• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Четверте питання. Кваліфікація злочинів

Кваліфікація злочину є центральним питанням вирішення будь-якої кримінальної справи. Відповіді на питання, який саме злочин вчинено, хто його вчинив, винний він у цьому чи невинний, якого заслуговує покарання, можна одержати тільки в результаті правильної кваліфікації.

Кримінально-правова наука розробила поняття кваліфікації злочинів після Другої світової війни. В 1947 році А. А. Герцензон визначив кваліфікацію як встановлення відповідності конкретного діяння ознакам того чи іншого складу злочину, передбаченого кримінальним законом[17].

Свого подальшого розвитку поняття кваліфікації набуло в наукових працях таких учених-правознавців, як В. М. Кудрявцев, Б. А. Курінов, С А. Тарарухін, В. О. Навроцький, які розглядають кваліфікацію не тільки як процес встановлення точної відповідності між ознаками діяння й ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом, а ще і як юридичне закріплення в офіційному документі результату встановленої чи невстановленої відповідності.

Сучасна кримінально-правова доктрина України дає декілька визначень поняттю “кваліфікація злочинів”. Найбільш вживаним є таке визначення: кваліфікація злочинів – це встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між ознаками діяння, вчиненого суб’єктом, й ознаками складу злочину, передбаченого законом про кримінальну відповідальність.

У широкому розумінні кваліфікація злочинів – це:

1) “результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього розслідування, прокуратури та суду внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначена норма(и) кримінального закону, яка(і) передбачає(ють) відповідальність за скоєне, встановлена відповідність між юридично-значущими ознаками посягання і ознаками злочину, передбаченими законом і процесуально закріплений висновок про наявність такої відповідності” (професор В. Навроцький)[18];

2) “кримінально-правова оцінка вчиненого діяння, вибір і застосування до нього тієї кримінально-правової норми, яка найбільш повно описує його ознаки” (професор М. Коржанський)[19].

Поняття кваліфікації злочину розглядається і як процес встановлення ознак того чи іншого злочину в діях особи і як результат цієї діяльності слідчих та судових органів – офіціальне закріплення у відповідному юридичному акті (обвинувальному висновку, судовому вироку) виявленої відповідності ознак вчиненого діяння кримінально-правовій нормі. В літературі наголошується на невід’ємному зв’язку та єдності цих аспектів.[20]

Кваліфікація являє собою певний розумово-логічний процес, що здійснюється за законами формальної логіки з використанням таких прийомів і методів, як індукція й дедукція, аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного.

Через кваліфікацію дається правильна юридична й соціально-політична характеристика вчиненого суспільно небезпечного діяння.

Необхідною умовою правильної кваліфікації є точне й достовірне встановлення усіх фактичних обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння, а також глибоке знання чинного кримінального законодавства. Тобто, глибоке дослідження факту вчиненого діяння має поєднуватися з глибоким знанням закону.

Кваліфікація - це не тільки встановлення фактичних даних про подію злочину, а й відшукання логічного зв'язку між подією злочину і конкретним складом злочину.

Кожен злочин має безліч ознак, але далеко не всі вони враховуються при кваліфікації: необхідно відібрати лише ті юридично значущі об'єктивні й суб'єктивні ознаки, що входять до складу конкретно вчиненого діяння. І якщо їх сукупність відповідатиме сукупності передбачених законом ознак, то це свідчить про наявність у діях винної особи складу певного злочину, а відсутність хоча б однієї з необхідних ознак - про відсутність у діях особи конкретного складу злочину.

Кваліфікація - це, насамперед, певний розумовий процес, що виражається в послідовному встановленні точної відповідності усіх ознак конкретного суспільно небезпечного діяння ознакам складу злочину, закріпленого кримінальним законом.

При цьому встановлення складу злочину як підстави кримінальної відповідальності є головним завданням кваліфікації, а сам склад злочину виступає в якості юридичної підстави кваліфікації.

Процес реалізації кваліфікації проходить ряд етапів, на кожному з яких здійснюється повний цикл пізнання, наслідки якого відображаються в певних процесуальних документах: постановах слідчого та прокурора, ухвалах та вироках суду.

Спрощено кваліфікацію злочину можна описати наступним чином. Наприклад в суді розглядається кримінальна справа по обвинуваченню гр. Іванова у вчиненні крадіжки. Показання свідків та інші матеріали справи детально описують місце, час, спосіб вчинення злочину, прикмети злочинця, особу обвинуваченого та безліч інших ознак вчиненого особою діяння. Із невичерпної кількості цих ознак конкретного діяння для кваліфікації мають значення лише ті юридично значимі об’єктивні та суб’єктивні ознаки, котрі характеризують вчинене як конкретний злочин, передбачений Кримінальним кодексом (наприклад як вчинення гр. Івановим крадіжки, поєднаної із проникненням у житло, передбаченої ч.3 статті 185 Кримінального кодексу). Частина ознак, необхідних для кваліфікації вчиненого, охоплюється поняттям складу злочину. Причому склад утворює лише вся сукупність передбачених законом ознак. Тому відсутність хоча б однієї з необхідних ознак свідчить про відсутність у діях особи складу конкретного злочину. Інші з наведених у прикладі ознаки будуть мати доказове значення, враховуватись при призначенні покарання та інакше впливати на вирішення кримінальної справи або взагалі не будуть використані судом.

