Розквіт Київської Русі. Політичний лад

Найвищої могутності та розвитку Київська Русь досягла за правління князів Володимира Великого (978-1015) та Ярослава Мудрого (1019-1054). Володимир Великий значно розширив межі держави, приєднавши Червону Русь, захопив частину литовських земель, Закарпаття, заволодів Корсунем у Криму. На сході Київська Русь сягала межиріччя Оки й Волги, на заході Дністра і Західного Бугу, Німану, на півночі — Чудського, Ладозького й Онезького озер, на півдні — Дону, Сули і Південного Бугу. Територія держави близько 1000 р. сягала 800 тис. кв. км. і стала найбільшою в Європі, її населення складало 5 млн людей. Враховуючи розміри і могутність, Київську Русь можна класифікувати як імперію. Це була поліетнічна держава. Крім слов'ян до неї входило ще понад 20 різних народів. Поняття «держава» протягом всього київського періоду передавалось словом «земля». Князь представляв монархічний чинник у Київській Русі, дружина — аристократичний, а віче — демократичний.

Володимир реформує місцеве управління. Він ліквідує племінну автономію, усуває від влади місцеві династії «світлих князів» і ставить замість них своїх синів або намісників (тисяцьких, посадників). Тим самим він зміцнив центральну владу і вплив своєї династії. Держава поділялася на землі-уділи, де центрами були великі міста (Новгород, Полоцьк, Муром та ін.). За формою державного правління Київська Русь була монархією. Уся виконавча, законодавча, судова та військова влада зосереджується в руках великого князя. Його влада була спадковою. Усі вищі сходинки феодальної ієрархії опиняються в руках одного князівського роду, молодші представники якого, знаходяться з великим київським князем у відносинах васалітету сюзеренітету. Ці відносини регламентуються договорами — хрестоцілувальними грамотами. Вони передбачають наділення сюзереном свого васала землею. Сюзеренітет позначається терміном «старійшинство». Місцеві князі як нащадки великого київського князя користувалися правами на спадщину предка і першим спадкоємцем був старший брат.

Значне місце у політичній системі держави відігравала князівська дружина (регулярне військо). Взагалі збройні сили складалися з трьох основних частин: 1) великокнязівської дружини, дружини місцевих князів; 2) народного ополчення (воїв); 3) найманих загонів. Дружина була ядром війська, саме на неї спирався князь у здійсненні військових походів, збиранні данини, з нею радився щодо проведення політики. Київська дружина поділялася на старшу (бояри, мужі) і молодшу (отроки, діти боярські). Боярська рада була необхідним елементом управління державою. Проте вона не мала чітко окресленого складу, компетенції. У дружину князь міг включати не лише представників родової знаті, але й тих, кого вважав корисним. З дружини виходили представники князівської адміністрації — посадники, тисяцькі.

Певний час продовжує існувати віче (народні збори), в якому брали участь голови родин із жителів міста, але вирішальну роль відігравали бояри та «старці градські». Важливою функцією віча було комплектування народного ополчення. Віче збиралося нерегулярно, тільки для вирішення найгостріших питань організації оборони і походів, опозиції діям князя. На вічах голосів не підраховували — перемагали ті, кого явно було більше. Зі зміцненням влади князів віче поступово відмирає. Призначення всіх урядовців залежало тільки від князя і відповідали вони теж тільки перед ним. Існувала так звана десяткова система управління (тисяцький — соцький — десяцький). Судові функції виконували княжі тіуни та посадники. Нижчі судові урядовці називалися вірниками, мечниками, отроками.

Органом місцевого селянського самоврядування була вервь — сільська територіальна община. Вона була колективним власником земель, діяла на засадах кругової поруки, виконуючи перед князівського адміністрацією фінансові, поліцейські та господарські функції.

За Володимира зникають племінні назви (поляни, сіверяни тощо) і з'являються територіальні: кияни, чернігівці. Це означало суттєві зміни у структурі держави, свідчило про інтеграцію етнічних процесів.

Київська Русь класифікується як ранньофеодальна держава. Головними ознаками існування державності були наявність публічної влади, відчуженої від народу, розміщення населення за територіальним (а не племінним принципом), збирання данини для утримання апарату влади. Території племінних княжінь підкоряються київському центру, на них поширюється його система управління. Ранньофеодальний характер держави виявлявся у тому, що власність на землю продовжувала залишатись колективною. Земля належала панівній групі загалом — князеві з дружиною та боярами. Зберігалися пережитки первіснообщинного ладу: повинності селян обмежувались сплатою данини; залишався звичай «кровної помсти», для вирішення найважливіших питань населення збиралося на загальні збори — віче; для оборони скликалося народне ополчення.

