Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Громадянське суспільство— середовище формування прав, свободта обов'язків людини і громадянина в світі та Україні

Аналіз класичних понять громадянського суспільства дає розуміння того, що до нього слід відносити: власність і підприєм­ництво, як його основу; національну і в тому числі екологічну безпеку, визнаючи пріоритет останньої над економікою; сім'ю, що є природним, соціальним осередком громадянського суспільства; освіту, науку і культуру, що повинні мати, переважно, не державний, а суспільно-світський характер; громадські об'єднан­ня, як форму самовиявлення і самозахисту інтересів громадян; засоби масової інформації, забезпечуючи свободу інформації, а також рівні права і можливості доступу до інформації; пряме народовладдя, основою якого є суверенна воля народу і яке може здійснюватися через референдуми, вибори, народну законодавчу ініціативу, всенародні і місцеві обговорення найважливіших питань державного і громадського життя та інші форми без­ посередньої демократії.

Виходячи саме з такої теоретичної конструкції Конституція України і проголосила у ст. 5, що носієм влади і єдиним джерелом влади в Україні є її народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади і місцевого самоврядування. Тобто Конституція України офіційно визнала владу громадянського суспільства і затвердила верховенство цієї влади над усіма іншими. Це вбачається у конституційному положенні про те, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові України і не може бути узурповане навіть державою, її органами і посадовими особами.

Хотілось би також наголосити, що під безпосереднім здійсненням влади Конституція саме і розуміє вибори народних депутатів України,, депутатів і голів місцевих рад, Президента України,референдуми (всеукраїнський і місцеві) і т. ін. А одна з найважливіших форм безпосереднього здійснення влади-всеукраїнський референдум може проголошуватись навіть за народною ініціативою. Але шлях України до поглиблення безпосередніх форм здійснення влади народом був би більш послідовним, якби одночасно з проголошенням народної ініціативи щодо всеукраїнського референдуму відбулося б конституційне встановлення права народної законодавчої ініціативи, яка передбачена, наприклад, в Австрії, Білорусі, Іспанії, Італії, Латвії, Литві та деяких інших країнах. Сутність її полягає у тому, що певна кількість виборців має право порушити перед парламентом питання про прийняття конкретного закону, а представницький орган зобов'язаний розглянути це питання. Принагідно слід зазначити, що якби і саму Конституцію України було прийнято на всеукраїнсь­кому референдумі, то це сприяло б її більшій легітимності, а отже, і стабільності, і стало б перешкодою на шляху намагань деяких політиків щоразу змінювати її.

Розглядаючи проблеми формування громадянського сус­пільства, слід також звернути увагу на те, що воно у різних країнах є далеко не однаковим. Громадянське суспільство - це не стереотип, а ідея, яка передбачає практичне втілення з урахуванням традицій, історії, менталітету населення. Так викликає великий сумнів ідея індивідуальної приватної власності, яка є основою класичної доктрини громадянського суспільства з огляду на те, що у СІЛА, де напевне ніхто не стане заперечувати наявність громадянського суспільства, нараховується 70 тис. підприємств з груповою власністю. Щоб зрозуміти, чому так сталося, треба вдатися до історії становлення громадянського суспільства у цій країні. Воно було сформоване колоністами-переселенцями, які борючись за незалежність проти англійської монархії, поступово впровад­жували у суспільство найбільш йому притаманні принципи соціального життя. Серед них найважливішим вважався принцип особистої свободи, що пізніше разом з принципом недоторканності приватної власності заклав основи громадянського суспільства у СПІА. Насамперед ці принципи були закріплені у Конституції СІЛА 1787 р. і в американському законодавстві, хоча спочатку не поширювались на негрів-рабів, а пізніше почали зводитись до регламентування усієї сукупності політичних та економічних основ громадянського суспільства. Із запровадженням «нового еконо­мічного курсу» США, що привело до якісних змін у виробництві, спочатку розпорошена індивідуальна приватна власність набула тенденції до об'єднання,; так виникли різні форми групової власності, що більше відповідають сучасним вимогам прогресую­чого виробництва.

