Монадологія Г.Лейбніца.

Декарт зводив матеріальність до протяжності. Готфрід Лейбніц(1646—1716 рр.) справедливо заперечував, що з протяжності можуть бути виведені не фізичні властивості тіл — їхні рух, дія, опір, а тільки їхні геометричні властивості. Тому, вважає Лейбніц, необхідно виявити таку субстанцію, з якої можуть бути виведені основні фізичні властивості тіл. Втім Лейбніца не задовольняв і монізм однієї субстанції Спінози (якби існувала тільки одна субстанція, всі речі були б пасивні, а не активні), не задовольняла його дискретна картина світу, в якій всі елементи-часточки абсолютно однорідні і позбавлені структури. Він був переконаний в якісному розмаїтті явищ,у неповторності й унікальностікожної речі і процесу. Тому й вважав, що кількість субстанцій безкінечна. У зв'язку з цим Лейбніц вводить поняття "монада".

Монада — це свого роду атом-субстанція. Головний атрибут монади — її активність, здатність до дії, сила. "Постійно існує одна й та ж сила, одна й та ж енергія і вона переходить лише від однієї "частини" світу до іншої, дотримуючись законів природи", — пише Лейбніц. І уточнює: "Субстанція є істота, здатна діяти. Всяка справжня субстанція тільки і робить, що діє". Кожна монада є "живе дзеркало Всесвіту", "стиснутий Всесвіт", тому в обмеженій індивідуальності закладена безкінечна всезагальність. Кожна з монад — замкнений космос, "вони не мають вікон, аби що-небудь могло в них входити або з них виходити"; вони взаємодіють інакше. Монади безсмертні, тому що гинути можуть тільки складні тіла, розпадаючись на свої складові елементи, монади ж прості і неподільні. Монади абсолютно неповторні, і їхні розбіжності можна визначити за двома основними параметрами: 1) за "кутом зору" на світ, тобто за оригінальністю структури свідомості; 2) за ступенем розвитку, активності і досконалості. Лейбніц поділяє монади на три класи: "оголені", "душі" і "духи". Перші з них являють собою неорганічний рівень, вони "сплять без сновидінь". Другому класу властиві відчуття і сприйняття. І тільки "духи" мають властивості особистості.

Лейбніц заперечував можливість перетворення одних монад на інші, але був упевнений, що прогрес кожної з них нічим, ніде і ніколи не може бути зупинений.

Монади, що стоять на нижчому щаблі, мають темне уявлення: вони не відрізняють сприйнятого ні від себе, ні від всього іншого. На щабель вище стоять монади, яким властиве невиразне уявлення: вони можуть відрізнити те, що вони уявляють, від всього іншого, але тільки не від самих себе. Чітким уявленнямволодіють лише ті монади, що стоять на вищому щаблі: вони відрізняють уявне і від себе, і від всього іншого. Інакше кажучи, на вищому щаблі монади мають самосвідомість.

Який же кінцевий пункт прогресу монад і як далеко він може перевершити сучасних людей? Або інакше: чи можна вийти за межі людського? Конкретна відповідь тут неможлива, оскільки діє принцип — "вищі монади незбагненні для нижчих". Проте принципове рішення полягає в тому, що немає меж прагненню монад до досконалості. І, отже, Лейбніц не сумнівається, що, по-перше, у Всесвіті є монади, що і духовно, і тілесно перевершують людей, і, по-друге, людина може вийти за свої межі. Верхня ж межа досконалості монад є Бог. Таким чином, духовне зростання людини є безмежним.

Читайте також:

Монадологія Г.Лейбніца.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вчення про субстанцію Б.Спінози	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.