Закон достатньої підстави

Зміст закону полягає в забороні визнавати одночасно хибним або одночасно істинним два суперечливі судження.

Із цього випливає вимога третього закону: у процесі міркування не можна вважати одночасно хибними два суперечливі судження і визнавати істинним якесь третє судження.

З хибності одного судження випливає істинність другого, а саме тому істинним не може бути якесь третє судження. Істинним може бути одне із суджень: А або не-А, третього судження не може бути.

Не вказує закон виключного третього, яка з двох суперечливих думок істинна, це установлюється конкретним дослідженням, він стверджує, що дві суперечливі думки не можуть бути одночасно хибними, одна з них має обов’язково бути істинною.

Зумовлений закон виключеного третього властивостями самих речей, він відображає простий факт, що предмет не може мати даної властивості, або її не має. Не можуть одночасно предмету належати суперечливі ознаки: наявність однієї припускає відсутність другої.

Закон виключеного третього дуже схожий з законом суперечності, заперечує несуперечливість і послідовність мислення. Але якщо закон суперечності свідчить про те, що два суперечливі судження не можуть бути істинними одночасно, то закон виключеного третього говорить про те, що два суперечливі судження не можуть бути хибними одночасно.

Сфера дії закону виключеного третього вужча за сферу дії закону суперечності. Закони суперечності поширюються на всі суперечливі судження: на супротивні і суперечні. Закон виключеного третього застосовний лише до суперечливих суджень.

Третій закон вимагає бути послідовним у мисленні, забороняє лавірувати, ухилятись від вибору одного з двох суперечливих рішень і шукати середнє рішення, вимагає давати зрозумілі, певні відповіді на поставлені питання.

Послідовність мислення є необхідною умовою будь-якого пізнання, послідовним має бути не тільки наукове, а й звичайне щоденне мислення людини. Послідовність є характерною ознакою будь-якої справді наукової теорії і науки в цілому.

Обов’язковою рисою логічно правильного мислення є його доведеність, обґрунтованість. Даний закон нерозривно пов’язаний з цією рисою мислення.

Закон достатньої підстави: достовірною треба вважати тільки ту думку, істинність якої достатньо обґрунтована.

Із цього випливає вимога закону: будь-яка думка може бути істинною лише тоді, коли вона обґрунтована.

Цей закон не тільки дозволяє, а й змушує нас істинності будь-яких думок. Перебільшити гуманістичний потенціал цього закону дуже важко. Забороняючи приймати на віру будь-які думки, тим самим власні погляди, переконання, світогляд.

У науці і щоденному житті нічому не можна вірити, як цього вимагає релігія; будь-яке положення і судження має бути обґрунтованим, доведеним. Тобто, навести інші положення чи судження, які були б достатньою підставою її достовірності. Достатньою підставою якоїсь думки є інші думки, які раніше були визнані істинними.

Логічною підставою називається судження, які наводяться для обґрунтування істинності іншого судження. Судження, яке випливає з інших суджень називається логічним наслідком.

Далеко не всі логіки надають положення про необхідність обґрунтованості думок статусу логічного закону. При цьому вдаються до вагомих аргументів, зокрема таких, що формулювання положення, яке претендує на статус закону достатньої підстави, не піддається формалізації, його не можна переконливо виразити засобами сучасної логіки у вигляді формули. Хоча у вигляді формули вчені записують закон достатньої підстави так: А є тому, що є В, де А є наслідком, а В – підставою цього наслідку.

Думка, яка наводиться як достатня підстава, має достатньою підставою третю думку, яка теж має достатню підставу. Межею обґрунтування думок є очевидність, закони, аксіоми та інші положення та принципи науки.

У судовому дослідженні межею обґрунтування є достовірно встановлені доказові факти, юридичні закони і положення, які виробляються судовою практикою.

Закон достатньої підстави є відображенням необхідного взаємозв’язку, існуючими між предметами і явищами навколишнього світу, відображенням причинно-наслідкових відношень, генетичних зв’язків.

У дійсності кожне явище має свою причину, реальну підставу, без якої воно не виникло б і не існувало, так і в мисленні кожна думка має свою підставу.

Закон достатньої підстави забезпечує обґрунтованість і доказовість нашого мислення. Думки повинні бути внутрішньо пов'язаними, випливати одна з одної, обґрунтовувати одна одну. Положення набуває логічної сили коли наведені достатні підстави його достовірності. Думка визнається істинною лише тоді, коли її істинність доведено. Закон достатньої підстави забороняє визнавати істинність думки на віру. Порушення цих вимог призводить до необґрунтованого, бездоказового і голослівного мислення.

Жодна наука не може обійтись без доказів свого походження. Будь-яка нова теорія може бути прийнята тільки після доказу її дійсності. Наука не може просто проголошувати свої положення, вона повинна їх обґрунтовувати.

Висновки.

Основні закони логіки називають основними на тій підставі, що вони виражають такі корінні риси логічно правильного мислення, як визначеність, послідовність, несуперечливість і обґрунтованість.

3. Інші (неосновні) закони логіки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Закон виключеного третього	\|	Окрім основних законів логіки існують і інші закони логіки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.