Іншим був процес формування громадянського суспільства у Франції. Він розпочався з Великої Французької буржуазної революції, яка заклала основи нової держави та становленню демократичних політичних інститутів суспільства, зруйнувавши натомість старі феодальні суспільні відносини. Проте процес цей був складним і тривалим. Досить згадати, що на цьому шляху було декілька реставрацій монархічного режиму, революцій та збройних повстань, насильницьких дій як з боку правлячих-кіл, так і народних мас. Про складність створення французького грома­дянського суспільства свідчить той факт, що у різні роки у Франції приймалися три монархічні конституції та шість республі­канських, існували два режими, які не були конституційно оформлені, а також чотири тимчасових правління. До того ж слід взяти до уваги, що кожна влада по-своєму вирішувала питання формування громадянського суспільства, гальмуючи, або, навпаки, стимулюючи його розвиток.

Показовою у цьому питанні є також Японія, де ринок з характерними для нього відносинами, будувався не всупереч, а з урахуванням національної культури, національних традицій. Водночас слід визнати, що національний генотип, під яким розуміють найглибшим та найстабільний зріз національної культури, в японців зовсім не відповідав традиційним уявленням про ринкові відносини (закриті сімейно-родові спільності, суспільний колективізм, негативне ставлення до індивідуальної ініціативи і виділеності, традиційно-патріархальне право і т. ін.). Проте в Японії, при оптимальній організації справи, ці явища не стали перешкодою, а навпаки, сприяли (система довічного найму, колективістські відносини в японських фірмах і т. ін.) поступовому рухові до цивілізованого ринку і аналогічних відносин, щоправда, не на зразок європейського, американського, а саме японського, рівень розвитку і успіхи якого добре відомі.

Сучасний економічний стан України засвідчує, що перехід до цивілізованого ринку, ринкової економіки не може бути обвальним, нерегульованим. Адже відсутність необхідної правової бази, послаблення державного регулювання економічними процесами нині негативно впливають на економіку республіки. Не справдилися агітаційно-гаслові запевнення деяких політичних лідерів про те, що ми, завдяки виробництву найважливішої для населення і суспільства у цілому продукції, на порозі нового «економічного дива», або, що «Захід нам допоможе». Результатом такої не виваженої, науково необґрунтованої, перевіреної в усіх аспектах політики стали: закриття та перепрофілювання багатьох підприємств; безробіття; грубі порушення господарського законо­давства, яке має значну кількість прогалин у правовому регулю­ванні характерних для цього часу економічних відносин; відсут­ність дійового контролю за господарською діяльністю і що особливо важливо, - за витратою коштів, насамперед валютних; фактична втрата важелів управління економічними процесами, що у більшості випадків зумовлено розірванням господарських зв'язків між різними суб'єктами господарювання і як наслідок цього величезний відсоток корумпованості і хабарництва на всіх рівнях державної влади, рекет,- розгул організованої злочинності у різних її проявах.

Це переконує, що громадянське суспільство - це дуже складний, чутливий, структурований суспільний організм. Але все ж можна стверджувати, що вирішальна роль у ньому, з точки зору його найбільш загальної характеристики, належить рівню розвинутості приватної власності в різних її формах, кожна з яких повинна органічно поєднуватися з економічним устроєм суспільства тієї чи іншої конкретної країни. Відомий російський правознавець, філософ, релігійний мислитель І. О. Ільїн особливу її роль вбачав у тому, що:

«1. Приватна власність відповідає тому індивідуальному способу буття, який дано людині природою. Вона йде назустріч інстинктивному і духовному життю людини, задовольняючи його природне право на самодіяльність і самостійність.

2. Приватна власність викликає у людині інстинктивні і духовні мотиви для натхненної праці, для того, щоб не шкодувати своїх сил і створювати краще. Вона розвиває господарську підприємливість і особисту ініціативу.

