Теоретична спадщина української містобудівної школи

Одним з перших визначних концептуалістів, що справили помітний вплив на розвиток теорії міста взагалі, можна назвати англійця Ебенізера Говарда, автора чудової концепції так званого міста-саду (кінець XIX - початок XX ст.), яка не давала спокою теоретикам і практикам містобудування всю першу половину XX ст., міцно увійшла в арсенал засобів керування розвитком міської тканини на сучасному етапі. Місто-сад Е.Говарда - своєрідний різновид ідеального міста, заснованого на гуманістичних принципах співіснування, врахуванні зручності людини і її неявних екзистенціальних інтенцій "близькості до землі".

Поруч із ідеями Е.Говарда розвиткові міста сприяв концептуальний проект "Промислового міста" (Industrial City), що належить французькому архітектору Тоні Гарньє (1901-1904 рр.). У цьому проекті виявлено значні новаторські ідеї, містяться багато конкретних практичних пропозицій. Як зауважує І.Ерн, Т.Гарньє зумів побачити ті соціальні сили, наявність і розвиток котрих зумовлювали можливість суттєвих змін у різних сферах архітектурної діяльності -від типологічної структури будинків до заснування довкілля міста й становлення містобудівних комплексів-ансамблів.

Ідея міста-саду Е.Говарда і досвід концепції "Промислового міста", що зародилися перед Першою світовою війною, намітили майбутній чіткий розподіл типів розселення на "урбаністичне" й "дезурбаністичне", який найгостріше виявив себе у 20-30 роки в СРСР. Поряд із вказаними теоретичними концепціями назвемо найвизначніші відкриття у галузі регіональної містобудівної теорії, пов'язані з виникненням районного розпланування, найважливіший внесок у розвиток котрої зробили німецький інженер-планувальник Р.Шмідт (1910-1919 рр.) та англійський архітектор-планувальник Патрик Аберкромбі (1919-1920 рр.). Розвиток регіонального підходу до містобудування означав відкриття нової, соціальне важливої й, разом із тим, надто складної галузі сприятливої діяльності архітектора у галузі міської інженерії та сільського господарства. На думку А.Буніна та Т.Саваренської, неоцінимою заслугою П.Аберкромбі було те, що він підняв сільське розпланування до рівня міського, чим сприяв розвиткові (на прикладі Донкастерського кам'яновугільного басейну) міст-сателітів довкола Донкастера, які з'єднуються з ним радіальними транспортними комунікаціями. Р.Шмідт ще раніше підійшов до значної Рурської агломерації як до єдиного цілого, зорганізувавши й очоливши Союз з розселення в Рурському буровугільному басейні. Пізніше цей Союз розробив генеральний план Рурської агломерації - одну з перших у світі праць з районного розпланування.

Переходячи до огляду вітчизняних містобудівних концепцій, зауважимо, що українська школа містобудування, як частина радянської містобудівної школи, завжди мала власне обличчя й відзначалася високою професійною та громадською активністю. На початку 30-х років на основі функціонального й конструктивного підходів до проблем архітектурного формотворення виникає так званий новий стиль, засіб нової, немовби "позастильової" естетичної організації міста.

Проблема цього стилю, безперечно, більше стосується питань художніх, ніж розселенських, однак слід пам'ятати, що після 20-х років проблеми функції і форми, через їх специфічність, стають спільними, часом досить важко виокремити в будь-якій теорії чіткі художні чи функціональні характеристики. Міський простір водночас організує умови для діяльності й обмеження для неї.

В Україні першим вченим, який комплексно досліджував проблеми містобудування, розвитку мережі міського транспорту та упорядкування структури міського господарства, вченим, який читав теоретичний курс планування міст у Київському політехнічному інституті, був уже згадуваний вище професор Г.Дубелір. Він опублікував курси лекцій "Планування міст" (1910 р.), "Міські вулиці й бруківки" (1912 р.), "Планування соціалістичних міст та районів" (книга видана літографським способом двічі - 1930 р. Інститутом норм та стандартів ВРНГ і 1931 р. Ленінградським інститутом комунального господарства).

До загальних завдань розпланування міста він відносить: а) задоволення житлових потреб шляхом своєчасного розвитку нових частин міста; б) зручне й швидке сполучення околиць із центром та різних частин міста між собою; в) задоволення вимогам художнього характеру. Як бачимо, другий пункт немовби випереджає за часом ідеї мікрорайонування міста Т.Адамов та К.-А.Перрі (друга половина 20-х років).

У пореволюційний час розвиток вітчизняної містобудівної теорії стимулювала необхідність вирішення зовсім нових народногосподарських та соціальних завдань. Свіжим напрямком у розвитку містобудування (у теорії і практиці) постало районне розпланування. Так, у Діпромісті (спочатку в Харкові, а потім у Києві) під керівництвом Д.Богорада вперше розроблено й впроваджено у розпланувальній структурі Донбасу й Криворіжжя принципи районного розпланування (кінець 30-х років).

О.Єйнгорн при створенні генерального плану Харкова вперше в Україні застосував ідею "мікрорайонування", слідом за американцями Т.Адамсом та К.-А.Перрі увівши термін "мікрорайон". І.Малозьомов при створенні генеральних планів Запоріжжя, Кривого Рогу, Маріуполя використав принцип кваліметричного прогнозування, запропонував ідею руху міського транспорту в кількох рівнях (як не згадати тут пропозиції Леонардо да Вінчі й "Нове місто" Антоніо Сант'-Еліа).

Попри широту діапазону вирішуваних питань теорії і практики, майже в усіх містобудівних роботах першої третини XX ст., створених в Україні й СРСР загалом, переважними є технічні, "благоустрійні", "косметологічні" погляди на розвиток міст, в них розробляються й уточнюються практичні засоби такого розвитку, й лише після жорсткої критики на початку 30-х років теорії "урбанізму" і "дезурбанізму" постали завдання глобального (у межах СРСР) розвитку системи розселення у цілому.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Типологія містобудівних об’єктів	\|	Головні завдання Регіональної схеми розселення на Україні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.001 сек.