МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Сучасні концепції природного права інтерсуб'єктивного напрямку.Характерні для класичної філософії права протиставлення суб'єкта й об'єкта, свідомості і буття і, як наслідок, протиставлення об'єктивних умов та ідеї права у процесі законодавства, протиставлення позицій об'єктивізму і суб'єктивізму намагаються подолати некласичні концепції права, що виходять з позиції інтерсуб'єктивності. Феноменологічні концепції права. У Г. Радбруха природа речей тлумачиться як юридично мислима форма, її зміст визначають не самі "речі" як "матеріал", що формує "право", а їх "природа" чи сутність, яка суб'єктивно фіксується законодавцем чи суддею. Аналогічно тому як зміст формального природного права наповнюється "культурними цінностями", суб'єкт наповнює змістом мислиму форму природи речей як ідеальні типи інститутів і правовідносин. Для Г. Радбруха природа речей є насамперед рушійною силою трансформації юридичних інститутів у відповідь на динаміку соціальної дійсності. Тому право — результат та інструмент змін соціальної дійсності, до яких воно досить чутливе. Логічна конструкція поняття "природа речей" є способом витягування норм і громадських інститутів із сутності життєвих відносин. Вона переводить реальність феноменів у світ правових інститутів, які володіють іманентною цінністю (інститути власності, угоди, обов'язки). У Е. Гуссерля центральним поняттям права є правовий ейдос. Це поняття розкриває апріорні структури, які суб'єкт, що пізнає, відкриває у своїй свідомості шляхом "поглиблення сутностей" норм, інститутів тощо. Можна сказати, що це є тим загальним, що виділяється у різних правових системах як їх обґрунтування і не залежить від специфіки конкретних явищ, від їхнього соціально-історичного контексту. Екзистенціальний напрям у природно-правовому мисленні. Специфіка екзистенціалістських природно-правових поглядів полягає, по-перше, в запереченні класичних уявлень про природне право. Екзистенціалістський пошук "справжнього права" передбачає поняття права як правовідносин. Проголошується конкретність, антинормативність, безперервний розвиток "справжнього" права як індивідуальних правових рішень, що перманентно виникають у соціальному житті. При цьому відхиляється принципова різниця між; "істинним рішенням законодавця і звичайного громадянина", бо цінність першого не в тому, що воно встановлює "мертві" абстрактні норми, а в тому, що воно прийнято під сприянням структур буття свідомості, через що норми згодом "оживають" у суддівсько-адміністративних рішеннях, у правовідносинах. Екзистенціалісти оголошують всі загальні принципи фікцією і пов'язують поняття справжнього права саме з конкретними змістовними визначеннями. Тому характерним для екзистенціалізму є пошук правового рішення в конкретній ситуації, у конкретній справі — це не тлумачення норми, не витяг з неї ідеалу, а насамперед пошук рішення у змісті самої справи, в життєвій ситуації. Мюллер виділяє три основні моменти розуміння природного права: по-перше, надання позитивному праву (нормі, закону) вільного рішення, завдяки якому "мертва" норма "оживає" у разі збігу зі змістом рішення; по-друге, обумовленість "істинності" рішення "існуванням" (первинно-правовими структурами буття-у-свідомості); по-третє, підхід до історичного буття права як до одноразового рішення в неповторній індивідуальній ситуації. З-поміж інших помітних напрямів філософії права XX ст. виділяються також герменевтичний і комунікативний. Герменевтичний напрям розглядає право як текст, що нерозривно пов'язаний із суб'єктом, його свідомістю. Сучасна юридична герменевтика — це застосування у сфері права ідей В. Дільтея, але насамперед екзистенціально-феноменологічної герменевтики М. Хайдеггера, Г.-Г. Гадамера і П. Рікера. її принципова відмінність від позитивістського підходу до тлумачення тексту полягає в тому, що позитивіст намагається встановити, що хотів сказати в тексті законодавець, а герменевтика встановлює смисл тексту, незалежний від його автора, законодавця. Не людина говорить мовою, а мова (за М. Хайдеггером, саме буття) — через людину. Мова має самостійне буття щодо індивіда. Ще однією і дуже важливою версією інтерсуб'єктивістського підходу до права є комунікативна теорія обґрунтування справедливості (К.