Невербальні засоби спілкування. Оптико-кінетичні: Зовнішній вигляд людини. Погляд. Міміка. Пантоміміка. Постава. Хода. Візуальні рухи (контакт очима, рух очей).

Визначення комунікації, її види та типи.

Лекція 1.

Без спілкування немає спільноти, суспільства. Якщо ми, фантазуючи, припустимо, що суспільство, яке не розвивається, може бути без науки, освіти, то без спілкування, без передачі інформації суспільство існувати не може взагалі.

На ранніх етапах суспільного розвитку комунікація має виключно операціональний рефлекторно-поведінковий характер і залежить від вітальних, тобто життєвозабезпечувальних потреб людей. Люди об’єднувалися в колективи, групи з метою отримання їжі, будівництва житла тощо. У цій ситуації комунікація була знаряддям об’єднання у групи.

З суспільним розвитком і перетворенням комунікації у систему усвідомлених, цілеспрямованих дій, скерованих на процес свідомого встановлення й підтримання контактів між членами суспільства, спілкування могло набувати характеру творчого процесу, коли реакція комуніката прогнозувалася мовцем, думка "створювалася", "пророблялася" у своїй уяві і була ніби витвором мовця.

Що загального між записом у щоденнику, переглядом телепередачі, бесідою з друзями, розмовою по телефону і вивченням меню? Усе це – форми комунікації. Підраховано, що люди витрачають на комунікацію більше часу, ніж на будь-яку іншу діяльність. Проте більшість людей насилу зможе визначити, що таке “комунікація” та чим вона відрізняється від “спілкування”.

Комунікація — технічний процес обміну інформацією між двома і більше індивідами (або групами). Коли ми говоримо про комунікацію, нас перш за все цікавить те, як інформація передається. Поняття комунікація може вживатись у значенні:

— соціальна комунікація, спілкування між людьми та іншими соціальними суб’єктами;

— зв'язок за допомогою технічних засобів;

— певна система, за допомогою якої забезпечується сполучення між віддаленими об'єктами, наприклад: підземні комунікації, транспортні комунікації, каналізаційні комунікації тощо.

Спілкування — соціально-психологічний процес взаємодії двох і більше людей з приводу повідомленого. Люди на відміну від телефонного апарата, не просто передають інформацію. Вони її формують, уточнюють, розвивають, спотворюють, переживають і реагують на повідомлене.

Слово комунікація прийшло до нас через англійську мову (communication) від латинського communicatio – єдність, передача, з’єднання, повідомлення, пов’язаного з дієсловом (лат.) communico – роблю спільним, повідомляю, з’єдную, похідним від (лат.) communis – спільний. Як бачимо, ідея єдності, об’єднання, зв’язку зі спільнотою є визначальною для поняття комунікації, але є певна обмеженість слова спілкування щодо функціонування його у науковій і виробничій сферах. На початку ХХ століття бурхливий розвиток преси, що досягла масових тиражів, а також документального й художнього кінематографа, активне впровадження радіо в побут привернули до них увагу, породили переконання, що ці мас-медіа мають неабияку владу над масовими аудиторіями, впливають на суспільну думку, змінюють ставлення та поведінку, нав’язують політичні орієнтації.

Розглядаючи "соціальну комунікацію" як рівень просто публічного спілкування, можна розуміти її як обмін між людьми або іншими соціальними суб'єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві.

Виділяються три основні (базові) функції соціальної комунікації як виду публічного спілкування:

— Інформаційна функція означає, що завдяки соціальній комунікації в суспільстві передається інформація про предмети, їх властивості, явища, дії та процеси.

— Експресивна функція визначає здатність соціальної комунікації передавати оціночну інформацію про предмети або явища.

— Прагматична функція означає, що соціальна комунікація є засобом, який спонукає людину до певної дії та реакції.

Словосполучення «соціальна комунікація» зазвичай пояснюють трояко:

— як передача інформації, ідей, емоцій у вигляді знаків, символів;

— як процес, що пов'язує частини соціальної системи одна з одною;

— як механізм, що дозволяє визначати поведінку іншої людини.

Навіщо ми вступаємо в комунікацію? Незалежно від засобів і каналів комунікації, ми передаємо повідомлення для того, щоб попередити інших людей (дорожні знаки або крик), інформувати інших людей (телетекст або прес-реліз), пояснити що-небудь (підручник або план експерименту), розважити (анекдот або художній фільм), описати що-небудь (документальний фільм або усна розповідь), переконати кого-небудь (плакат, який закликає: «Зберігайте гроші в ощадній касі!»).

Це — цілі комунікації. Найчастіше їх буває декілька (фільм може і розважати, і інформувати, і описувати, і попереджати, і пояснювати). Початковою причиною, за якою люди потребують комунікації, служать потреби людини або групи людей. Цілі комунікації обслуговують ті або інші потреби: виживання, співпраця з іншими людьми, особисті потреби, підтримка стосунків з іншими людьми, переконання інших діяти або думати яким-небудь чином, здійснення влади над іншими людьми(сюди відноситься і пропаганда), об'єднання суспільств і організацій в одно ціле, отримання і повідомлення інформації, усвідомлення світу і нашого досвіду в нім(у що ми віримо, що думаємо про себе, про стосунки з іншими людьми, про те, що є істинним), прояв творчої натури і уяви.

— фізіологічні потреби (їжа, питво, секс);

— потреби безпеки (дах над головою, одяг, почуття безпеки);

— потреби взаємовідносин (любов, дружба, сім'я, приналежність до групи людей);

— необхідність поваги (самоповага, визнання, влада);

— необхідність самореалізації (бути самим собою, самовираження).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Загальні відомості про невербальне спілкування

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.