• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ексцес виконавця.

Щоб співучасник був притягнутий до відповідальності за злочин, вчинений виконавцем, він, як вже зазначалося, має бути обізнаний про злочинні наміри виконавця. Між співучасниками повинна мати місце змова на вчинення конкретного злочину. Але на практиці зустрічаються випадки, коли окремі співучасники виходять за межі цієї змови. Наприклад, пособник і підбурювач просили виконавця побити потерпілого, виконавець же вбив жертву. У такому разі і говорять про ексцес (вихід за межі задуманого) виконавця.

Ексцес виконавця має місце там,де виконавцем вчинені такі злочинні дії, що не охоплювалися ні прямим, ні непрямим умислом інших співучасників.

Ним вчинені дії, які виходять за межі угоди, що відбулася між ними. Таким чином, ексцес виконавця має місце там, де інші співучасники не передбачали, не бажали і не допускали вчинення тих злочинних дій, що вчинив виконавець.

Розрізняють два види ексцесу:

- кількісний,

- якісний.

Ця різниця має певне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію, зокрема, на кваліфікацію дії виконавця.

Кількісний ексцес має місце там, де виконавець, почавши вчиняти злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорідного характеру, але більш тяжкі.

Тут задуманий співучасниками злочин ніби «переростає» у більш тяжкий. Наприклад, співучасники домовилися вчинити крадіжку, а виконавець змушений був застосувати насильство при вилученні майна, тому що зненацька застав у квартирі потерпілого, і тим самим вчинив вже не крадіжку, а грабіж чи розбій.

У цих випадках виконавець несе відповідальність за більш тяжкий злочин, що він вчинив. У нашому випадку виконавець буде нести відповідальність, скажімо, за розбій (внаслідок застосованого ним насильства з метою заволодіння майном крадіжка «переросла» у розбій), тобто за ст. 187, інші співучасники будуть відповідати за співучасть у крадіжці, тобто за ст. 185 (з посиланням у разі необхідності на відповідну частину ст. 27).

Якісний ексцес має місце там, де виконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, що було погоджено із співучасниками.

При такому ексцесі виконавець відповідає за правилами реальної сукупності злочинів: за задуманий і вчинений за угодою з співучасниками злочин і за той, що був наслідком його ексцесу.

Наприклад, співучасники задумали вчинити крадіжку. Виконавець, увійшовши до квартири, застав там її хозяйку і, застосувавши фізичне насильство, зґвалтував її, а потім, скориставшись тим, що потерпіла втратила свідомість, викрав майно. У цьому випадку виконавець вчинив два злочини — (крадіжку і зґвалтування), співучасники ж несуть відповідальність тільки за крадіжку.

Таким чином, співучасники як при кількісному, так і при якісному ексцесі виконавця за ексцес відповідальності не несуть (оскільки цей злочин не охоплювався їх умислом). Вони відповідають лише в межах змови, що відбулася між ними, тобто за той злочин, що ними спільно було задуманий. У частині 5 ст. 29 зазначено, що співучасники не підляґають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їх умислом.

Іноді поняття ексцесу виконавця намагаються підмінити більш широким поняттям — ексцес співучасника, вважаючи, що «автором» ексцесу може бути не лише виконавець злочину, але й будь-який інший співучасник. При цьому, однак, не враховується, що стосовно ексцесу (до того злочину, що саме і складає зміст ексцесу) будь-який співучасник є виконавцем, оскільки саме він вчиняє дії, що утворюють об'єктивну сторону злочину, який є наслідком ексцесу. Тому правильно говорити не про ексцес співучасника, а про ексцес виконавця.

Безнаслідкова співучасть має місце там, де виконавцю не вдалося вчинити закінчений злочин і він вчинив лише готування або замах, на яких його злочинна діяльність була припинена (перервана).

У таких ситуаціях виконавець несе відповідальність за готування до злочину або замах на злочин. Інші ж співучасники відповідають за співучасть у готуванні до злочину або за співучасть у замаху на злочин, залежно від того, на якій з цих стадій була припинена (перервана) злочинна діяльність виконавця.

