• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Перше питання. Поняття і значення об'єкта злочину

ВСТУП

Лекція № 7. Об’єкт злочину

Навчальні питання:

1.Поняття та значення об’єкта злочину.

2.Структура суспільних відносин та визначення механізму спричинення шкоди об’єкту злочину.

3.Класифікація об'єктів злочину.

4.Предмет злочину.

Кожен злочин завжди посягає на певний об’єкт, спричиняє йому шкоду або створює загрозу заподіяння такої шкоди. Будучи одним із чотирьох елементів складу злочину, об’єкт злочину дає можливість визначити суспільно-політичну сутність злочину, з’ясувати його суспільно небезпечні наслідки. Чим більш важливим є об’єкт, тим більш небезпечним є злочин, а отже, тим більш пріоритетною повинна бути кримінально-правова охорона даного об’єкта.

Завдяки об’єкту як суспільним відносинам визначається небезпека протиправної поведінки особи, відокремлюється її соціальний зміст – суспільна небезпека.

Одним із самих спірних питань існуючих у вітчизняній кримінально-правовій доктрині є вчення про об'єкт злочину. Однак проблема об'єкта злочину ще до кінця не вирішена. Протягом тривалого часу відомі вітчизняні й іноземні вчені підходили до вирішення цієї проблеми з різних позицій. Перші дослідники об'єктом злочину визнавали суб'єктивні права особи (A. Feuerbach), норми права в їх реальному бутті (М. С. Таганцев), цінності, як умови здорового існування суспільства (К. Binding), охоронювані нормами права життєві інтереси (F. Liszt), правові блага (Н. Welzel) тощо[22].

Учення про об'єкт злочину в науці кримінального права України є одним із основних.

У науці кримінального права не викликає сумніву, що об'єктом злочину є те, на що посягає особа, яка скоює злочин, і чому заподіюється чи може бути заподіяна шкода.

Однак, питання про те, що саме входить у зміст об'єкта злочину, викликає безліч спорів.

Законодавчий перелік об'єктів кримінально-правового захисту дається в ч. 1 ст. 1 КК України, - це:

- права і свободи людини і громадянина,

- власність,

- громадський порядок та громадська безпека,

- довкілля,

- конституційний устрій України,

- мир і безпека людства.

Крім цього, перелік об'єктів злочинів міститься в назвах усіх розділів Особливої частини КК, а також диспозиціях окремих норм (наприклад: ч. 1 ст. 111 КК України „Державна зрада”).

Визнання суспільних відносин об'єктом злочинних посягань донедавна вважалося в нашій науці єдиною і одностайною точкою зору.

Однак у даний час питання про даний елемент складу злочину носить дискусійний характер. Певна кількість дослідників відмовилися від позиції визнання суспільних відносин об'єктом злочину. Але й у нових поглядах на питання про об'єкт злочину немає єдності думок.

Одні автори розуміють під зазначеним елементом складу злочину правові блага, цінності (П.С. Матишевський, П.П. Андрушко, С.Д. Шапченко), другі - людину, інші - сферу життєдіяльності людини (В.П. Ємельянов) і навіть соціальну оболонку (В.М. Трубніков). Існує і „примирлива” позиція ряду дослідників, що хоча і визнають об'єктом злочину суспільні відносини, але вважають, що в ряді випадків дана теорія “не спрацьовує” і не є універсальної, тому поряд із суспільними відносинами об'єктом злочину необхідно визнавати блага, інтереси охоронювані кримінальним законом (П.Л. Фріс).

У даному випадку протиріччя виникають у зв'язку з різним розумінням самих суспільних відносин, а також їхньої структури.

Так, А.В. Наумов вважає, що „у багатьох випадках трактування об'єкта злочину як визначених суспільних відносин цілком справедливе, наприклад, у випадках визнання об'єктом злочинів відносин власності при крадіжці, грабежі й інших розкраданнях майна. Однак у ряді інших випадків теорія об'єкта злочину як суспільних відносин „не спрацьовує”[23]. Особливо це відноситься до злочинів проти особистості, у першу чергу до убивства.

