Филонов В.П., Коваленко О.И. Криминология. – Донецк, 1995).

Кримінологічне розуміння рецидиву злочинів є ширшим,ніж кримінально-правове. Воно охоплює не лише умисні, а й необережні злочини.

Водночас, кримінологічне визначення рецидиву не ігнорує таку обставину, як минула судимість (цим рецидив відрізняється від інших видів множинності).

В правовій науці не має єдиного погляду щодо питання “рецидиву злочину” та “рецидивісту”.

Наведемо декілька наукових точок зору:

1. Деякі вчені не вважають обов’язковим наявність такої ознаки як “судимість” у винного перед скоєнням повторного злочину для встановлення рецидиву (“фактичний рецидив”).

2. Деякі вчені вважають, що рецидивістами слід вважати тих осіб, які скоїли повторний злочин, після того, як до них були вжиті заходи громадського впливу.

3. Одні вважають за необхідне відбуття першого покарання повністю або частково до вчинення другого злочину.

4. Інші в зміст “рецидиву” включають не тільки умисні, а ще й необережні злочини.

Таким чином “рецидив злочину” в кримінології визнається як: повторне кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше була судимою або зазнавала інших, передбачених законом, заходів впливу, що застосовуються судом замість покарання, незалежно від форми вини та наявності судимості.

Види рецидиву:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Попередження злочинів та злочинності неповнолітніх в залежності від рівнів профілактики здійснюється на загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях.	\|	Класифікація рецидивістів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.