Бульбоцибулини — Bulbotubera

Цибулини — Bulbi. Бульби — Tubera.

Корені — Radices. Кореневища — Rhizomata.

Кори — Cortices

Корами у фармацевтичній практиці називають зовнішню частину стовбурів, гілок, коренів дерев і кущів, розташовану до периферії від камбію.

Макроаналіз кори. Кора існує у вигляді плоских, жолобкуватих шматків або скручена в трубочку, якщо її знято з тонких молодих гілок. Її розглядають у сухому вигляді, визначають колір, розміри (довжину і товщину) шматків. Зовнішня поверхня кори з бурим або сірим корком, звичайно гладенька або з поздовжніми (або поперечними)зморшками, іноді з тріщинками. Кора гілок і стовбурів має округлі або довгасті сочевички. Внутрішня поверхня кори звичайно світліша, гладенька або ребриста. Характер поперечного зламу залежить від внутрішньої будови кори. Якщо в корі багато луб’яних волокон, злам буде нерівномірно cколотим, при тонких луб’яних волокнах — злам щетинистий, волокнистий. Якщо волокон немає або мало, — злам рівний, зернистий.

Іноді для встановлення хімічної природи сполук кори її внутрішню поверхню змочують різними реактивами.

У фармацевтичній практиці застосовують висушені, рідше свіжі підземні органи багаторічних рослин, зібрані восени або напровесні, очищені або відмиті від землі, звільнені од відмерлих часток, залишків стебел та листків. Вони можуть бути цілі, нарізані, в скибочках,розщеплені вздовж, вкриті перидермою або обчищені.

Корінь - вегетативний орган вищих рослин. Корені бувають прості або розгалужені, циліндричної, рідше конічної форми.

Корені поділяють на головний (розвивається із зародкового корінчика і схожий на стрижень) і бічні (відходять від головного кореня); придаткові (з’являються не з головного або бокових коренів, а зі стебел чи листків). Сукупність усіх коренів однієї рослини називається кореневою системою. Розрізняють стрижневу, мичкувату та мішану кореневі системи. Стрижнева система характеризується добре розвинутим головним коренем, який дуже відрізняється від бокових за товщиною і довжиною. Ця система притаманна двосім’ядольним рослинам.

Мичкувата коренева система складається з пучка численних придаткових коренів (головний корінь не розвивається). Така система характерна для односім’ядольних рослин (злаки та ін., виняток - подорожник та череда).

У мішаній кореневій системі - розвинений головний корінь з бічними і придатковими (суниці).

Крім типових коренів, є видозмінені корені: коренеплоди (пастернак, морква) і підземні метаморфози пагонів: кореневища, цибулини, бульби, бульбоцибулини.

Кореневище - підземна видозміна пагонів у кущів, напівкущів і багаторічних трав’янистих рослин, що виконує функції відкладання запасних поживних речовин, вегетативного відновлення і розмноження. Кореневища – зовні схожі на корені. Іноді важко відрізнити підземний пагін від кореня. Основні відмінні ознаки підземних пагонів - наявність редукованих листків у вигляді лусок або, якщо останні відпали, наявність листкових рубців, бруньок у пазухах лусок; відсутність кореневого чохлика тощо.

Кореневища бувають прості, галузисті, багатоголові, циліндричні, овальні, кулеподібні, чоткоподібні, прямі, зігнуті, перекручені, зморшкуваті зі слідами коренів, відмерлих листків і стебел; всередині суцільні, порожнисті або з перетинками (аїр, бадан, гірчак зміїний, валеріана).

Характер зламу обумовлюється насамперед структурою елементів механічної тканини і буває рівний, зернистий, волокнистий, щетинистий, причіпливий.

Корені можуть мати первинну будову (всередині видно центральний осьовий циліндр, в якому розміщено радіальний пучок) і вторинну (в центрі знаходиться деревина).

Кореневища можуть мати пучкову і безпучкову будову.

Цибулина — видозмінений підземний (рідше надземний) пагін, що має дуже вкорочене стебло (так зване денце) з м’ясистими, лускоподібними, щільно розміщеними листками; зовні покритий сухими лусками (цибуля, часник, унгернія). Цибулини бувають грушеподібної, яйцеподібної, сплюснуто-кулеподібної та ін. форми (морська луківка, унгернія). Вони служать для вегетативного відновлення і розмноження.

Бульби — видозмінені потовщені пагони за рахунок великої кількості поживних речовин. Вони мають кулеподібну, яйцеподібну або пальчасто-роздільну форму (картопля, види орхідних, стефанія). Утворюютьсябульби картоплі на кінцях підземних стебел - столонів, а зозулинцевих — через потовщення придаткових коренів. Бульбоцибулини — це проміжна форма між бульбами і цибулинами. Зовні вони покриті сухими лусками, як цибулини. А запасні поживні речовини відкладаються всередині, у м’ясистій, дуже розвинутій стебловій частині — денці, яке займає більшу частину бульбоцибулини (пізньоцвіт).

Макроаналіз підземних органів. На сухому матеріалі без попередньої обробки відмічають колір поверхні та внутрішньої частини підземного органа (обов’язково на свіжому зламі або зрізі, бо при тривалому контакті з повітрям поверхні буріють), для визначення розмірів вимірюють його довжину і діаметр у найширшому місці.

Для розпізнавання типу підземних органів особливо важливе значення має розміщення провідних елементів. Для їх виявлення об’єкт з одного краю вирівнюють у поперечному напрямі скальпелем (тверді об’єкти спочатку розмочують у воді) і розглядають неозброєним оком або під лупою. Якщо за такого способу не досить виразно видно розміщення провідних елементів, то роблять товсті поперечні зрізи скальпелем із заздалегідь розмоченого матеріалу, як для приготування мікроскопічних зрізів, і забарвлюють флороглюцином або іншим реактивом на лігнін.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Насіння — Semina	\|	І. Соціальні права і свободи людини і громадянина

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.047 сек.