Види пам’яті.

Пам'ять – пізнавальний психічний процес, сутність якого полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні даних минулого досвіду, що надає можливість їх повторного застосування в життєдіяльності людини.

Сприйняття (сприймання) – це психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей за безпосередньої дії на органи чуття з усвідомленням цілісності відображуваного.

Несвідоме – це такий рівень психічного відображення дійсності, що характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутністю явної причини, свідомого контролю і регулювання.

Несвідоме виявляється в інтуїції, передчутті, творчому натхненні, раптових здогадках, спогадах, сновидіннях, гіпнотичних станах і т.д.

Несвідоме – це дії, котрі здійснюються автоматично, рефлекторно, коли причина їх ще не встигла дійти до свідомості (наприклад, реакція захисту і т.п.). Несвідоме в широкому розумінні слова – це сукупність психічних процесів, котрі не представлені у свідомості суб’єкта.

На відміну від відчуттів, які відображають тільки окремі властивості та якості предметів, сприйняття завжди цілісне і предметне, воно об'єднує відчуття, що йдуть від ряду аналізаторів.

Сприйняття можуть бути: повними і неповними; глибокими і поверхневими; помилковими або ілюзорними; швидкими й повільними.

Ілюзія – це спотворення відображення дійсності.

Залежно від переважної ролі того чи іншого аналізатора можна говорити про:

– зорове сприйняття (розглядання скульптури, картини і под.);

– слухове сприйняття (слухання оповідання, концерту і т. ін.);

– тактильне сприйняття (обмацування, доторкування). Буває сприйняття:

– простору; часу; руху;

– предмета; мови; музики;

– людини людиною.

Сприйняття завжди константне (постійне). У ньому безпосереднє пізнання доповнюється минулим досвідом, тому воно завжди осмислене та більш чи менш повно може бути висловлене словами.

Сприйняття вибіркове, а саме: найпотрібніші деталі цілого завжди сприймаються виразніше.

Вибірковість сприйняття залежить як від об'єктивних властивостей предметів, так і від суб'єктивної установки, зокрема від аперцепції.

Аперцепція – це залежність сприйняття від загального змісту психічної діяльності людини, від її досвіду, інтересів, скерованості.

Сприйняття час – це відображення дійсності в послідовності явищ або подій.

Залежить від ритму перебігу природних процесів і відпрацювання рефлексів на тривалість часу.

Суб'єктивізм у сприйнятті часу зумовлюється практичною діяльністю людини.

У сприйнятті простору основу складають зорові, вестибулярні, рухові (кінестетичні) та дотикові (тактильні) відчуття.

У комплексі вони дозволяють судити про положення нашого тіла відносно вертикалі, просторове розташування, відстань до інших предметів.

Сприйняття руху – це відображення напрямку і швидкості просторового існування предметів.

Воно може здійснюватися також і на підставі розумових висновків (логіки).

Сприйняття людини людиною здійснюється на основі зовнішності, поведінки, манер, мови, жестів, емоцій, діяльності і т. д.

Спостережливість – це здатність помічати в предметах і явищах малопомітні, але водночас суттєві чи важливі для певної мети деталі, ознаки або властивості.

Високий розвиток спостережливості вимагає зацікавленості, постійного прагнення пізнати нове, глибше вникати в те, що оточує людину, з чим вона стикається у праці, в житті.

Згідно з фізичною теорією пам'яті проходження будь-якого нервового імпульсу крізь певну групу нейронів залишає по собі фізичний слід, тобто відбуваються електричні та механічні зміни синапсів (місць стикання нервових клітин), утворюються стійкі просторово - часові нейронні структури. Тому ця теорія ще називається теорією нейронних моделей.

Існує гіпотеза про двоступеневий характер процесу запам'ятовування: на першій стадії (безпосередньо після дії подразника) в мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає поворотні фізіологічні зміни в клітинах; друга стадія – це власна біохімічна реакція, пов'язана з утворенням нових білкових речовин (протеїнів).

Перша стадія триває секунди або хвилини і її вважають фізіологічним механізмом короткочасного запам'ятовування.

Друга стадія, яка призводить до незворотних хімічних змін у клітинах, вважається механізмом довгострокової пам'яті.

Прихильники хімічних теорій пам'яті вважають, що з перебігом процесів пам'яті відбуваються різноманітні перегрупування білкових молекул нейронів, передусім нуклеїнових кислот.

Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) вважається носієм генетичної спадкової пам'яті; рибонуклеїнова кислота (РНК) – основа онтогенетичної індивідуальної пам'яті.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Нерозривно пов'язаний зі спільною діяльністю, мовою і спілкуванням.	\|	Процеси пам’яті.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.058 сек.