Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Скептики

Стоїки

Значно глибше та детальніше розроблені були філософічні погляди стоїків, хоч їх інтереси були приблизно ті самі, що епікурейців — досягнення внутрішньої свободи, але шлях був інший, інша була й практика. Наукові інтереси стоїків дуже широкі, чинність їх на тому полі плідна.

Школу стоїків заснував Зенон з Кіпру (336-264), що діяв в Атенах, але був не грек, а семіт. Його учень був Клеант (304-233) та напівчужинець Хрисіпп з Кілікії (281-208) були головними представниками "старої стої" (назва походить від тієї "стої", колонади, в якій в Атенах приміщувалась школа). Ними покладена основа філософічної системи, яка придбала ще більше вплив, зокрема в Римі, під час діяльности "середньої стої" з її представниками — видатними універсальними вченими Панетієм з Родосу (приблизно між 180-99 роками), у якого слухав лекції між іншим Цицерон, та Посидонієм з Сирії (приблизно 130-50) до "пізніших стоїків" належать письменники, що їх твори (які збереглися цілком) залишились популярними аж до нових часів: Сенека (3-65 по Христі), імператор Марк Аврелій (121-16), раб Епіктет (50-12), — як бачимо, стоїцизм притягнув до себе представників усіх шарів суспільства. Думки пізніших стоїків мали деяку спорідненість з християнством (легенда про зносини Сенеки з Апостолом Павлом та їх — фальшоване — листування).

1. Логіка стоїків — це добре розроблена система. Стоїкам належать і спроби реформи логіки Арістотеля ("логіка реляцій"). Головне питання про критерій правди вирішується так, що правдивими уважаються змислові пізнання, що є ясні та роздільні і змушують нас визнати їх правдивими, отже, ніби все залежить від того психічного переживання, що сприяняття є правдиве, що його має суб'єкт.

В основі знання будується на досвіді: зовнішній світ залишає в душі людини, що є первісне незаписана дошка (цей образ у Арістотеля вже є), відбитки, відтиски, з яких складаються загальні поняття. В дійсності "загального буття" немає (нпр. ідей), є лише окремі речі, загальні поняття є лише в нашому уявленні ("номіналізм"). Людина здібна, одначе, пізнавати і світ в цілому і Бога.

2. Фізична картина світу широка та суцільна, зокрема в "середній стої", наприклад, у Посидонія: Світ є цілком матеріяльний (чотири елементи), навіть і душа, що складається з якоїсь власне "тонкої" матерії. Світ є розумна істота, що має душу. В середній стої розвинуті уявлення про гармонійність та загальну спорідненість та зв'язок усіх речей у світі. Світ є ніби велика держава, якої людина є громадянином.

Та стоїки визнають і існування панівної сили у світі: це є розум, Логос, іноді говорять про "Дух" (Пневма) або Вогонь, як про таку основну силу у світі. В окремих речах чинять так звані "сіменні логоси", що є ніби розумними зародками речей, які зформовують їх з матерії. Але й ці сили стоїки не різко відрізняють від матерії.

Світ обмежений та круглий. Обмежений він і в часі, він повстав, переживає різні періоди, щоб наприкінці загинути від Вогню ("світова пожежа") та знову повстати, відновитися ("палінгенеза"). При тому все, що було в одному періоді існування світу, має повстати знову (без усяких змін, або з малими відхиленнями) при відновленні світу. Це уявлення про коловорот світу та постійне відновлення того самого, розуміється, закрашує світогляд стоїків певним песимізмом.

Так само й уявлення про "долю", "необхідність" (лат. "фатум"), що її не можна перебороти і яка керує світом та людиною навіть проти її волі ("доля того, хто хоче йти, веде, а того, хто не хоче (силоміць), тягне"). Але разом з тим стоїки вважають, що все у світі має сенс та значення, навіть зло та лихо ("теодіцея"), що "провидіння" веде все до доброго кінця (пізніші "похвали", що їх писали стоїки).

Та поруч з песимізмом зустрічаємо у стоїків досить рожевий оптимізм, надзвичайно позитивну оцінку усього в світі, "оборону" сенсу усього того, що нам здається базглуздим або лихим.

3. В світі самому живе божественний принцип, Бог (що є теж матеріяльний). Система стоїків з'являється пантеїстичною. Але вони ближче нав'язують свої думки на традиційний поганський політеїзм: в них зустріваємо, як божественну основу тієї чи іншої сфери світу старих грецьких богів. Деякі стоїки навіть подали (вперше!) філософічне обгрунтування поганських релігійних культів. Але загалом беручи, монотеїстичні мотиви у стоїків значно переважають: здебільше вони обороняють єдність (найвищого) божества.

