• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Вирусология.

Кафедра микробиологии, вирусологии и иммунологии

Р.040 ф.№2

Р. 100ф.№2

Р.035ф.№2

Р.035ф.№2

Р.040№2

Р.035№2

Р.620ф.№1

Р.620ф.№1

Р.260ф.№1

Р.640ф.№1

Визначення суми балансового прибутку;

Балансовий прибуток — це сума прибутку від реалізації продукції та іншої реалізації й доходів від позареалізаційних операцій, зменшена на суму витрат по цих операціях. До складу доходів (витрат) від позареалізаційних операцій включають:

доходи, отримані від участі у спільних підприємствах; від здавання майна в оренду; дивіденди по акціях, облігаціях та інших цінних паперах, які належать підприємству; суми, одержані у вигляді економічних санкцій і відшкодування збитків; інші витрати і доходи від операцій, що безпосередньо не пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції.

При цьому суми, внесені до бюджету у вигляді санкцій відповідно до законодавства, відносяться за рахунок прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства. До зазначених санкцій належить перерахування до бюджету прибутку, одержаного внаслідок порушення держави дисципліни цін, недодержання стандартів і технічних умов, а також суми фінансових санкцій, утриманих податковими службами, суми пені за несвоєчасну сплату платежів до бюджету та інші види санкцій.

3) визначення величини податку на прибуток, що належить сплаті до бюджету;

При перевірці правильності розрахунку суми податку на прибуток ревізор керується чинними нормативними документами з питань оподаткування, а також переліком пільг, які надаються суб'єктам підприємницької діяльності при обчисленні податків.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається зменшенням валового доходу звітного періоду на суму валових витрат та суму амортизації.

Валовий дохід — загальна сума доходів платника податку від всіх видів діяльності.

Валові витрати виробництва і обігу платника податку — це компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбані або виготовлені для подальшого використання їх у власній господарській діяльності.

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів — поступове віднесення витрат на відновлення їх вартості, спрямоване на зменшення прибутку у межах норм амортизаційних відрахувань, встановлених податковим законодавством.

4) визначення і розподіл чистого прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства;

Чистий прибуток підприємства визначається ревізором як різнії між балансовим прибутком, який оподатковується, і величиною податків з урахуванням пільг. Напрями використання чистого прибутку визначаються підприємством самостійно.

Державний вплив на вибір напрямів використання чистого прибутку здійснюється через податки, податкові пільги, а також економічні санкції.

У випадках, передбачених законодавчими актами або статутом підприємства, частина чистого прибутку передається у власність членів • трудового колективу підприємства. Розмір цього прибутку і порядок його розподілу визначаються радою (правлінням) підприємства. Сума прибутку, що належить члену колективу, утворює його внесок до фонду підприємства.

3. Ревізія фінансової стабільності, платоспроможності та ліквідності підприємства

Завданнями ревізії фінансового стану підприємств, які працюють в умовах ринкової економіки, є:

• оцінка платоспроможності підприємств за звітний період у динаміці;

• визначення суми оборотних коштів (оборотного капіталу), збільшення його (зменшення) і співвідношення з короткостроковими зобов’язаннями,

• вивчення структури джерел коштів;

• розрахунок дебіторської заборгованості і запасів;

• оцінка прибутковості підприємств;

• обчислення рентабельності підприємств і факторів, що на неї впливають;

• визначення довгострокової платоспроможності.

Аналіз фінансово-господарської діяльності та стану активів і зобов'язань відіграє в ринкових умовах важливу роль.

Аналіз фінансового стану необхідний для поліпшення організації фінансів та підвищення ефективності їх використання в процесі господарської діяльності. Зміст аналізу полягає у вивченні розміщення і використання засобів виробництва, платоспроможності підприємства тощо.

Основними джерелами для проведення аналізу є звітні форми та розшифровки окремих рахунків.

Передусім необхідно звернути увагу на зміну валюти (підсумку) балансу. Зростання валюти балансу є позитивним показником, але у випадках, коли це зростання відбувається не за рахунок збільшення боргових зобов'язань, а внаслідок збільшення власного капіталу. Зменшення валюти балансу сповіщає про звуження діяльності підприємства. В даному випадку необхідно детально розглянути кожну причину звуження діяльності підприємства. Негативним явищем в балансі є зростання дебіторської та кредиторської заборгованості звітного періоду.

