Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Анатомо-фізіолгічні особливості

Кісткова система

Закладка і утворення кісткової системи відбувається пізніше інших систем організму – на 5 тижні внутрішньоутробного розвитку. Остаточна структура кісток формується після народження дитини і відбувається в тому віці, коли дитина добре ходить.

Майбутній скелет плода в необхідних ділянках ембріону утворюється з мезенхімальних клітин двома видами остеогенезу: термальним (сполучнотканинним) і хондральним (хрящовим). При першому кісткова тканина формується безпосередньо з мезенхіми. Так утворюються кістки склепіння черепу, нижньої щелепи, обличчя і діалізи ключиць. При другому виді, по якому розвиваються всі інші частини скелету, з мезенхіми спочатку утворюються хрящі, а потім із них кісткова тканина.

Вже при народженні дитини діалізи трубчатих кісток складаються з кісткової тканини, а більшість їхніх епіфізів, кістки кистей, стоп з хрящоподібної тканини. В подальшому в епіфізах з’являються точки окостеніння, які оточені хрящоподібною тканиною, що розвивається. Головним показником розвитку кісткової тканини є її своєчасне окостеніння. Тільки в пубертатному періоді кісткова тканина наближається по своїй зовнішній будові і гістологічному складу до кісток дорослої людини.

Інтенсивний ріст скелету, його постійне самооновлення призводить до того, що кісткова тканина дитини перших років життя порівняно м’яка і гнкчка. Цим обумовлене утворення різноманітних деформацій скелету при порушенні харчування, положеня, рухливості малюка.

Для своєчасного і правильного розвитку кісткової тканини в харчових продуктах повинна бути необхідна кількість білка, вітамінів групи В.А.С, кальцію, фосфору, мікроелементів.

Одну з головних функцій у процесі остеогенезу виконує вітаиін D . Це потрібно розуміти для точного з’ясування патогенезу досить частого захворювання дітей першого року життя – рахіту. Постійне самооновлення кісткової тканини регулюється щитовидними залозами.

Стан кісток зберігається на необхідному рівні тільки при нормальній кількості кальцію в строватці крові, яка дорівнює 2,25-2,5 ммоль\л. Якщо дитина не отримує з харчовими продуктами необхідної кількості кальцію, або порушується всмоктування його в кішківнику (при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, нирок), кальцій деякий час в крові підтримується в нормальних межах головним чином за рахунок виведення його з кісток. І тому клінічні прояви рахіту в значній мірі виявляються патологією кісткової тканини.

Порушення формування кісткової тканинп в грудному віці швидко відбувається при вроджених, хронічних або частих гострих захворюваннях.

Важливе значення в остеогенезі належить руху м’язів, рухливості дитини, масажу і гімнастики. Їх обмеження порушує процес мінералізації і призводить до остеопорозу.

Таким чином, порушення вигодовування дитини, захворюваність, малорухливий спосіб життя – це основні причини, що викликають патологію кісткової тканини.

Саме незрілістю, постійним розвитком і вдосконаленням кісткової системи обумовлені її наступні анатомічні особливості.

1. Характерною ознакою вікового дозрівання скелету у дітей є поступова зміна пропорцій тіла. Чим менший вік дитини, тим розміри її голови більші щодо загального розміру тіла. При народженні голова складає приблизно 1\4, в 2-3 роки – 1\5, в 6 років – 1\6, в старшому шкільному віці – 1\7, у дорослого- 1\8 від загальної довжини тіла людини. При остаточному дозріванні скелету висота голови збільшується тільки в 2 рази, довжина тулуба – в 3 рази, довжина нижніх кінцівок – в 5 разів.

2. У новонародженого мозкова частина черепа переважає над лицевою частиною, що особливо виражено у недоношених дітей. У дорослої людини взаємовідносини протилежні.

3. Після народження дитини шви між кістками черепа ще не сформовані. В проміжках між кістками знаходиться сполучна тканина. Завдяки цьому кістки черепа можуть зміщуватись, що має велике значення під час пологів.

У деяких місцях між кістками черепа є значні розширення. Тім’яні і лобні частини черепа з’єднані між собою не кістковою тканиною, а заповнені сполучною тканиною.Ця безкісткова ділянка в місці перетинання вінцевого і сагитального швів називається велике лобне переднє тім’ячко. Він має ромбовидну форму. Для точного з’ясування розмірів тім’ячка необхідно пальпаторно визначити відстань між середніми точками протилежних сторін ромба. У здорової дитини вони складають 2,5-3 см.

Закривається велике тім’ячко в 12-18 місяців.