На думку Наумова, розуміння людини як сукупності суспільних відносин явно принижує абсолютну цінність людини як біологічної істоти, життя взагалі як біологічного явища, тобто людина із самостійної абсолютної цінності перетворюється в носія суспільних відносин (трудових, обороних, службових, сімейних, власності і т.д.). У зв'язку з цим теорія об'єкта злочину як суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом, не може бути визнана загальною універсальною теорією. І тому, Наумов пропонує повернутися до теорії об'єкта як правового блага, створеної ще наприкінці минулого століття в рамках класичної і соціологічної шкіл кримінального права. Об'єктом злочину може бути визнано лише те, що терпить шкоду у результаті злочину. Таким чином, об'єктом злочину варто визнати ті блага (інтереси), на котрі посягає злочинне діяння, і які охороняються кримінальним законом.

Якоюсь мірою, визнаючи правильність точки зору на поняття об'єкта, як правового блага В.П. Ємельянов у той же час визнає, що дана теорія не може претендувати на абсолютну універсальність, у яку беззастережно „вписуються” усі без винятку охоронювані кримінальним правом об'єкти, тому що саме поняття „благо” теж далеко не безмежне.

Відповідно до думки В.П. Ємельянова винна особа, що робить злочин безпосередньо посягає на людину або на ті чи інші різновиди, аспекти, прояви життя, діяльності людини, колективів, суспільства, їхньої безпеки, умови існування і функціонування, тобто на охоронювані кримінальним законом конкретні сфери життєдіяльності людей, котрі і виступають в якості безпосередніх об'єктів злочинів як реальних явищ дійсності. Об'єктами злочинного посягання можуть бути життя, здоров'я, достоїнство особистості, природне середовище, суспільні і державні встановлення, їхня діяльність, умови функціонування і т.і., узагалі ж, все що існує в реальній дійсності, конкретно відчутне і чому може бути заподіяний реальний збиток, що піддається достовірному визначенню й оцінці, і що узято під охорону кримінального закону, незалежно від того, яким до цього є відношення тих чи інших прошарків населення. Таке розуміння об'єкта неодноразово виражалося автором у відповідних його публікаціях.

Трохи інакше розглядає об'єкт злочину В.М. Трубніков, пропонуючи суспільні відносини назвати „соціальною оболонкою” і представити їх у виді первинного об'єкта злочинних посягань, а реальні об'єкти у вигляді вторинних об'єктів, що знаходяться усередині соціальної оболонки[24].

Однак, чи можна включити, хоча б теоретично, всі об'єкти злочинних посягань у категорію „соціальна оболонка”. В.М. Трубніков представив усередині соціальної оболонки особистість, людину, однак навряд чи можливо, на думку ряду вчених, представити усередині соціальної оболонки такі реально існуючі і життєві реалії, що знаходяться під охороною кримінального закону, як природне середовище, повітряний простір, море, повітря, земля, надра і т.і., що існували задовго до виникнення всякого роду соціальних оболонок і у випадку глобальних катаклізмів в одну мить узагалі можуть знищити всякий соціум.

У підручнику Кримінального права за редакцією П.С. Матишевського, П.П. Андрушко, С.Д. Шапченка об'єкт визначається як цінності, що охороняються кримінальним законом, і на який спрямоване злочинне діяння, що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди цим цінностям[25]. При цьому цінності мають наступну структуру: суб'єкти як учасники суспільних відносин, блага, що задовольняють потребам людей, їх інтересам і цілям, і предмети, як речі матеріального світу на котрі впливає суб'єкт злочину. Також про соціально значимі цінності, інтереси, блага як об'єкти злочину говориться й у курсі кримінального права за редакцією Н.Ф. Кузнєцовой і І.М. Тяжкової[26]. Відповідно до іншої точки зору об'єктом злочину є той, проти кого воно скоюється, тобто окремі особи чи невизначене коло осіб, матеріальні чи нематеріальні цінності, яки будучи поставленими під кримінально-правову охорону, піддаються злочинному впливу, у результаті чого цим особам заподіюється шкода чи створюється загроза заподіяння шкоди[27].

В усіх вказаних вище точках зору, на наш погляд, ігноруються суспільні відносини як об'єктивно існуюча категорія, а також не повною мірою враховується структура суспільних відносин.