Для оцінки фінансового стану фірми необхідно знати, яким чином формуються її активи: за рахунок власних коштів чи за рахунок зовнішніх зобов'язань. Тому важливою аналітичною характеристикою фірми е її фінансова незалежність від зовнішніх позичкових джерел. Така незалежність характеризується коефіцієнтом фінансової незалежності (автономності) К _ф.н., який визначається відношенням суми власних коштів підприємства до підсумку балансу:

р.380ф.№1 +р.430ф.№1 + р.630ф.№1

Кф.н. =--------------------------------------------------

Оскільки коефіцієнт фінансової незалежності характеризує незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, то чим вище значення цього коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан. Вважається, що загальна сума зобов'язань не повинна перевищувати суми власних коштів. Тобто значення коефіцієнта фінансової незалежності не повинно бути менше ніж 0,5.

Важливим показником при аналізі фінансового стану є платоспроможність підприємства, яку визначають озрахункам коефіцієнтів ліквідності. Ліквідність характеризує здатність підприємства швидко мобілізувати активи для погашення своїх зобов'язань.

Всі активи підприємства мають різну ліквідність - здатність швидко перетворюватись на грошові засоби.

Найбільш ліквідними активами є грошові кошти та їх еквіваленти, атакож поточна дебіторська заборгованість. До високоліквідних активів відносять також цінні папери, що належать до поточних фінансових інвестицій. Менш ліквідними активами є товари, готова продукція, запаси, незавершене виробництво.

Враховуючи рівень ліквідності активів, виділяють такі види платоспроможності:

1) грошову;

2) розрахункову;

3) фінансову.

Коефіцієнт грошової платоспроможності К_г.п.(коефіцієнт абсолютної ліквідності) визначається відношенням суми залишків грошових коштів, їх еквівалентів та поточних фінансових інвестицій до поточних зобов'язань:

р.220ф.№1 + р.230ф.№1 + р.240ф.№1

К г.п. = ----------------------------------------------------------

р.620ф№1 + р.630* ф.№1

*По рядку 630 пасиву балансу «Доходи майбутніх періодів» включається сума, яка стосується періодів, що не перевищують 12 календарних місяців з дати складання балансу.

Значення цього коефіцієнта повинно бути в межах 0,2-0,35. Коефіцієнт розрахункової платоспроможності Кр.п. (проміжний коєфіцієнт ліквідності) визначається відношенням суми залишків грошових інвестицій, дебіторської заборгованості, товарів та готової продукції до поточної кредиторської заборгованості:

До чисельника та знаменника можуть бути включені відповідно витрати та доходи майбутніх періодів, які не перевищують 12 календарних місяців з дати балансу.

Даний показник повинен бути вище від попереднього.

Коефіцієнт ліквідності платоспроможності (К_л.п.) визначається відношенням загальної суми оборотних активів та витрат майбутніх періодів до загальної суми зобов'язань та доходів майбутніх періодів.

р.260 ф.№1 + р. 270 ф.№1

К л.п. = -------------------------------------------

р.480ф.№1 + р.620ф.№1 + р.630ф.№1

Цей показник характеризує здатність підприємства погасити всі свої зобов'язання і повинен перевищувати 1.

Досить поширеним є середній коефіцієнт ліквідності (К_{лікв(сер})) та коефіцієнт критичної ліквідності (К_{лікв(крит)}). Перший з них не враховує рівнів ліквідності активів і тому буде не завжди правдивим, оскільки запаси і продукція на стадії незавершеного виробництва не скоро перетворюються на гроші. Тому реальнішим є коефіцієнт критичної ліквідності.

К _{лікв.(сер.)} = ------------------------

р.260ф.№1 – (р.100ф.№1 + р.11-ф.№1 + р.120ф.№1)

К _{лікв.(крит.)} = --------------------------------------------------------------------------

Теоретично оправдано, коли К _{лікв.(крит.)} дорівнює 1, але в дійсності такого досягти важко. Тому цілком достатньо для К _{лікв.(крит.)} значення 0,8-0,9.

Рекомендується розраховувати коефіцієнт ліквідності на початок і на кінець звітного періоду та порівнювати їх між собою. Зменшення значення показників порівняно з попередньою звітною датою свідчить про погіршення фінансового стану підприємства.

Для детальнішого аналізу фінансового стану необхідно розрахувати показники оборотності запасів, дебіторської заборгованості, прибутковості тощо. Це вимагає залучення даних не лише балансу, а й інших форм звітності.

Коефіцієнт оборотності запасів (К_о.з.) визначається відношенням виручки від реалізації без врахування непрямих податків до середньої суми негрошових оборотних активів:

Ко.з. = -------------------------------------------------------------------------- .

середній залишок негрошових оборотних активів

Середній залишок негрошових оборотних активів визначається як редньоарифметична величина залишків по рядках 100, 110, 120, 130, 150 балансу підприємства (ф.№1) на початок і на кінець звітного періоду.