Уявімо собі, що виконавець повинен був підпалити будівлю і знищити її, однак був затриманий на місці злочину, коли намагався підпалити. Його дії (замах на підпал) кваліфікуються за ч. 1 ст. 15 і ч. 2 ст. 194, а дії інших співучасників — за відповідною частиною ст. 27, ч. 1 ст. 15 і ч. 2 ст. 194. Або, наприклад, виконавці, що входять в організовану групу для вчинення вимагання, були затримані. Встановлено, що певний громадянин, що не входить до групи, заздалегідь обіцяв їм надати автомашину, щоб після вчинення злочину вони зникли з міста. Дії виконавців, що створили організовану групу, утворюють собою готування до злочину (створення умов для вчинення вимагання, в нашому випадку) і повинні кваліфікуватися за ч. 1 ст. 14 і ч. 4 ст. 192 (готування до вимагання організованою групою). Пособник несе відповідальність за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 14 і ч. 4 ст. 189 (пособництво в готуванні до вимагання організованою групою).

У частині 4 ст. 29 в зв'язку з цим встановлено, що у разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають відповідальності за співучасть у незакінченому злочині (тобто готуванні або замаху на злочин).

Невдале підбурювання або пособництво має місце там, де можливий (передбачуваний, потенційний) виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин (брати участь у вчиненні злочину), що може виходити від підбурювача, пособника чи навіть організатора.

Наприклад, підбурювач умовляє виконавця вчинити вбивство, обіцяючи за це грошову винагороду. Однак виконавець відхиляє цю пропозицію підбурювача, не погоджується з ним, хоча б тому, що боїться викриття і можливого покарання.

У таких випадках відсутня змова, яка є обов'язковою ознакою співучасті, тут немає змови на спільне вчинення злочину, вона не відбулася, тому що пропозиція брати участь у злочині не була прийнята (була відхилена) виконавцем. Внаслідок цього тут не може бути і мови про співучасть. Тому відповідальність за правилами про співучасть тут виключається, ст. 27 застосована не може бути. Але як же вирішується в цих випадках питання про відповідальність? У таких ситуаціях потенційний (передбачуваний) виконавець кримінальної відповідальності не несе, а інші співучасники відповідають за готування до злочину, який вони бажали вчинити, — тобто за ч. 1 ст. 14 і відповідною статтею Особливої частини КК, оскільки їх діяльність з підшукування співучасників є не що інше, як готування до злочину, прямо зазначене у цій статті КК. У нашому прикладі підбурювач буде нести відповідальність за готування до вбивства.

Добровільна відмова співучасників. У статті 31 КК регулюється питання про добровільну відмову співучасників. Причому самого визначення добровільної відмови співучасників закон не дає, відсилаючи до ст. 17, в якій визначається загальне поняття добровільної відмови.

Це означає, що при добровільній відмові співучасників злочин не повиннен бути доведений до кінця при усвідомленні винним фактичної можливості завершити злочин, закінчити його.

Однак при співучасті діє не одна, а декілька осіб, причому дії їх опосередковані свідомою поведінкою виконавця злочину.

Відповідно тут застосовуються такі положення:

1) Добровільна відмова виконавця розглядається за правилами ст. 17 і не має особливостей порівняно з добровільною відмовою особи, яка діє індивідуально.

2) Інші співучасники при добровільній відмові виконавця несуть відповідальність за готування до злочину або замах на злочин, залежно від того, на якій з цих стадій добровільно відмовився від доведення злочину до кінця виконавець (ч. 1 ст. 31). На практиці мав місце такий випадок. Троє співучасників домовилися вчинити підпал будівлі з помсти до його власника. Підбурювач умовив виконавця вчинити цей підпал, а пособник приготував і дав виконавцю бензин та інші предмети, необхідні для підпалу. Виконавець, з'явившись на місце злочину, пристосував все необхідне для підпалу, навіть запалив полум'я, але, усвідомлюючи повну можливість вчинити задумане, підпалювати будівлю не став, полум'я загасив, тому що злякався відповідальності. У цій ситуації виконавець відповідальності не несе відповідно до ст. 17, а підбурювач і пособник від відповідальності не звільняються. Вони винні в замаху на підпал, тому що дії виконавця були доведені до цієї стаді. Кваліфікація дій цих співучасників настає за ч. 1 ст. 15 і ч. 2 ст. 194.