Київська Русь складалася з різних елементів, племен з різною культурою, релігією, тому Володимир шукає об'єднавчі чинники, особливо в ідеологічній сфері. Спочатку він реформує язичницьку релігію, зводить її до шести богів, але потім звертається до християнства. Йому імпонувала ідея, яку вже втілили в сусідніх державах: єдиний бог в єдиній державі на чолі з єдиним правителем. Вибір впав на християнство у православному варіанті, оскільки воно було поширене у Візантії — найближчій сусідці Русі, яку київські князі певною мірою намагалися копіювати. Очевидно, що Володимиру подобалося те, що ця церква знаходиться під контролем держави, проповідує тезу про те, що будь-яка влада від бога. 988 р. Володимир охрещує Русь, за що його церква потім оголошує рівноапостольним, «святим». Князь призначив 1/10 (десятину) своїх доходів на утримання церкви. Введенням християнства Володимир підніс міжнародний авторитет Русі, сприяв поширенню культури у багатьох аспектах (архітектура, освіта, мораль). Проте прийняття християнства у православному варіанті істотно віддалило Русь від Західної Європи, де панував католицький варіант християнства і багато в чому детермінувала подальший розвиток та історію Русі-України.

У програмі з хрещення Русі можна визначити три напрями: 1) будівництво церков; 2) освіта; 3) доброчинність. Перша церква — церква Св. Василія, покровителя Володимира, була побудована на пагорбі, де раніше знаходився ідол Перуна. Потім збудували собор Успенія Богородиці у Києві, так звану Десятинну церкву. Сюди біля 1000 р. було перенесено прах великої княгині Ольги, а згодом тут поховали і самого Володимира Святославовича.

Для поширення освіти Володимир наказав зібрати дітей з кращих сімей і послати їх у школи «в книжное учение». Велику увагу князь Володимир приділяв доброчинності, допомозі бідним та жебракам. Він наказав постійно роздавати їм їжу, одяг та гроші. У давньоруських билинах князь Володимир зображується як гостинний хазяїн, який влаштовує постійні банкети (піри) з богатирями. Тому його і прозвали Володимир Красне Сонечко.

Володимир впровадив «Статут про церковні суди і десятини», в якому регулювалося особисте життя русичів, тобто та сфера, якої раніше не торкалася князівська влада. До церковного суду були віднесені такі порушення християнських норм, як «умикання» нареченої, двоєженство, шлюб між особами, які знаходяться у близькому родстві, розлучення, майнові спори між чоловіком і жінкою, побої та бійки у сім'ї, а також відьомство та єресь. Таким чином, церква посіла своє місце і у правовій системі суспільства.

На Русі спочатку не було смертної кари, але згодом, за порадою єпископів, Володимир ввів її і почав страчувати розбійників. Проте пізніше князь переглянув своє рішення, вважаючи, що стягування штрафів (віри) вигідніше, оскільки вона йде на забезпечення дружини, яку Володимир дуже цінував. Якось дружинники висловили незадоволення тим, що їм доводиться їсти дерев'яними ложками.- Почувши це, Володимир наказав викувати срібні ложки, сказавши: «Сріблом та золотом не знайду собі дружини, а з дружиною добуду і срібло, і золото...»

На монетах, які почав карбувати Володимир, князь зображений подібним до імператорів — у імператорському одязі, у шапці з підвісками, з хрестом зверху. У руках він теж тримає хрест і сидить на престолі. Навколо голови князя зображено німб — символ царської величі. Літопис титулує його «князем», митрополіт Іларіон — «каганом». Але як зять імператорів Володимир міг претендувати і на царський титул. Принаймні так його величали в тогочасних арабських джерелах.

Велику увагу приділяв Володимир зміцненню рубежів своєї держави, захисту її від нападів ворогів. За його вказівкою була створена складна і розгалужена система оборонних споруд («змієвих валів»), яка простягалася на 1000 км.