Між потиличною кісткою і тім’яними кістками в 20-25% новонароджених дітей знаходиться відкрите мале заднє потиличне тім’ячко. Закривається воно на 2-3 місяцях життя дитини.

Між потиличною, тім’яними і скроневими кістками з правого і лівого боку черепа в рідкісних випадках до моменту народження модуть бути відкритими бокові тім’ячка. Закриваються вони на 1-2 місяцях життя.

Мале тім’ячко і бокові тім’ячка частіше пальпуються у недоношених дітей.

4. Народжується дитина без зубів. На 1 році життя молочні зуби прорізуються з шостого місяця в такому порядку:

6-7 міс – 2 нижні середні різці;

8-9 міс. – 2 верхні середні різці;

9-10 міс. – 2 верхні бокові різці;

11-12 міс. – 2 нижні бокові різці

Таким чином, до кінця першого року життя у дитини в нормі повинно бути 8 молочних зубів.

На другому році життя наступні молочні зуби з’являються в такому порядку:

12- 14 міс – 4 перші премоляри, тобто малі кутні (корінні) зуби – спочатку нижні, потім верхні;

14-20 міс. – 4 ікла – спочатку нижні, потім верхні;

20-24 міс – 4 другі премоляри – спочатку нижні, потім верхні.

Таким чином зуби однієї назви по обидва боки прорізуються одночасно.

У 2 роки у дитини повинно бути 20 молочних зубів. Серед немає молярів, тобто великих кутніх зубів.Для визначення необхідної кількості молочних зубів у віці 6-24 міс. Можна скористатися такою формулою: х= n-4 , де х – число молочних зубів; n- вік дитини в місяцях.

З 5-6 років починають прорізуватися постійні зуби. Найчастіше першими з’являються велику кутні зуби – перші моляри. Надалі послідовність прорізування постійних зубів приблизно в такому ж порядку як молочних. Після заміни молочних зубів на постійні приблизно в 10-12 років з’являються другі моляри.Треті моляри (зуби мудрості) прорізуються в 17-25 років. Кількість зубів у дорослої людини за рахунок молярів більша, ніж молочних – постійних зубів 32.

Для визначення необхідної кількості постійних зубів (до 12 років) можна застосувати таку формулу: х= 4n – 20, де х – число постійних зубів, n – вік у роках.

5. Хребет новонародженої дитини і на протязі перших місяців життя малюка рівний, тобто він не має фізіологічних вигинів. В грудному віці починається поступове викривлення певних частин хребта: вперед – лордоз і назад – кіфоз.

Шийний лордоз – формується в 2-3 –місячному віці, коли дитина починає тримати голову.

Грудний кіфоз – формується на 6-7 місяцях життя, коли дитина самостіно сидить.

Початок поперекового лордозу відповідає кінцю першого року життя, тобто періоду стояння і ходьби дитини.

6. Ребра у новонародженого розташовані майже горизонтально. Грудна клітка широка і коротка, її передньозадній і поперечний розміри однакові. Грудна клітка має вигляд положення максимального вдиху. До пубертатного періоду відбувається збільшення довжини грудної клітки, ребра опускаються вниз . В 12-13 років грудна клітка набуває вигляду положення максимального видиху.

Правила обстеження кісткової тканини черепа.

На черепі при уважному і акуратному доторкуванні необхідно:

- визначити розміри тім’ячок;

- оцінити стан швів;

- визначити щільність самих кісток.

Пальпацію найкращу виконувати відразу обома руками: великі пальці покласти на лоб, долоні – на скроневі ділянки, середнім і вказівним пальцями при цьому обстежеються тім’яні кістки, потилична ділянка, шви і тім’ячко.

Семіотика порушень

Одним із найчастіших захворювань у дітей грудного віку є рахіт.

Частою ознакою є те, що при рахіті не наступає своєчасне зменшення розмірів великого тім’ячка (закривається воно різніше).

Як відомо, в нормі голова має округлу форму. При рахіті є існує декілька видів деформації і змін розмірів черепа:

- якщо відбувається випинання в сторони тім’яних кісток, голова набуває квадратної форми. Така форма черепа може зберегтись надалі.;

- при витягуванні вперед лобної кістки говорять про «олімпійський лоб»;

- сідницеподібний череп формується, якщо одночасно з випинанням тім’яних горбів є втиснення всередину шва між ними;

- візуально (або пальпаторно) визначається плоска потилиця;

- для запущеного рахіту характерною ознакою є значне пом’якшення і плоскість потиличної кістки, що при натискуванні вона може «провалюватися» вглиб- це називається краніотабес або симптом «фетрового капелюха».