3) Складним є питання про добровільну відмову співвиконавця. Частина 1 ст. 31 відсилає в таких випадках до ст. 17, що означає — добровільна відмова співвиконавця може виявлятися в дії (бездіяльності), внаслідок яких запобігається завершення злочину іншими співвиконавцями:

а) передусім, така відмова можлива на стадії готування до злочину і незакінченого замаху.

Вона може бути виражена в активних діях співвиконавця — вмовив інших виконавців не вчиняти злочин, повідомив міліцію і завдяки цьому співучасники були затримані, попередив жертву і вона змогла сховатися тощо. Але добровільна відмова тут можлива і шляхом бездіяльності, коли співвиконавець, добровільно відмовившись від продовження злочину, переконаний, що внаслідок його бездіяльності інші виконавці не зможуть довести злочин до кінця. Наприклад, співвиконавець, у якого були відмички чи знаряддя злому, боячись відповідальності, не йде на місце вчинення злочину, тому інші виконавці не можуть вчинити крадіжки; або, з'явившись на місце вчинення крадіжки, виконавець відмовляється відключити сигналізацію, тому інші виконавці вчинити злочин не можуть. Якщо ж виконавці вчинять злочин яким-небудь іншим способом, то виконавець, який добровільно відмовився, все одно відповідальності не несе, тому що відсутні як причинний, так і винний зв'язок з вчиненим іншими виконавцями злочином. При добровільній відмові одного з співвиконавців інші співвиконавці несуть відповідальність за готування чи замах на злочин залежно від стадії, на якій мала місце добровільна відмова;

б) можлива добровільна відмова співвиконавця і при закінченому замаху, коли він сам або за допомогою інших запобігає настанню наслідку злочину.

У практиці мав місце випадок, коли два виконавці, вирішивши вбити з помсти потерпілого, зіштовхнули його з моста в річку і втекли з місця події. Один з них, почувши, що жертва просить про допомогу, повернувся і, витягши потерпілого з води, врятував йому життя. Цей співвиконавець запобіг смерті жертви, активно втрутився у розвиток причинного зв'язку, внаслідок чого не настала смерть. У цьому випадку у нього є добровільна відмова, і відповідальності за замах на вбивство цей співвиконавець не підлягає. Інший же співвиконавець буде відповідати за замах на вбивство.

4) Організатор, підбурювач і пособник звільняються від кримінальної відповідальності в зв'язку з наявністю добровільної відмови лише тоді, коли вони своїми діями (як правило, активними) попередять вчинення злочину виконавцем (наприклад, обеззброять його, попередять потерпілого, передадуть виконавця в органи влади тощо). Крім того, добровільна відмова співучасників має місце і тоді, коли вони своєчасно повідомлять відповідні органи державної влади (міліції, СБУ, прокуратурі т.ін.) про те, що готується або вчиняється злочин. Причому в цьому разі добровільна відмова не виключається і тоді, коли органам влади чомусь не вдалося запобігти злочину.

Відмова пособника може виразитися й у пасивних діях.

Наприклад, він не надав знаряддя чи засоби вчинення злочину, не усунув перешкоди до вчинення злочину (не відключив сигналізацію), внаслідок чого злочин виконавцем не було вчинено (ч. 2 ст. 31).

У разі добровільної відмови кого-небудь з співучасників — виконавець та інші співучасники несуть відповідальність за готування чи замах на злочин залежно від того, на якій стадії їх діяльність була припинена (ч. 3 ст. 31).