Крім того, основним аргументом заперечення суспільних відносин об'єктом злочину є, затвердженням деяких учених, те, що суспільні відносини – це визначена форма абстракції. Вони самі по собі не існують, їм не може бути заподіяний фізичний, майновий чи інший збиток. Об'єктом злочину, на їхню думку, повинні визнаватися не якісь абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільні чи державні цінності. Однак суспільні відносини це не абстракція, вони існують реально, у дійсності. Їхня об'єктивність відображається в тім, що вони існують поза залежністю від бажання людей і не можуть бути усунуті. Суспільні відносини невіддільні від діяльності людини, вони встановлюються людьми в процесі їхньої діяльності, тому вони і не можуть існувати або змінюватися поза діяльністю людини. Але у свою чергу, діяльність людини не може обійтися без суспільних відносин, неминуче включаючись в систему цих відносин. Суспільні відносини функціонують як нормативно регульована система. Суспільство визначає межі людської діяльності в інтересах усього суспільства і виробляє загальнообов'язкові правила поведінки. Злочин соціальне явище, тому і шкоду воно може заподіяти соціальному явищу – об'єкту, а саме суспільним відносинам. Поводження людей у суспільстві дійсно визначається, насамперед, їхньою орієнтацією на визначені цінності, тобто людська діяльність здійснюється через систему цінностей. Адже цінності, блага це здатність того чи іншого суспільного предмета, явища задовольняти потреби, бажання, інтереси. Але цінності лише тоді стають соціально значимими, а люди суб'єктами суспільних відносин, коли вони вступають у конкретні зв'язки між собою з приводу цих цінностей. Цінності самі по собі, до того, поки вони не вступили в сферу відносин людей, байдужні для суспільства, а тому і не охороняються (наприклад, заподіяння шкоди при випробуваннях ядерної зброї). Лише після того, як суб'єкти вступають у соціальні відносини з приводу цих цінностей (предмета суспільних відносин), вони стають суспільно значимими, оскільки, впливаючи на них, змінюються відносини між людьми. Тому не сама ізольована цінність чи благо охороняється кримінальним законом, а цінність, як предмет суспільних відносин. Тому і посягання на цінність є посяганням на суспільні відносини.

Суспільні відносини реальні, а не матеріальні. По цим же міркуванням не можна визнати людину об'єктом злочину. Будь-який злочин заподіює шкоду людині, суспільству, державі, але лише через вивчення суспільних відносин, у тому числі суб'єктів цих відносин ми можемо установити межі чинності кримінального закону, а також об'єкт злочину (наприклад, у деяких випадках не є злочином здійснення вбивства при захисті від протиправного посягання). Крім того, визнаючи цінності, блага об'єктом злочину, тим самим нівелюється поняття предмета злочину, він зливається з цінностями, що, на думку деяких авторів, є об'єктом злочину.

Але більшість вітчизняних науковців вважають, що об’єкт злочину це суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність.

Цієї точки зору дотримуються науковці з Одеського Національного університету ім.. І.І. Мечнікова, Національної академії внутрішніх справ України, Національної юридичної академії України ім. Я. Мудрого.

Об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. В науці кримінального права найбільш визнаною є точка зору, згідно з якою об'єктом будь-якого злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини. Висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, ґрунтується і на чинному законодавстві (див., наприклад, статті 1, 293 і 296 КК). Однак у статтях КК найчастіше містяться вказівки не на сам об'єкт злочину, а на окремі елементи охоронюваних законом суспільних відносин (наприклад, статті 185-190, 115-119) або на різні правові норми, що регулюють відповідні суспільні відносини (наприклад, статті 208, 214 та ін.).

Об'єктом злочинів є не будь-які суспільні відносини, а лише ті, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність. Тому не тільки безпосереднім і родовим, але й загальним об'єктом усіх злочинів є не вся сукупність суспільних відносин, а тільки ті із соціальне схвалених відносин, які законодавець поставив під охорону кримінального законодавства. Природно, що при цьому йдеться тільки про найважливіші, найзначущі для інтересів суспільства і держави суспільні відносини, яким злочинні посягання можуть завдати значної шкоди.