-О. Апель, Ю. Габермас). Ця теорія також герменевтична, але в той же час вона відмовляється від побудови онтології права. У ній дається комунікативне рефлексійне обґрунтування права через "аргументацію у дискурсі". Норми права обґрунтовуються практично в реальній комунікації, що має процедурний характер. Однак цей дискурс повинен співвідноситися з ідеальною комунікацією (аналог "природного права"), яка як регулятивна ідея показує направленість раціонального обґрунтування норм і служить критерієм для встановлення "істинного консенсусу". Розробляючи консенсусно-комунікативну концепцію обґрунтування норм і цінностей, К.-О. Апель і Ю. Габермас виступають проти вульгарно-онтологічного виведення їх з "життя", з "буття", вважаючи, що рефлексивно-посвідчуючі трансцедентально-нормативні умови аргументації належать підструктурі людського буття у світі. З точки зору Ю. Габермаса, право виступає умовою можливості соціальної інтеграції на основі комунікативної взаємодії, тобто можливості комунікації як суспільної інституції, що володіє зобов'язуючою силою, а також як можливості влади розуму, втіленого у структурах спілкування громадян, обміну думками. В правовому суспільстві процес законодавства посідає центральне місце в механізмі соціальної інтеграції. В основі справедливої правотворчості, тобто яка утворює закон, що спрямований на встановлення справедливого суспільства, лежить етичний дискурс співтовариства. До цього дискурсу Ю. Габермас ставить такі вимоги: повне духовне розкріпачення громадян, участь кожної дорослої людини в обговоренні сутності справедливості. У ході дискусій передбачається виникнення консенсусу, який би відтворював необхідність кооперації. При цьому соціальна умова солідарності виступає тут не як матеріальний критерій реалізації справедливості, а як процедурна умова. Висновки: 1. У XX ст. формується некласична модель правосвідомості як своєрідний протест проти влади формальних норм, які заважали людині реалізовувати свою екзистенціальність. У загальному руслі, розвитку природничо-наукових і суспільних наук значно оновлюється юридична наука, вдосконалюється понятійний апарат, прийоми і методи юридичного аналізу, розширяються методологічні підходи до права, філософських тлумачень співвідношення права і закону, оцінок позитивного права тощо. 2. Істотні зміни відбулися в юридичному позитивізмі, який трансформувався у неопозитивізм. Під впливом теорії наказів Дж. Остіна, "чистої теорії права" Б. Кельзена, аналітичної концепції Г. Харта сформувались і поширилися нові юридично-позитивістські підходи до розуміння права (лінгвістичний, юридично-логічний, структуралістський тощо). 3. Посилилася тенденція звернення до природного права як частини соціальної реальності. У теоріях "природного права" акцентується на ціннісно-ідеальній "реальності" права і ця реальність є умовою прагнення людей до справедливості як ідеалу, як гармонійного поєднання всіх цінностей. 4. Основою існування права виступає інтерсуб'єктивність. У руслі цього напряму зроблено спроби подолати односторонні підходи суб'єктивістських способів осмислення правової реальності. Тут смисл права не розчиняється у свідомості суб'єкта чи у зовнішньому соціальному світі, а розглядається як результат зустрічі (комунікації) двох суб'єктів, занурених у життєвий світ. 5. Ключовою для філософії права XX ст. залишається концепція справедливості, яка є досить складною за ідейно-філософською структурою. Ідея справедливості значною мірою сприяє формуванню і розвитку філософсько-правових концепцій ліберально-демократичного характеру. Питання для самоконтролю: 1. На основі яких системоутворюючих ознак можна охарактеризувати різні сучасні концепції філософії права? 2. У чому полягають розбіжності між позитивізмом і юстнатуралізмом? 3. Які чинники лежать в основі процесу формування неокласичних моделей правосвідомості в XX ст.? 4. Чим пояснюється феномен відродження ідей природного права в сучасній філософсько-правовій думці? 5. Яка головна риса сучасної правової парадигми ін-терсуб'єктивності? 6. У чому вбачають сутність права представники феноменологічної концепції філософії права? 7. Назвіть сутнісні завдання герменевтичної концепції права. 9. Які вихідні положення комунікативної концепції права? Назвіть основних її представників.
|
||||||||
|