Основна частина

Вступ

Структура промови

Композиція тексту виступу.

План, який ви створили перед остаточним згрупуванням матеріалу та написанням тексту, мусить відобразити майбутню логіку побудови вашого виступу. Пам’ятаємо також, що з античних часів виділяють три структурні моменти твору: вступ, основна частина та висновки (за можливості детальнішої побудови : вступ = зацікавлення + основна частини = опис + оповідь + міркування, висновки = переконання). Основну увагу слід приділяти найбільшій за обсягом основній частині, власне викладу, що містить докази на користь вашої позиції. Якщо вступ занадто великий, то промова нагадуватиме немовля, у якого велика голова й мале тільце При ширших висновках виступ буде подібний до жирафа з маленькою головою, але занадто довгими ногами. Якщо довго викладати висновки, аудиторія може образитися чи занудьгувати: адже переважна більшість людей вже все й так зрозуміла, тому “розжовувати” очевидне не треба: достатньо допомогти думці слухачів оформитися у слово, що й стане моментом переконання.

Оратор, входячи до аудиторії, насамперед звертається до неї. Тут на допомогу йому приходять так звані етикетні формули: пані та панове, брати та сестри і т. п. Момент початку промови є найвідповідальнішим: який тон ви задаєте, так і прозвучить весь ваш виступ.

Можна, наприклад, почати виступ прикладом з власного досвіду: ”трапилось зі мною таке...” Це одразу зацікавлює , вселяє віру в щирість оратора, в його здатність мудро зважувати життєвий досвід тощо.

Вступ може починатися з цитування чужої мудрості, крилатого вислову, з відомого афоризму, наприклад, “Недаремно кажуть, що краще з розумним загубити, ніж з нерозумним знайти. От і...” Інколи така цитата може передувати тексту у вигляді епіграфа (найчастіше в писаній промові).

Цікаво й ефектно почати з того, що на даний момент хвилює суспільство – скажімо трагічні події на зразок стихійного лиха, або радісна звістка про важливі прогресивні перетворення. “Сьогодні, коли всі ми охоплені почуттям...” Це одразу ж встановлює контакт з аудиторією, справляє враження, що оратор живе тими ж думками й почуттями, що й усі присутні, отже говоритиме про щось цікаве й важливе. Варто процитувати газетний чи радіо-телевізійний матеріал, приклад з книги, яка у всіх на вустах, з кінофільму. Так ваша тема непомітно повзеться з настроєм аудиторії.

Можна також почати виступ з цитування якихось точних цифрових Дани, документів.

Можна, нарешті, почати просто з якогось влучного й пристойного жарту, що одразу ж викликає людські симпатії. Жартівник є завжди начебто “свій”, психологи кажуть, що така ситуація свідчить: той, хто жартує, звичайно відчуває душевний стан аудиторії, її “культурний код”. Жарт знімає відчуження між людиною за кафедрою й тими, хто перед нею. Крім того, він фіксує увагу, Важливо тільки пам’ятати, що не варто перетворюватися на скомороха. Дотепність ваша мусить бути інтелігентною, це стане виразом поваги до аудиторії. Особливо обережно такі речі використовуйте в церковному красномовстві.

Вступ-зацікавлення є лише підходом до теми, й необхідно одразу ж викликавши інтерес аудиторії, сконцентрувавши її увагу на проблемі, спрямувати слухачів у потрібне вам русло, перейти до основної частини [С. Коваленко. С. 74 – 75].

Перш за все дайте план виступу, змалювавши ті обставини, які будуть об’єктом уваги. Наприклад, описом може стати плавний перехід від вступу-афоризму до конкретної ситуації.

“казав один мудрий чоловік давніх часів, грецький філософ Геракліт, що не можна двічі увійти до однієї й тієї ж річки, бо вона тече й вода в ній змінюється. Так не вдається нам сьогодні повернутися до тих цінностей та звичаїв, які ще вчора видавалися священними і непорушними”.

Як режисер виводить на сцену дійових осіб і розставляє їх у відповідній мізансцені (коли завісу піднято, ми бачимо групу людей у певному розташуванні, в певнім місці й т.д.), так і ви в описі зав’язуєте рух майбутнього сюжету, плин подальших подій.

Опис мусить плавно перейти в оповідь. Але пам’ятаймо, що опис – статичний, а оповідь – динамічна, рухлива.

Міркування (хрія).Тут ми розкриваємо суть проблеми за допомогою системи логічних аргументів, оперуючи незаперечними фактами. При цьому потрібно нарощувати аргументацію поступово, щоб кожна наступна думка підсилювала попередню, а найсильніші аргументи зберігати на завершення – це забезпечить стійкий інтерес слухачів, дасть змогу підтримувати неослабну увагу аудиторії.

Звичайно, міркування можна урізноманітнити художнім картинами, зокрема яскравими описами. Як правило, вони ілюструють те чи інше логічне положення хрії. Та введення подібних картин дає змогу відступити від жорсткої логіки викладу. Інколи можна запозичити в письменників такий прийом: винести на початок, скажімо, кульмінаційний момент подій.

Наприклад, розповідаючи про злочин, можна почати промову з кульмінаційного моменту: “Уявіть собі теплу літню ніч у маленькому містечку. Все дихає спокоєм. Зорі обсипали небо, і раптом нічну тишу розриває відчайдушній крик [С. Коваленко. С. 76- 77].

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Заклична промова.	\|	Загальні положення.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.