Даний показник не має оптимального значення і тому його слід порівнювати із середньогалузевим показником.

Для внутрішнього використання цей показник рекомендується визначати іншим шляхом: замість величини виручки від реалізації використати собівартість реалізованої продукції.

Ко.з. = -------------------------------------------------------------------------- .

середній залишок негрошових оборотних активів

Таке значення непридатне для порівняння із середньогалузевим, але може подати інформацію про середню норму запасів у днях. Для цього необхідно кількість місяців у календарному році (звітному періоді) розділити на коефіцієнт оборотності запасів, визначений з використанням собівартості реалізованої продукції.

Оборотність дебіторської заборгованості визначається відношенням доходів від продажу (без ПДВ і акцизів) до середньої величини дебіторської заборгованості, визначеної як середньоарифметична величина між сальдо на початок і на кінець звітного періоду.

Од.з. = -------------------------------------------------------------

(р.160ф.№1(поч.) + р 160ф.№1(кін.)) ¸2

Цей показник показує, скільки разів за звітний період обертаються кошти, вкладені у розрахунки і визначає ефективність кредитного контролю, оскільки, надаючи товар іншим суб'єктам з відстрочкою платежу, підприємство фактично їх кредитує. Тривалість оборотів дебіторської заборгованості (термін кредиту покупцям - Т_{к п} ) можна визначити, ( скориставшись зворотною формулою, а саме :

(р.160ф.№1(поч.) + р 160ф.№1(кін.)) ¸2

Т к.п. = ------------------------------------------------------------ х

х число календарних днів у звітному періоді = число днів.

В результаті визначається середній термін (в днях), через який надійде оплата за відвантажені товари.

Показники прибутковості (рентабельності) показують, наскільки ефективно використовувались всі ресурси, які забезпечили отримання фірмою прибутку.

Рентабельність як показник дає уявлення про достатність (недостатність) прибутку порівняно з іншими окремими величинами, які впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприємства. При визначенні показника рентабельності прибуток співвідноситься з чинниками, які мають найбільший вплив на його отримання. До таких чинників належать інвестиції, активи, витрати.

Відношення прибутку до власного капіталу характеризує прибутковість власного капіталу (рентабельність інвестицій):

Коефіцієнт р.220 ф.№2

прибутковості = -----------------------------------------.

власного капіталу середній розмір власного капіталу

Середній розмір власного капіталу визначається як середньоарифметичне значення статутного капіталу (р.300 ф.№1), пайового капіталу (р.310 ф№1), додаткового вкладеного капіталу (р.320 ф.№1), іншого додаткового капіталу (р.33О ф.№1), резервного капіталу (р.340 ф.№1), нерозподіленого прибутку (р.350ф.№1), нарахованих учасниками дивідендів (р.590 ф.№1) на початок та кінець звітного періоду.

Вимірювачем ефективності використання всіх активів підприємства (рентабельність виробництва) є співвідношенням чистого прибутку і середньої суми активів:

Коефіцієнт р.220 ф.№2

пибутковості = --------------------------------------------------

активів (р.280 ф.№І (поч.)+р.280 ф.№1 (кін.)) ¸2

Цей показник показує, скільки прибутку приносить кожна гривня, ; вкладена в актив.

Рентабельність продукції визначається відношенням величини прибутку від реалізації до собівартості реалізованої продукції

Рентабельність продукції = -----------------------.

Цей показник дозволяє визначити відносну величину прибутку, одержаного на кожну гривню, що була вкладена у виробництво кінцевого продукту.

Рентабельність реалізації визначається співвідношенням прибутку від реалізації до виручки від реалізації (без ПДВ і акцизів).

Можливий також розрахунок показників рентабельності окремих видів продукції, виробничих фондів тощо.

4. Ревізійний контроль використання оборотних коштів

У процесі контролю фінансового стану підприємства насамперед перевіряється достовірність даних про наявність коштів підприємства, він дображених у бухгалтерському балансі на звітну дату (квартал, півріччя, дев'ять місяців, рік), які беруться для розрахунку обігу коштів.

У балансі підприємства відображаються такі показники наявності активів, які використовуються ревізором при дослідженні використання обортних коштів: основні засоби, нематеріальні активи, незавершені капітальні інвестиції, довгострокові фінансові інвестиції тощо. Основні засоби відображаються в балансі за фактичними витратами на їх придбання, спорудження, що становить їх первісну вартість, але вона коригується на зносу основних засобів, що показують у активі балансу окремою статтею. Нематеріальні активи - це придбані підприємством права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності та інші аналогічні майнові права. Нематеріальні активи відображаються у балансі в сумі витрат на придбання і доведення їх до стану, в якому вони придатні для використання за призначенням. Вартість нематеріальних активів погашається списанням на витрати виробництва та обігу відрахувань за нормами, визначеними відповідно до строку їх використання. Кінцевий результат діяльності підприємства в балансі показується прибутком або збитком.

