Економічний розвиток східнослов'янських племен

Українські землі з періоду залізного століття заселялися різними за походженням й мовами племенами:
1) автохтонні землеробські племена – прародителі слов'ян, ірано-язичні кочові племена, греки-колоністи;
2) перші жителі причорноморських степів – кіммерійці /9–7 сторіччя до н. е./ за походженням – індоєвропейці, вели кочовий спосіб життя, займалися тваринництвом, металургією, створили великі племінні союзи на чолі з царями, однак потерпіли поразку від скіфів і покинули країну;
3) стародавнє населення півдня Криму /9–4 сторіччя до н.е./ – племінне об'єднання таврів, що боролося проти Херсонеса і Боспорського царства.
4) племінне об'єднання скіфів /7– 3 ст. до н.е./ на півдні Східної Європи, продовженням якого було Скіфське царство /3 ст. до н.е./. Скіфське суспільство поділялося на три прошарки /воїнів, жерців і рядових общинників –землевласників і скотарів/, очолювані царськими скіфами, влада яких розповсюджувалася на слов'янські племена;
5) сармати, які нашестям знищили Скіфію /2 ст. до н.е./, заснували свою державу в Північному Причорномор'ї – Сарматію /до її складу входили слов'янські племена/;
6) впродовж великого переселення народів /4‑7 ст. н.е./ автохтонним населенням на території України були слов'яни.

Середнє Подніпров'я стало історичним центром східного слов'янства. Господарство: землеробство /разом з перелоговою використовувалася двопільна і трипільна система/, тваринництво, полювання і рибальство, ремесла /залізодобувні й залізо обробні/, розвиток обміну й торгівлі. Суспільний устрій: союзи племен /перші територіально-політичні об'єднання 6–8 ст./, як зародки держави. Віче – верховний орган племінного самоврядування слов'ян. Влада спочатку виборна, а пізніше за спадкова княжа.

Місто Київ /засновано у кінці 5 ст./ був важливим політичним і культурним центром полян /5–6 ст./, який на рубежі 8–10 ст. перетворився на значний політичний міжплемінний центр, що поступово об'єднав величезні території між Балтійським і Чорним морями.

"Русь", або "Київська Русь" – нова держава з центром в Києві /9 ст./. Соціальний устрій: середньовікова імперія, конфедерація. Економічні відносини: власниками землі були князі, бояри, церква. Умовне землеволодіння і васально-сеньоральні відносини – у межах великий князь - князі-намісники /9– середина 12 ст./, пануюча форма власності – вотчина /формально визнана на з'їзді князів в Любече, 1097 р./. Господарювання: сільське господарство, високорозвинені ремесла, торгівля, формування грошової системи.

Занепад Київської Русі /кінець 11 ст./ був економічним і політичним. Причини: зростання крупного землеволодіння, особливо його вотчинної форми, що посилило феодальну роздробленість та Нашестя монголо-татарів /12–13 ст./. Наслідки: 1) зміна форми державного устрою /самостійні князі-намісники/; 2) перетворення Київської Русі на федерацію /союз/ феодальних земель – князівств /середина 12 ст./; 3) Волинське і Галицьке князівства об'єдналися в єдину Галицько-Волинську державу і в умовах розпаду Київської Русі стали наступниками державності; 4) князівства Південно-Східної Русі потрапили в залежність від монгольської держави на довгий час; 5) українські землі з середини 14 ст. потрапили під владу польських, литовських і угорських загарбників.

ТЕМА 4. Господарство та економічна думка суспільств Європейської цивілізації в період середньовіччя (V‑ХV ст.).

4.1. Характерні риси європейського господарства періоду середньовіччя.

4.2. Економічні погляди середньовіччя у Західній Європі.

4.3. Економічні погляди середньовікового Сходу.

4.4. Економічний розвиток Українських земель (V-XV ст. ).

4.5. Економічна думка України періоду середньовіччя.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розвиток економічної думки Античного Світу	\|	Економічні погляди середньовіччя у Західній Європі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.