5) Якщо ж співучасник намагався запобігти злочину, який він повинен був вчинити, але це йому не вдалося (виконавець все-таки довів злочин до кінця), то такі дії співучасника розглядаються як діяльне каяття й оцінюються як обставина, яка пом'якшує покарання.

Висновок:

Злочини вчиняються не лише поодинці . Досить часто в одному злочині беруть участь дві або більше осіб, які діють узгоджено і спрямовують свої дії на досягнення єдиного результату. У таких ситуаціях виникає питання про співучасть у злочині.

Кримінально - правовий інститут співучасті законодавець визначає у розділі VI “Співучасть у злочині“ Загальної частини Кримінального кодексу України ( статті 26-31 ).

Отже існують такі спеціальні питання відповідальності за співучасть:

1.Ексцес виконавця;

2.Безнаслідкова співучасть;

3.Невдале підбурювання чи пособництво;

4.Добровільна відмова співучасників.

Шосте питання. Причетність до злочину

Причетність до злочину —це дія чи бездіяльність, яка хоча і пов'язана з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.

На підставі положень частин 6 і 7 ст. 27 КК, з урахуванням теорії і сформованої практики, виділяються такі види причетності до злочину:

1) Заздалегідь не обіцяне (тобто не обіцяне до закінчення (завершення) злочину) приховування злочину.

2) Заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, добутого злочинним шляхом.

3) Заздалегідь не обіцяне потурання злочину.

4) Заздалегідь обіцяне (тобто обіцяне до закінчення злочину) недонесення про злочин.

Причому перші три види причетності є самостійними злочинами і тому тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Що ж стосується недонесення, то воно законом взагалі злочином не вважається.

Приховування злочину — це активна діяльність особи по приховуванню злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом.

Причому мова йде тільки про заздалегідь не обіцяне приховування, тобто про приховування, не обіцяне до закінчення (завершення) злочину. Це, наприклад, випадок, коли вбивця в закривавленому одязі після вчинення злочину прийшов до свого знайомого і, розповівши про те, що трапилося, попросив дати йому інший одяг, а закривавлений спалити, що знайомий і вчинив. Перед нами заздалегідь не обіцяне приховування як злочинця, так і слідів злочину. Такий приховувач несе відповідальність за ст. 396. Ця стаття встановлює відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування лише тяжких або особливо тяжких злочинів. Приховування злочинів середньої або невеликої тяжкості кримінальній відповідальності не підлягає. Причому в силу ч. 2 ст. 396 не підлягають кримінальній відповідальності за приховування тяжких і особливо тяжких злочинів члени сім'ї особи, яка вчинила злочин, а також її близькі родичі, коло яких визначається законом. Відповідно до п. 11 ст. 32 КПК ними вважаються батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки.

У статті 256 передбачена-відповідальність за найбільш небезпечний вид заздалегідь не обіцяного сприяння учасникам злочинних організацій чи укриття їх злочинної діяльності. Закон встановлює, що за заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинної організації та укриття їх злочинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів, а також за заздалегідь не обіцяне здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності, винні підлягають покаранню у виді позбавлення волі на строк до п'яти років. Покарання посилюється від п'яти до десяти років позбавлення волі із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, якщо такі дії вчинені службовою особою або повторно.

Якщо ж таке приховування було обіцяне до початку чи в процесі вчинення злочину, але до його закінчення, таке приховування, як вже зазначалося, розглядається як співучасть у злочині у виді пособництва.

Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом,— це активна діяльність особи, що виявляється у купівлі або іншій сплатній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або зберіганні такого майна.

Мова йде лише про дії, заздалегідь не обіцяні. Якщо такі дії були заздалегідь обіцяні, то вони утворять, у силу ч. 5 ст. 27, пособництво. Придбання і збут, що не були заздалегідь обіцяні до закінчення злочину, тягнуть за собою відповідальність за самостійний злочин за ст. 198 — як вид причетності до злочину (ч. 6 ст. 27). Даний злочин передбачає знання суб'єктом того, що придбане ним майно здобуто злочинним шляхом, тобто в результаті конкретного злочину, крадіжки, розбою тощо.