3. Вона дає власнику почуття впевненості, довіри до людей, до речей і до землі, бажання вкласти у господарський процес свою працю і свої цінності.

4. Приватна власність вчить людину творчо любити працю і землю, своє оточення і батьківщину.

5. Приватна власність будить і виховує у людині право­свідомість.

6. Вона виховує людину для господарської солідарності, що не порушує господарської свободи.»

І до того часу, доки українське суспільство не стане таким, доки в ньому не сформуються й інші риси громадянського суспільства, про які йшлося вище, говорити, що в Україні воно існує, передчасно. Країні необхідно еволюційним шляхом здійс­нити величезні, революційні соціальні перетворення, які за своєю складністю набагато перевершують в економічному, політичному, культурному значенні ті складнощі, які виникли після Жовтневої революції або Великої вітчизняної війни. Адже тепер завдання полягає не у тому, щоб за допомогою владно-авторитарних методів забрати, переділити чи навіть відбудувати, а в тому, щоб відродити приватну власність, сформувати цивілізоване підприємництво, поєднати його розвиток із соціальним захистом тих, хто без­посередньо ним займатися не може, а також тих, хто об'єктивно через ті чи інші причини не здатний забезпечити собі гідне існування. Цього слід досягти використовуючи демократичні методи, на основі лібералізму, переборюючи «тіньову економіку і її сучасну торговельно-лихварську орієнтацію. Мафіозні структури, що у великій кількості існують в економіці сучасної України, ніколи не приведуть до цивілізованого ринку, оскільки ніколи не відмовляться від неконкурентного типу поведінки, прагнення до торгової монополії і знищення конкуренції, в тому числі і фізичного, завжди будуть орієнтуватися на спекулятивний надприбуток шляхом створення дефіциту товарів і сировини, розвиваючи невиробничу сферу, зміцнюючи зв'язки з корумпо­ваними представниками державно-владних структур і т. ін. Україна не може йти шляхом більшості країн Латинської Америки, де ось уже близько двохсот років будують « цивілізований ринок », але все одно в країні низький рівень розвитку, злидні, соціальні катаклізми і антагонізми, субкримінальний капіталізм.

Російський вчений С. Франк у суспільному житті виокрем­лює два початки: планомірність і спонтанність, які представлені двома структурами - державою! громадянським суспільством. Наявність цих двох структур, на його думку, пов'язана відповідно з планомірністю і спонтанністю, а вони зумовлюють у суспільстві консерватизм і творчість, і те й інше є необхідним для соціального розвитку. Звідси, все, що стосується формування і розвитку громадянського суспільства, залежить від держави, і навпаки. Він писав: «Державність так само неможлива без своєї природної основи - громадянського суспільства з його самочинно утвореною тканиною, - як останнє неможливе без планомірної єдності держави, що оформлює його.»

Українській, державі для успішного формування грома­дянського суспільства слід насамперед забезпечити встановлення політичного компромісу між різними політичними партіями та іншими політичними силами, які діють у країні. Загальновідомо, що усякий консенсус вимагає поступитися деякими власними інтересами і позиціями заради об'єднання зусиль для досягнення чогось більш загального. При цьому політичні лідери мають зрозуміти, що у політиці, як, до речі, і в науці, проста кількісна більшість не має значення, а тому немає сенсу в тому, щоб підкорити собі усю політичну сферу. Політичні зусилля слід насамперед спрямовувати на те, що об'єднує суспільство у вирішенні завдань виходу з соціальної і економічної кризи. Поки такої єдності у суспільстві не буде, не варто розраховувати на значні позитивні зміни, а отже, і на формування громадянського суспільства.