У свою чергу, загальним об'єктом злочину є не постійна система суспільних відносин (раз і назавжди дана), а рухлива (змінювана), що залежить від закону про кримінальну відповідальність (наприклад, у зв'язку з криміналізацією чи декриміналізацією суспільне небезпечних діянь змінюється і вся система суспільних відносин, яка створює загальний об'єкт кримінально-правової охорони).

Отже, об'єктом будь-якого злочину, зрештою, завжди є об'єктивні відносини між людьми, які існують у суспільстві і охороняються законом про кримінальну відповідальність. Ці відносини досить різноманітні (економічні, соціальні, політичні й ін.) і регулюються в суспільстві різними соціальними нормами (нормами права, моралі, звичаями).

Об'єкт злочину має важливе теоретичне і практичне значення й в основних рисах зводиться до наступного.

Значення об’єкту злочину:

1. Об'єкт злочину — елемент кожного злочинного діяння, тобто будь-який злочин є таким тільки тоді, коли суспільним відносинам охоронюваним кримінальним правом заподіюється чи може бути заподіяна істотна шкода.

Це знаходить підтвердження в такій законодавчо закріпленій ознаці злочину, як суспільна небезпека.

2. Об'єкт злочину —обов'язкова ознака складу злочину.

Юридичне значення об'єкта, насамперед, визначається тим, що він є обов'язковим елементом будь-якого складу злочину.

Не може бути жодного конкретного складу злочину (вбивство, крадіжка, державна зрада й ін.) без безпосереднього об'єкта посягання.

3. Об'єкт злочину має принципове значення для кодификації кримінального законодавства.

За ознакою родового об'єкта злочину будується Особлива частина Кримінального кодексу України.

Безумовно, це найбільш логічний і практично значимий критерій класифікації і систематизації кримінально-правових норм, рубрикації розділів КК. У новому КК України змінена ієрархія цінностей об'єктів кримінально-правової охорони. У КК України 1960 р. (ст.1 і 7) у главу кута ставилися державні інтереси і вже потім інтереси особистості і суспільні інтереси. І хоча Конституція України, а також ч.1 ст.1 КК України найвищою цінністю визнала права і свободи людини, все-таки Особлива частина КК України починається з розділу про злочини проти національної безпеки і лише 2 розділ говорить про злочини проти життя і здоров'я людини.

4. Правильне встановлення об'єкта злочинудозволяє відмежувати злочин від інших правопорушень і аморальних провин. Крім того, при явній малозначності реальної чи можливої шкоди яким-небудь суспільним відносинам, навіть охоронюваним кримінальним правом, не може йти мова про злочин (ч. 2 ст. 11 КК — малозначне діяння), тому що об'єкт не перетерпає тієї шкоди, що передбачається від злочину.

5. Об'єкт злочину дозволяє визначитихарактер і ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння, тобто, яким саме суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним правом, і в якому ступені (наскільки серйозно) заподіяна чи могла бути заподіяна шкода.

6. Об'єкт злочину має важливе значення дляправильної кваліфікації діяння й відмежування одного злочину від іншого.

Наприклад, головним чином по об'єкту посягання можна розмежувати між собою такі злочини, як вбивство в зв'язку зі здійсненням потерпілим службового чи громадського обов'язку, посягання на життя судді, посягання на життя співробітника правоохоронного органа і терористичний акт (п. 8 ч. 2 ст. 115, ст. 379, 348 і 258 КК); диверсія і терористичний акт (ст.ст. 113 і 285 КК). Неприйняття до уваги специфіки об'єкта посягання, неправильне його встановлення приводять на практиці до судових помилок.

Так, наприклад, Печерським районним судом м. Києва 19 січня 1999 р. О. був засуджений по ч. 2 ст. 206 КК України за злісне хуліганство. Злочин був скоєний при наступних обставинах. 10 лютого 1996 р. у 10-й годин 30 хвилин, гр. О. грубо порушуючи громадський порядок, виявляючи явну неповагу до суспільства й особливу зухвалість, руками сильно штовхнув Я., від чого остання впала, ударилася головою і при цьому одержала легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я. Зазначені дії О. зробив у зв'язку з тим, що Я. і Т. прийшли до нього додому, щоб підписати лист на підтримку референдуму. Коли Я. і Т. спробували повернути передплатний лист, що забрав О., останній кілька разів вдарив обох ціпком по руках і спині, заподіявши їм фізичний біль.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив питання про перекваліфікацію дій засудженого на ч. 1 ст. 106 і ч. 1 ст. 107 КК України в зв'язку з неправильною кваліфікацією дій засудженого.

