• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Філософсько-правові ідеї Просвітництва.

Французька філософія займає чільне місце в історії європейської і світової культури завдяки діяльності таких видатних представників Просвітництва, як Монтеск’є, Вольтер, Руссо, Дідро, Гольбах, Гельвецій.

Шарль Луї де Монтеск′є (1689 - 1755)- запропонував розуміння історії як природного, зумовленого законами процесу. Закон історії тлумачиться в просвітницькому дусі як "людський розум, що править народами". Відношення законів до природних обставин становить Дух законів. Незаперечною заслугою є детальне розроблення ним локківської ідеї поділу влади. Лише за умови такого поділу можливий державний лад, за якого нікого не примушуватимуть робити те, до чого не зобов′язує закон, і не робити того, що закон йому дозволяє.

Франсуа Марі Аруе Вольтер(1694 - 1778). Головний об'єкт його досліджень - природа, її походження, матерія, її властивості, людина, її свобода, критика реакційної теології, клерикалізму (від лат. сlеrісаlіs - церковний), французького судочинства, котре безпідставно переслідувало ідейних супротивників існуючого режиму.

Разом з тим Вольтер був деїстом, він визнавав існування бога як творця - упорядника Всесвіту.

Деїзм (від лат. Deus - бог) - релігійно-філософське вчення, яке визнає бога першопричиною світу, але заперечує втручання в його подальший розвиток і функціонування.

Основна суперечність філософського вчення Вольтера – це невідповідність між його матеріалістичними поглядами на природу, її реальне існування, критика теології, з одного боку, і його спробами деїстичної аргументації божественного творіння світу, обожнення природи, з іншого.

Вольтер висунув та обґрунтував ряд плідних ідей стосовно предмету історичної науки. Він вважав, що історики повинні вивчати не діяльність коронованих осіб, а життя народу;історики повинні досліджувати його духовну культуру - мораль, філософію, право, науку, мистецтво, літературу. Предметом історії повинна бути історія розвитку матеріальної культури людства. Вольтер сам був автором ряду змістовних історичних праць - таких, як "Історія Карла XII" (И31); "Епоха Людовика XIV" (1751); двотомна "Історія Російської імперії за Петра Великого" (1709, 1763) тощо.

Жан Жак Руссо(1712 - 1778) - визначний французький просвітник, енциклопедист, філософ, соціолог, літератор і педагог.

Основні проблеми філософії і соціології, котрі розглядав у своїх творах Ж. Ж. Руссо, можна звести принаймні до таких визначальних для його вчення положень:

- проблема людини, її соціальне становище у суспільстві;

- проблема походження і сутності соціальної нерівності та соціального гніту;

- проблема договірної теорії суспільства і держави;

- проблема виховання громадян.

Як ніхто з його попередників, Руссо стає на захист знедолених верств населення. З'ясовуючи походження та сутність соціальної нерівності і соціального гноблення, Руссо приходить до глибокого висновку: фундаментальним, критеріальним джерелом такого стану у суспільстві є виникнення приватної власності. Однак філософ, у принципі, не заперечував сам інститут приватної власності. Він виступав лише проти її надвеликого розміру і нерівномірного розподілу. Тому, щоб досягти соціальної рівності, необхідно повернути людей до того стану, в якому не буде великої приватної власності, а отже, і соціального поневолення.

Руссо був прибічником демократичного буржуазного устрою - держави, котра основана на суспільному договорі. Він захищав думку про те, що народ має право на революційне повалення будь-якої влади, яка нехтує його життєвими інтересами.

Значним внеском Руссо у договірну теорію держави було обґрунтування ним трьох фундаментальних тез:

- народ − суверенний;

- суверенітет народу − невід'ємний і неподільний;

- законодавча влада − належить тільки народу.

У з'ясуванні філософських питань Руссо дотримувався дуалістичних поглядів- визнавав існування двох рівноправних начал: матерії і духу. В теорії пізнання поділяв сенсуалістичне вчення матеріаліста Дж. Локка. Руссо критикував християнство, відкидав теологічну догматику усіх релігій, які суперечили "суспільному договору", і разом з тим прагнув обґрунтувати свою "громадянську релігію", вимагаючи, щоб "кожний громадянин" - мав релігійні переконання. Руссо заперечував атеїзм, протиставляв свої погляди французьким матеріалістам.

Дені Дідро(1713 - 1784) - видатний французький філософ, просвітник, ініціатор і керівник багатотомної енциклопедії, письменник.

За своїми філософськими переконаннями Дідро - матеріаліст. Він був переконаний, що природа існує об'єктивно, реально. Відчуття є джерелом усіх наших знань. Наші судження про речі природи є вторинними щодо них. Ми лише реєструємо те, що отримуємо у процесі досвіду. В теорії пізнання Дідро стояв на позиціях сенсуалізму.