Потурання. Потурання виражається в тому, що особа, яка зобов'язана була і могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не перешкоджає: злочин відбувається.

Наприклад, працівник міліції, знаючи про злочин, що готується, його не припиняє, хоча зобов'язаний був це зробити, а тому злочин вчиняється.

У Загальній частині КК прямо не встановлено відповідальність за потурання. Питання про відповідальність за потурання вирішується таким чином:

1) якщо воно було заздалегідь обіцяним, то стає пособництвом, тому що таке потурання є не що інше, як усунення перешкод вчиненню злочину чи сприяння приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27);

2) заздалегідь же не обіцяне потурання утворює собою у випадках, передбачених в Особливій частині КК, службовий злочин (зловживання службовим становищем — ст. 364, службова недбалість — ст. 367). Можлива і відповідальність за згаданою вище ст. 256, а також за ст. 426.

Таким чином, з закону випливає, що наявність заздалегідь даної обіцянки чи її відсутність дає можливість дати різну юридичну оцінку приховуванню, придбанню або збуту предметів, здобутих злочинним шляхом, і потуранню. Якщо ці дії (бездіяльність) були заздалегідь обіцяні — це пособництво злочину, якщо така обіцянка була дана post factum, тобто після закінчення злочину, відповідальність настає за самостійний злочин у випадках, передбачених у КК.

Недонесення виражається у неповідомленні органам влади про злочин, що готується або вже вчинений. На відміну від приховування, недонесення — це діяльність пасивна (чиста бездіяльність).

Незалежно від того, було чи не було воно заздалегідь обіцяно, чинним КК воно злочином не визнається. Лише у випадку, якщо в діях такої особи містяться ознаки іншого самостійного складу злочину, вона підлягає за нього кримінальній відповідальності. Так, наприклад, якщо така особа незаконно зберігала вогнепальну зброю, вона підлягає відповідальності за ст. 263, за недонесення ж про злочин, вчинений іншими особами, вона ні за яких умов не відповідає (ч. 7 ст. 27).

Висновок:

У КК термін “причетність” не вживається. Причетність до злочину – це різновид суспільно небезпечної поведінки особи, що не містить ознак співучасті у злочині вчиненому чи такому, що вчиняється іншою особою, але знаходиться з ним у певному зв‘язку і тим самим об‘єктивно сприяє вчиненню цього злочину чи перешкоджає його виявленню або розкриттю.

Висновок до лекції:

Таким чином, співучасть у злочині характеризується умисною формою вини, що передбачає наявність умислу кожного із учасників стосовно їх власних дій (бездіяльності); наявність умислу стосовно діянь інших співучасників, єдність наміру всіх співучасників вчинити один і то й самий злочин, єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованість їх умислу на досягнення загального злочинного результату. Єдність наміру всіх учасників (співучасників) щодо спільності їхніх дій і єдиного злочинного результату не означає обов’язкового збігу їх мотивів: злочинна діяльність кожного із співучасників може бути викликана різними спонуканнями.

Література:

1.Конституція України (Основний закон). К., 2001.

2.Кримінальний кодекс України. Офіційний текст. // „Відомості Верховної Ради України” № 25-26, 29 червня 2001 року.

3.Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 2-ге вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2002. – 968 с. – (Нормативні документи та коментарі).

4.Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін..; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002. – 416 с.

5.Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тація, В.В. Сташиса, І.О. Зінченко та ін..; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002. – 496 с.

6.Харченко В.Б. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: новое законодательство в вопросах и ответах. Конспект лекций. – Киев: Аттика, 2002. – 288 с.

7.Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.). – К.: Атака, 2001.

8.Деякі питання провадження у справах про злочини, вчинені організованими злочинними угрупуваннями // Вісник Верховного Суду України. — 2001. — № 1. — С. 29—40.

9.Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України: Науково-практичний посібник. — К.: Вища школа, 2001. — 96 с.

Читайте також:

1. Коефіцієнт ексцесу та варіації ексцесу

Переглядів: 9121