• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тавтологія

Тавтологією (гр. саме + слово) називається стилістична фігура, яка утворюється в результаті повтору тих са­мих споріднених слів. Від парономазії тавтологія відрізняється тим, що в ній є не тільки звуковий повтор, а й семантичний: любити великою любов'ю; ненавидітилютою ненавистю; сидьма сиді­ти; ревма ревти; вільному воля,спасенному рай; січень січе, лютий лютує, березень плаче, квітень квітує;

На кричаний крикмій – мовчазне мовчання...

Я ж прагну спочатку почути ячання.

І всесвіту розум поставлю на чати –

Я хочу спочатку початок почати...(І. Драч)

Як стилістична фігура у вжитку тавтологія близька до лексич­ного повтору, парономазії та інших явищ звуко-семантичного збли­ження слів:

Білий подих –

Троянда біліпелюстки

Ронить на білийпапір.

Хто білішоговірша напише?

Отака біла-білахата

Серед білого-білогоцвіту.(І. Драч)

У практичній мові тавтологія є небажаним явищем. Вона може створювати враження безпорадності, одноманітності мовлення. Проте в художньому мовленні, якщо тавтологія має ідейно-естетич­ну мотивацію, вона стає виразною стилістемою. Такою є тавтологія з семантикою чужинності у поезіях Т. Шевченка, М. Рильського, В. Стуса. Наприклад:

Нехай ще раз усміхнеться Серце на чужині,Поки ляже в чужуземлю, В чужійдомовині.

(Т. Шевченко)

Самотня ти, тополя, стоїш в чужійвисочині І,до чужинноївесь вік байдужа мови, Мовчиш, рахуючи свої останні дні. (М. Рильський)

І вже болить душа, на дуб здубіла, Вцій чужаниці, чужбі, чужині!

(В. Стус)

Чіпляйся за кручу, як трен колючий, Чіпляйся за небо, як яблуні цвіт. Бо вже ослонився безокрай чужинний, Бовже чужинецькийощирився край. Прощай, Україно, моя Україно, ЧужаУкраїно, навіки прощай. (В. Стус)

Метатеза (гр. перестановка, переміщення) – риторична мікрофігура, різновид каламбуру, що супроводжується перетворенням змісту слова: плюралізм – плювалізм.

Анаграма (лат. перестановка) – близька до метатези риторична мікрофігура, що здатна створювати гумо­ристичний ефект: деревостійкі морози, короткозорий – далеко­зорий.

Анномінація (лат. інакше найменування) – ри­торична мікрофігура, що побудована на різкому зрушенні семан­тики в близьких за звучанням словах: приватизація – прихватизація, демократія – дермократія.

4. ФІГУРИ КІЛЬКОСТІ. ІНШІ ФІГУРИ

До фігур кількості належать фігури, що виникли на зіставлен­ні двох різнорідних предметів зі спільною для них кількісною оз­накою.

Ця спільна ознака є характерною для одного із зіставлюваних предметів.

Якщо вона приписується предмету більшою мірою, то вини­кає гіпербола, якщо меншою мірою – виникає мейозис, різнови­дом якого є літота. Це менш продуктивний і малочастотний тип фігур.

Гіпербола (гр. перебільшення) – образне пере­більшення, яке виявляється в тому, що якась ознака приписується предмету в такій мірі, в якій вона реально йому не властива і не може бути властивою. Основне призначення гіперболи – зверну­ти увагу на цей предмет, підкреслити позитивні чи негативні якості. Гіперболізуються такі ознаки, як розмір, колір, сила, кількість тощо.

Гіпербола як засіб експресивності поширена в художньому та уснорозмовному стилях для надання тексту більшої виразності й переконливості: умру зі сміху; збожеволіювід роботи; моресліз; Горами хвилю підійма... (Т. Шевченко).

Гіпербола популярна в усі часи, але найбільш характерною вона була для барокової культури.

Про гіперболу О. Потебня писав так: «Гіпербола є результат ніби­то деякого оп'яніння почуттям, яке заважає бачити речі в їхніх справжніх розмірах. Тому вона рідко, лише у виняткових випад­ках, зустрічається у людей тверезої й спокійної спостережливості. Якщо згадане почуття не може захопити слухача, то гіпербола стає звичайною брехнею»¹.

Гіпербола як перебільшення ознаки тісно пов'язана з метафо­рою. Таку гіперболу називають метафоричною гіперболою. Кож­на образна метафора має у собі якусь долю гіперболи, бо вже сам факт метафоризації якоїсь ознаки виділяє її і збільшує на тлі неактуалізованих ознак. Наприклад: Які тут не прокочувались орди! Яка пройшла по землях цих біда! Мечем і кров'ю писані кросвор­диніхто уже повік не розгада (Л. Костенко); О семигоригоря, цвинтар велій; Я– магма магми, голос болю болю(В.Стус).

Мейозис (від гр. зменшення) – протилежна гіпер­болі фігура, суть якої полягає у применшенні ознак предмета з тим, щоб підкреслити його нікчемність.

В усному мовленні це такі стійкі вирази, як ні гроша, ні копій­ки; нікудине годиться; нікомуне треба; на макове зернятощо.

Літота (від гр. простота) – різновид мейозису, зу­мисне применшення якоїсь ознаки шляхом повного чи часткового її заперечення. Літота є виразом погляду на третю істоту між інши­ми і зневаги до неї (О. Потебня). Наприклад:

У цій же річці чаплі по коліно;

Йому аби за скелю зачепитись, що аж за комірсиплються зірки;

Але ж яке ревіння безнастанне! Це описать – зламається перо (Л. Костенко).