Для ревізії використання оборотних коштів вивчають такі джерела інформації:

• Баланс (ф.№ І);

• Звіт про фінансові результати (ф.№ 2);

• Звіт про рух грошових коштів підприємства (Ф.№ 3).

Насамперед за даними активу балансу ревізор визначає наявність оборотних засобів підприємства. Далі необхідно перевірити виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, готову продукцію, товари, витрати обігу на залишок товарів, інші запаси і витрати. По кожному з названих ресурсів у балансі подають фактичну їх наявність, яку зіставляють із розрахунками нормативів, розроблених підприємством при складанні плану економічного і соціального розвитку календарний рік.

Контроль використання оборотних коштів у сфері виробництва і обороту готового продукту здійснюється із застосуванням розрахунково-аналітичних методичних прийомів, передусім економічного аналізу і ЕОМ по підрозділах і підприємству в цілому. Під час ревізії застосовуються документальні методичні прийоми для встановлення конкретних винуватців негативних явищ, визначаються розміри збитків, причини безгосподарності .

5. Ревізійний контроль розрахункових взаємовідносин та інших активів і пасивів підприємства

У процесі своєї діяльності підприємства вступають у різні розрахункові взаємовідносини. Внаслідок незавершення розрахунків на кінець звітного періоду вони у вигляді дебіторської і кредиторської заборгованості відображаються у розділі II активу і III та IV пасиву бухгалтерського балансу.

Завданням ревізора є визначення величини, характеру і динаміки заборгованості та причин її утворення. Крім того, у процесі ревізії необхідно встановити платоспроможність підприємства. Порушення розрахункових взаємовідносин на підприємстві призводить до непередбаченого перерозподілу оборотних коштів, що негативно позначається на фінансовій і виробничій діяльності підприємства.

При перевірці стану дебіторської та кредиторської заборгованості особливу увагу ревізор має зосередити на контролі позовної давності заборгованості, що значиться на балансі як реальна, а насправді строки її стягнення через арбітраж чи суд адміністрацією підприємства пропущені, тому підлягає списанню на збитки. Ревізору необхідно виявити причини, місце утворення збитків та відповідальних за них осіб. При цьому застосовуються документальні методичні прийоми контролю.

Аналогічно перевіряються розрахунки з відшкодування заподіяних збитків, розрахунки з іншими дебіторами.

Перевіряючи дебіторську і кредиторську заборгованість за строками її виникнення, необхідно визначити поточну і очікувану платоспроможність підприємства.

Поточна платоспроможність — це стан розрахункових відносин, за яких відсутня прострочена кредиторська заборгованість підприємства і, навпаки, при наявності на балансі несплаченої заборгованості кредиторам, за якою втрачені строки платежу, підприємство вважають неплатоспроможним.

Очікувана платоспроможність — це забезпеченість підприємства коштами для погашення заборгованості, строки сплати якої настали.

визначення платоспроможності підприємства використовуються дані бухгалтерського балансу. Застосовуючи методичні прийоми економічного аналізу для дослідження розрахунків підприємства, необхідно розробити заходи щодо повного погашення заборгованості по платежах до державного бюджету, що тісно пов'язано з економічним аналізом стану коштів, що знаходяться на рахунках в банку, касі та у підзвітних осіб, а також інших активів і пасивів балансу.

При контролі коштів на розрахунковому рахунку та інших рахунках перевіряють забезпеченість коштами для виконання виробничого процесу, своєчасність виплати заробітної плати працівникам, розрахунки з державним бюджетом і органами соціального страхування та інших розрахунків. При цьому використовується інформація, відображена на рахунках «Рахунки в банках», «Інші кошти».

При контролі касових операцій визначається використання готівки для розрахунків по заробітній платі з робітниками і службовцями, а також задоволення невідкладних потреб в коштах підприємства при розрахунках готівкою. Перевірка здійснюється за даними облікових регістрів по рахунку «Каса».

При контролі розрахунків з підзвітними особами встановлюється необхідність цього виду розрахунків, їх своєчасність і цільове використання коштів, виданих під звіт працівникам підприємства, згідно з даними на рахунку «Розрахунки з підзвітними особами».