У міжусобній боротьбі, яка розгорнулася після смерті Володимира, переможцем вийшов його син Ярослав Мудрий. Він розширив свої володіння на півночі, заснувавши на Чудському озері місто Юр'єв. 1036 р. остаточно розгромив давніх ворогів Русі печенігів. На честь перемоги у Києві було збудовано знаменитий Софійський собор, а при ньому — першу бібліотеку на Русі. З іменем Ярослава пов'язаний розквіт давньоруської культури. Літописець пише, що Ярослав «часто читав книги вдень і вночі». Книжкові майстерні були відкриті у найбільших містах. 1037-1039 рр. створено перший літописний звід, який називається давнім. Ярослав заснував Києво-Печерську лавру, митрополію у Києві, прагнучи звільнитися від впливу Візантії (1051). Велику увагу приділяв Ярослав розбудові Києва — своєї столиці. Київ стає суперником Константинополя, його населення сягає близько 50 тис. Лондон досяг цієї цифри лише через 100 років. У місті було 8 ринків, 400 церков. Земляні вали навколо міста мали завдовжки 3,5 км, висоту 14 м, а товщину — ЗО м. На них стояли високі дубові стіни. Головний в'їзд у місто був через Золоті ворота.

Одним з головних досягнень Ярослава, за що його, очевидно, й прозвали Мудрим, стало зведення основних норм тогочасного права у збірник законів «Руська правда». її норми не передбачали рівності перед законом різних верств населення, а забезпечували привілейоване становище феодалів та їхнє оточення. Наприклад, життя смерда оцінювалось законом у 16 разів менше, ніж життя князівського тіуна. Велика увага приділяється закріпленню і захисту феодальної власності на землю, особливо князівської. «Руська правда» передбачала відповідальність за нанесення людині каліцтва, ран та побоїв, образи. Найдавнішою формою покарання була помста злочинцю з боку потерпілого або його родича. Переважаючим видом покарання було грошове стягнення з майна злочинця, яке складалося з двох частин: одна вилучалася на користь князя, друга у вигляді компенсації за завданий злочином збиток йшла потерпілій стороні. Вищою мірою покарання був так званий «потік і пограбування». Він призначався за вбивство у розбої, конокрадство, підпалювання будинку і гумна. Покарання означало конфіскацію майна злочинця (пограбування) і вигнання його разом з сім'єю з общини (потік), що прирікало їх на загибель або рабство. Смертна кара і калічницькі покарання цим кодексом не передбачалися.

Розшук злочинця відбувався за допомогою «заклику», «зводу» і «гоніння сліду». Про пропажу потерпілий оголошував на торжищі («заклик»). Якщо протягом трьох днів пропажу знаходили у кого-небудь, то він вважався відповідачем і сплачував штраф. «Звід» був процедурою розшукування кінцевого злодія, коли шляхом дізнання, очних ставок прослідковувався весь ланцюжок руху вкраденої речі і встановлювалась особа зловмисника. «Гоніння сліду» виражалося у гонитві за злодієм по залишених ним слідах. Використовувались такі види судових доказів як свідчення послухів (свідків доброї слави сторони), видоків (свідків факту), речові докази, «суди божі». До «суду божого» належали судові клятви, різні випробування (залізом чи водою), судовий поєдинок (хто переміг у фізичному єдиноборстві — той і правий). У Київській Русі не було регулярних загонів, які б охороняли правопорядок. Порядок у князівському палаці та навколо нього підтримувався молодшими членами дружини, у маєтках бояр — управителями та сторожами. У великих містах тисяцький та його підручні повинні були попереджувати тяжкі злочини та бунти.

На Русі склалася палацово-вотчинна система ведення господарства, коли державою керують ніби феодальною вотчиною. Керівництво державою є ніби продовженням управління доменом великого князя київського.

Ярослава називали «тестем Європи» — він породичався з багатьма королівськими родами. Свого сина Всеволода він одружив з дочкою імператора Візантії Костянтина Мономаха; одна дочка — Ганна вийшла заміж за французького короля і навіть деякий час правила Францією; інша — за норвезького короля; його сестра була польською королевою тощо. Все це свідчило про високий престиж Київської Русі і великий авторитет самого Ярослава Мудрого.

Давньоруська державність зробила великий крок вперед за часів Ярослава. Завершилося державне будівництво, зміцніла структура держави, посилилась її військова міць. Русь отримала письмове законодавство, досягла значних успіхів у зовнішній політиці. Разом із тим ієрархічні відносини у середовищі правлячого класу остаточно не встановились.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Утворення та становлення східнослов'янської держави — Київської Русі	\|	Розпад Київської Русі. Галицько-Волинське князівство

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.