• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Цспож Цспож

де, К – конкурентоспроможність товару;

Екор. – технічні параметри товару (корисний ефект від споживання товару);

Т – якість товару;

С – якість післяпродажного обслуговування або сервіс;

Цспож. – ціна споживання.

Якість товару – це сукупність властивостей і характеристик товару (послуги), які дають можливість задовольняти певну потребу.

Цсп = Цт + Цекс,

де, Цсп – ціна споживання;

Цт – ціна товару;

Цекс – витрати, пов’язані з експлуатацією виробу (на транспортування, монтаж,

навчання, ремонт, технічне обслуговування, утилізацію відходів тощо).

Інтегральний показник конкурентоспроможності (Кінт):

Ітп

Кінт = ––––– ³ 1 (1)

Іеп

_n q_i

Ітп = å ––– * a_i, (2),

^і=1 q_ik

де, Ітп – індекс технічних параметрів;

q_i – значення і-го параметру виробу;

q_ik – аналогічний параметр виробу конкурента;

a_i – вагомість і-го параметру;

n – кількість технічних параметрів, за якими здійснюється оцінка.

Цспож₁

Іеп = –––––––– (3),

Цспож_к

де, Іеп – індекс економічних параметрів;

Цспож₁ – ціна споживання виробу, що оцінюється;

Цспож_к – ціна споживання виробу конкурента.

Якщо Кінт>1, товар вважають конкурентоспроможнішим, якщо Кінт<1 – поступається конкурентному, якщо Кінт=1 – перебуває з ним на даному рівні.

2-ий крок в дослідженні конкурентів передбачає дослідження ефективності маркетингової діяльності, яке проводиться за кожним з елементів маркетингового комплексу – товар, ціна, розподіл, просування.

Вважається доцільним представити результати аналізу у вигляді порівняльної таблиці. При цьому можуть бути використані кілька варіантів оцінок: п’ятибальна шкала, шкала інших оцінок.

За аналогічною методикою оцінюється конкурентоспроможність фірми в цілому.

До уваги беруться п’ять груп показників: фінанси, виробництво, маркетинг, кадри, збут, менеджмент.

Окремо можуть бути виділені розділи – матеріально-технічне забезпечення, позиція товару тощо. У результаті отримуємо аналіз сильних і слабких сторін фірми, який використовується як інформаційна база для прийняття стратегічних і тактичних рішень щодо комплексу маркетингу фірми.

Тема 8. Досягнення конкурентних переваг за допомогою сегментування, вибору цільового ринку і позиціонування.

Суть та поняття сегментації. Рівні сегментування. Принципи, методи та критерії сегментації ринку. Критерії вибору сегмента. Оцінка і вибір цільових ринків. Позиціонування з ціллю досягнення конкурентних переваг. Суть та поняття сегментації. Рівні сегментування.

Сегментація ринку – це діяльність, котра направлена на виявлення потенційних груп споживачів конкретного товару підприємства.

Сегмент ринку – це певним чином виділена частина ринку, групи споживачів продуктів або підприємств, котрі мають певні загальні признаки.

ВИДИ СЕГМЕНТАЦІЇ:

1. Макросегментація – поділ ринків по країнам і реґіонам.

2. Мікросегментація – визначення груп споживачів в рамках однієї країни або реґіону по більш детальним критеріям.

3. Сегментування вглиб – сегментування починається з широкої групи споживачів, яка поступово звужується по більш детальним критеріям.

4. Сегментування вшир – проводиться навпаки, від невеликої групи споживачів до більш широкої.

РІВНІ СЕГМЕНТАЦІЇ РИНКУ:

Сегментування ринку проводиться на декількох різних рівнях. Компанії можуть взагалі не сегментувати ринок (масовий маркетинг), проводити повне сегментування (мікромаркетинг) або сегментувати ринок на певному проміжному рівні (маркетинг сегментів або маркетинг, орієнтований на вибір ніш).

