МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Верхівковий поштовхСерце Серце (лат.— cor, грец.— cardia) — непарний м'язовий орган, масою 250—300 г; величину серця порівнюють з розміром кулака даного індивідума. Воно має конусоподібну форму і міститься в грудній порожнині у середньому середостінні. Відносно серединної лінії тіла серце розташоване несиметрично — 2/3 міститься зліва від неї і 1/3 справа. Межі серця: • верхня межа проходить по хрящах III ребер; • права межа — від середини хряща III правого ребра до середини хряща V правого ребра; • ліва межа — від середини хряща III лівого ребра до VI лівого ребра (місця переходу ребрового хряща в реброву кістку); • нижня межа — від середини V правого хряща до VI ліво' го ребра (місця переходу ребрового хряща в реброву кістку). У серці виділяють основу, яка направлена вгору і трохи назад, і верхівку, що повернута наперед, униз і наліво. Серце має три поверхні: передню, або груднинно-реброву, більш випуклу і обернену до груднини та ребрових хрящів, нижню, діафрагмову, яка прилягає до діафрагми, легеневу, яка прикрита легенею, та два краї: правий — більш гострий та лівий — більш тупий. Серце людини чотирикамерне — складається з двох передсердь та двох шлуночків. Поздовжньою перегородкою, в якій виділяють дві частини: міжпередсердну та міжшлуночкову, воно розділене на праву та ліву половини, які не сполучаються між собою. У правій половині серця тече венозна кров, а в лівій — артеріальна кров. Перегородка між лівим та правим серцем суцільна, у нормі отворів немає. У свою чергу кожна з половин серця поділяється ще на дві частини: верхня має назву передсердя, а нижня — шлуночка. Між передсердями та шлуночками знаходиться передсердно-шлуночкова перегородка, що побудована значно складніше, ніж попередня, оскільки має отвори. Праве передсердя сполучається з правим шлуночком за допомогою правого передсердно-шлуночкового отвору (ostium atrioventriculare dextrum), а ліве передсердя і лівий шлуночок — лівого передсердно-шлуночкового отвору (ostium atrioventriculare sinistrum). Зовнішніми орієнтирами камер серця є вінцева борозна, передня міжшлуночкова борозна і задня міжшлуночкова борозна. У борознах проходять судини серця та нерви. Праве передсердя за формою нагадує куб і має додаткову порожнину — праве вушко. На міжпередсердній перегородці вирізняють овальної форми заглибину — овальну ямку. На місці цієї ямки у плода знаходиться овальний отвір, завдяки якому передсердя сполучаються між собою. Після народження овальний отвір, як правило, заростає. У праве передсердя впадають верхня і нижня порожнисті вени, вінцева пазуха і найменші вени серця. Внутрішня поверхня правого передсердя гладенька, за винятком невеликої ділянки спереду і на внутрішній поверхні вушка, де виявляють вертикальні валики, утворені гребенястими м'язами. Венозна кров із правого передсердя потрапляє в правий шлуночок через вихідний отвір — правий передньо-шлуночковий отвір, що закривається тристулковим клапаном. Ліве передсердя має неправильну кубоподібну форму. Воно заповнене артеріальною кров'ю, яка потрапляє сюди через чотири отвори легеневих вен. Ліве передсердя прилягає ззаду до низхідної частини аорти та стравоходу. Воно, як і праве передсердя, має додаткову порожнину — ліве вушко, яке випинається наперед, огинаючи лівий бік стовбура аорти та легеневого стовбура. У лівому вушці також знаходяться гребенясті м'язи. Артеріальна кров із лівого передсердя потрапляє в лівий шлуночок через лівий передсердно-шлуночковий отвір, який І закривається лівим передсердно-шлуночковим, або двостулковим (мітральним), клапаном. Правий шлуночок має форму неправильної піраміди. У порожнині правого шлуночка виділяють два відділи: більш широкий — задній, власне порожнину шлуночка, і більш вузький — передній, артеріальний конус. Задній відділ порожнини шлуночка за допомогою правого передсердно-шлуночкового отвору сполучається з порожниною правого передсердя. Порожнина артеріального конуса переходить у легеневий стовбур, з якого починається мале коло кровообігу. Отвір легеневого стовбура закривається клапаном легеневого стовбура. На внутрішній поверхні власне