Інтердиктів

Інквізиція

Церковний суд

Шлях до Царства Божого

Основним внеском у церковну політику сили, багатосторонньо представлену в канонічне право, є боротьба церкви за таку соціальну структуру суспільства, в якій би сім'я, а не рід стала первинної соціальною групою. Це було абсолютно необхідно, якщо церква хотіла мати можливість створювати Царство Боже на землі, в якому б усі люди вважали себе братами і сестрами під владою Отця Небесного. У родовому суспільстві для такого ставлення до ближніх не було соціально-психологічної основи. В якості першої ланки в цій політиці довелося ввести правила целібату * для духовенства. Це вивозило духовенство зі сфери загальних родових і в цілому мирських інтересів і перетворювала його в слухняний і що знаходиться по залізницях правовим контролем інструмент в найвищій руці церковного керівництва. Покарання за не моральність.
Іншим ланкою в цьому соціальної структурної політиці були суворі міри покарання, якими карали сексуальні відносини поза шлюбом. Церква створила тут - з відсиланням на мазохістське кримінальне право - систему порушення моральності, яка більше 500 років відігравала велику роль у законодавстві та судовій практиці і в значній мірі формувала сексуальні вистави і модель поведінки людей. З цією ж метою церква здійснювала широкий контроль над шлюбним правом. Ще оной мірою населення стало втручання у світське правосуддя, яке здійснювалося церквою з посиланням на морально-теологічні принципи: угоди, скріплені клятвою, судові справи про лихварстві і ренти (рента була також заборонена канонічним правом) і т. д. слухалися церковним судом, навіть якщо сторони або залучені до відповідальності не належали духовенству, і справа, таким чином, було цілком підсудна церкви.

Характерні для канонічних процесів до дрібниць регламентований порядок інстанцій і високорозвинена процесуальна техніка вже в XIII в. забезпечувала більшу правову захищеність, ніж світські суди. Канонічний цивільний процес визнавав лише письмовий документ як вихідний пункт для відкриття справи: "того, чого немає в документах, не існує взагалі". Право сторін бути представленими на церковному суді довіреними особами зумовило високу оцінку канонічного права з боку торговців, які часто не мали можливості особисто з'явитися до суду. Крім того, канонічні процеси виявилися дешевше, тому що судові витрати покривали, як правило, сторона, що програла.

У галузі кримінального права знаменитий тато Інокентій III (1198-1216 рр..) Ввів на IV Латеранському соборі (1215 р.) інквізицію основним принципом процесуальної техніки. Це означало, що суд по обов'язки за допомогою пред'явлених доказів повинен був встановлювати істину. Звинувачення доручалося особливому людині - обвинувач. В якості підстави для звинувачення було достатньо слуху про скоєний злочин. У цьому випадку суддя повинен був за службовим обов'язком організувати слідство. Складався процес з трьох наступних одна за одною частин. Завдяки такому перетворенню ведення процесу для доказу винності або невинності відповідача перестали застосовуватися показання свідків під присягою. На згаданому вище Латеранському соборі було також встановлено, щоб церква не брала участь в ордаліях. Доказ повинно було грунтуватися на раціональних наукових методах, серед яких центральне місце займає допит свідків. Вирішальне значення надавалося власною заявою та визнання відповідача.

Одним із заходів покарання, часто вживаних церковним судом, було так званий інтердиктів. Це покарання могло виноситися церковній громаді як такої і означало заборона богослужіння або позбавлення священика права здійснення таїнств або похорону в покараного парафії. Інтердиктів міг також бути спрямований проти окремої людини, яка внаслідок цього втрачав значну частину своїх юридичних прав, у тому числі право носити зброю, останнє було особливо важким позбавленням для покараного людини. Більш сувора мера полягала в відлучення від церкви, що являло собою свого роду релігійне вигнання. Відлучений опинявся за межами церковної громади. Якщо він помирав у такому стані, то залишався вічно засудженим. Відлучення від церкви стало досить ефективним політичним зброєю, що церква з великим успіхом використовувала у своїх конфліктах зі світською владою. Канонічний процес отримав дуже швидке і широке поширення в середньовічній Європі, що можна пояснити, ймовірно, зміною положення кримінального права в цілому. Завдання кримінального права тепер полягає не в тому, щоб дати позивачеві можливість перемогти в суді свого супротивника. Вона була іншою - піддати винного державному покаранню. За часів папи Інокентія IV (1243-1254 рр.). Інквізиція розширювалася. Вона застосовувалася теперь за всі злочини, які могли означати загрозу церкви. Одночасно стало можливим застосовувати інквізицію проти людини лише на підставі підозри (непрямих доказів). Спочатку католицька церква засуджувала катування як засіб домогтися визнання. Однак після того, як процеси інквізиції стали загально прийнятим зброєю проти заворушень єретиків в XIII в., Катування перетворилися на звичайне процесуальне засіб.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Компетенція канонічного права.	\|	Джерело права середньовічного Львова

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.001 сек.