1. Масовий маркетинг – це масове виробництво, масовий розподіл, масове просування одного і того ж товару однаковим чином для всіх споживачів зразу.

2. Маркетинг сегментів – компанія прагне виділити окремі сегменти, з яких складається ринок, так пристосовуючи свої ринкові пропозиції, щоб вони в більшій мірі відповідали потребам споживачів, котрі відносяться до одного або декількох сегментів ринку (наприклад, створення певних моделей автомобілів для різних вікових груп споживачів, котрі мають різні рівні доходів).

3. Маркетинг на рівні ринкових ніш, концентрується на підгрупах котрі існують всередині цих сегментів. Ніша – це вузько визначена група споживачів, яка отримана в результаті розділу сегмента на підсегменти або виділення груп споживачів з чітко вираженими особливостями.

Мікромаркетинг – це практика пристосування товарів і маркетингових програм до особливих смаків окремих людей і осіб, котрі проживають в певній місцевості.

Принципи, методи та критерії сегментації ринку.

Для успішного сегментування ринку застосовують такі принципи сегментації:

І. Принцип різності між сегментами, означає, що в результаті проведеної сегментації ми повинні отримати різні групи споживачів.

ІІ. Принцип подібності споживачів в сегмент передбачає однорідність потенційних покупців з точки зору купівельного відношення до конкретного.

ІІІ. Принцип потреби великої величини сегменту, означає, що цільові сегменти повинні бути достатньо великими для забезпечення продажу і покриття витрат підприємства.

ІV. Принцип визначення характеристик споживачів, необхідний для визначення потреб потенційних покупців, а також для вивчення реакцій цільового ринку стосовно маркетингових дій підприємства.

V. Принцип доступу до споживачів, означає, потребу в наявності каналів комунікації фірми-продавця з потенційними споживачами.

На рівні з застосуванням принципів сегментації лежить вибір певного методу сегментації.

Виділяють такі методи сегментації:

Метод групуваньскладається з послідовної розбивки сукупності об’єктів на групи по найбільш значимим признакам.

Метод багатовимірного статистичного аналізу, застосовується для розподілу по аналізуючих признаках одночасно. Тобто в один клас об’єднуються споживачі подібні по певних признаках. Ступінь подібності у споживачів, які належать до одного класу, має бути вищою, ніж ступінь подібності у людей, які належать до різних класів. Сюди входять одночасно: демографічні, соціально-економічні і психографічні показники.

Сегменти споживчого ринку можуть виділятися на основі таких критеріїв:

І. Реґіональні критерії, являють собою характерні відмінності реґіонів, областей, міст (розміщення реґіону; чисельність і щільність розміщення населення; транспортна сітка; клімат; структура комерційної діяльності; доступність до засобів масової інформації; динаміка розвитку реґіону; юридичні обмеження.

ІІ. Демографічні критерії, являють собою головні особливості окремих людей або їх груп. Персональні демографічні характеристики: вікові категорії; стать (ж., ч.); рівень освіти; мобільність (частоти зміни місця проживання); диференціація доходів (низькі, середні, високі доходи); професія споживачів; сімейний стан і розмір сім’ї; персонально-демографічні профілі (враховують декілька факторів (стать, освіта, доход) одночасно).

ІІІ. Критерії життєвого стилю споживача, визначають як люди живуть і тратять час та гроші. До критеріїв життєвого стилю споживача відносять: соціальні групи і етапи життєвого циклу сім’ї; степінь використання товару (обсяг товарів і послуг, які купляє споживач); досвід використання (означає попередній досвід споживача по відношенню до товару або послуги); прихильність до товарної марки; тип особистості; відношення до фірми і її пропозиції; мотиви здійснення покупок; важливість покупки.

Критерії сегментації промислового ринку в принципі є подібними до критеріїв сегментації споживчого ринку. Сегментація промислового ринку є більш суворою і основана на 5 групах критеріїв:

І. Середовище (сектор промисловості, розмір фірми, географічне положення).

