Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Літосфера.

Наша планета являє собою стиснуту з полюсів кулю - геоїд з полярним радіусом 6356,863 км і екваторіальним радіусом 6378,245 км. Площа поверхні Землі сягає 510 млн км2, її об'єм - 1,083 . 1012 км3, а маса - 5,976 . 1021 т. Будова Землі неоднорід­на. Вона складається з трьох оболонок - земної кори, мантії та ядра, які відокремлюються чітко вираженими поверхнями, де різко змінюються швидкості пружних сейсмічних хвиль, викликаних землетрусами або штучними вибухами.

Потужність земної кори під ложем океанів досягає 5-12 км, у рівнинних регіонах - 30-40 км, а під горами -50-75 км. Мантія Землі простягається нижче земної кори до глибини 2900 км від по­верхні, ядро Землі - до її центру, тобто до глибини 6370 км.

Відпо­відно з глибиною зростає тиск і щільність гірських порід. Середня щільність Землі за гравіметричними даними становить 5,52 г/см3. Щільність гірських порід земної кори коливається від 2,4 до 3,0 г/см3 і в середньому становить 2,8 г/см3. У мантії щільність речовини збільшується з глибиною від 3,3 г/см3 до 5,7 г/см3. На межі мантії та ядра відбувається різкий стрибок у щільності до 9,7-10 г/см3. У глибині ядра Землі щільність речовини зростає до 13,0 г/см3.

Так само з глибиною підвищується температура гірських порід. Зростання температури гірських порід в градусах Цельсія на оди­ницю глибини називається геотермічним градієнтом, а інтервал глибини в метрах, на якому температура підвищується на 1 °С - геотермічним ступенем. У зв'язку з різною внутрішньою активністю земної кори та різною теплопровідністю гірських порід у різних місцях земної кулі геотермічні градієнти різні і коливаються від 6 °С на 1 км (Південна Африка) до 150 °С на 1 км (штат Орегон у США). В середньому геотермічний градієнт становить близько 30°С на 1 км, а геотермічний ступінь - близько 33 м. З глибиною він змен­шується, бо температура лави, що виливається на поверхню з гли­бин близько 100 км, коливається в межах 1100-1260 °С, в той час як при незмінному середньому геотермічному градієнті на цій глибині вона повинна була б становити 3000 °С. Тому вважають, що температура ядра Землі не перевищує 5000 °С. Джерела внутрішньої теплової енергії Землі ще недостатньо з'ясовані. Го­ловними з них вважають радіоактивний розпад елементів та перерозподіл матеріалу за щільністю в мантії, який супроводжується виділенням значної кількості тепла

У зв'язку з тим що при збільшенні тиску температура плавлення речовини зростає, роблять припущення, яке підтверджується сейс­мічними даними, що гірські породи не тільки в земній корі, а й у мантії перебувають переважно у твердому кристалічному стані. Лише у верхній частині мантії на різних глибинах від 20 км (під найбільш рухомими зонами земної кори) до 400 км (під океанами) сейсмічними методами встановлено існування шару розплавле­них, але стиснутих гірських порід, що перебувають в аморфному розм'якшеному стані – астеносфери. Астеносфера – це шар розплавле­них, але стиснутих гірських порід, що перебувають в аморфному розм'якшеному стані, який знаходиться у верхній частині мантії.

Йому на­лежить важлива роль у глибинних геологічних процесах. Подібні за станом до астеносфери лінзи розплавлених гірських порід ма­ють місце і у земній корі. З ними, очевидно, пов'язані вулканічні осередки.

Земна кора разом з верхньою (до астеносфери) твердою частиною мантії являє собою кам'яну оболонку землі - літосферу.

