VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта

На формуванні світогляду Й.Ф. Гербарта, і, звичайно, його педагогічної концепції чітко позначився вплив німецької класичної філософії, зокрема, системи Канта: кантівської епістемології, етики та раціональної психології. Разом з тим, Гербарта можна назвати одним з піонерів практичного застосування філософії як підґрунтя педагогіки. У своїй програмній праці «Всезагальна практична філософія» він зазначав: „філософія не робить суджень (– urtheilt[3] gar nicht), але вона дозволяє робити судження” [403;с.4].

Гербарт був перший, хто спробував структурувати педагогіку як науку, фактично субстанціоналізуючи практику Коменського та Песталоцці. Особливістю його підходу було встановлення доцільного співвідношення між теорією і практикою. Також Гербарт вважав, що мета виховання – це формування доброчесних людей, які вміють пристосовуватися до існуючого суспільно-політичного ладу, підкорятися йому. Педагог має ставити перед учнем ті цілі, які той згодом поставить перед собою. Ці цілі можна поділити на цілі можливі і цілі необхідні. Педагогіку Гербарта можна визначити як педагогіку інтересу. Слід зауважити, що ідея безпосереднього інтересу як найпотужнішого двигуна навчання раніше була висловлена Руссо.

Так, Я.А. Коменський робить акцент на практичному застосуванні знань, попри заглиблення у теоретичне осмислення і побудову цілісних систем, виявляючи тим самим елементи позитивістського та прагматистського підходів.

Ж.-Ж. Руссо акцентує увагу на самостійній роботі учня, в результаті якого знання набуває для учня цінності стає міцним та надійним, на створенні умов, які мотивували б учня до набуття знань.

Й.Г. Песталоцці побудував гуманістично зорієнтовану дидактичну концепцію, з великим демократичним потенціалом. Тут іще більш виразно простежуються прагматистські принципи навчання: рефлективність мислення, внутрішня мотивація та зацікавленість, самокорегеваність процесу.

Й.Ф. Гербарт, створивши цілісну філософсько-педагогічну концепцію, продемонстрував практичне значення філософських принципів для реалізації завдань та цілей навчання. Важливою особливістю цієї системи є глибоке взаємопроникнення освіти та виховання, з метою чого було розроблено розгалужену методологію. Також у цій системі приділяється увага принципам мотивації учня. Але з огляду на проблему співвідношення нормативності та творчості педагога, Гербарт орієнтується в першу чергу на нормативність, (що до речі, і відповідає сучасним вимогам щодо стандартизації освітнього процесу). При цьому хоча головні тренди концепції Гербарта лежать у площині ліберальної концепції освіти, проте стійкість та стрункіта результативність його системи демонструє практичну ефективність освітньо-філософського синтезу.

Взагалі, на сьогодні філософсько-педагогічну концепцію Д’юї, найбільш поширеними визначеннями якої є «прогресивізм» та «гуманізм», з огляду на кількість присвяченій їй джерел, можна вважати однією з найбільш усебічно досліджених сторінок відповідних дисциплін. Досить повний огляд взаємин цієї концепції з світовою педагогікою дає російський дослідник О.Ю. Рогачьова [240], яка аналізує вплив Д’юї на педагогічні системи як Західної, так і Східної парадигми (Німеччина, Франція, Іспанія, Латинська Америка, Японія, Китай).

[1] Що у часи панування церковної ідеології або світських тоталітарних ідеологій було небезпечно.

[2] Яку сам Ж.-Ж. Руссо у «Емілі…» називає «трактатом про виховання, найкращим з тих, що колись були складені».

[3] варіант 1808 р., сучасне написання – urteilt.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці	\|	Монтажний час і простір

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.