Головне, що робить їх погляди часто принадними для пізнішого християнського читача, це окремі мотиви стоїчної "теології": віра в божественне "провидіння", що керує світом; ближче означення Бога, як досконалої в усіх відношеннях істоти; жива побожність, що знайшла вияв навіть в молитвах (відомий гімн Клеанта); нарешті багато мотивів стоїчної етики,

4. Ця етика — головне завдання, ядро сократичної філософії. Вона зв'язана з іншими частинами філософічної системи стоїків, з одного боку, з етичною традицією, що йде від Сократа, з другого.

Одна з головних тез етики стоїків: треба жити згідно з природою (теза, що її повторює Сковорода). Це значить, правда, з людською природою, себто з людським розумом, доброчинність має стояти у згоді з вимогами розуму. Доброчинність є знаття про зле й добре; але переведення цього знаття вимагає вільного рішення волі, вправи та звички. Так людина досягає "автаркії", тієї незалежности від світу, в якій стоїки вбачають єство внутрішньої свободи. У стоїків, як ідея того, що "належить", "личить" робити людині.

Визначну ролю грає в етиці стоїків інша нова думка — ідея "афектів", пристрастей. Афекти, пристрасті "нерозумні та протиприродні рухи душі" і одно з головних завдань людини є боротьба проти афектів за допомогою розуму. "Очищення" душі від афектів приводить до стану свободи від афектів, "апатії" (що не треба змішувати з "нечулістю", сучасне значення цього слова інше, аніж у стоїків).

Найвищого ступеню досконалосте досягає не кожна людина, а лише мудрець — "свята", божественна людина, "приятель богів", пророк. Він — в протилежність до "найліпших" у епікурейців — не усувається від життя суспільства, а приймає в ньому активну участь.

Стоїки вважали, що все в світі відбувається з необхідністю, підлягає невмолимій долі ("геймармене"). Примирити це уявлення з вимогою свободи людської волі (бо інакше не мало б сенсу ставити людині якісь етичні вимоги) було для стоїків дуже важке, та задовільного рішення цього завдання вони не дали.

5. Не ухиляючись від суспільного життя, стоїки високо цінили державу, щоправда, не якусь з сучасних, а ідеальну, що вони її уявляли, як світову державу, що збудована на певних соціяльних та моральних підвалинах. Ідеал світової держави був таким уже недосяжним в часи пізньої античности, коли весь старий світ сполучився по меншій мірі в культурну єдність. Але стоїки були також першими та найбільш послідовними проповідниками ідеї гуманности в старому світі: вони були переконані в однаковості людської гідности усіх людей та вимагали любови до всіх людей. Зенон був навіть прибічником комуністичних теорій, інші представники стої трималися в межах більш поміркованих вимог. Розповсюджений був космополітизм чи інтернаціоналізм — мудрець — "громадянин всесвіту".

Розвиток суспільства стоїки уявляли собі зовсім інакше, ніж епікурейці (див. вище про Люкреція): на початку розвитку суспільства стояв "золотий вік"; завданням дальшого розвитку є до певної міри поворот до цього первісного стану.

"Середня стоя" значно поширила картину світу старих стоїків, а почасти її грунтовно переробила. Панетій прийняв до своєї системи ряд думок тодішньої просвічености: він зовсім скептично ставився до народньої релігіТ (розрізняючи "державну релігію", мітологічну "релігію поетів" та "релігію філософів", має суто спекулятивний характер), що розірвав той тісний зв'язок, який був між етикою та релігією у старих стоїків, він відмовився від думки про безсмертність душі, від уявлення про "світову пожежу" (світ є, мовляв, вічний), наблизився до теорії пізнання до платонізму та арістотеїзму (вирішальну роль в пізнанні грає розум, а не прийняття), відмовився від радикальних вимог в етиці, навіть сумнівався в можливості досягнути "апатії" тощо. — Значно своєрідніший мислитель був Посидоній: працюючи як вчений в різноманітних галузях природознавства, він вибудував широку картину всесвіту, в якому все відбувається на основі закону причиновости (що не перешкоджало йому вірити в можливість чудес та магічних впливів); його релігійність стоїть між монотеїзмом та пантеїзмом (божественний дух — "пневма" проникає весь світ); зокрема, він доводив, що все в світі стоїть в подиву гідній гармонії ("симпатія") між собою; на симпатії збудоване й людське суспільство; в обгрунтованні етики Посидоній залишив сутий раціоналізм та надавав певну ролю й іраціональним елементам. Власне, через середню стою елементи стоїцизму пройшли до різноманітних систем пізнішої античної філософії.