порожнини шлуночка є м'язові перекладини (трабекули) і три м'язові вирости — сосочкові м'язи, від яких відходять сухожилкові хорди (струни), які спрямовані до стулок правого передсердно-шлуночкового клапана. Лівий шлуночок овальної форми, передньонижній відділ лівого шлуночка відповідає верхівці серця. У лівому шлуночку міститься тільки артеріальна кров, яка потрапляє з лівого передсердя. На внутрішній поверхні локалізуються м'язові трабекули і два сосочкових м'язи, від яких відходять сухожилкові хорди. У лівому шлуночку починається велике коло кровообігу. Артеріальна кров з лівого шлуночка потрапляє в аорту через отвір аорти, який закривається клапаном аорти. Проекція отворів серця: • лівий передсердно-шлуночковий отвір проектується на місце з'єднання III лівого ребра з грудниною; • отвір аорти — медіальніше від попереднього; • отвір легеневого стовбура — на другий міжребровий проміжок зліва від краю груднини; • правий передсердно-шлуночковий отвір — на середину проекції вінцевої борозни. Вінцева борозна проектується від середини хряща IIIлівого ребра до середини хряща V правого ребра. Стінка серця складається з трьох оболонок: внутрішньої, середньої і зовнішньої. Внутрішня оболонка (ендокард) вкриває зсередини камери серця, сухожилкові нитки, сосочкові м'язи, а також клапани серця. Товщина ендокарда більша у лівих камерах серця, особливо на міжшлуночковій перегородці, а також біля місця виходу аорти та легеневого стовбура. Середня оболонка (міокард) — м'язова оболонка. Міокард передсердь і шлуночків розділений фіброзними (волокнистими) кільцями, які розміщені навколо передсердно-шлуночкових отворів. У передсердях розрізняють два шари міокарда: глибокий — поздовжні волокна, які починаються від фіброзних кілець окремо для кожного передсердя, і поверхневий — циркулярні волокна, які охоплюють обидва передсердя. У шлуночках міокард утворений трьома шарами: поверхневий — поздовжні волокна, середній — циркулярні волокна (окремо для кожного шлуночка), глибокий — поздовжні волокна. Поздовжні волокна, які починаються від правого фіброзного кільця, йдуть косо вниз, утворюючи міокард правого шлуночка, далі переходять у ділянці верхівки на лівий шлуночок, формуючи його глибокий шар. Зовнішня оболонка (епікард) — це вісцеральний листок перикарда. Епікард утворений тонкою пластинкою сполучної тканини, яка зрощена з міокардом і вкрита мезотелієм. Перикард— осердя— мішок, в якому знаходиться серце. Розрізняють зовнішній — фіброзний (волокнистий) перикард і внутрішній — серозний перикард. Серозний перикард складається з двох листків: пристінкового, який зростається з фіброзним перикардом, і нутрощевого, який утворює зовнішню оболонку серця — епікард. Біля великих судин, що починаються від серця або йдуть до нього, серозний перикард переходить у волокнистий, який прилягає до сусідніх органів. Між листками серозного перикарда утворюється порожнина перикарда з невеликою кількістю серозної рідини. Клапани серця— складки ендокарда, їхнє значення — забезпечення руху крові в одному напрямку: із передсердь У шлуночки, зі шлуночків у судини великого та малого кола кровообігу. Клапани поділяються на стулкові (правий передсердно-шлуночковий клапан, який складається з трьох стулок і тому має ще назву тристулкового клапана, та лівий передсердно-шлуночковий клапан, який має дві стулки і називається двостулковим, або мітральним) та півмісяцеві (ці клапани утворені трьома півмісяцевими заслінками і закривають отвір легеневого стовбура та аорти). Провідна система серця Розрізняють два види кардіоміоцитів: скоротливі, або типові, міоцити, які утворюють робочий міокард, і провідні, або атипові, міоцити, що належать до так званої провідної системи серця. Провідна система завдяки генерації збудження і проведення його до скоротливих кардіоміоцитів відіграє важливу роль у ритмічній роботі серця. Атипові кардіоміоцити згруповані в певних ділянках міокарда, вони менші за розміром, ніж скоротливі кардіоміоцити, мають велику кількість взаємопереплетених виростів. За своїми властивостями вони подібні до ембріонального міокарда, стійкіші до гіпоксії. У провідній системі серця виділяють вузли