Мій годинничок

Люстра

Розгляньте люстру в цій кімнаті. А що це значить в житті – розглянути? Це значить – так відобразити предмет в пам'яті, що він не забудеться потім. Розглядати – значить не тільки дивитися, але і бачити. Не пасивно споглядати, але і пізнавати.

З ранку, тільки ми прокинулися, починають працювати наші очі. Весь день вони відкриті, ми дивимося безперервно, до пізнього вечора, поки очі не закриє сон. Дивимося (тобто впускаємо в себе зорові образи) безперервно. А бачимо – теж безперервно? Ні. Побачити – це значить усвідомити побачене, а нам в житті ніколи безперервно усвідомлювати все, на що ми дивимося. Тим більше що більшість зорових вражень нам давним-давно знайома і звична, як знайомі реальні предмети, які їх викликають: ці стіни, вікно, і будинок за вікном, і стара картина на стіні, і стіл, покритий скатертиною бабусі, і гойдалка, і підлога, і двері. А колись кожний предмет був новим для нас і ми вперше знайомилися з ним, усвідомлювали побачене.

Як прожектор, безперервно що обводить променем навколо, працюють наші очі, затримуючись лише на тому, що потрібно нам в даний момент, або на тому, що дотепер було нам невідомо, а зараз, освітлене променем свідомості, привернуло нашу зорову увагу.

Так, ми йдемо по вулиці, думаємо про своє, а тим часом безперервно дивимося, але не усвідомлюємо побаченого, поки яка-небудь людина, що біжить, не примусить наші думки перемкнутися: чи не зіб'є він мене з ніг? Або – яскрава барвиста афіша примусить повернути голову і розглянути її: чи не оголошення це про гастролі улюбленого актора?

Дивитися і бачити... Як, чому, від якого внутрішнього спонукання дивлюся? Дивитися – заняття пасивне. Бачити – активна життєва дія. Бачити – це значить з'єднати зір і думку в одному фокусі, на одному предметі (на одному об'єкті уваги). А раз так, то розглядаючи люстру, треба думати. Про що ж? Починаючи роздивлятися лінії, кольори, форму люстри, пустіть свою уяву на "вільні безвідповідальні мріяння", по виразу Станіславського. Вони допоможуть побачити люстру по-справжньому, відобразити її в пам'яті.

"Хто знає, мабуть, ця люстра світила під час таємних зборів декабристів, а після вона довго висіла покинута в спорожнілому будинку, поки її хазяї тужили далеко в снігах, на півночі, під землею, в кандалах, з прикованими до тачок руками."

Так починається у Станіславського біографія люстри. Фантазуючи в цьому дусі попутно з розглядуванням люстри, ми допомагаємо їй укорінятися в нашій уяві.

— Ви дивилися на люстру, а тепер, опишіть її сусіду. А зараз погляньте на неї. Що забули, що описали невірно? З якою метою ви розглядаєте люстру?

Коли ми тренуємо творчі сприйняття, поставимо перед собою творчу мету, введемо магічне "якби".

— Якби я хотів її потім намалювати по пам'яті...

— Якби я збирався переважити її в свою кімнату...

— Якби я хотів віднести її в комісійний магазин... Зразу ж зміниться і зміст наших думок. Зникнуть безвідповідальні мріяння, думка стане активною і цілеспрямованою.

— Ось вже що-що, а свої годиннички я знаю напам'ять! – самовпевнено говоримо ми...

— Вам добре знайомий свій ручний годинник? Зніміть їх, пустіть по кругу. Розказуйте про них, згадуючи, а товариші перевірятимуть вас. Візьміть їх на хвилинку, розгляньте і знову віддайте товаришам... Розказуйте! Пригадайте, яка форма шестірки на циферблаті. А трійки? Пригадайте годинникову стрілку, який у неї кінчик? Що написано під шестіркою?

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вправи на розвиток уяви та фантазії піділтків	\|	Біографія перехожого

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.