Парцеляція

Парцеляція (від фр. частка) – прийом стилістичного синтаксису, що полягає в розчленуванні цілісної змістово-синтак­сичної структури на інтонаційно й пунктуаційно ізольовані комуні­кативні частини – окремі речення. В результаті членування одного речення, переважно складного або досить поширеного, виникає дві частини, з яких основна (більша) називається базовою, а менша – парцелятом. Стилістичний акцент зосереджується саме на парцеляті.

Парцельовані конструкції виконують у тексті змістопідсилю-вальну і ритмомелодійну функції. Парцелят набуває комунікатив­ної самостійності й тим привертає до себе увагу читача, ніби «ви­падаючи» з рівного ритму. Наприклад: На воротях, виряджаючи нас, тужила мати. Сива, стара й безпорадна;Падали колоски, і в шелестінні їх – брязкіт бокалів вина... Скигління голодної дітво­ри: хліба!.. Трояндовий сміх жінок-красунь... Тузкне зітхання з-під дрантя (А. Головко); Він дістав з-за пазухи шинелі сніданко­ву пайку, розгорнув мені долоню і вклав у неї окрайчик: – Бери. Підкріпись. Це твоя. Підрубай. Полегшає(Гр.Тютюнник).

Парцеляція є експресивним явищем усної мови. її виникнення пояснюється тим, що в безпосередньому живому спілкуванні немає можливості все до слова наперед продумати. У процесі говоріння виникає потреба інтонаційно виділити окремі одиниці, розшири­ти й уточнити їх допоміжною інформацією. У художній мові пар­целяція використовується для створення стилістичних ефектів жи-вомовності, невимушеності, спонтанності спілкування: О, вже сошеняни пасіку привезли, – подумав Данило. –Знов на те місце, що й торік; От скажіть мені, чого воно так: як граю і не слухаю, виходить щось інтересне-інтересне... І красиве!(Гр. Тютюнник).

При парцелюванні цілісна змістово-синтаксична структура чле­нується на кілька фраз (переважно дві), з яких одна є основною, бо в ній викладається основний зміст думки, а друга – парцелятом, у якому реалізується залежна частина основної синтаксичної струк­тури: А повз неї тупали тисячі ніг, дихали тисячі грудей, ревіли баси і танцювали, як божевільні, дзвони. Великі, середній ма­ленькі...(М.Коцюбинський); У вибалку – село. Важкою сірою ковдрою туман укрив його. Убогей стомлене(А. Головко).

Парцеляція виконує кілька стилістичних функцій. її використо­вують:

1. В описах для зображення обставин дії, актуалізації окремих деталей: А там ячмінь хилиться й тче...тче з тонких вусів зеле­ний серпанок. Йду далі. Все тче. Хвилює серпанок(М.Коцюбин­ський); Ішов стернями. Межами поміж хлібів(А. Головко).

Для передачі емоційно-психічного стану персонажа: Я уто­мився, бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиляна берег. Не тільки власне, а й чуже (М.Коцюбинський); Володькові очі все ширшають і ширшають, на щоках з'явились рум'янці. Щось дуже сильне тягне його туди. Так хотілося б, так дуже хотілося б... Бачити. Чути. Знати.(У. Самчук).

Стилістична парцеляція характерна для внутрішніх монологів, які сприймаються як одна цілісна надфразна синтаксична єдність, для функціонального типу текстів-роздумів. Функцію парцелятів виконують не тільки члени речення (як у синтаксичній парцеляції), а й різні види простих речень – неповних односкладних, слів-речень:Біжіть, коні мої, по рідній дорозі. Несіть мене під стріху батька. Звідти я вийшов у світ, звідти почну роботу.Всі дні, аїх буде безліч, вставатиму бадьоро і ні одного не віддам умарне. Почну від себе. От серце моє. Воно гаряче, мов жарини.Ллю воду холодну, і хай приймає гарт, і хай от так ствердне, мов ліпша криця. Добре!Боже, приношу дяку тобі, що родився в час, коли родиться віра моя – в Тебе, в Батьківщину, в Працю (У. Самчук).

3. Для конкретизації змісту базової частини вислову. Напри­клад: Кує зозуля. Б'є молоточком у кришталевий великий дзвін:-ку-ку! ку-ку! – і сіє тишу по травах. Ми йдемо серед поля. Трибілих вівчарки і я (М. Коцюбинський).

4.Для ритмізації прози, створення в читача ефекту «присут­ності», безпосередності відчуттів, на які зорієнтоване зображен­ня: Над ставом, що колись належав економії, як проходив Давид, шуміли верби хорам жіночим, тужливим [...]. / от – плакуча вер­ба біля млина над урвищем ламає руки, хитає головою, мов жу­рить когось. «А – є!..» 1 шуміли верби хором жіночим, тужли­вим (А. Головко); Спустів степ. Скінчився концерт житніх струн, сталевих смичків. Де-не-де чорніє мережання ріль. Виприсне, тихо стане. Тихо, жовто й сумно...(А. Головко).

Парцеляцію можна вважати стилістичною трансформацією син­таксичних структур. Це стилістичне явище характерне для художніх текстів авторів, мова яких має виразні ознаки народнорозмовного мовлення. Наприклад: День був насуплений, сірий. Накрапав до­щик. Ліниво, байдужно, без надії спинитись;Хотілось щось пе­режити, сильне й гарне, мов морська буря, подих весни, нову казку життя. Виспівать недоспівану пісню, що лежала у грудях, згор­нувши крила;Марта ревнувала Антона. Уперто, затаєно, силь­но,до всіх і всього (М. Коцюбинський).

Переглядів: 1430