• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Монадологія Г.Лейбніца.

Вчення про субстанцію Б.Спінози

Бенедикт Спіноза(1632—1677 рр.) — один з най­більших філософів Нового часу — був двічі вигнанцем. Його сім'ю вигнали з Португалії католицькі інквізитори за вірність іудейській релігії. Потім старійшини синаго­ги вигнали його з єврейської громади за єресь і пантеїзм. В обох випадках вигнанню була піддана така світоглядна настанова, як монізм— спочатку релігійний монізм євреїв, які заперечували християнський догмат про троїстість Божества, а потім філософський монізм Спінози, який повстав проти антропоморфності образу старозавітного Яхве.

Вважається, що найсуттєвіший вплив на формування філософських поглядів Спінози зробив Декарт. Проте свою основну ціль — пошук універсального принципу єдності світу — Спіноза все ж таки запозичив не у великого француза, а з інших джерел: окрім Біблії і Талмуда, він вивчав роботи арабських і єврейських філософів, з яких його найбільше захоплював стародавній апологет все­єдності Маймонід. Звичайно, прихильника метафізично­го монізму не міг задовольнити декартівський дуалізм: світ, розірваний на мислення і протяжність, — це не той світ, про який мріяв Спіноза. І мислення, і протяжність є атрибутами єдиної Субстанції,абсолютно самодос­татньої і такої, що є причиною самої себе (causa sui). Оскільки ця субстанція є вищою досконалістю, то вона є Бог.

Моністичний світогляд Спінози змусив його відмо­витися від декартівського вчення про дві субстанції, цей же світогляд не дав йому змоги змиритися з іудейським догматом про Бога, який перебуває десь поза природою. Бог Спінози присутній у кожному куточку світобудови, розлитий по всій природі. Його всесилля — в його всеприсутності,в його всеповноті. Світ з усім його розмаї­ттям і безконечністю форм — це Бог, побачений під різни­ми кутами зору, тобто, говорячи мовою Спінози, це су­купність незліченної кількості модусів єдиного Бога. Його Бог не мав якостей, які б відрізнялися від законів приро­ди. Бог Спінози — це світ у його єдності. Це і є той самий пантеїзм, за який Спіноза був вигнаний з єврейської громади.

Головна праця Спінози — "Етика" — відрізняється чіткістю логічних побудов, послідовністю викладу ідей і їхньою аргументацією. Робота побудована у вигляді ак­сіом і теорем, що витікають одна з одної, на зразок геомет­ричних. Але глибокий взаємозв'язок характерний не тільки для його манери викладу. Спіноза постулює за­гальний причинно-наслідковий взаємозв'язок, що про­низує універсум: будь-який акт визначається причиною, яка, в свою чергу, визначається іншою причиною, і так до безконечності; самодетермінуючою причиною є тільки Бог. Любов до нього,помножена на пізнання причинних зв'язків природи, — єдиний спосіб досягнення свободи.

Його "інтелектуальна любов до Бога" поєднує в собі якості і жагучої віри, і раціонального пізнання, що до­сить довго розділяли філософів на два ворожих табори. У Спінози вони досягли гармонії. Він упевнений, що люди­на, озброєна безкомпромісним розумом, здатна до суво­рого логічного мислення, здатна розшифрувати таємни­цю як фізичних, так і духовних явищ. Тільки завдяки цьому вона може стати вільною від рабства своїх афектів і пристрастей, побороти таким чином страждання і досяг­ти досконалості.

Декарт зводив матеріальність до протяжності. Гот­фрід Лейбніц(1646—1716 рр.) справедливо заперечував, що з протяжності можуть бути виведені не фізичні вла­стивості тіл — їхні рух, дія, опір, а тільки їхні геомет­ричні властивості. Тому, вважає Лейбніц, необхідно виявити таку субстанцію, з якої можуть бути виведені основні фізичні властивості тіл. Втім Лейбніца не задоволь­няв і монізм однієї субстанції Спінози (якби існувала тільки одна субстанція, всі речі були б пасивні, а не активні), не задо­вольняла його дискретна картина світу, в якій всі елементи-часточки абсолютно однорідні і позбавлені струк­тури. Він був переконаний в якісному розмаїтті явищ,у неповторності й унікальностікожної речі і процесу. Тому й вважав, що кількість субстанцій безкінечна. У зв'язку з цим Лейбніц вводить поняття "монада".

Монада — це свого роду атом-субстанція. Головний атрибут монади — її активність, здатність до дії, сила. "Постійно існує одна й та ж сила, одна й та ж енергія і вона переходить лише від однієї "частини" світу до іншої, дотримуючись законів природи", — пише Лейбніц. І уточнює: "Субстанція є істота, здатна діяти. Всяка справ­жня субстанція тільки і робить, що діє". Кожна монада є "живе дзеркало Всесвіту", "стиснутий Всесвіт", тому в обмеженій індивідуальності закладена безкінечна всеза­гальність. Кожна з монад — замкнений космос, "вони не мають вікон, аби що-небудь могло в них входити або з них виходити"; вони взаємодіють інакше. Монади без­смертні, тому що гинути можуть тільки складні тіла, розпадаючись на свої складові елементи, монади ж прості і неподільні. Монади абсолютно неповторні, і їхні розбі­жності можна визначити за двома основними параметра­ми: 1) за "кутом зору" на світ, тобто за оригінальністю структури свідомості; 2) за ступенем розвитку, активно­сті і досконалості. Лейбніц поділяє монади на три кла­си: "оголені", "душі" і "духи". Перші з них являють со­бою неорганічний рівень, вони "сплять без сновидінь". Другому класу властиві відчуття і сприйняття. І тільки "духи" мають властивості особистості.

Лейбніц заперечував можливість перетворення одних монад на інші, але був упевнений, що прогрес кожної з них нічим, ніде і ніколи не може бути зупинений.

Монади, що стоять на нижчому щаблі, мають тем­не уявлення: вони не відрізняють сприйнятого ні від себе, ні від всього іншого. На щабель вище стоять мона­ди, яким властиве невиразне уявлення: вони можуть відрізнити те, що вони уявляють, від всього іншого, але тільки не від самих себе. Чітким уявленнямволо­діють лише ті монади, що стоять на вищому щаблі: вони відрізняють уявне і від себе, і від всього іншого. Інакше кажучи, на вищому щаблі монади мають само­свідомість.

Який же кінцевий пункт прогресу монад і як дале­ко він може перевершити сучасних людей? Або інак­ше: чи можна вийти за межі людського? Конкретна відповідь тут неможлива, оскільки діє принцип — "вищі монади незбагненні для нижчих". Проте принципове рішення полягає в тому, що немає меж прагненню мо­над до досконалості. І, отже, Лейбніц не сумнівається, що, по-перше, у Всесвіті є монади, що і духовно, і тілес­но перевершують людей, і, по-друге, людина може ви­йти за свої межі. Верхня ж межа досконалості монад є Бог. Таким чином, духовне зростання людини є без­межним.

Читайте також:

1. Монадологія Г.Лейбніца.

Переглядів: 3653