Земна кора за своєю будовою неоднорідна. На континентах під товщею осадових порід лежить гранітогнейсовий шар, складений метаморфічними (гнейс) та кислими магматичними (граніт) поро­дами. Вважають, що він утворився внаслідок метаморфізації та пе­реплавлення осадових порід. Нижче залягає шар, складений ос­новними вулканічними породами - базальтами. Потужність осадо­вої товщі змінюється від 0 (на кристалічних щитах) до 5 км (в ме­жах континентальних рівнин) і до 15-20 км (у передгірних та між­гірних прогинах). Потужність гранітогнейсового шару коливається в межах 10-25 км, а базальтового - в межах 10-35 км. На дні оке­анів потужність осадових відкладів не перевищує 1 км, граніто­гнейсовий шар відсутній - нижче лежить товща (потужністю 1-3 км), представлена базальтовими лавами з прошарками кремнистих та карбонатних порід. Під нею залягають кристалічні основні (габро) та ультраосновні (піроксеніти) породи.

Верхня частина мантії, на думку багатьох вчених, складається з ультраосновних магматичних порід (перидотитів). У нижній час­тині мантії в умовах високих температур та величезного тиску ут­ворюються нові модифікації мінералів. За сучасними уявленнями, ядро Землі складається переважно із заліза з домішками нікелю та сірки. Мале внутрішнє ядро перебуває у твердому стані, а велике зовнішнє - у в'язкому, розплавленому.

Основними структурними елементами земної кори є геосин­кліналі, орогени і платформи. Первинними є геосинкліналі. З них утворились інші структурні елементи. Під геосинкліналями розумі­ють мобільні (з інтенсивними вертикальними рухами) ділянки зем­ної кори, розташовані між субпаралельними глибинними розлома­ми. На першій стадії розвитку геосинкліналі така ділянка опуска­ється і заповнюється водами геосинклінального моря. На його дні накопичуються потужні (до 10 км і більше) товщі осадових тери­генних відкладів. Під дією вертикальних і горизонтальних тектоніч­них рухів ці відклади зминаються в субпаралельні складки, які ут­ворюють витягнуті ланцюжки островів. Внаслідок ритмічності складкоутворення між островами з продуктів руйнування їх нако­пичуються відклади з ритмічними чергуваннями різнорідних шарів - так званий фліш. Нижня частина осадової товщі, потрапивши в умови високих температур і тиску, метаморфізується, а потім і переплавляється, утворюючи гранітогнейсовий шар.

Новоутворена і регенерована кора в геосинкліналі відзначаєть­ся збільшеною потужністю і зменшеною щільністю. Тому вона під­німається, ніби виринає для забезпечення ізостатичної рівноваги, що веде до встановлення на місці геосинкліналей високих гірських споруд (орогенів) з коренями, що сягають мантії. Геосинкліналь немов вивертається навиворіт як рукавичка. Відбувається інверсія тектонічного рельєфу. Спочатку формується центральне підняття, обабіч утворюються крайові прогини, що поступово за­повнюються теригенними відкладами - так званими моласами. В процесі підняття гір оживляються старі і виникають нові розломи, активізується вулканічна діяльність. Геосинкліналь перетворюєть­ся на складну гірську брилово-складчасту область - епігеосинкліпальний орогенний пояс.

З орогенів, що нарощують один одного, формуються жорсткі континентальні плити земної кори - платформи. Денудаційні процеси вирівнюють їхні поверхні. Біля країв платформ виникають нові геосинклінальні пояси. Прикладами сучасних окраїнно-кон­тинентальних геосинкліналей є Камчатсько-Курильсько-Японська острівна дуга, Алеутська та Антильська дуги. Буває, що плат­форму розсікають нові глибинні розломи. На їхньому місці утворю­ються міжконтинентальні геосинкліналі. До останніх відносяться западини Середземного, Чорного та Червоного морів.

У зв'язку з цим у платформах мають місце два структурні яру­си. Нижній сформувався у геосинклінальний (доплатформовий) етап розвитку і складається із сильно зім'ятих осадових та метаморфізованих гірських порід, пронизаних інтрузіями магматич­них порід та розсічених глибокими розломами. Його називають фундаментом, складчастою основою або цоколем платформи. Верхній ярус - це осадовий платформовий чохол, складений оса­довими породами зі спокійним, близьким до горизонтального заляганням.