Оскільки будь-який злочин проявляється у єдності об’єктивного та суб’єктивного, процес кваліфікації полягає у послідовному встановленні точної відповідності об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторін фактично вчиненого діяння складу злочину, закріпленому кримінальним законом.

В літературі виділяють наступні передумовами вірної кваліфікації:

- точне і повне встановлення фактичних обставин справи;

- глибоко професійне їхнє вивчення;

- визначення приблизного кола норм, під дію яких може підпадати вчинене діяння;

- порівняння ознак злочинів, названих у диспозиціях виділених для аналізу статей КК, з ознаками вчиненого діяння;

- розмежування суміжних складів злочинів;

- побудова висновку і закріплення в процесуальному документі остаточної кваліфікації, що полягає:

а) у вказівці відповідної статті чи пункту, частини статті Особливої частини КК, що передбачає кримінальну відповідальність за даний вид злочину;

б) у вказівці (у разі потреби) статті Загальної частини КК, що встановлює відповідальність за незакінчену злочинну діяльність, співучасть, множинність злочинів тощо[21].

Залежно від того, хто здійснює кваліфікацію, розрізняють офіційну й неофіційну кваліфікацію.

Офіційна (легальна) кваліфікація - це кваліфікація, що здійснюється у кримінальних справах уповноваженими на те державою особами (працівниками органів дізнання, слідчими, прокурорами та суддями). Наслідки такої кваліфікації закріплюються в процесуальних документах (постановах, ухвалах, вироках) і мають обов'язковий характер (є юридично значущими).

Неофіційна кваліфікація — це відповідна правова оцінка, що дається окремими громадянами, науковцями у наукових статтях, монографіях, підручниках, навчальних посібниках, у виступах на наукових конференціях тощо. Така кваліфікація не має обов'язкового характеру (не є юридично значущою), вона відображає лише позицію автора, але може враховуватись суб'єктами офіційної кваліфікації.

У процесуальних документах, що складаються за результатами офіційної кваліфікації, висновки останньої закріплюються за допомогою так званої формули кваліфікації.

Формула кваліфікації являє собою скорочену умовну вказівку на статті, частини й пункти статей Загальної та Особливої частин КК, якими передбачена відповідальність за вчинене діяння.

Фактично, це сукупність цифрових та буквених позначень, що вказують на кримінально-правові норми, які підлягають застосуванню.

У правозастосовній діяльності правильна кваліфікація виступає необхідною умовою дотримання законності, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, відправлення справедливого правосуддя у кримінальних справах.

ВИСНОВОК:

Кваліфікація — це, насамперед, певний розумовий процес, що виражається в послідовному встановленні точної відповідності усіх ознак конкретного суспільно небезпечного діяння ознакам складу злочину, закріпленого кримінальним законом.

При цьому встановлення складу злочину, як підстави кримінальної відповідальності, є головним завданням кваліфікації, а сам склад злочину виступає в якості юридичної підстави кваліфікації.

Залежно від того, хто здійснює кваліфікацію, розрізняють офіційну й неофіційну кваліфікацію.

Література:

1.Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. — 2-е изд., перераб. и дополн. — М.: Юрист, 1999. — С. 57-125.

2.Навроцький В.О. Проблеми кваліфікації злочинів: Конспект лекцій. — Львів: ЛДУ, 1993. — 82 с.

3.Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. — К.: Атіка, 1999. — 418 с.

4.Соловій Я. Щодо визначення меж кримінальної відповідальності // Право України. — 1995. — № 12. — С. 52—54.

5.Токарська А. Культура ділового мовлення юристів: стан і проблеми // Право України. — 1999. — № 11. — С. 58—60.

6.Юриста О. Динаміка правоохоронних відносин // Право України. — 2001. — № 2. — С. 31—34.

Читайте також:

1. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
2. Аналіз юридичних складів злочинів, що пов’язані з порушенням чинних на транспорті правил та в пошкоджені магістральних трубопроводів
3. Взаємодія органів слідства з підрозділами, уповноваженими здійснювати оперативно-розшукову діяльність, при розслідуванні злочинів
4. Види злочинів
5. Види злочинів за безпосереднім об'єктом
6. Види злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина та їх загальна характеристика.
7. Види злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення
8. Види злочинів. Відповідальність за окремі злочини
9. Види рецидиву злочинів.
10. Види та загальна характеристика злочинів проти громадської безпеки
11. Використання матеріалів ОРД для попередження, припинення і розслідування злочинів, розшуку зло­чинців та осіб, які безвісно зникли
12. Виховна мета:сприяти формуванню професійних якостей спеціаліста правоохоронної сфери діяльності з розкриття та розслідування злочинів.

Переглядів: 2463