та пучки: • синусно-передсердний вузол (синусовий) міститься в стінці правого передсердя між правим вушком і устям верхньої порожнистої вени. Вузол має еліпсоїдну форму. Слід зауважити, що в ньому закінчується велика кількість волокон вегетативної нервової системи; • атріовентрикулярний вузол (передсердно-шлуночковий) розташований у товщі міжпередсердної перегородки на межі передсердь і шлуночків; • пучок Гіса починається стовбуром від атріовентрикулярного вузла і, пройшовши через міжшлуночкову перегородку, поділяється на дві ніжки, що йдуть по лівому і правому боках міжшлуночкової перегородки і переходять у волокна Пуркіньє, котрі безпосередньо контактують із клітинами скоротливого міокарда. Ділянкою, в якій автоматично зароджуються імпульси, що спричинюють скорочення серця, є синусно-пєредсердний вузол. Цей вузол має назву водія ритму, або пейсмекера (у перекладі з англійської "той, що задає темп"). Клітини синусно-передсердного вузла людини в стані спокою спонтанно регенерують імпульси з частотою 60—80 за хвилину, що відповідає пульсу. Це збудження охоплює обидва передсердя (при цьому вони синхронно скорочуються) і доходить до атріовентрикулярного вузла, передається на пучок Гіса, його ніжки, волокна Пуркіньє до міокарда шлуночків, які починають одночасно скорочуватись. За нормальних умов значення атріовентрикулярного вузла, пучка Гіса зводиться лише до проведення тих потенціалів, які виникають у синусно-передсердному вузлі. У випадку патологічного ушкодження цього вузла роль пейсмекера бере на себе наступна ланка провідної системи серця — антріовентрикулярний вузол, регенеруючи імпульси з частотою 40—50за хвилину. Якщо ушкоджується і він, то пучок Гіса починає виконувати роль водія ритму — ЗО—40 за хвилину. Остання ланка, де може виникати імпульс, волокна Пуркіньє,— з частотою імпульсів 20 за хвилину. Таким чином, особливістю провідної системи є здатність кожної з її клітин у разі необхідності самостійно генерувати імпульси збудження. Кровопостачання та іннервація серця Серце має своє власне коло кровообігу, що здійснюється за допомогою правої та лівої вінцевих артерій, які беруть початок від висхідної частини аорти. Права вінцева артерія відходить від аорти, йде вздовж правої частини вінцевої борозни і спускається по задній міжшлуночковій борозні. Завдяки їй здійснюється кровопостачання правої половини серця, міжпередсердної перегородки, частково лівого шлуночка, міжшлуночкової перегородки. Ліва вінцева артерія розгалужується на дві гілки: передню міжшлуночкову і огинальну. Ця артерія кровопостачає ліву половину серця, частково правий шлуночок і міжшлуночкову перегородку. Венозна кров від серця надходить до вен серця переважно у вінцеву венозну пазуху серця. Крім цього, венозна кров із тканин серця відтікає у праве передсердя по найменших венах. Кровопостачання серця здійснюється під час діастоли. Серце іннервується симпатичними нервами від вузлів симпатичного стовбура та парасимпатичними гілками від блукаючого нерва (X пара черепних нервів). Волокна цих нервів утворюють нервові сплетення серця, у складі яких є й нервові клітини. Через нерви, які йдуть до серця, здійснюється нервова регуляція його роботи: імпульси, які йдуть від центральної нервової системи по симпатичних нервових волокнах, посилюють серцеву діяльність, а по парасимпатичних — її гальмування. У стінці серця містяться рецептори — закінчення чутливих (аферентних) нервових волокон, які йдуть разом з еферентними у складі блукаючого та симпатичних нервів. Фізіологічні властивості міокарда Міокарду притаманні такі властивості: збудливість, провідність, здатність до скорочення (скоротливість), рефрактерність, автоматизм. Ці властивості забезпечуються наявністю скоротливих кардіоміоцитів і волокон провідної системи. Серцевий цикл — це скорочення (систола) і розслаблення (діастола) серця, які циклічно повторюються. Якщо частота серцевих скорочень за 1 хв становить 70, то тривалість всього серцевого циклу становить 0,8 с. Систола передсердь триває 0,1 с, починається зі скорочення циркулярного міокарда, який оточує устя вен, що впадають у серце. Утворюється своєрідна замкнута порожнина, при