Омонімія і полісемія

Неповні омоніми: омофони, омографи, омоформи

Серед неповних омонімів розрізняють омофони, омоформи й омографи.

Омофони — це слова, які вимовляються однаково, але мають різні значення й написання. Наприклад: Гончар — гончар, Роман — роман, час мине [миене] — знайти мене [меине], пресувати [преисувати] папір — присувати [приесувати] стіл до вікна, заселяти [засеил'ати] будинок — засиляти [засиел'ати] нитку в голку, греби — гриби, кленок — клинок, сеньйор — синьйор, віла — вілла, Вікторія — вікторія, Роман —роман, Поліщук — поліщук і под. Вукраїнській мові омофони не становлять великої й різноманітної за способом творення слів групи. Це зумовлено особливостями фонетичної системи української мови — відсутність редукції голосних, неоглушення дзвінких приголосних у кінці слова та складу. Пор.: рос. плод — плот, вести — везти, лук — луг, бочок — бачок, разредить — разрядить.

Омоформи — слова, що збігаються лише в одній або кількох формах. Здебільшого вони належать до різних частин мови. Наприклад: Думи мої, думи мої, Квіти мої, діти! Виростав вас, доглядав вас, — Де ж мені вас діти! (Т. Шевченко). У першому випадку діти — іменник у кличному відмінку множини, у другому — дієслово в неозначеній формі. Інші приклади омоформ: мила дівчина — господиня мила вікна; ходи, Грицю, до роботи — він знає всі ходи й виходи; дати перцю — «день за днем, вони вже звуться —

дати» (Ліна Костенко); зелені сади — сади картоплю; ідуть літа — «літа орел, літа сизий...» (Нар. тв.); бойовий клич — клич друзів додому; рідний край — край хліб ножем; знання кількох мов «— мов сонний. + поле — поле, мати — мати, діти — діти, дати — дати, клич — клич, ніс — ніс, весь (означальний займенник) — весь (заст. «село»), три — три. Цей розряд лексики в українській мові є лексико-граматичною категорією, бо омоформи трапляються в межах однієї частини мови рідко: вити — вити.

Омографи — слова, що пишуться однаково, але мають різне звучання і значення: мала щастя — мала дитина, високий насип — насип насіння, довгі коси — дівочої коси і коси траву; від зорі до зорі — вечірні зорі, буде тепло — «у тихе небо струменить тепло» (Ліна Костенко); Прийшла дорога дорога І До нас — до тебе і до мене (М. Вінграновський). Тобто це явище суто граматичного збігу: апгчас — «збірка географічних карт» — атлас — «блискуча шовкова тканина», ірис ____________(бот.) «півники» — ірис «цукерки». Більшість омографів є лексико-граматичним явищем: гори — гори, обід — обід, радій — радій, стріла — стріла, мала — мала, насип — насип.

Зовні омонімія подібна до багатозначності (полісемії"). Але це лише зовнішнє враження. Порівняймо кілька

омонімічних слів і багатозначне слово. Стан — «тулуб людини, торс, талія» («Чорні, карі очі, Івисокий станкозачий, І

гнучкий дівочий». — Т. Шевченко); стан — «стоянка, табір, місце тимчасового розташування» («До самого смерку бились

козаки та пани на герцях. Ітільки чорна ніч розвела ворогів по обидва боки... Козаки повернулись до свого стану».— І.

Нечуй-Левицький); стан — «обставини, умови; ситуація» («Економічний станукраїнського селянства в Галичині цілком не

змінився після 1848 року».— П. Коз-ланюк); стан — «машина або система машин для обробки металу під тиском»

(трубопрокатний стан)',стан — «соціальна група людей» («Я хочу Марцію прийняти гідно, як то належить становіїї і

родові».— Леся Українка). Красуватися — «вабити 31Р, виділятися красою» («Між горами старий Дніпро, Неначе в молоці

дитина, Красується,любується На всю Україну». — Т. Шевченко); «бути на видному місці» («На зеленій, мов гриб,

хатині.,, яскраво ____________красувалася вивіска».— П. Козланюк); пишатися («А вона так і пострілює на всіх своїми блискучими, як

виш* ня в росі, очима, не всидить на місці, сміється, красується...» — О. Гончар); «покриватися цвітом — перезажно про

злакові рослини» («Жито вже красувалось. Жовті палички цвіту тихо гой-далися вздовж колосків».— М.Коцюбинський).

Кілька омонімічних слів стан на сучасному різні не мають значеннєвої спільності, а у випадку багатозначного слова

красуватися кожне переносне значення так чи інакше пов'язане з первинним «виділятися красою, вабити зір». Отже,

б а г а т о з н а ч н і с т ь — це тотожність слова при наявності в нього двох або більшої кількості виразно відмінних

значень, а о м о н і м і я — зовнішній збіг за звуковою оболонкою різних слів. При багатозначності зв'язок може

грунтуватися на схожості предметів, названих одним словом, на суміжності, на співвідношенні «частина — ціле». Іти — про

людину, потяг, лист, годинник, справу, іспити, переговори тощо; значення різні, але всі вони зводяться до основного —

«рухатися» (пор. летіти — про птахів, коней, роки). Якоюсь мірою допомагає розмежувати омонімію й полісемію під-

ставляння антонімів та творення похідних слів. Напр., гучний у словосполученнях гучні струни, гучний голос, гучна вечірка,

гучна мова скрізь можна замінити на тихий. Отже, це багатозначне слово. Різні слова (омоніми) по-різному творять похідні.

Напр.: клас — «суспільна група» (класовий) і клас — «навчальна кімната» (класний); термін — «проміжок часу»

(терміновий, терміновість, надтерміновий) і термін — «слово, яке точно визначає поняття в галузі науки, техніки,

мистецтва, суспільного життя» (термінований, термінування). Але ці критерії не можна визнати вичерпними, тому

основним мірилом розрізнення багатозначності й омонімії є зміст слова, співвіднесеність його з дійсністю, наявність

внутрішнього семантичного зв'язку.

Читайте також:

Омонімія та полісемія

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Явище омонімії в українській мові	\|	Явище паронімії в українській мові

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.