Філон Олександрівський

Загальна характеристика

IV. КІНЕЦЬ АНТИЧНОСТИ

Незалежно від розвитку християнства почалися в старому світі коло Р. X. важливі зміни світогляду. Увага філософічного думання помалу перейшла з природи (досократична філософія) та людини на Бога. Це знайшло свій вплив і в "релігійному синкретизмі", — в розповсюдженні чужих релігій (з Орієнту), при чому головну увагу притягали такі з них, що вчили про звільнення, "спасіння" і "викуплення" людини Богом.

Релігійні настрої вели до того, що поруч із знанням, яке здавалося старшим поколінням головною цінністю людського життя (Арістотель), стає віра. Через віру людина може спастися, звільнитися, відродитися і т. д. Це відродження чи спасіння є визволення з пут смислового світу. Уявлення про світ різко дуалістичне (матерія-дух). Душа людська ніби заплутана, закована в цьому світі, але походить з іншого світу. Розповсюджене уявлення, що бог сам сходить у світ, щоб визволити з нього людину. Вихід із цього світу часто уважають за можливий шляхом містичним, шляхом екстази тощо. Ці настрої пояснюють і успіх християнства, і повстання різних філософічних теорій, розповсюджених серед християн та поган.

Значна частина поглядів, хоч і філософічне закрашених, мала мало спільного з філософією. Лише окремі мислителі досягають знову певної височини філософічної творчости та глибини думки. Але навіть значна частина справжніх філософів обмежується повторенням, коментуванням та лише почасти доповненням та розробленням думок старших філософів. Для нас мають цікавість лише окремі представники філософії цього часу, зокрема ті, хто дійсно подав щось нового, або ті, що з тих або інших причин досягнули значного впливу та мають через те культурно-історичне значення.

Найвпливовішими філософічними теоріями є поруч із стоїками — неопітагорейська та неоплатонівська. Ці течії не дуже тісно дотримуються теорій старих пітагорейців та платоніків, але доповнюють їх релігійними мотивами різного походження або перероблюють їх у напрямі підсилення релігійних мотивів.

Не оригінальний філософічний зміст творів Філона Олександрівського (приблизно 25 р. до Р. X. — 50 р. після Р. X.). Він — жид з жидівської діаспори (розсіяння) в Олександрії в Єгипті. Діставши грецьку освіту та не знаючи навіть гебрейщини, він зробив спробу довести, що зміст грецької філософії вже цілком заложено в Старому Завіті. Цей оригінальний задум — витовмачити святе письмо як філософічний твір — надає численним творам Філона повного значення.

Філон користується грецькою філософічною літературою різних напрямків, найбільше стоїчною та платонічною, хоч не нехтує й творами інших шкіл. Найцікавіші є ті його твори, в яких він, користаючись грецьким перкладом Старого Завіту, подає детальний коментар до них, витовмачуючи кожен епізод історичних оповідань та кожен текст Письма, щоб довести свою сміливу тезу.

Філон досить насильно при допомозі алегорій витовмачує св. Письмо. Він може досить легко зібрати з творів грецьких філософів матеріял, який доводить старожидівські уявлення про буття та єство Боже; найсильніше є вкладення до грецьких філософічних систем думки про утворення світу Богом (у греків часто маємо лише уявлення про впорядковання матерії, що вже існувала раніше, Богом та про панування Бога над світом). В цьому йому допомагає негативна характеристика матерії, яко "небуття" в платонізмі; визнання існування такої матерії до утворення світу він приписує навіть Мойсею. Ще більшим насильством є утотожнення ідей Платона з янголами (хоч і пізніший платонізм прийшов до подібного утотожнення ідей з богами політеїзму). З другого боку, він утотожнює ідеї з думками Бога про світ; світ ідей він зве Логосом (= Словом) та первонародженим Сином Божим. Біблійного оповідання про утворення світу Філон розуміє так, що світ утворений Богом одноразово (не за "днями створіння").

Філон подає і систему етичних думок. Людина належить двом світам — матеріяльному та духовному, її завдання — наслідувати Бога, образом і подобою якого вона є: це ідеал "обожнення", для якого підстави Філон міг знайти й у Платона й у стоїків. Він переймає платонівське вчення про чесноти, доповнюючи систему платонівських чеснот побожністю, яку він ставить над усі інші чесноти. Думка про "обожнення" зв'язана у Філона з містичною теорією (неясного походження), що бачить найвищу ступінь людської досконалости в досягненні в екстазі сполучення з Богом.

Філон витовмачує в деталях і законодавство Мойсея, і історію патріярхів, причому кожній окремій реальній подробиці він надає алегоричне значення; так дозволові вживати лише м'ясо тварин з подвоєними копитами та таких, що пережовують жвачку, він надає морально-пізнавального: подвоєні копита значать, що треба розрізняти матеріяльне від ідеального, пережовування — що треба піддавати матеріял пізнання обробці розумом.

Філонова спроба синтези грецької та жидівської культури мала, здається, серед його одновірців лише тимчасовий успіх; вже століття пізніше не зустрічаємо в жидівській літературі ніяких слідів цих думок. Зате значно більший вплив мав Філон в християнському світі: його алегорична метода витовмачення прийнята як один із можливих шляхів розуміння св. Письма отцями церкви та пізнішими інтерпретаторами, а час від часу знаходились і ближчі йому наслідувачі його методи, — наприклад, Сковорода. Треба визнати, що Філон — хоч і не в багатьох випадках — може, й має рацію. Зокрема, ще більше паралелів знайдемо в античних філософів до думок Нового Завіту, аніж до думок Старого.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Скептики	\|	Плотін.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.