цьому тиск у передсердях підвищується до 3—8 мм рт. ст. і кров через відкриті атріовентрикулярні отвори надходить у шлуночки. Після цього починається діастола передсердь, яка триває протягом усієї систоли шлуночків. Систола шлуночків, яка триває близько 0,3 с, складається з двох періодів: період напруження триває доти, доки не відкриються півмісяцеві клапани. Для їхнього відкриття тиск у шлуночках має піднятися до рівня вищого, ніж у судинах (аорті та легеневому стовбурі). Триває цей період 0,05 с. У цей період закриваються атріовентрикулярні клапани. У той момент, коли тиск крові в шлуночках буде більшим, ніж в артеріях, півмісяцеві клапани відкриваються і кров викидається в аорту і легеневий стовбур. У цей період тиск у лівому шлуночку підвищується до 120—130 мм рт. ст., а в правому — до 20—25 мм рт. ст. і починається другий період — період виштовхування крові, який триває 0,25 с Далі настає діастола шлуночків, яка триває близько 0,4 с У той момент, коли тиск в аорті і легеневому стовбурі стає вищим, ніж у шлуночках, півмісяцеві клапани закриваються. У цей час передсердя також розслаблені, тому цю фазу називають загальною паузою. Коли напруження стінки шлуночків зменшується, атріовентрикулярні клапани током крові відкриваються, кров надходить у шлуночки. Потім серцевий цикл повторюється. Кількість крові, що викидається шлуночками під час кожного скорочення серця, називається систолічним, або ударним, об'ємом. Його величина залежить від віку, статі, функціонального стану організму. Величина систолічного об'єму обох шлуночків приблизно однакова і дорівнює у чоловіків 65—70 мл, У жінок — 50—60 мл. Кількість крові, що виштовхується шлуночком за 1 хв, має назву серцевого викиду, або хвилинного, об'єму серця. У стані спокою у людини хвилинний об'єм серця дорівнює 5 л, а під час виконання фізичної роботи може підвищуватися ДО 20—30 л. Тони серця Під час роботи серця виникають звуки, які мають назву тонів серця. Перший (систолічний) тон збігається з періодом початку систоли шлуночків. Основним компонентом у його виникненні є коливання і закриття стулок антріовентрикулярних клапанів. Окрім цього, в його утворенні має значення коливання сухожилкових хорд, які утримують стулки атріовентрикулярних клапанів, коливання великих судин (аорти та легеневої артерії) тощо. Він низький і тривалий. Другий (діастолічний) тон зумовлений ударом стулок півмісяцевих клапанів одна об одну під час їхнього закриття на початку діастоли (основний компонент), а також турбулентним рухом крові, яка б'ється об закриті стулки клапанів, і коливанням стінок великих артерій. Він високий і короткий. На грудній стінці виявлені місця (точки), де тони вислуховуються найкраще. Так, звуки, що походять з мітрального клапана, найкраще вислуховуються в ділянці верхівки серця — у п'ятому міжребровому проміжку; тристулкового — у місці з'єднання мечоподібного відростка з тілом груднини; з аортальних — у другому міжребровому проміжку справа біля краю груднини; з легеневої артерії — у другому міжребровому проміжку зліва біля краю груднини. У так званій п'ятій точці (точка Боткіна), у місці прикріплення III—IV ребер до лівого краю груднини, вислуховуються звуки з аортальних клапанів. У деяких випадках під час вислуховування (аускультації) серця, крім тонів, вислуховуються звукові явища, які називають шумами. У момент систоли шлуночків змінюються форма і об'єм серця. Воно переміщується зліва направо, його верхівка піднімається і надавлює на грудну клітку в ділянці V міжребрового проміжку по серединноключичній лінії. Встановити верхівковий поштовх можна методом пальпації. Електрокардіографія Під час роботи серця виникає різниця потенціалів, яку можна зареєструвати за допомогою електрокардіографа (прилад для запису біострумів серця). Крива запису біострумів серця називається електрокардіограмою (ЕКГ). Нормальна ЕКГ складається із зубців Р, Q, R, S, Т і інтервалів між ними, причому три зубці спрямовані вгору (позитивні) — Р, R, Т, а два — Q і S (негативні) спрямовані вниз. Зубець Р відповідає періоду збудження передсердь. Комплекс зубців Q, R, S, Т — збудженню шлуночків, причому зубці Q, R, S характеризують