Контроль розрахункових взаємовідносин з державним бюджетом охоплює операції, пов'язані з бюджетом по сплаті податку на прибуток, податку на додану вартість, акцизного збіру, а також місцевих податків і зборів, податків із заробітної плати робітників і службовців та інших платежів, відображених по рахунку «Розрахунки за податками й платежами». За даними обліку необхідно встановити правильність і своєчасність нарахування та сплати у державний бюджет належних сум. Причини затримання внесків платежів у бюджет перевіряються по кожному випадку окремо. За даними контролю в разі порушень накладаютьсяі певні штрафні санкції на винуватців.

6. Узагальнення результатів ревізійного контролю фінансового
стану підприємства

Заключною стадією контролю фінансового стану є систематизація і групування результатів контролю, одержаних у процесі ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства. При цьому складається аналітична таблиця по розділах балансу доходів і видатків (фінансового

плану), в якій подаються планові і звітні показники виконання фінансового плану підприємства. Проте в балансі доходів і видатків не відображаються такі важливі показники фінансової діяльності, як використання оборотних коштів не за призначенням, дотримання нормативів матеріальних запасів, їх завищення, кредити банків, розрахункові взаємовідносини та інші показники. Тому доцільно провести групування і зіставлення позапланових вкладень в оборотні кошти, з одного боку, а позапланові джерел їх покриття - з іншого.

Позапланові вкладення в оборотні кошти негативно впливають на фінансовий стан підприємства, винятком е лише кошти, які знаходяться на розрахунковому рахунку в банку. Джерела покриття позапланових оборотних коштів бувають економічно обґрунтовані і необгрунтовані.

Економічно обґрунтовані джерела— це залишок власних оборотних коштів, незаповнення нормативу виробничих запасів, непрострочена кредиторська заборгованість, невикористані залишки спеціальних фондів.

Економічно необгрунтовані джерела— це всі види простроченої заборгованості, а також нестачі, розтрати, крадіжки, різні претензійні суми, незаплановані вилучення власних оборотних коштів у різні активи, не пов'язані з основною діяльністю підприємства (капітальні вкладення). Ревізор, узагальнюючи подані у попередніх параграфах розрахунки, повинен дати інтегральну оцінку фінансової стабільності і платоспроможності підприємства. Зокрема, він має визначити у своєму висновку такі показники:

• кредитоспроможність підприємства — можливості своєчасно і повністю розрахуватися за своїми зобов'язаннями;

• ліквідність балансу - покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов'язань;

• ліквідність активів - величина, обернена часу, необхідного для перетворення їх у грошові активи. Чим менше часу, необхідного для того, щоб цей вид активів перетворився у гроші, тим вища його ліквідність. Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні коштів по активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності і розташованих у порядку зменшення ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованими за строками їх погашення і розташованими у порядку зростання строків.

Залежно від ступеня ліквідності активи підприємства поділяють на такі групи:

• активи найбільш ліквідні - кошти підприємства і поточні (короткострокові) фінансові інвестиції (цінні папери);

• активи, які швидко реалізуються: дебіторська заборгованість та інші активи, які визначаються відніманням від підсумку розділу II активу балансу величини найбільш ліквідних активів;

• активи, що повільно реалізуються: статті розділу II активу балансу, за винятком «Витрати майбутніх періодів», а також статті «Довгострокові фінансові вкладення» розділу 1 активу балансу (зменшуються на величину вкладень до статутних фондів інших підприємств);

• активи, що важко реалізуються статті розділу І балансу «Основні засоби», «Нематеріальні активи» тощо.

Пасиви балансу групуються ревізором за ступенем їх оплати за калндарними періодами.

Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидко реалізовуваних активів з найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковим пасивами дає змогу визначити поточну ліквідність. Порівняння активів, які повільно реалізуються, з довго- і середньостроковими пасивами відображає перспективну ліквідність.

Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність підприємства на найближчий період. Перспективна ліквідність є прогнозом платоспроможності на підставі порівняння майбутніх надходжень і платежів.

Ревізія фінансового стану підприємства завершується розробкою конкретних організаційно-технічних заходів щодо оздоровлення економічного клімату підприємства в цілому і окремо по кожному підрозділі також вживанням запобіжних санкціонованих заходів щодо виявлених порушень.

ТЕМА: «Завдання, об'єкти, джерела інформації і методичні прийоми ревізії і контролю бухгалтерського обліку»

1. Перевірка стану обліку на підприємстві.

2. Перевірка фінансової (бухгалтерської) звітності.

3. Організація ревізій (перевірок) внутрігосподарської діяльності.

