Нерозривно пов'язаний зі спільною діяльністю, мовою і спілкуванням.

Психіка – це форма активного відображення суб’єктом об’єктивної реальності, що виникає в процесі взаємодії високоорганізованих живих істот із зовнішнім світом і здійснює в їх поведінці(діяльності) регулятивну функцію.

Нервова система – це сукупність структур в організмі, яка об’єднує діяльність усіх органів та забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.

Вся нервова система ділиться на центральну й периферичну. До центральної нервової системи належить головний і спинний мозок. Від них по всьому тілу розходяться нервові волокна - периферична нервова система. Вона з'єднує мозок з органами чуттів і виконавчих органів - м'язами й залозами. Всі живі організми мають здатність реагувати на фізичні й хімічні зміни в навколишнім середовищі, які часто інтерпретуються як подразнення.

Основними елементами нервової системи є нейрони - нервові клітини, що проводять подразнення. Нейрон складається з тіла клітини, коротких відростків - дендритів, що приймають збудження, і аксона - довгого відростка, який передає подразнення іншим клітинам. Місце з'єднання аксона з дендритами чи тілом іншої клітини називається синапсом. Він є своєрідним бар'єром, який повинно подолати подразнення.

Частина нейронів проводить збудження від рецепторів до центральної нервової системи, інші - від центральної нервової системи до ефекторів. Однак більшість нейронів забезпечує зв'язки між різними ділянками центральної нервової системи, яка складається з головного мозку і спинного мозку. Верхню частину головного мозку утворюють великі півкулі, основну масу яких становить біла речовина, з якої складаються провідні шляхи. Зверху великі півкулі покриті тонким шаром (2,5-3 мм.) сірої речовини, який називають корою. У корі великих півкуль розрізняють три види нейронів: пірамідальні, зірчасті та веретеноподібні, які розташовані у 7 шарів. Усього в людському мозку налічують 14-15 мільярдів нейронів. Кора - найважливіший орган психічної діяльності.

Під великими півкулями у потиличній частині розміщується мозочок, що відіграє суттєву роль у координації рухів. До великих півкуль підходить мозковий стовбур, у верхній частині якого розташований таламус(найбільший відділ проміжного мозку), у нижній - гіпоталамус (ділянка мозку, що має безпосередній стосунок до контролювання автономної нервової системи і низки функцій, пов'язаних із виживанням). Спинний мозок і мозковий стовбур в основному здійснюють природжені форми рефлекторної поведінки (безумовні рефлекси). А кора великих півкуль є органом набутих протягом життя форм поведінки, які регулює психіка.

Локалізація психічних функцій. Кожна ділянка тіла і кожна психічна функція пов'язані з певною ділянкою кори, тобто мають у корі певну локалізацію. Електрична стимуляція деяких ділянок кори мозку тварин і спостереження за поведінкою людини під час хірургічних операцій на мозку показали, що подразнення одних ділянок викликають м'язові скорочення, інших - зорові, слухові та інші відчуття. Є також ділянки, що мають зв'язок із органами мовлення. У корі великих півкуль найкраще представлені ті органи, які відіграють основну роль в діяльності і поведінці людини.

Значно складнішою є проблема локалізації у корі головного мозку психічних функцій. Дослідження, проведені з використанням найдосконалішої апаратури і комп'ютерним обробленням одержаної інформації, дають змогу зробити висновок: кожна психічна функція є надзвичайно складним утворенням, що має динамічну локалізацію в різних відділах мозку. Вона забезпечується роботою певних ділянок кори та цілісною функціональною системою, що включає окремі ділянки кори, підкірки і мозкового стовбура.

За сучасними уявленнями, функціонально людський мозок як саморегулювальна система має три основні блоки. Перший - енергетичний блок - створює робочий тонус кори. Він складається із систем верхніх відділів мозкового стовбура, ретикулярної формації, а також утворень давньої кори. Другий блок приймає, переробляє і зберігає інформацію. До нього належать задні відділи обох півкуль, тім'яні й потиличні ділянки кори. Третій блок забезпечує програмування, регуляцію і контроль діяльності. Порушення в роботі хоч одного блоку призводить до різних змін у психічній діяльності.

У функціональній організації мозку людей і тварин є суттєві відмінності. У тварин обидві півкулі є рівнозначними, в людини вони мають функціональну асиметрію: ліва півкуля є домінуючою, а права - підпорядкованою. Встановлено, що психічні функції відповідним чином розподілені між правою і лівою півкулями. Вперше це було експериментально доведено в 60-ті роки ХХ століття професором психології каліфорнійського технологічного інституту Роджером Сперрі, за що в 1981 році йому було присуджено Нобелівську премію. Обидві півкулі здатні отримувати і переробляти інформацію в вигляді як образів, так і слів, але існує функціональна асиметрія головного мозку, тобто різна міра прояву тих чи інших функцій в лівій і правій півкулях. У лівій півкулі розміщені ділянки, пов'язані з мовною діяльністю людини. їх ураження спричиняє порушення логіко - граматичних операцій і творчих форм мислення. Ураження ділянок правої півкулі спотворює образні компоненти сприймання і емоційні переживання. Друга сигнальна система, що ґрунтується на роботі лівої півкулі, забезпечує якісно вищий рівень відображення дійсності завдяки мові.

