Обов'язок доказування і подання доказів

Перелік видів доказів або засобів доказування.

Як докази допускаються:

письмові докази (ст. 36 ГПК);

речові докази (ст. 37 ГПК);

висновки експертів (ст. 42 ГПК);

пояснення представників сторін;

пояснення представників інших осіб, які беруть участь у справі.

Установлений ГПК України перелік доказів не є вичерпним, оскільки ГПК допускає використання як доказів інших документів і матеріалів (фото-, кінозйомка, електронні носії інформації).

До інших документів і матеріалів слід віднести документи, якими встановлюється зміст норм іноземного права.

Представники сторін та інших учасників судового процесу (за винятком судового експерта) можуть давати пояснення усно. Суд у необхідних випадках може вимагати письмового викладення пояснень сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Докази, одержані з порушенням закону, не приймаються господарським судом. Як роз'яснюється в постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок доказування поширюється не лише на сторони, а й на всіх осіб, які беруть участь у справі: третіх осіб, прокурора. Але слід мати на увазі, що треті особи без самостійних вимог на предмет спору не мають самостійного матеріально-правового інтересу щодо предмета спору. Тому їхній обов'язок доказування поширюється лише на ті обставини, які стосуються впливу рішення суду на їхні права чи обов'язки щодо однієї зі сторін. Отже, такі треті особи не повинні доводити обставини, які покладені в основу вимог позивача чи заперечень відповідача.

Розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Однак законодавчими актами тягар доказування певних обставин може бути покладено на одну зі сторін матеріальних правовідносин.

Так, відповідно до ст. 92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно зі ст. 122 ЦК України учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.

Відповідно до ст. 613 ЦК України боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.

Згідно зі ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Викладені норми являють собою презумпції, які тісно пов'язані та впливають на розподіл обов'язку з доказування. Презумпції перерозподіляють обов'язок доказування в бік тієї чи іншої сторони спірного правовідношення.

За одним із сучасних визначень під цивільно-правовою презумпцієюслід розуміти закріплене в цивільно-правовій нормі ймовірне припущення щодо обставин, які мають правове значення, і таких, що мають правові наслідки його застосування за умови, що не буде доведено наявність протилежного припущення. Всі презумпції, закріплені в праві, можуть бути спростовані.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Обов'язок подання доказів покладається на сторони та інших учасників судового процесу. Водночас, сторона, яка подає до господарського суду документи, що є доказами і додаються до позовної заяви чи відзиву на позов, зобов'язана надіслати копії цих документів іншій стороні. Особа, яка подає документи, звільнена від цього обов'язку, якщо ці документи є в іншої сторони.

Якщо сторони або інші особи, які беруть участь у справі, не посилаються на докази, що входять у предмет доказування у справі, суд має право запропонувати цим особам надати суду докази, які є необхідними для з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, право сторони на подання доказів є обмеженим. Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом додаткові докази приймаються, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права збирати нові докази. Тому особи, які беруть участь у справі, не мають права подавати докази до суду касаційної інстанції.

Виняток із цього правила може становити випадок, коли до суду з касаційною скаргою звернулася особа, яку не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується її прав і обов'язків. Однак докази можуть стосуватися лише обґрунтування того, що рішення чи постанова, яка оскаржується, стосується її прав та обов'язків.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття і види доказів	\|	Належність і допустимість доказів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.