1. Перевірка стану обліку на підприємстві

Відповідно до завдань ревізії і контролю бухгалтерського обліку визначаються його об'єкти, джерела інформації і методичні прийоми (див. схему 2).

Об'єкти контролю — облікова політика підприємства, перспективні і поточні плани удосконалення обліку та превентивного і поточного контролю, їх обґрунтованість і прогресивність, виконання цих планів, організація і стан обліку та контролю, зміст і достовірність звітності, плани внутрігосподарського контролю, аудиту та їх виконання, застосування автоматизації обліку і контролю, плани підвищення кваліфікації працівників обліку, їх виконання.

Джерела інформації — законодавство з питань фінансово-господарської діяльності, обліку і контролю, нормативні документи про бухгалтерську звітність, державну контрольно-ревізійну службу, нормативно-методичні документи з інвентаризації, обліку, звітності і контролю, матеріали контрольних перевірок і рішень щодо них, рішення за результатами господарської діяльності, первинні документи і облікові регістри, поточні та річна звітності підприємства.

Особливості методичних прийомів контролю, узагальнення і реалізації його результатів полягають у суцільних і вибіркових перевірках стану оперативного (внутрігосподарського, управлінського), бухгалтерського і статистичного обліку, його організації і методології, а також: безпосереднього контролю якості стану обліку і звітності.

Важливе місце у перевірці стану бухгалтерського обліку займає вивчення облікової політики, тобто взаємозв'язку обліку з управлінням виробництвом, зокрема його інформаційного забезпечення. З'ясовуються можливості інтеграції різних видів бухгалтерського, статистичного і оперативного (управлінського) обліку в єдиній системі господарського обліку на базі швидкодіючої електронно-обчислювальної техніки, що дуже жливо в умовах створення АСОІ (автоматизованої системи обробки інформації) різних рівнів та АРМ бухгалтера. У цьому зв'язку контроль досліджує стан централізації обліку як у межах підприємства, так і створення централізованої бухгалтерії для ряду однорідних малих підприємств, кооперативів, бюджетних організацій та інших, визначаючи при цьому цільність різних форм централізації бухгалтерського обліку.

Для встановлення своєчасності подання документів до бухгалтерії обчислювального центру зіставляють дати фактичного надходження документів з датами, передбаченими у графіку документообігу. Одночасно перевіряють записи в оперативному і бухгалтерському обліку господарських операцій на основі суцільного і безперервного документування.

Насамперед перевіряється застосування в обліку господарських операцій типової первинної документації, затвердженої в установленому порядку Держкомстатом України, а також міністерствами і відомствам, правильність оформлення цієї документації і своєчасність її подання бухгалтерії підприємства, додержання методичних вказівок Міністерства фінансів України, Держкомстату України та інших органів з відображення господарських операцій і процесів на рахунках бухгалтерської обліку і звітності. Встановлюється достовірність звітності, яка подається у різні органи господарського і державного управління, а також строки її складання. Особливій перевірці підлягає використання даних обліку і звітності у маркетингу, управлінні підприємством.

Практика показує, що нерідко на підприємствах порушуються графіки документообігу. Це призводить до того, що не завжди своєчасно переві ряються дані складського обліку товарів і матеріалів з бухгалтерським обліком, а виявлені розбіжності усуваються із запізненням, тобто облікне сприяє збереженню цінностей та раціональному використанню їх.

Важливим завданням ревізії і контролю є встановлення того, як працівники обліку виконують покладені на них обов'язки щодо забезпечені контролю за достовірністю поданих документів і своєчасністю їх обробки.

Достовірність первинних документів встановлюється різними приймами контролю (за формою і змістом, зустрічна перевірка документів, взаємний контроль операцій, аналітична і логічна перевірка). Ревія перевіряє, наскільки доцільно застосовувати ту чи іншу форму органі зації обліку (централізовану, децентралізовану), чи відповідає вона конкретним умовам роботи підприємства.

Велике значення мають вибір і застосування форм бухгалтерського обліку. Тому ревізор повинен зробити свої висновки щодо форми бухгалтерського обліку, яка застосовується на підприємстві. Перевіряється, як на підприємстві дотримується єдиний план рахунків бухгалтерського обліку. Неправильна кореспонденція рахунків призводить до заплутування обліку, викривлення результатів господарської діяльності.

Ревізор також перевіряє, як на підприємстві впроваджуються прогресивні методи і форми обліку, наукова організація обліку, використання ЕОМ. Особливу увагу слід приділяти перевірці взаємозв'язку показників господарської діяльності в різних видах обліку. Важливо, щоб показники різних видів обліку доповнювали один одного і взаємно контролювались. Перевіряється також стан синтетичного обліку і його зв'язок з даними аналітичного обліку. Показники розрахункових статей балансу повинні обов'язково мати розгорнуте сальдо по активу і пасиву та повністю відповідати даним оборотних відомостей, журналів-ордерів.

