Заклична промова.

Переконуюча промова.

Розважальна промова.

Розважальна промова не містить іншої мети, як такої, що міститься саме в ній. Вона сама по собі повинна розважати й забавляти слухача. Самоціль цієї промови – інтерес і цікавість. Її часто чуєш на банкеті й в інших умовах, де люди зустрічаються, щоб у приємному спілкуванні провести час.

2. Інформаційна промова.

Задача інформаційної промови не тільки спонукати допитливість, але й дати нове уявлення про предмет. Вона може бути оповідальною, описовою, пояснювальною. Оповідання – це рух, описання розчленує предмет, показує його подробиці й дає їм наочний вигляд як на картині, пояснення показує, який предмет у дії й яке його улаштування. У всіх інформаційних промовах переважає яка-небудь одна з цих характерних рис.

Інформаційна промова повинна відповідати наступним вимогам:

а) у ній не повинно бути ніякого сперечання;

б) вона повинна викликати допитливість;

в) вона повинна задовольняти потреби слухача;

г) повідомлення повинно бути актуальним.

3. Натхненна промова.

Агітаційні промови можна розбити загалом на три групи: промови з метою надихнути, промови з метою переконати й промови з метою викликати активну реакцію. На практиці усі ці три види загальних цвілевих установ невинятково перекривають одне одного. Більшість промов з метою надихнути викликають дійові спалахи, як і промови, що схиляються до дії. Іноді важко виявити, де закінчується ясне осягання питання, підкреслити його значення й надихнути слухача, тому що їх головна мета не в тому, щоб уявіть нові дані, переконати або викликати дію.

Переконати – це означає логічними доводами доказати або спростити яке-небудь положення. Це суто логічна задача. На практиці ці промови розглядають як агітаційні, в яких любими методами – логічними або іншими – оратор переконує згодитися з ним у сперечальному питанні.

Слухача закликали до дії: до нового, до продовження або припинення попереднього. Таким чином, його переконали. Поклик до дій буває прямий і побічний: дія може наступити будь-коли або негайно. Але маються на увазі дії самих слухачів, а не відсутніх.

Агітаційній промові притаманні відмітні риси інших промов: вона повинна містити необхідні фактичні дані, пробуджувати психічну сприйнятливість, приводити до згоди. До того ж їй притаманний невід’ємний й характерний тільки для неї елемент: вона повинна примусити слухача відчути потребу зробити те, про що її прохає оратор.

Надихає до роздумів наведене актуальне на сьогоднішній день для поколінь ХХ1 століття міркування видатного письменника Антона Павловича Чехова щодо ролі і значення різних видів ораторського мистецтва.

Ми, російські люди, любимо поговорити й послухати, але ораторське мистецтво в нас у повному занепаді. У земських і дворянських зібраннях, учених засіданнях, на парадних обідах та вечерях ми соромливо мовчимо, або ж говоримо мляво. Беззвучно, “понуривши бороди”, не знаючи, що не вміємо говорити коротко й незнайомі з тією грацією мовлення, коли при найменшій витраті сил досягається відомий ефект – небагато (за кількістю), але багато про що (за змістом). Лат: non multum sed multa.

У нас багато присяжних повірених, прокурорів, професорів, проповідників, у яких за сутністю їхніх професій слід було б передбачити ораторську жилку, в нас багато закладів, яку і називаються “говорильними”, тому що в них за обов’язками служби багато й довго говорять, але в нас зовсім немає людей, які вміють висловлювати свої думки ясно, коротко і просто. В обох столицях нараховується всього – справжніх ораторів п’ять-шість, а про провінційних златоустів нічого не чути.

На кафедрах у нас сидять заїки й шептуни, яких можна слухати й розуміти, лише пристосувавшись до них, на літературних вечорах дозволяється читати навіть дуже погано, тому що публіка давно вже звикла до цього і коли читає свої вірші який-небудь поет, то вона не слухає, а лише дивиться.

...Ї в давні, і в новіші часи ораторство було одним із найсильніших важелів культури. Немислимо, щоб проповідник нової релігії не був водночас і захоплюючим оратором.

Усі кращі державні люди в епоху процвітання держав, кращі філософи, поети, реформатори були водночас і кращими ораторами. “Квітами” красномовства був устелений шлях до всякої кар’єри, і мистецтво говорити вважалося обов’язковим.

Можливо, і ми колись дочекаємося, що наші юристи, професори і взагалі посадові особи, зобов’язані по службі говорити не тільки вчено, але й зрозуміло і гарно, не будуть виправдовуватися тим, що вони “не вміють” говорити. Адже в принципі для інтелігентної людини погано говорити повинно б вважатися токою ж непристойністю, як не вміти читати й писати, і у справі освіти й виховання навчання красномовства мало б бути обов’язковим.

Завдання. Наведіть переконливі приклади на підтримку думки А.П.Чехова, що “ораторство – один із найсильніших важелів культури”.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема № 9. Антропогенные воздействия на биосферу	\|	Основна частина

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.