Судова колегія по кримінальних справах Верховного Суду України 10 серпня 1999 р. протест задовольнила по наступним підставам. З матеріалів справи видно, що дії О. були викликані саме його незгодою з проведенням референдуму, тобто були скоєні на ґрунті особистих неприязних стосунків між ним і потерпілими, а не з хуліганських мотивів, як зазначено у вироку. У справі відсутні дані про порушення їм суспільного порядку. Під час виникнення конфлікту на місці події, крім його учасників нікого не було, а тому не можна вважати, що в даному випадку був порушений громадський порядок.

Таким чином, намір О. був спрямований не на порушення громадського порядку, а на заподіяння шкоди здоров'ю на ґрунті особистих неприязних стосунків. При таких обставинах дії засудженого підлягають перекваліфікації на ч. 1 ст. 106 і ч. 1 ст. 107 КК України як навмисне заподіяння легких тілесних ушкоджень, в наслідок яких настав короткочасний розлад здоров'я гр. Я, а Т. – побої.

Як видно з приведеної ілюстрації, через неправильне встановлення об'єкта посягання злочин проти здоров`я був помилково кваліфікований як злочин проти громадського порядку.

Схема №1. Значення об’єкту злочину

Наявна рівнобіжність тлумачення поняття об'єкта злочину в криміналь­но-правовій науці як в нашій країні, так і за її межами.

Досить сказати, що цій проблемі в науці зарубіжних країн приділяєть­ся мало уваги. Цьому сприяє те, що в Загальних частинах криміналь­них кодексів низки країн або в розділах, які містять загальні положен­ня кримінального законодавства, відсутні вказівки на об'єкт злочину (Японія, Австралія).

Загальні частини кримінальних кодексів низки країн містять норми, що вказують на об'єкт злочину. Наприклад, ст. 1 КК Франції визначає об'єкт злочину як "діяння, яке закони карають болісним або ганебним покаранням". Як бачимо, об'єктом злочину закон зарубіжних країн на­зиває власне злочин, а в деяких випадках правові норми.

Зарубіжне кримінальне право в більшій частині не придає настільки важливого значення поняттю об'єкта злочину, як це характерно для вітчизняного кримінального права.

Пов'язано це почасти і з тим, що більшості зарубіжних кримінальних кодексів притаманне формальне визначення злочину (діяння, передбачене кримінальним законом під погрозою покарання). У більшості кодексів взагалі відсутнє поняття злочинного діяння, теорія ж у їхніх випадках спирається в основному знов-таки на формальний критерій — "діяння, що порушує кримінальний закон". Лише невелика частина зарубіжних теоретиків кримінального права (наприклад, так званий реалістичний напрямок в англо-американській юридичній літературі) згадує в якості одного з ознак злочину "кримінально-карану шкоду", розглядаючи її, як несприятливі наслідки злочинного діяння у виді втрати суспільних цінностей. При цьому під останніми розуміються: справедливість і правопорядок; життя, воля, честь гроші; загальна безпека; соціальні, сімейні і релігійні формування; загальна мораль; соціальні ресурси; загальний прогрес; особисте життя і т.і. В зарубіжному кримінальному праві не прийнято також використовувати об'єкт злочину як важливий критерій класифікації і кодификації кримінально-правових норм (так, наприклад, федеральний КК США 1948 р. являє собою викладене за абеткою збірник норм, що містяться у федеральних кримінальних законах)[28].

ВИСНОВОК:

Отже, об’єктом злочину є суспільні відносини між людьми, що існують у суспільстві та охороняються нормами кримінального законодавства. Зрозуміло,що при цьому йдеться тільки про найважливіші для інтересів суспільства і держави відносини, яким злочинні посягання завдають або можуть завдавати значної шкоди.

Вчення про об’єкт злочину є одним із ключових у кримінально-правовій науці.

Переглядів: 14683