Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Види визначень.

Номінальне визначення (лат. definitio nominalis)– пояснення значення слова, імені чи терміна, що позначає дане поняття. Номінальне визначення часто застосовується при необхідності розкрити значення нового або маловживаного терміна, або якщо термін (слово) вживається в новому значені чи контексті, відмінному від уже усталеного вживання. Номінативні визначення, ще тлумачать як згоду щодо вживання термінів. Наприклад: “Правовою називається держава, у і якій наявне верховенство закону”.

Реальне визначення( лат. definition realis) – визначення поняття, в якому відображено істотні ознаки предмета, явищ, яке має на меті відрізнити визначуваний предмет від інших предметів. Завдання реального визначення полягає в тому, щоб «надати терміну певного сенсу, о отжде забезпечити і більшу надійність і чіткість у його вживаннях». 1

Розрізняють також явні танеявні визначення. До явних визначеньналежать такі, що містять дефінієндумм і дефінієнс. В явних визначення встановлюються істотні ознаки предмета.

Неявні визначенняdfd і dfnне перебувають у відношеннях рівноосяжності. В неявних визначеннях описуються певні відношення між якимось предметами у якомусь контексті. Серед неявних виділяють такі:

1) аксіоматичне – визначення, що здійснюється через сукупність аксіом, які надають сенсу певному поняттю. Подібні визначення зустрічаються з, наприклад, в математиці;

2) визначення через відношення до протилежного характеризується тим, що визначуване поняття співвідноситься з протилежним поняттям. Подібний тип визначень часто зустрічається в філософії. Напр., “випадковість є формою прояву та доповнення необхідності”; “Причина – це явище, яке за певних умов обов’язково викликає інше явище що називається наслідком”.

3) контекстуальне визначенняв ньому визначається смисл контексту до якого входить якесь поняття, Так, зустрічаючи уперше якийсь термін (незнайоме слово, чи вираз) ми у змозі зрозуміти його значення через контекст.

Головними прийомами визначення понять є: 1) визначення через найближчий рід та видову відмінність 2) генетичне визначення. Визначення через найближчий рід та видову відмінність здійснюється шляхом вказівки на найближчий рід та видові відмінності того предмета який підлягає визначенню. (приклади подібних визначень наведені вище).

Генетичне визначення вказує на походження предмета, на той спосіб, завдяки якому створюється даний об'єкт. Генетичне визначення понять має широке застосування в різних галузях науки для встановлення істотних характеристик предметів та процесів, з'ясування їхніх якісних відмінностей. Таке визначення застосовується при утворенні багатьох математичних понять, напр., “куля – це тіло, що утворюється при обертанні півкруга навколо діаметра”.

1 Войшввилло Е.К. Цит. роб., – С. 215

Практика міркування свідчить про те, що у визначеннях інколи припускаються помилок. Цьому запобігає знання правил визначення:

1. Визначення повинно бути розмірним (пропорційним), тобто визначуваване (дефінієндум) і визначаюче (дефінієнс) повинні бути рівнозначними (співпадати повністю за обсягом) – dfd = dfn.При порушенні цього правила можливі такі помилки:

а) надто широке визначення – має місце тоді, коли обсяг визначуваного поняття менший за обсяг визначальної частини – dfd< dfn.Напр., “ Шахрайство (dfd) злочин, що полягає в заволодінні чужим майном або правом на нього (dfn)”. Тут відсутні видові ознаки ‘обман’ та ‘зловживання довірою’ .’

dfn

dfd

 

 

в) надто вузьке визначення – обсяг визначуваної частини є більшим за обсяг визначальної – dfd> dfn. Напр., “Логіка( dfd) – наука про умовиводи (dfn) ”. У даному разі пропущені деяк істотні ознаки: логіка вивчає не лише умовиводи.

 
 


dfd

 
 


dfn

 

2.З попереднім правилом пов’язана і така вимога:родова ознака повинна вказувати на найближче вище, (родове) поняття, а не перескакувати через нього.Так у ст.. 185 КК України крадіжка позначається не через більш віддалене поняття злочин, а через найближчу родову ознаку ‘викрадення чужого майна’

3. Визначення не повинно робити кола. тобто зміст визначаючого поняття не повинен розкриватися через визначуване. Визначаюча частина сама може потребувати додаткового визначення, але для цього не можна залучати те поняття яке вона сама повинна визначити. Напр., “Логіка – це наука про правильне мислення”, а “Правильне мислення – це мислення, що відповідає законам логіки”.