ІІ. Робочі характеристики (технологія, що застосовується; використання даного товару; технічні і фінансові ресурси).

ІІІ. Метод здійснення закупки (наявність центру закупки; ієрархічна структура; відношення покупець-продавець; загальна політика закупок; критерії закупки).

ІV. Ситуаційні фактори (терміновість виконання замовлень; застосування товару; розмір замовлення).

V. Особисті якості покупця.

Критерії вибору сегмента.

Успіх підприємства у конкурентній боротьбі залежить від того, наскільки вдало визначений сегмент ринку.

1.Прибутковість сегмента. Вибраний сегмент має га­рантувати прибутковість діяльності. Перший метод - визначення місткості ринку в сегменті. Другий метод — побічний. Суть його в тому, щоб на основі даних про ринки основних товарів визначити кількість імовірних споживачів своєї продукції.

2. Доступність каналів збуту в сегменті.

3.Конкуренція в сегменті. На основі банку даних служба маркетингу оцінює: принципові можливості та ринковий досвід конку­рентів в сегменті; частку сегмента, що контролюється ними; можливі форми роботи вашого підприємства в сег­менті або вихід вашого підприємства на ринок з новим това­ром.

4.Суттєвість сегмента, тобто виявлення того, на­скільки реально ту чи іншу групу споживачів можна розгля­дати як сегмент ринку. Керівництво підприємства повинно з'ясувати — збіль­шується чи зменшується цей сегмент, чи доцільно орієнтува­ти на нього виробничі потужності або, навпаки, їх треба перепрофілювати на інший ринок.

5.Ефективність збуту товарів в сегменті (вирішен­ня питань транспортування, складування, доробки, перепакування, наявність збутової інфраструктури — шляхи, зв'я­зок, технічне обслуговування);

6. Рекламні можливості фірми в сегменті.

7. Можливість сервісу в сегменті.

8.Залежність сегмента від стримуючих факторів (економічних — ціна, виробництво, забезпеченість сировиною; політичних — стабільність ситуації в реґіонах, можливість виникнення конфліктів, впевненість у державному законо­давстві).

Оцінка і вибір цільових ринків.

При оцінці різних сегментів ринку фірма повинна враховувати такі моменти: розмір сегменту і потенціал його росту, привабливість сегмента і можливості компанії по відношенню до цього сегменту.

Перш за все фірма повинна зібрати і проаналізувати дані про поточні обсяги продажу, темпи їх росту і очікуванні прибутки в кожному з сегментів.

Фірму цікавлять сегменти, котрі володіють привабливими розмірами показниками росту.

Після оцінки різних сегментів фірма повинна прийняти рішення, скільки і які сегменти вона буде обслуговувати. Це є завдання вибору цільового ринку.

Цільовий ринок фірми являє собою значну групу споживачів з подібними потребами і мотиваційними характеристиками, які створюють для фірми сприятливі маркетингові можливості.

Цільовий ринок фірми може бути визначений по трьох вимірах:

І.Технологічний (описує технології, які можуть задовольнити потреби на ринку), (як?).

ІІ.Функціональний (визначає функції, які можуть бути задоволені на даному ринку), (що?).

ІІІ.Споживчий (обумовлює групи споживачів, які будуть задоволені на ринку), (кого?).

Використовуючи даний підхід можна провести розмежування між трьома різними структурами: галузь, технологічний ринок, товарний ринок.

Вибір стратегії охоплення ринку проводиться на основі аналізу конкурентоспроможності стосовно до кожного сегменту.

Є такі стратегії охоплення цільового ринку:

1. Стратегія концентрації (вузька спеціалізація по відношенню до товарів, функцій і груп споживачів);

2. Стратегія функціонального спеціаліста (спеціалізація на одній функції для обслуговування всіх груп споживачів, хто зацікавлений в ній);

3. Стратегія спеціалізації по клієнту (певна категорія клієнтів (гостиниці, лікарні і ін. (широка гама товарів)));

4. Стратегія селективної спеціалізації (випуск багатьох товарів на різних ринках, не зв’язаних між собою);

5. Стратегія повного охоплення (пропозиція повного асортименту, який задовільняє всі групи споживачів).