Ділянки, на поверхню яких виходять фундаменти платформ, нази­вають щитами (наприклад, Український щит Східно-Європейської платформи).

Рухи земної кори, зумовлені глибинними процесами, виклика­ють порушення земної кори - тектонічні дислокації. Тектонічні дис­локації бувають двох видів: складчасті і розривні. До складчастих дислокацій належать антикліналі, синкліналі, монокліналі та флек­сури. Розривними дислокаціями є тектонічні розриви, які відбува­ються зі зміщенням блоків гірських порід. Глибокі розриви, що ся­гають мантії Землі, називають глибинними розломами. Блоки гір­ських порід, що опускаються між двома розломами, іменують грабенами, а блоки, що піднімаються - горстами. Великі грабени та системи грабенів, що простягаються на сотні і тисячі кілометрів, а у глибину - на кілька кілометрів, називають рифтами та рифтовими системами. До них належить западина озера Байкал.

Серед тектонічних рухів розрізняють горизонтальні та верти­кальні. За гіпотезою німецького геофізика Вегенера, на початку па­леозойської ери на Землі існував єдиний велетенський материк Пангея, який потім розтріскався і розповзся по всій земній кулі, утворивши сучасні материки: Північну Америку, Південну Америку, Європу, Азію, Африку, Австралію та Антарктиду. Такі рухи континентальних плит є горизонтальними. Зате в геосинклінальних зо­нах при горотворенні переважають вертикальні рухи, які відзнача­ються великою амплітудою і порівняно великою (в геологічному розумінні) швидкістю.

Материкові плити можуть зазнавати також коливальних верти­кальних рухів значно меншої амплітуди, які називаються епейро­генічними. При цьому вони частково або повністю занурюються під рівень мілкого епіконтинентального моря і вкриваються осадови­ми морськими відкладами, а потім знову стають суходолами. Один край платформи може опускатися, а інший підніматися. Сучасне опускання узбережжя Голландії має швидкість 0,5-0,7 см/рік.

Від повільних рухів земної кори відрізняються раптові стрибко­подібні зміщення поверхні Землі, що звуться землетрусами. Текто­нічні землетруси - це пружні хвильові коливання, що виникли в глибинах земної кори або навіть мантії і викликають масштабні розривні та складчасті деформації земної кори протягом дуже ко­роткого часу. Багато тектонічних землетрусів призводять до ка­тастрофічних наслідків, величезних руйнувань і загибелі величез­ної кількості людей. Меншими за масштабами є вулканічні земле­труси, що передують виверженню вулканів і викликаються підйо­мом магми до кратера вулкана.

Отже, у горішніх геосферах Землі - літосфері, гідросфері та атмосфері відбувається безперервний геологічний кругообіг речо­вин, викликаний внутрішніми (ендогенними) та зовнішніми (екзо­генними) геологічними процесами. Внаслідок глибинних ендоген­них процесів тектонічні рухи піднімають, опускають і зминають у складки цілі блоки земної кори, формуючи рельєф земної поверх­ні. Поверхневі екзогенні процеси - геологічна діяльність вітру, те­кучих вод та льодовиків, а також викликані гравітаційними силами зсуви, обвали та осипи намагаються знівелювати, вирівняти цей рельєф. Виступи рельєфу поступово руйнуються, заглибини запов­нюються новоутвореними осадовими відкладами. Крім того, роз­ломами з глибин Землі піднімається розплавлена магма, яка за­стигає на поверхні або біля поверхні Землі у вигляді магматичних порід. Ці породи, що є нестійкими у поверхневих умовах, вивітрюються, вступають у хімічні реакції з водою, киснем, вуглекислим газом гідросфери та атмосфери, перетворюються на нові осадові породи, що перевідкпадаються на поверхні Землі екзогенними процесами.




Переглядів: 2935

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Атмосфера. | Гідросфера.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.