Сформульовані роздуми щодо знаходження консенсусу у суспільстві стосуються міжнаціонального і міжконфесійного питання у Україні. Деяким особливо «радикальним» політикам слід взяти до уваги, що в Україні проживає значна кількість неукраїнців. їх нараховується близько 14 млн, що за своєю чисельністю більше, ніж населення Болгарії і Угорщини. До того ж вони проживають зовсім по-різному. Так, євреї і білоруси, кількість яких досягає 1 млн, живуть розкидано, переважно у містах молдавани, румуни, греки, поляки - компактно і в деяких регіонах становлять більшість населення. В нашій державі представлене населення із слов'янськими, романо-германськими, тюркськими та іншими мовами. Існують практично всі конфесії християнства: православні, греко-католицькі, протестанські, різноманітні християнські секти. Багато людей проповідують іудаїзм, іслам, буддизм тощо.

Тому при формуванні вітчизняного громадянського сус­пільства надзвичайно важливо по-новому підійти до вирішення цієї проблеми; Але, безперечно, її розв'язання можливе тільки на дійсно демократичній основі, складовими якої є розвиток принципу самовизначення і одночасного поширення народовладдя на інтернаціональній основі. А тому на сьогодні у цьому аспекті найважливішим завданням є створення дійових суспільних, політичних і економічних механізмів, що забезпечують органічне сполучення національних та інтернаціональних інтересів. Таке сполучення, насамперед, можливе у вигляді відповідного закріп­лення прав і свобод, яке набуває у демократичній державі вигляду трикутника. «В його основі права людини, потім права меншин, а вже за ними права народів, їх рівність. Визнаючи це, ми правильно зможемо побудувати концепцію сучасної і майбутньої національної політики в країні.

Ще однією надзвичайно важливою проблемою України у цьому напрямі є відсутність політичної волі її державних лідерів. І насамперед це стосується органів виконавчої влади, яких слід бути більш рішучими і розумно реагувати на висловлювання того чи іншого депутата, партійного лідера, навіть офіційних і неофіційних представників інших держав, була б реальна гарантія того, що наше суспільство поступово розвивалося б і могло створити повноцінне громадянське суспільство. Політичні дебати на симпозіумах і конференціях, заклики до громадськості, закордонні відрядження, навіть хаотичні намагання щось робити самі по собі не здатні забезпечити створення громадянського суспільства.

Як було зазначено Е. Коулі в англійському журналі «Еконо­міст»; що політична воля є «ахіллесовою п'ятою» українського керівництва. Саме політичної волі йому не вистачає для здійснення економічних реформ: Для цього процесу необхідно мати чотири чинники: продуманий план; люди, які здатні його реалізувати; фінансову допомогу; політичну волю щодо здійснення цих реформ. Вважаючи, що перші три умови є, автор виказує свої сумніви, щодо політичної волі. Нам потрібен поміркований лідер, який би об'єднав спільною ідеєю регіони України, дав відчуття загальної долі і сформував би політичну волю, щоб здійснити те, що треба здійснити.

Можна також погодитися з Е. Коулі в тому, що кадрам державного керівництва України притаманний низький професій­ний рівень, що і призвело до значних управлінських помилок у фінансово-грошовій політиці, приватизації, проведенні земельної реформи та інших управлінських діях. Автор захоплюється терпінням, з яким українці ставляться до некомпетентності своїх керівників, називаючи його слов'янським стоїцизмом.

«Український стоїцизм» не повинен перерости в песимізм, а тим більше в егоїзм, особливо в державних структурах - це теж одне з головних, ідейно-духовних завдань держави. Бажано, щоб на рівні політичних і державних лідерів, виробників і науковців, простих громадян не було послідовників М. Штірнера з його «союзом егоїстів» і Ф. Ніцше, який вказував, що «... життя ґрунтується на неморальних передумовах і усяка мораль відкидає життя. Тут пропагується принцип егоїзму, що є негативним передусім тому, що він прямо суперечить соціальній справедливості, яка за всіх інших умов обов'язково повинна бути забезпечена у грома­дянському суспільстві. Хоча слід визнати, що останнім часом в Україні, в науково-публіцистичній літературі з'являється все більше теорій про необхідність формування в межах, грома­дянського суспільства «аристократичної економічної еліти», «первинного накопичення капіталу, будь-якими шляхами і засобами», заперечення принципу рівності не тільки в його абсолютному розумінні, з чим за певних умов можна погодитися, але й у плані забезпечення кожному рівних можливостей для здійснення своїх позитивних ініціатив тощо.