Найважливішим завданням контролю стану бухгалтерського обліку є перевірка, наскільки облік забезпечує збереження цінностей і контроль за їх витрачанням та як головний бухгалтер здійснює покладені на нього функції контролю за збереженням і законністю витрачання грошових коштів і матеріальних цінностей. При цьому з'ясовують, яким чином бухгалтерія здійснює превентивний контроль за господарськими операціями при лімітуванні витрат матеріальних і фінансових ресурсів, оформленні документів, що дають право на витрачання цінностей.

Серед основних завдань контролю стану бухгалтерського обліку важливою є перевірка додержання на підприємстві нормативних актів з бухгалтерської звітності і балансів державних, орендних, кооперативних і громадських підприємств та організацій. На підставі первинної документації аналітичного і синтетичного обліку перевіряється достовірність поданої звітності про результати фінансово-господарської діяльності як за окремі періоди, так і в цілому за рік. Особливу увагу зосереджують на виявленні фактів викривлення у звітності дійсного стану діяльності підприємства: чи не було приписок невиконаних робіт, фальсифікації основних показників — прибутку, рентабельності та ін. Користуючись документальними методичними прийомами, ревізор перевіряє правильність відображення у бухгалтерському обліку результатів інвентаризації відповідно до Інструкції по інвентаризації основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, документів та розрахунків, затвердженої Мінфіном. Виявлені недоліки у проведенні інвентаризації та відображенні її результатів у бухгалтерському обліку ревізор висвітлює в акті (висновку).

Перевіряються також права і обов'язки головного бухгалтера, оскільки вони стосуються стану обліку і контролю на підприємстві. Зокрема, ревізор перевіряє, як головний бухгалтер забезпечує контроль за відображенням на рахунках господарських операцій, подає інформацію для управління підприємством, провадить економічний аналіз і виявляє невикористані резерви поліпшення діяльності підприємства та сприяє їх використанню. Крім того, ревізор перевіряє виконання функції головним бухгалтером щодо контролю виконання договірних зобов'язань підприємством, відповідність матеріально відповідальних працівників займаним посадам та їх підзвітність тощо.

2. Перевірка фінансової (бухгалтерської) звітності

Метою ревізії достовірності даних обліку є з'ясування того, наскільки дані первинного документа відповідають дійсності за усіма реквізитами, а саме: за терміном здійснення операції, місцем, за натуральними та ціновими показниками, підписами осіб тощо.

Здійснюючи ревізію, треба перевірити безпосередньо на підприємстві за документами правильність відображення на бухгалтерських рахунках результатів попередньої ревізії.

Якщо перевірками встановлено допущені у минулому році помилки, то виправлення за минулий рік не вносяться, а відображаються у поточному році як прибутки (збитки) минулих років, що виявлені у звітному періоді, в кореспонденції з відповідними рахунками у звіті за формою №2 та виділяються у відповідному рядку в декларації податку на прибуток. Якщо у звітності поточного року встановлено помилки ще до моменту подання та затвердження річного звіту за поточний рік, то виправлення здійснюються у бухгалтерських звітах сторнуванням неправильних записів та заміною їх правильними у тому місяці, у якому вони виявлені.

Методичні прийоми узагальнення і реалізації результатів контрою

Схема 2. Модель превірки стану обліку, звітності і внутрігосподарського контролю

Якщо за результатами перевірок виявлено факти заниження прибутку, то донараховані за результатами ревізій (перевірок) відповідно до чинного законодавства суми податків, штрафи за це порушення і пеня у податковому обліку відносяться на зменшення прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства, а у бухгалтерському — на витрати.

Для здійснення ревізії достовірності обліку та звітності користуються методом зіставлення конкретного факту із даними бухгалтерського обліку та звітності. Так, наприклад, перевіряючи достовірність виконаних робіт із ремонту житлових чи інших будинків, треба зіставити обсяги робіт (площа поверхні, об'єм кладки тощо), які вказані в актах і нарядах із нарахування заробітної плати за проведену роботу.

Одним із найефективніших методів є контрольні обмірювання, які здійснюються у присутності замовника та виконавця робіт і за наслідками яких складається акт. За допомогою каталогів перевіряється правильність застосування розцінок на окремі види роботи.

