• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Політика коренізації, її особливості та наслідки

УРСР в системі Радянського союзу

Українська Радянська Соціалістична Республіка була типовою периферійною колонією радянської імперії. Як і решта республік, вона мала право на символічний суверенітет, котрий гарантувала радянська Конституція, та дійсність була діаметрально протилежною. Компартія України й органи управління УРСР (Верховна рада, Рада міністрів тощо) не мали жодної суверенності в процесі ухвалення рішень, були цілком підлеглими Компартії і центральному урядові в Москві та взаємодіяли з іншими республіками або зовнішнім світом лише за посередництва Білокам’яної. Держплан СРСР визначав економічний розвиток України, а структура міністерської системи відображала його пріоритети: найголовніші міністерства мали союзний або союзно-республіканський статус, а найменш важливі – республіканський. Повоєнний вступ УРСР до Організації Об’єднаних Націй – чудова ілюстрація її колоніального статусу. Українське представництво в ООН містилося на поверсі, відведеному для представництва СРСР, а українська делегація діяла лише за вказівкою радянського керівництва.

Оскільки всі повноваження були зосереджені в радянському російському центрі, українські економічні, культурні та політичні інтереси в найкращому разі підпорядковувалися інтересам центру, а в найгіршому взагалі нехтувалися або ігнорувалися. Експлуатація надр Донбасу спричинила екологічну катастрофу в регіоні. Політико-економічні пріоритети Сталіна і його підозріливість до всього українського призвели до Голодомору. Українську культуру було зведено до кітчевого соцреалізму. Українську мову піддано русифікації. А українську республіканську еліту тримали на короткому повідку. Як тільки українські комуністи пробували заявити про свою автономію (тут спадають на думку імена Миколи Хвильового, Олександра Шумського, Миколи Скрипника і Петра Шелеста), їх неминуче чекала кара. Водночас вони могли робити кар’єру в радянському російському центрі, але тільки якщо переймали російську мову та культуру.

Українізація передбачала:

- висувати, готувати та виховувати керівні партійні, державні і

господарські кадри з представників корінної національності, які знають

побут, звичаї, мову місцевого населення;

- втілення в роботу партійного, державного та господарського апаратів

мови корінного населення;

- запровадження навчання в усіх закладах освіти, організацію

культурно-освітньої роботи, видавничої діяльності мовами корінних

національностей.

Вона розглядалася Й. Сталіним і більшовицьким керівництвом не як

довгострокова програма розвитку української культури і освіти, а як

тактичний крок більшовицької партії “зближення” і “порозуміння” з

українським народом.

Слід сказати, що жодна з республіканських "коренізацій" не зайшла так далеко як українська. За десять років "українізації" (1923–1933) українці перетворилися на структурно повноцінну націю.

Проте, на початку 30-х років "українізацію", яку слушно називали Українським Відродженням, почали поступово згортати. Розпочинається боротьба з буржуазним націоналізмом, на хвилі цієї боротьби застрелилися М.Хвильовий та М. Скрипник (1933 р.), що стало своєрідним сигналом кінця "українізації". Остаточно політика "українізації" була згорнута в 1938 р., коли вийшла постанова Раднаркому УСРР про обов'язкове викладання російської мови в усіх неросійських школах, яка сприяла процесу русифікації, і постанова Політбюро ЦК КП(б)У про ліквідацію національних адміністративно-територіальних утворень тощо.

Отже, проголошений партією курс на "українізацію" та його наслідки мали величезне значення. Однак було б великою помилкою вважати його тільки результатом цілеспрямованих зусиль більшовицької партії. Вона була насамперед далеким відгомоном української національної революції 1917–1920 рр. Якщо націонал-комуністи виступали керівними кадрами політики "українізації", то величезна армія виконавців складалася переважно з української інтелігенції, значна частина якої брала участь у національно-визвольних змаганнях. Особливу групу серед них складали українські емігранти та вихідці з Галичини, які повірили у серйозність курсу на "українізацію". Загалом курс на “українізацію” був тактичним кроком, який не відповідав стратегічним планам комуністичної партії.

Читайте також:

1. F) Наслідки демографічного вибуху.
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
4. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
5. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
6. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
7. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
8. Аграрна політика
9. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
10. Аграрне виробництво і його особливості
11. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
12. Адміністративний арешт активів та його наслідки

Переглядів: 1647