між судом та адміністративними органами);

3) розгляд спорів в межах судочинства (Австрія, між звичайними та спеціалізованими судами.

Розгляд спорів між державою та її складовими частинами. У ФРН спори між федерацією і землями, найчастіше виникають спори з приводу дотримання меж компетенції між федеральним та земельним законодавством. Цей конфлікт вирішується у формі абстрактної перевірки дійсності правових приписів.

Взагалі вирішуючи спори, не лише між федерацією та її частинами, але й в унітарних державах органи конституційного правосуддя покликані забезпечити, з одного боку, дотримання конституційних гарантій правового статусу федерації, автономної області, місцевого самоврядування, з іншого – захистити цілісність і єдність держави.

3. Повноваження органів конституційного правосуддя у сфері безпосереднього захисту прав особи є чи не найбільш застосовувані. Здійснюються вони скаргою (т.зв. конституційною скаргою), яка має субсидіарний характер: вона подається до конституційного суду тільки після того, як була розглянута в інших, загальних адміністративних судах, і результати розгляду не задовольнили заявника. Офіційному розгляду конституційної скарги передує її прийняття.

У ФРН цим займається спеціальна комісія конституційного суду. Скарга може бути внесена будь-якою особою, яка вважає себе обмеженою державною владою у своїх правах, але вона також має довести, що шкода, яка їй нанесена, має "всезагальне значення".

В Іспанії застосовується т.зв. процедура ампаро (скарги на дії чи акт органів влади, які порушують права та свободи людини), розглядається і вирішується чи дія і акт, які порушують права і свободи людини, закріплені у конституції. По суті ампаро є поєднанням абстрактного та конкретного контролю/ оскільки рішення по ній може мати індивідуальний характер стосовно тільки заявника.

Щодо захисту виборчих прав, то в ряді країн конституційний суд виступає вищим виборчим судом (Австрія, Італія, Португалія, Франція), але тут є два моменти:

1) здійснення контролю за виборчим процесом. У Франції, Конституційна Рада контролює хід голосуванням, висловлює думку про організацію виборів. Як юрисдикційний орган Конституційна Рада діє, розглядаючи виборчі спори за скаргами учасників виборчого процесу.

2) орган конституційного правосуддя діє лише при вирішенні виборчих спорів, а метою судового розгляду є записи об’єктивного виробничого права. ДК суд Німеччини вирішує, чи вплинув результат виборів чи референдуму на склад бундестага.

4. Захист конституції від порушень її вищими посадовими особами здійснюється шляхом притягнення їх до відповідальності, а це пов’язано з процедурою імпічменту.

В одних державах (Австрія, Іспанія) конституційний суд безпосередньо вирішує питання про усунення глави держави з посади по суті обвинувачення, висунутого парламентом. В Австрії конституційний суд, крім цього, може притягнути до кримінальної відповідальності.

В інших державах (Франція) конституційний суд дає висновок про порушення Президентом конституції.

Щодо політичних партій, то в разі визнання їх антиконституційними, орган конституційного правосуддя може призупинити їх діяльність або заборонити партію.

Як правило, в європейській моделі рішення органів конституційного правосуддя є обов’язковими і остаточними, оскарженню не підлягають. Виняток зроблено лише у Польщі та Румунії, де рішення щодо визнання неконституційними нормативно-правового акту може бути скасовано за результатами голосування в обох палатах парламенту, але за це має бути подана кваліфікована більшість голосів.

Але, як справедливо зазначає більшість авторів, це значно погіршує ефективність конституційного контролю.

В загальному, можуть бути такі наслідки визнання актів неконституційними:

1) такий акт скасовується органом конституційного правосуддя;

2) акт не скасовується, а органу, який його постановив, пропонується внести до нього зміни або скасувати (така практика застосовується у Німеччині).

Важливим є питання втрати юридичної сили нормативним актом; тут можливі три варіанти:

1. нормативно-правовий акт втрачає силу з моменту прийняття його;

2. з моменту опублікування рішення;

3. з дати визначеної в рішенні.