3. Психічне відображення за своїм характером є рефлекторним явищем. Поняттярефлекс, яке в науку було введене Декартом, в перекладі з латинської означає відображення. Погляди Декарта при цьому були наївними і носили дуалістичний характер. Достатньо повно на початку ХІХ століття фізіологам вдалось вивчити спинномозкові рефлекси. Створення рефлекторної теорії психіки належить російському фізіологу Сєченову І. М.і його послідовнику Павлову І. П.

Сєченов у своїй книзі "Рефлекси головного мозку" (1863) показав, що всі акти свідомого і несвідомого життя за способом свого походження є рефлекси. Він виділив у рефлексах 3 ланки: початкова ланка – зовнішнє подразнення і перетворення його органами чуття в процес нервового збудження, яке передається в мозок; середня ланка –центральні процеси в мозку (збудження і гальмування) і виникнення на їхній основі психічних явищ (відчуття, мислення, почуття, інше); кінцева ланка –зовнішні рухи і дії.

На думку Сєченова, рефлекси головного мозку починаються чуттєвим збудженням, продовжуються вірогідним психічним актом і закінчуються м'язовим рухом. Так як середня ланка не може бути відокремленою від початкової і кінцевої, то і всі психічні явища це не віддільна частина всього рефлекторного процесу, який має причину у зовнішнього для мозку реального світу.

Психічне відображення характеризується системою функцій як регулятора діяльності людини.

По-перше, психічне відображення має активний характер, пов'язане з пошуком та відбором адекватних умовам середовища способів дій.

По-друге, психічне відображення має випереджальний характер, забезпечує функцію передбачення в діяльності та поведінці.

По-третє, кожний психічний акт є результатом дії об'єктивного через суб'єктивне відображення, через людську індивідуальність, що накладає відбиток своєрідності на її психічне життя.

По-четверте, в процесі діяльності психічне відображення постійно поглиблюється, вдосконалюється й розвивається.

Психіка як відображення дійсності в мозку людини характеризується такими різними за значенням рівнями як свідомість і несвідоме. Найвищий рівень психіки, притаманний людині, становить свідомість.

Свідомість – вищий специфічний людський рівень психічного відображення дійсності, що має суспільно-історичне походження,

Структурність свідомості значною мірою має досить умовний характер. Річ у тім, що елементи свідомості тісно пов'язані один з одним. Однак за всієї умовності у свідомості можна вирізнити такі три елементи.

Першимелементом є знання. Знання – це розуміння людиною дійсності, відображення її у вигляді усвідомлених чуттєвих і абстрактних логічних образів. Свідомість виступає як ставлення до дійсності у формі знань з урахуванням потреб людини.

Другимважливим елементом структури свідомості є емоції. Людина пізнає навколишній світ не з холодною байдужістю , а переживає те, що відображає. Емоції або стимулюють, або загальмовують усвідомлення індивідом реальних явищ дійсності. Вищим рівнем емоцій є духовні почуття (наприклад, почуття любові), які формуються внаслідок усвідомлення зв'язків особи з найсуттєвішими соціальними та екзистенціальними цінностями. Почуття характеризуються предметним змістом, постійністю, незалежністю від наявної ситуації. Емоційна сфера має значний вплив на всі прояви свідомості людини, виконує функцію основ діяльності.

Третімструктурним елементом свідомості є воля. Воля - це усвідомлене цілеспрямоване регулювання людиною своєї діяльності. Це здатність людини мобілізовувати і спрямовувати свої психічні та фізичні сили на досягнення мети, на розв'язання завдань, що постають перед її діяльністю і вимагають свідомого подолання суб'єктивних і об'єктивних труднощів та перешкод.

У суб'єктивній реальності людини має місце така важлива підструктура, як самосвідомість. Самосвідомість — це усвідомлення людиною себе як особистості, усвідомлення своєї здатності приймати самостійні рішення і вступати на цій підставі у свідомі відносини з людьми та природою, нести відповідальність за прийняті рішення й дії. Інакше кажучи, це цілісна оцінка самого себе, свого морального обличчя, власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати.

Іншим рівнем психічного відображення дійсності є несвідоме.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Види пам’яті.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.038 сек.