Сутими моралістами були представники пізньої стої (хоч Сенека написав й обсяглий природознавчий твір). Головне їх значення в надзвичайно доброму літературному формулюванні стоїчних моральних ідеалів та в репрезентації ідеалу стоїчної етики не в літературних творах, а в житті. Релігійні мотиви етики в них значно посилені, — Сенека в своїх популярно-моральних творах приймає вироки мудрости також інших шкіл (навіть Епікура він цитує досить часто). Його завдання — етичне виховання своїх читачів. З елементами досить неясної релігійности, з уявленням про поворот по смерті душі до Бога (це життя підготовка до "життя по смерті" він сполучує далекосяглі моральні вимоги, що багато де в чому нагадують християнську етику: всі люди рівні, також і раби є такі самі люди; Сенека вимагає любови до всіх людей, в тому числі і до ворогів, він цінить не добрий вчинок сам, а намір робити добро; поліпшення людини має бути наслідуванням Бога, нашого отця.

Епіктет, що, звільнившись від рабського стану, був чинний, як вчитель філософії, залишив твори, в яких він багато де в чому виходить також із думок Сократа та кініків; і його конкретні моральні вимоги нагадують християнські (християнство йому знайоме, але він ставиться до нього негативно); але ще більше релігійні мотиви його думання: людина є син Божий, він вимагає любови й довір'я до Бога, усе життя є служба Богові; Бог ніби розподілив ролю людей на театрі цього світу, кожен має грати свою ролю якмога ліпше; Бог Епіктет, щоправда, іноді утотожнює з Природою. Щоденник імператора-стоїка Марка Аврелія є "людський документ" надзвичайної моральної височини; у нього бренять почасти досить песимістичні ноти в оцінці дійсности; ідеали його традиційно-стоїчні, може, з деяким новим присиленням ролі розуму. Християнство йому відоме, але, не вважаючи на певну спорідненість своїх моральних вимог з християнськими, він християнства не розуміє, та за часи його правління відбулося навіть жорстоке переслідування християн.

Не треба перебільшувати значення стої, як якоїсь ступені "підготовки" християнства в античному світі. Але розповсюдження стоїчних поглядів, розуміється, в певних колах античного суспільства могло підтримати й успіх християнської проповіді. Значно більше значення придбала стоїчна філософія пізніше, коли її творами захоплювалися християнські читачі, аж до 18. (Сковорода) та 19. (Л. Толстой) віку. Здебільшого думки, що при цьому робили найбільше враження, були лише окремі думки, вирвані з контексту філософічної системи. Система сама мала в собі багато елементів, непримиримих з християнством: віру в "долю", пантеїстичну закраску релігійности, здебільшого занадто високу оцінку розуму для моралі, ідеал "апатії", окремі моральні погляди — наприклад, високу оцінку самогубства як останнього засобу в випадку потреби врятувати "внутрішню свободу" тощо.

Певний успіх мали скептичні течії, що виходили з різних філософічних шкіл, зокрема в Академії. Критика змислового пізнання, а часом і розумового приводила до сумніву в його правдивості та до сумніву в можливості пізнання взагалі. Із цієї критики часто робили висновки етичного змісту, — потребу утриматись від висловлювання теоретичних тверджень (грецьке слово "епохе").

Немає сумніву, що критика змислового та розумового пізнання, яку провадили скептики, мала велике значення в розвитку науки про пізнання. Дехто (як найстарший із скептиків, Пірон (в 4. віці до Р. X.) обмежувався встановленням того факту, що філософи висловлювали надзвичайно розбіжні думки. Теоретичні погляди скептиків відомі нам найліпше з великих обсягом творів Секста Емпірика, що жив коло 200 року до Р. X., та про якого ми нічого ближчого не знаємо — він подає не лише критику основ пізнання, але й збірку скептичних аргументів проти теорії окремих наук. Він сам — не чистий скептик, а прибічник емпіричної, досвідної науки (зокрема медицина). Та для старого світу саме емпіричні науки мало характеристичні, — найбільші наукові досягнення старого світу лежали в галузі математики.




Переглядів: 631

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Епікуреїзм | Філон Олександрівський

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.01 сек.