Різновидом такої помилки є тавтологія. Суть її полягає у тім, що визначуване поняття визначається саме через себе (лат. idem per idem). Напр., “Правознавець – особа, що працює в галузі правознавства ”; “Можливість – це те що може бути, а може й не бути”.

4. Визначення повинно бути чітким та ясним:

а) у визначенні не припустимі двозначності, образні вирази (тропи). Напр., “Верблюд – корабель пустині”, “Шахрай – це великий негідник” тощо;

б) Визначаюча частина повинна бути більш відомою, ніж визначувана. Тут може виникнути помилка, яку називають визначення невідомого через ще більш невідоме. Слід зауважити, що ця помилка досить поширена в науковій літературі. Так, порівняємо визначення одного і того ж поняття:

Дискурс – вербально артикульована форма об’єктивації змісту свідомості, що регулюється домінуючим в тій чи іншій культурній традиції типом раціональності.” [Новейший философский свловарь.– Минск: книжный дом, 2001 – С.327]

Дискурс – це наділений значенням фрагмент усної та писемної мови; фрагмент мови, що віддзеркалює соціальну, епістемологічну та риторичну практику групи...” [Енциклопедія постмодернізму. – К.: Основи, 2003. С.126].

Не торкаючись питання, яке з цих визначень є науково виваженішим, зазначимо, що перше визначення людині, яка недостатньо володіє термінологією, зрозуміти набагато важче, ніж друге

 

NB. Слід завжди брати до уваги, що те що є відомим і зрозумілим для одного, не обов’язково є таким же для іншого.

 

5. По можливості, слід уникати визначення через заперечення. Заперечення не розкриває сутності предмета, а лише вказує на те, чим він не є. Так, визначення типу “Правопорушник – це той хто не дотримується правил”, “Демократичний стиль керівництва – це той який не є авторитарним” не будуть логічно коректними. Проте визначення через заперечення досить припустимі при розкритті змісту негативних понять. Напр., “Діелектрики – це речовини, які не проводять електричний струм.”

Визначення є головним способом з’ясування й передачі змісту поняття. Насамперед це стосується сфери наукової комунікації Проте у повсякденному спілкуванні застосовується також ряд прийомів, які заміщують визначення:

Опис.Використовується при ознайомленні з індивідуальними предметами, у яких не можна знайти видову ознаку, а отже, неможливо встановити предмет через найближчий рід та видову відмітність. Описати предмет, означає перелічити ряд ознак, які в більшій чи меншій мірі вичерпно розкривають його та допомагають відрізнити від інших предметів. Напр., поширені в криміналістичній практиці описи розшукуваної особи чи предмета. Не будучи визначенням, опис, попри все, є важливим його доповненням.

Вказування (показ, остенсивне визначення)приклад ознайомлення з предметами безпосереднього сприйняття, коли визначення поняття не є можливим чи необхідним., але є можливою демонстрація предмета. Напр., “Це – тигр”, “Ось перед вами знаряддя убивства” тощо.

Характеристика –прийом ознайомлення з предметом, який полягає в указуванні на якісь помітні ознаки предмета, що мають певне значення в якомусь відношенні. Напр., “Війна є продовження політики, але іншими засобами” – тут не розкривається зміст поняття “війна”, але вказано ознаку, яка досить точно передає відношення між політикою та війною. Ознаки, згадувані в характеристиці, допомагають індивідуалізувати предмет. Характеристика як прийом індивідуалізації предмета не цурається оцінних слів (“добрий”, “поганий”, “ворожий” тощо). Характеристика може бути повною і неповною, позитивною і негативною, всебічною і однобічною, вірною і невірною тощо.

Порівняння –з’ясування суті предмета через зіставлення його з іншим, більш знайомим предметом. Напр., “Цей злочин за своїми ознаками схожий на злочин, скоєний у місті N. кілька тижнів тому”. Порівняння є одним із найважливіших логічних прийомів і методів пізнання і має велике значення для усіх наук. (детальніше про це буде сказано при вивченні питання «Умовиводи за аналогією»).

5. Поділ понять.