Вибір цільового ринку здійснюється на основі критеріїв сегментації споживчого і промислового ринках.

Позиціонування з ціллю досягнення конкурентних переваг.

Позиціонування товару на ринку – це оптимальне розміщення товару на ринку.

Позиціонування – це розробка і створення іміджу товару таким чином, щоб він зайняв в свідомості покупця гідне місце в порівнянні з товаром конкурента, тобто це комплекс маркетингових елементів, за допомогою яких людям необхідно внушити, що даний товар створений спеціально для них і може порівнюватися з їх ідеалом.

Виділяють 6 підходів до стратегії маркетингу, пов’язаної з позиціонуванням товару на ринку:

1. позиція специфічних особливостей, властивостей продукту;

2. позиція задоволення специфічних потреб, вирішення особливих проблем споживання;

3. позиція особливих випадків споживання;

4. позиція для певної категорії споживачів (жінки);

5. позиція проти іншого продукту;

6. позиція класу продукту.

Маркетологи часто застосовують не одну стратегію, а їх комбінацію.

Процес позиціонування складається з трьох етапів.

1. Виділення набору можливих конкурентних переваг, які придатні для позиціонування;

Позиціонування починається з диференціації маркетингової пропозиції фірми з тим, щоб вона мала більшу цінність для споживачів, ніж пропозиція конкурентів.

Кожну ринкову пропозицію або пропозицію компанії можна диференціювати по товару, послугам, персоналу або іміджу.

2. Вибір конкурентних переваг, які найбільш відповідають цілям фірми;

Якщо фірма має певні конкурентні переваги, тоді їй потрібно вибрати такі переваги на яких вона могла би будувати свою стратегію позиціонування. Фірмі необхідно прийняти рішення про те, скільки диференційованих особливостей свого товару і послуг потрібно рекламувати і підтримувати і які саме.

3. Застосування зусиль для формування і закріплення вибраної позиції на ринку.

Формування зусиль – це формування маркетингового комплексу на основі стратегії позиціонування.

Тема 9. Розробка стратегії маркетингу.

Процес стратегічного маркетингового планування.

Моделі прийняття стратегічних рішень. Види маркетингових стратегій.

Процес стратегічного маркетингового планування.

Планування маркетингових стратегій – це процес, який передбачає аналіз маркетингового середовища і можливостей фірми, прийняття рішень щодо маркетингової діяльності та їх реалізацію.

Маркетингове стратегічне планування відбувається:

- на корпоративному рівні (компанії);

- на рівні стратегічної бізнес-одиниці СБО (стратегічного господарського підрозділу);

- на рівні товару.

Стратегічна бізнес-одиниця (СБО) – це незалежна від інших зона бізнесу, яка охоплює певну сферу діяльності фірми, основними характеристиками якої є:

- певне коло споживачів і конкурентів;

- певний вид товарів або послуг;

- контроль керівництвом СБО факторів, які визначають успіх на ринку.

У диверсифікованій компанії стратегічне планування відбувається на всіх трьох рівнях, а в невеликих фірмах, сфера діяльності яких обмежується одним товарним ринком, стратегічне планування на рівні СБО і на рівні товару по суті об‘єднуються в один рівень.

Процес стратегічного маркетингового планування включає наступні етапи:

1). Формування місії фірми.

Місія фірми – основна узагальнена довгострокова мета фірми, в якій задекларовано її призначення.

Існує два підходи до визначення місії: місія як спосіб чіткого визначення основних напрямів діяльності фірми і місія в контексті „відчуття” місії.

2). Визначення цілей фірми.

Переглядів: 1041