початок збудження, а зубець Т — кінець збудження. Зубець Т відображає процеси реполяризації (припинення збудження) шлуночка. Інтервал Т — Р характеризується відсутністю різниці потенціалів у серці (загальна пауза). Таким чином, зубець Р відображає передсердну частину ЕКГ, а комплекс зубців Q, R, S, Т — шлуночкову. Клінічне значення електрокардіографії дуже велике; цей метод є одним з найважливіших для обстеження хворих з ураженням серцево-судинної системи. Регуляція діяльності серця У цілісному організмі сила й частота серцевих скорочень змінюються залежно від стану організму й умов, у яких перебуває організм. Ці зміни забезпечуються регуляторними механізмами, а саме: • міогенними, які пов'язані з фізіологічними властивостями власне структур серця, тобто чим сильніше розтягнуте м'язове волокно в період діастоли, тим сильніше воно скорочується, а серце в цілому скорочується тим інтенсивніше, чим більше крові надійшло в період діастоли. Ця закономірність отримала назву закону Франка—Старлінга; • нервовими, які здійснюються за допомогою інтра- та екстракардіальної нервових систем. Ці дві системи беруть участь у рефлекторній регуляції роботи серця. Так, екстракардіальна нервова система представлена блукаючим та симпатичними нервами, які належать до вегетативної нервової системи. Блукаючі нерви йдуть до серця від ядер, які розташовані в довгастому мозку на дні IV шлуночка. Симпатичні нерви підходять до серця від ядер, які знаходяться в п'яти верхніх грудних сегментах спинного мозку. Волокна симпатичних та парасимпатичних нервів закінчуються в синоатріальному й атріовентрикулярному вузлах, а також у міокарді. У результаті збудження цих нервів спостерігаються зміни автоматизму синоатріального вузла, швидкості проведення збудження по провідній системі серця й інтенсивності його скорочення. Встановлено, що імпульси, які надходять по волокнах симпатичних нервів, прискорюють частоту серцевих скорочень, збільшують силу серцевих скорочень, підвищують збудливість, а також швидкість провідності збудження. У вивченні впливу симпатичних нервів І.П. Павловим було доведено, що існують симпатичні волокна, які посилюють серцеві скорочення без зміни ритму. Вони були названі підсилювачами серцевої діяльності, їхнє значення, на думку І.П. Павлова, полягає у виконанні трофічної функції в серці шляхом стимуляції процесів обміну речовин. Вплив блукаючих нервів проявляється наступними змінами у функції серця: зниженням збудливості, сповільненням частоти серцевих скорочень, зменшенням сили серцевих скорочень, погіршенням провідності збудження серцем. Вплив нервових імпульсів здійснюється за допомогою медіаторів: ацетилхоліну (парасимпатичні), норадреналіну (симпатичні). Через ядра блукаючого і симпатичних нервів реалізується рефлекторний вплив на серце, який виникає внаслідок подразнення різних рефлексогенних зон. Так, наприклад, больові подразнення шкіри спричинюють рефлекторне прискорення серцевих скорочень, подразнення механорецепторів шлунка й очеревини — їхнє сповільнення, а при сильному ударі в живіт може виникнути рефлекторна зупинка серця (рефлекс Гольца). Окрім довгастого мозку узгодженість діяльності серця забезпечують гіпоталамус, структури лімбічної системи, кори великого мозку (свідченням впливу кори головного мозку на серце є зміна серцевої діяльності при емоціях — страх, гнів, радість, хвилювання тощо). Взаємодія різних рівнів регуляторних систем утворює цілісну ієрархічну систему механізмів регуляції діяльності серця і забезпечує її адекватність до потреб організму в кровопостачанні; • гуморальними — вплив різних біологічно активних речовин, що виробляються безпосередньо в серці та інших тканинах організму. У серці утворюються біологічно активні сполуки і гормони, які беруть участь у регуляції скоротливої активності міокарда. Гуморальна регуляція здійснюється й іонами. Так, наприклад, зміна концентрації К+ та Са2+ має досить значний вплив на автоматизм, збудливість і скоротливість серцевого м'яза. У разі підвищення вмісту К+ у крові пригнічується діяльність серця, а надлишок Са2+ (у певному діапазоні концентрації) спричинює протилежні ефекти.
|
||||||||
|