Нині території та об'єкти природно-заповідного фонду України мають таку класифікацію.

Державний заповідник створюють для збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, і для розробки наукових основ охорони природи. Ділянки землі, її надр і водних просторів з усіма природними об'єктами, що знаходяться в їх межах, вилучають з господарської експлуатації і передають у безстрокове користування державному заповіднику.

Державний природний національний парк створюють для збереження природних комплексів, що мають особливу екологічну, історичну та естетичну цінність у зв'язку із сприятливим поєднанням природних та культурних ландшафтів і використанням їх у рекреаційних, освітніх, наукових та культурних цілях. Ділянки землі, її надра та водні простори з усіма природними об'єктами, що знаходяться в їх межах, вилучають із господарської експлуатації і передають у користування державному природному національному парку. Його територія може включати також ділянки землі та водні простори інших замлекористувачів.

Державний заказник республіканського значення – територія, виділена з метою збереження, відтворення та відновлення окремих або кількох компонентів найбільш цінних типових чи унікальних комплексів на час, необхідний для виконання поставлених перед заказниками завдань, та для підтримання загального екологічного балансу. Його зазвичай створюють на території (акваторії), в межах якої зустрічаються види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України.

Державний заказник місцевого значення – територія, виділена з метою збереження, відтворення та відновлення окремих або кількох цінних для регіону компонентів природи на період, необхідний для виконання поставлених перед заказниками завдань та підтримання загального екологічного балансу. Залежно від характеру, мети організації та необхідного режиму охорони ці заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, полеонтологічні та геологічні.

Державний пам'ятник природи республіканського значення – територія або окремий природний об'єкт, що мають особливу цінність і є унікальними або типовими для України. Беруть під охорону для збереження у природному стані в наукових, культурно-освітніх та естетичних цілях.

Державний пам'ятник природи місцевого значення – територія або окремий природний об'єкт, що мають особливу цінність і є унікальними або типовими для одного регіону. Беруть під охорону для збереження у природному стані в наукових, культурно-освітніх та естетичних цілях. Залежно від характеру, походження та необхідного режиму охорони поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Державний ботанічний сад створюють з метою збереження, вивчення та збагачення у спеціально створених умовах різноманітних рослин для їх найбільш ефективного наукового, культурного і господарського використання. Земельні ділянки надають державним ботанічним садам у безстрокове користування.

Державний дендрологічний парк створюють з метою збереження, вивчення та збагачення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників для їх найефективнішого наукового, культурного і господарського використання. Земельні ділянки передають державним дендрологічним паркам у безстрокове користування.

Державний зоологічний парк створюють з метою збереження та вивчення у спеціально створених умовах об'єктів дикої фауни для науково-освітніх, пізнавальних і науково-дослідних цілей. Земельні ділянки передають державним зоологічним паркам у безстрокове користування.

Державний парк-пам'ятник садово-паркового мистецтва республіканського значення. Найвизначніші зразки паркового будівництва беруться під охорону в естетичних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Державний парк-пам'ятник садово-паркового мистецтва місцевого значення. Цінні зразки паркового будівництва беруться під охорону в естетичних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Державне заповідне урочище – лісові, степові та інші природні комплекси, що мають велике наукове, природоохоронне і естетичне значення. Виділені для їх збереження в природному стані.

Природно-заповідні території залежно від цілі їх створення (і відповідно категорії) мають різний режим охорони – від повного захисту до певних обмежень у використанні. При цьому досягається збереження або всіх компонентів в екосистемі, або тих, які визначаються найбільш цінними. Загалом серед природних ресурсів виділяють поновлювані й непоновлювані. До поновлюваних належать ресурси рослинного і тваринного світу, до непоновлюваних – ресурси абіотичних компонентів екосистеми. По відношенню до відновлюваних ресурсів можливий режим оптимального використання і відновлення, до невідновлюваних – режим консервації або бережної експлуатації.

В Україні серед непоновлюваних запасів на природно-заповідних територіях найчастіше зустрічаються запаси води, ґрунту, торфу, деяких пород і мінералів.

Поновлювані запаси ресурсів цих територій рослинного і тваринного походження нині інтенсивно вивчаються. Особливо це стосується лікарських і ягідних рослин.

Крім об'єктів природно-заповідного фонду певний режим охорони існує на об'єктах інших груп – це зелені зони міст, ліси першої групи тощо. Вони також повинні розглядатися в певних аспектах при з'ясуванні ролі територій, що охороняються.

Для того, щоб контролювати стан змінених і безперервно змінюваних екосистем, необхідне збереження еталонів – систем, близьких до природного стану. Порівняно з ними треба визначати зміни решти співтовариств, їх ступінь і спрямованість. Це допоможе визначити екологічний поріг, за яким зміни екосистем стають незворотними.

У мережі природно-заповідних територій ці функції в найбільшій мірі виконують біосферні заповідники. Сучасне розуміння біосферного заповідника включає як складові елементи охорони екосистем, еталон для порівняння і можливість спостереження за такими способами землекористування, при яких виявляються найкращі поєднання цих компонентів в інтересах суспільства.

Одним із основних завдань державних заповідників є також проведення багаторічних спостережень за природним розвитком екосистем певних регіонів, а їх кінцева мета – пізнання законів еволюції органічного світу. Ця мета диктує необхідність невтручання в природу на територіях заповідників, забезпечення спадкоємності спостережень.

Природно-заповідні території виконують також роль банку гено- і ценофонду. Стабільне довгострокове використання біосфери в майбутньому залежить від збереження для наступних поколінь всього генетичного різноманіття планети і її окремих регіонів, забезпечення умов можливості еволюційного розвитку видів.

Природно-заповідні території у вирішенні цієї проблеми відіграють особливу роль, тому що створюються в першу чергу на територіях, що відрізняються багатством флори і фауни, а також різноманіттям рослинності.

Мережа природно-заповідних територій у природних регіонах повинна забезпечувати збереження фітогенофонду і фітоценофонду, а також нормальне протікання еволюційних процесів утворення видів.

У міжнародній практиці основними критеріями для вибору місця природних заповідників є: оптимальне місцепроживання для одного або кількох видів, які знаходяться під загрозою; місця, де різноманіття місцепроживань і видів максимальне; ділянки з максимальною ендемічністю; ділянки з максимальною збереженістю або які забезпечують тривалу безпеку.

Кількість природно-заповідних територій і їх розміри повинні забезпечувати збереження такої кількості особин кожного виду рослин і тварин, яка не призводила б з покоління в покоління до суттєвих змін спадкової мінливості виду.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класифікація і роль об'єктів природно-заповідного фонду	\|	Екологічне значення ландшафтів і заповідних територій

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.