На противагу цьому заслуговує на увагу позиція. С. Франка з питання прав особи, зокрема права власності. Він розглядає власника, як уповноваженого володіти, користуватись і розпоряд­жатися нею для служіння громадянському суспільству. Вчений стверджує, що: «Приватна власність є реальною умовою буття людини як духовно-тілесної істоти; тим самим вона є реальною умовою його свободи як члена суспільного цілого, а отже, умовою буття самого громадянського суспільства». Тобто власність у розумінні С. Франка, по-перше, дає індивідуальну свободу людині, по-друге, забезпечує йому владу над навколишнім середовищем і, по-третє, пов'язує людину з суспільством, робить її його повно­цінним членом. Як зазначає Б. Констан: «Дух власника не набувається настільки ж легко, як сама власність. Збережи мене Боже думати, що багатство повинно уявляти собою якусь привілегію! Усі природні здібності, аналогічно, як і суспільні привілеї, повинні знайти своє місце у політичній організації і талант є не меншим багатством, ніж достаток". Але у добре організованому суспільстві талант завжди веде до достатку. Когорта колишніх власників поповнюється новими членами - такий єдиний шлях розвитку, розвитку прогресивного, невловимого, що включає у себе часткові зміни. Поступове і еволюційне збагачення - зовсім інша справа, ніж насильницьке захоплення власності. Людина, що збагачується за рахунок свого виробництва або своїх здібностей, вчиться цінити те, чого вона набуває. Той, хто збагачується за рахунок пограбування, стає негідним того, що награбував.

Основна форма збільшення приватної власності у повсякден­ному житті - це підприємництво. Саме воно духовно збагачує та дає життя громадянському суспільству, а тому держава теж не може стояти осторонь. Загалом за сутністю свого спрямування завдання полягає в тому, щоб рішуче посилити роль державної влади у регулюванні, на демократичній основі, перш за все економічних суспільних відносин. Певною мірою слід повернутися назад, щоб ліквідувати всі негативні результати придбання, володіння, використання та розпорядження державним та громадським майном. Держава повинна повернути собі довіру трудового народу, рішуче діяти у напрямі здійснення реформ і захисту прав і свобод людини і громадянина. На думку І. Ільїна про те, що: «Приватна власність це влада: безпосередньо - над речами, але опосередко­вано - і над людьми. Не можна надавати владу, не навчаючи користуватись нею. Приватна власність це свобода. Не можна надавати свободу, не привчаючи до її благовикористання. Приватна власність - це право: цьому праву відповідають не тільки юридичні обов'язки, що зазначались, але й морально-соціальні і патріотичні — неписані обов'язки. Приватна власність означає самостійність і самодіяльність людини: не можна виходити з припущення, що кожний з нас «від природи» дозрів до неї і вміє її здійснювати в житті».

Здається, що саме на цих теоретично-методологічних основах та їх принципах і повинно формуватися громадянське суспільство в Україні, враховуючи ті особливості, про які також частково йшлося в цій главі.

 

Питання до теми № 3 для підготовки до семінарського заняття

 

1.Покажіть співвідношення суспільства і держави.

2. Визначте поняття, ознаки та принципи громадянського суспільства.

3. Проаналізуйте власність як основу свободи людини! громадянина в громадянському суспільстві.

4. Охарактеризуйте громадянське суспільство як середовище формування прав, свобод і обов'язків людини та громадянина в світі та Україні.




Переглядів: 1827

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття, ознаки та принципи громадянського сус­пільства | Правова держава: ґенеза та сучасні варіанти розуміння

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.013 сек.