Найчастіше у світовій практиці застосовують два останні варіанти. Перший є невигідним тим, що веде до необхідності перегляду всіх судових та адміністративних рішень, прийнятих на його основі, а це часто порушує інтереси багатьох суб’єктів.

Здійснюючи конституційний контроль, органи конституційного правосуддя європейської моделі (країн РГПС) забезпечують верховенство конституції. Діючи в якості "негативного законодавця" вони усувають з правової системи нормативно-правові акти, які суперечать основному закону, роблять ефективнішим захист конституційних прав та свобод людини, а також беруть активну участь у політичному житті своєї держави.

У романо-германському праві також визнається принцип незалежності суду, але дух цього принципу виявляється в основному в матеріальній, кадровій і професійній незалежності судової влади. Так, наприклад, незважаючи на принцип розділення влад і проголошення принципу незалежності суду, у правових сис¬темах романо-германського права адміністративний контроль міністерства юстиції над судами виявляється в таких формах: наділення міністерства юстиції правом на проведення атестації суддів, здійснення контролю над кадровою політикою судів, про¬ведення програм із підвищення кваліфікації суддів т.ін. У деяких державах у системі романо-германського права міністр юстиціїє не тільки главою прокуратури, але й начальником суддів. У системах англо-американського загального права, навпаки, міністр юстиції є лише главою прокуратури.

Для романо-германської правової сім'ї характерна наявність розвиненої судової системи. Спостерігається тенденція визнання судової практики як джерела права. Р. Давид відзначає, що у ФРН і Франції судова практика у ряді сфер відіграє провідну роль у розвитку права, де доктринальні твори у ряді випадків є не чим іншим, як викладенням судової практики1. Звичайно, її значення серед джерел права в романо-германській правовій сім'ї істотно відрізняється від англійського загального права.

У правових системах романо-германського права суди розділяються по інстанціях або по галузях матеріального права. Справи, пов'язані з правопорушеннями, є основним предметом діяльності конкретного суду (наприклад адміністративних судів Франції).

У Німеччині розрізняють п'ять основних галузей юстиції: загальну, трудову, соціальну, адміністративну, фінансову. Відповідно функціонують п'ять систем судів. Також діє система загальних судів, яким підсудні всі цивільні і кримінальні справи, очолювана Верховним федеральним судом.

Своєрідність структури вищої ланки судових органів є ще однією особливістю системи романо-германського права. У струк¬турі судових систем цих держав існують декілька верховних судів. Так, наприклад, у Франції діють три верховні суди: Верховний суд загальної юрисдикції, Верховний адміністративний суд і Вер¬ховний конституційний суд. У Німеччині існують шість верховних судів, тобто Федеральний конституційний суд і п'ять галузевих верховних судів.

У державах романо-германського права існує система адміністративного контролю міністерства юстиції над судами, тоді як у державах загального права щодо судової влади діє принцип незалежності суду, який виявляється в усіх розуміннях, а саме: структурному, матеріальному, кадровому і професій¬ному Існування і функціонування системи органів адміністративної юстиції також є ще однією специфічною рисою романо-германсь¬кого права. Основний зміст діяльності цих органів полягає у ви¬рішенні спорів, скарг, що виникають із приводу скарг на управ¬лінські акти та рішення, що приймаються органами управління і посадовими особами.

Адміністративна юстиція у державах й романо-германського права має давню історію. Ще в XVII ст. у Франції з'явився новий орган інтендантів, якому було доручено розгляд різного роду спорів і претензій підданих. Адміністративна юстиція в Німеччині почала функціонувати в другій половині XIX ст.

У рамках романо-германського права виділяються дві моделі адміністративної юстиції. Перша модель — французька, яку ще називають управлінською (адміністративною), коли обґрунтованість, доцільність, законність ухвалення і виконання адміністративних актів здійснюється вищим у порядку підпорядкування органом (посадовою особою). Органи адміністративної юстиції не підконт¬рольні судам загальної юрисдикції, а входять до системи органів виконавчої влади.

Друга модель — німецька, яку ще називають адміністративно-судовою, коли створюються спеціалізовані суди для вирішення спорів у сфері державного управління, що входять до судової системи і не залежать від судів загальної юрисдикції.

Переглядів: 3924