Для підвищення ефективності таких перевірок велике значення має знання технологічних особливостей господарських операцій, які перевіряються, а також уміння ревізора максимально пов'язати один документ з іншим, який теж стосується складання документа, що перевіряється. Тобто ревізорові треба документально поновити рух того чи іншого матеріалу.

Практично перевірка за різними питаннями є перевіркою достовірності обліку та звітності. Тому головною вимогою ревізора має бути вимога щодо правильності й достовірності складання первинного документа. Відсутність на ньому навіть незначного реквізиту — дати, штампа підприємства, одиниці вимірювання — потребує здійснення детальної перевірки, що в кінцевому підсумку може сприяти виявленню значних порушень.

Крім того, перевіряються графіки подання звітності і примітки до фінансових звітів, а також те, як на підприємстві виконуються зауваження податкових служб, пропозиції і рішення вищої організації, фінансових органів, банків щодо поточної і періодичної звітності.

Для визначення правильності складання бухгалтерського балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал підприємства ревізору обов'язково необхідно перевірити взаємну погодженість показників фінансової звітності.

3. Організація ревізій (перевірок) внутрігосподарської

діяльності

Контроль господарської діяльності здійснюється не тільки оператвним методом, а й подальшим контролем фінансових органів, що пов'язано в основному з дотриманням питань оподаткування. Разом з тим у рамках підприємства можуть функціонувати різні виробничі підрозділи, які працюють на основі внутрігосподарського розрахунку, підряду, оренди. У підприємства можуть бути дочірні підприємства. У таких випадках організовують ревізії (перевірки) діяльності цих господарських підрозділів. Основним завданням ревізій (перевірок) є визначення правильності дій службових осіб щодо керівництва господарством. На відміну від оперативного бухгалтерського контролю цей контроль є подальшим, оскільки здійснюється після проведення операцій.

Особливість подальшого контролю у формі перевірок (ревізій) полягає у тому, що він проводиться на основі даних первинних документів, записів у облікових реєстрах та за даними звітних форм. Перевірці підлягає фактичний стан: наявності грошей, товарно-матеріальних цінностей у натуральному виразі. Такий контроль дає змогу виявити недоліки, помилки, а іноді й зловживання, які не могли бути визначені у процесі поточного (оперативного) контролю бухгалтерською службою відповідного підрозділу господарства.

Об'єктами контролю у цих випадках є контрольний процес відповідного господарського підрозділу і робота виконавців цих підрозділів. У процесі контролю визначають номенклатуру, носії контрольної номенклатури та їх рух.

При виборі номенклатури подальшого контролю господарської діяльності, яка здійснюється у вигляді ревізії (перевірки), особливу увагу приділяють вирішенню таких питань:

• обґрунтованості розрахункових програм у господарських підрозділах та господарських показників (обсяг виробництва, сума реалізації продукції, прибутку, витрат на виробництво, особливо матеріальних);

• виконанню достовірних зобов'язань за основними якісними та кількісними параметрами;

• змісту господарських операцій за даними облікових документів, реєстрів, розрахункових таблиць;

• відповідності цих операцій законам, нормам, плану, квотам, кошторису тощо;

• додержанню порядку здійснення касових операцій;

• повноті і правильності оприбуткування матеріалів та інших цінностей;

• стану економічної роботи (планової, фінансової, облікової).

Крім зазначених питань, вибираючи контрольні номенклатури, при топологічних завданнях визначають особливості їхнього складу. Так, наприклад, при перевірці (ревізії) складського господарства підрозділу для вибору контрольних номенклатур необхідно дослідити такі питання:

• контрольна інвентаризація матеріальних цінностей;

• стан, зберігання матеріальних цінностей;

• якість та надійність зберігання;

• стан складських приміщень, відповідність призначенню;

• забезпечення збереженості матеріальних цінностей (наявність договору про матеріальну відповідальність);

• перевірка документів, що свідчать про надходження і витрачання матеріалів;

• повнота оприбуткування;

• правильність обліку наявності та руху матеріалів на складах.

Аналогічно відбирають контрольні номенклатури і на інших ділянках обліку: основних засобів, праці та її оплати, витрат виробництва продукції та її реалізації.

У зв'язку з тим, що практично неможливо повністю перевірити усю діяльність підрозділу, при проведенні перевірок необхідно визначити критичні точки (моменти господарської діяльності). Контролю насамперед підлягають:

• види діяльності, які є вирішальними для конкретного підрозділу;

• важливі моменти, що їх можна реально перевірити.

Такий підхід важливий ще й тому, що обмеження центрів відповідальності за результати як роботи, так і контролю є дуже важливими.

Проф. Протченко П.З.

Курс лекций

по учебному материалу

модуля 3

Переглядів: 761