Дідро вважав, що для успішного пізнання природи необхідні три речі - три методи дослідження: спостереження природи, розмірковування й експеримент.

Дідро був переконаним атеїстом, піддавав нищівній критиці засилля церкви у суспільному житті, теологію, релігійні догмати.

Серед французьких просвітників-енциклопедистів XVIII століття чільні місця займали видатні філософи-матеріалісти К. Гельвецій і П. Гольбах. Основними проблемами їх філософського вчення були проблеми природи, людини і суспільства.

Клод Адріан Гельвецій(1715 - 1771) - стійкий прибічник матеріалістичної філософії, зокрема сенсуалізму Дж. Локка.

Сутність вчення К. Гельвеція: природа існує об'єктивно, незалежно від людини. Вона вічна. Ніким не створена, є, була і завжди буде. Людина здатна пізнати природу, її предмети та явища з допомогою відчуттів. Іншим засобом пізнання є мислення, котре розумів лише як комбінування відчуттів. Це досить спрощений підхід до такого феномену, як мислення, котре ґрунтується на відчуттях, однак до останніх не зводиться.

Особливу увагу Гельвецій приділяв проблемам людини, її вихованню, впливу на цей процес соціального середовища. Гельвецій стверджував, що "жодна людина не народжується доброю" і що "жодна людина не народжується злою". Люди народжуються не лише без ідей, а й "без характеру, і байдужі до морального добра та зла...". "

Гельвецій був глибоко переконаний, що моральність, справжня доброчесність людини залежить від соціального середовища, від державного устрою, правильних законів. Тому для доброчинного виховання необхідно скасувати ті закони суспільства, які є шкідливими для народу, і замінити їх корисними для нього.

У своїй знаменитій праці "Про розум" Гельвецій піддав гострій критиці церкву, реакційну мораль теологів.

Серед французьких філософів-енциклопедистів Поль-Анрі Гольбах(1723 – 1789).

Отже, філософія Нового часу завдяки рішучій діяльності її видатних творців остаточно підірвала вплив на суспільне життя церковно-феодальної ідеології, розчистила шлях для встановлення нових буржуазних відносин, сприяла подальшому розвитку ідей Просвітництва.

Питання для самоперевірки:

1. Чи має підстави теорія вроджених ідей?

2. Покажіть позитивний аспект і в чому полягає обмеженість раціоналістичної методології.

3. Як саме англійський емпіризм сам себе заперечив?

4. В чому полягає позитив результатів розвідок суб’єктивних ідеалістів?

5. Чи вдалося просвітникам подолати релігію?

6. Яким чином з природи людини можна вивести природні права?

7. Чи має насправді теорія природних прав людини універсальний сенс?

Питання для дискусії та міркування:

1. Який метод пропонує Бекон, стверджуючи: «Є три можливі шляхи пізнання. Перший - це шлях павука, тобто спроба людського розуму виводити істини з самого себе (це абстрактний раціоналізм). Другий шлях - шлях мурахи, що уособлює однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження голих фактів. Третім є справжній шлях науки - шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину - мед, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину»?

2. Чи є перспективи в утилітарно-прагматичному ставленні людини до світу, яке сформувалося в Новий час?

Теми рефератів:

1. Вчення про субстанцію у філософії Б. Спінози.

2. Бекон та Декарт: сенсуалізм і раціоналізм Нового часу.

3. Деїстична філософія III. Монтеск'є.

4. Вчення про монади Г. Лейбніца.

Основна література:

1. Бичко І.В. та ін. Історія філософії: Підручник для студентів вищих закладів освіти.– К., 2001.

2. Введение в философию: Учебное пособие для вузов / Под ред. И.Т. Фролова. В 2 т. – Т. 1. – М., 2002.

3. Всемирная энциклопедия: Философия. – М., Минск, 2001.

4. Історія філософії. Підручник / За ред. В.І. Ярошовця. – К., 2002.

5. Історія філософії: Словник. – К., 2005.

6. История философии. Запад – Россия – Восток. Кн. III // http://www.bookssite.ru/scr/page_119923.html

7. Кунцман П., Буркард Ф-П., Видман Ф. Философия. Dtv-Atlas. – М., 2002.

8. Новая философская энциклопедия. В 4-х томах. – М., 2000.

9. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. – К., 2007.

10. Хамітов Н., Гармаш Л., Крилова С. Історія філософії. Проблема людини та її меж. Навчальний посібник. – К., 2000.

Читайте також:

1. Характерні риси філософії Просвітництва.

Переглядів: 966