Поділ поняття – логічна операція, яка полягає в мисленому розподілі обсягу поняття (класу, множини) на його види (підкласи, підмножини) за однією чи кількома ознаками. Завдяки поділу розкривається обсяг поняття, з’ясовується, з яких підмножин складається множина, що відповідає даному поняттю. До цієї логічної операції ми змушені вдаватися буквально у кожному міркуванні, оскільки в процесі пізнання нам недостатньо розкрити лише зміст предметів (дати визначення поняття), але й встановити обсяг поняття, тобто множину предметів, що відображена в даному поняття. Чи змогли б ми, наприклад укласти особливу частину кримінального кодексу, якби були б не в змозі здійснити поділ поняття “злочин”?

Так, юридичне поняття “угода” може бути розділено на видові (підкласи, підмножини), пов’язані між собою відношеннями співпідпорядкування (супідрядності, координації): “одностороння угода”, “двостороння угода”, “багатостороння угода” на підставі такої ознаки, як ‘кількість учасників угоди’. Поняття, яке підлягає поділу називається ділене поняття. Істотна ознака, на якій ґрунтується поділ, називається підставою поділу. Отримувані видові поняття називаються членами поділу.

Щоб уникнути помилок у пізнавальній практиці при поділі та аналізі понять необхідно дотримуватись певних правил:

1. Поділ повинен бути розмірним (пропорційним0. Це означає, що обсяг поняття, яке ділиться, повинен дорівнювати сумі обсягів членів поділу. Це правило, наприклад, буде порушено, якщо ми розділимо поняття “покарання” на “покарання кримінальні” й “покарання адміністративні”. Тут сума обсягів членів поділу не вичерпує обсяг діленого поняття, тому що пропущено член поділу “дисциплінарні покарання”. Отже такий поділ є неповним. Якщо, наприклад, уявити неповний поділ поняття “злочин”, то може виявитись, що якісь суспільно небезпечні дії можуть опинитися поза увагою кримінального законодавства.

2. Поділ поняття на кожному етапі повинен здійснюватися за однією й тією ж підставою (ознакою).Порушення цього правила призводить здебільшого до появи зайвих членів поділу. Напр., коли “угоди” розділити на “односторонні”, “двосторонні” й “письмові”, – то тут поділ здійснюється одночасно за двома різними підставами: ‘кількість членів’ та ‘форма укладення’.

3. З попереднього впливає правило, що члени поділу повинні виключати один одного,тобто бути несумісними і знаходитися у відношеннях співпідпорядкованості. Так, при порушенні попереднього правила ми можемо отримати видові поняття, обсяги яких будуть перетинатися. Наприклад, при поділі поняття “злочин” (А) на “злочини умисні” (В),необережні” (С) й “проти особи” (D), обсяги двох перших знаходяться у відношеннях перетину з третім.

 
 


А

В С

D

 

4. Поділ повинен бути поступовим (неперервним). В процесі поділу родового поняття потрібно поступово переходити до найближчих видів, не пропускаючи їх. Так поняття “злочин” можна розділити на поняття “злочини проти особи”, “проти держави”, “економічні”, “військові” тощо, кожне з яких у свою чергу можна ділити, наприклад, конкретизуючи кожен вид злочину, як, до, речі, це зроблено в кримінальному кодексі. Помилка, пов’язана з порушенням цього правила називається стрибок у поділі. Так, якщо ми поділимо поняття “злочин”(А) на “злочини проти основ національної безпеки України”(В), “злочини проти життя та здоров'я особи” (С), “злочини проти власності”(D) та. “крадіжку” (E), ми припустимося стрибка у поділі, оскільки “крадіжка” не є безпосередньо нижчим поняттям до поняття “злочин”:.

 
 


A

B

E D

С

NB.Поділ понять потрібно відрізняти від простого розчленування складного об'єкта на частини. Приклади розчленування: “Інститут ділиться на факультети”, “Речення складається з підмета, присудка та другорядних членів” тощо.

 

У випадках, коли ми маємо справу зі складним і недостатньо дослідженим класом предметів, застосовують так званий дихотомічний поділ.

Дихотомічний поділ поняття (від гр. dicha і tome –перетин на дві частини)–вид поділу обсягу поняття , коли обсяг поділяється на два суперечних одне одному видових поняття.

 

                   
   
     
       
 
   
 
 
 


А не-В не-С не-D не-E




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття як форма мислення. | Якщо А, то В

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.