- сідлоподібна деформація голови – це втисненнячерепа в місці великого тім’ячка;

- при витягнутій вверх голові говорять про баштовий череп;

- іноді деформація черепа може бути асиметричною- наприклад, сплощення тім’яної кістки з одного боку і випинання її з іншого боку;

- пом’якшення кісток може призвести до збільшення всіх розмірів черепа, що називається макроцефалія;

Характерними ознаками рахіту є різні види деформацій грудної клітки:

- курячі груди – випинання грудини вперед в виді кіля;

- груди «чоботаря» або воронкоподібні груди – втиснення грудини всередину головним чином в її нижній частині;

- Гаррісонова борозна – деформація грудної клітки у вигляді її втиснення по лінії прикріплення діафрагми до грудини (поперечне заглиблення); при цьому реберні дуги розгорнуті вперед;

- При пальпації ребер у місці прикріплення кісткової тканини до хрящової по обидва боки грудини можуть виявлятися патологічні горбики – рахітичні «чотки».

Зміни на кінцівках:

- потовщення, що визначаються візуально і пальпаторно в ділянці епіфізів променевих кісток, називаються «браслетки», в місцях діафізів фаланг пальців – «нитки перлів»;

- якщо рахіт залишається до кінця першого, на другому роках життя, коли дитина починає ходити, патологія проявляється деформацією кісток нижніх кінцівок. При збільшенні відстані між колінними суглобами ноги набувають О-подібну форму. Якщо в зазначеному місяці нижні кінцівки розташовані близько одна до одної, а розходяться в ділянці гомілок і стоп – Х-подібну форму;

Коли дитина починає сидіти, стояти, то під впливом ваги тіла може розвинутись кіфозне викривлення в поперековій або грудній ділянках хребта.

При рахіті спостерігається порушення термінів запізнювання і порядку прорізування зубів.

Ознаки рахіту виявляються у дитини протягом перших двох років життя, надалі можуть у менш вираженому вигляді залишатися на все життя.

До семіотики порушень зубів відносяться:

- невірний порядок їх прорізування;

- рідко зустрічається передчасна поява зубів або їх наявність при народженні, що не є патологічною ознакою;

- до одного з симптомів вродженого сифілісу відноситься бочкоподібна форма верхніх різців з півмісяцевим краєм –гетчинсоновські різці;

- порушення кольору емалі –коричнева, жовта та ін.- зустрічається при спадкових захворюванях або як ускладнення лікарської терапії;

- карієс – ушкодження емалі частіше у дітей шкільного віку, що потребує лікування у стоматолога.

Сколіоз- бокове викривлення хребта. Сколіоз може бути право- і лівобічним, S-подібним; можливий у верхній, середній і нижній третині хребта. При цьому одночасно спостерігається асиметрія грудної клітки.

Пальпаторно сколіоз визначається проведенням по остистих відростках від 7 шийного хребця до крижів. Досліджується також «трикутник талії», що утвориться в стоячому положенні між тулубом і опущеною вниз рукою. Цей трикутник на ввігнутому боці збільшується, а на вигнутому –зменшується. При збільшенні трикутника праворуч сколіоз називається лівобічним і навпаки.

Вроджений вивих (дисплазія) кульшового суглоба – це недорозвинення вертлюжної ямки, зменшення її глибини, невідповідність розмірам голівки стегнової кістки.

Клінічні і діагностичні прояви:

1) візуально встановлюється асиметрія шкірних складок на стегнах, вкорочення однієї з кінцівок;

2) якщо дитину покласти на спину, ноги зігнути і привести до живота, то при дисплазії колінні суглоби будуть на різному рівні, так як стегна різних розмірів;

3) досліджується ступінь розведення ніг, зігнутих у колінних суглобах, в положенні дитини на спині. В нормі між кінцівками повинен утворитися кут близько 180 градусів, тобто кутоднієї ноги- близько 90. Доказом вивиху є обмеження кута відведення ноги менше 60 градуса.;

4) болісність в момент такого розведення ніг;

5) симптом Маркса-Ортолані – це відчуття клацання при такій методиці; якщо зігнути кінцівку в колінному і кульшовому суглобах, розмістивши великий палець на внутрішній стороні стегна, а інші пальці тримати на його зовнішній поверхні, надалі ногу привести і дещо повернути всередину – це перший момент методики; другий і основний – після цього розвернути ногу назовні і одночасно відвести, то в момент відведення відчувається клацання;

6) симптом Тренделенбурга – це пізня ознака вродженого вивиху.

В нормі: якщо дитина стане на одну ногу, другу зігне в коліні і підніме, то сідниця другої сторони підніметься. Це обумовлене тим, що таз у нормі знаходиться в стійкому горизонтальному положенні, і при черговому стоянні на одній чи другій нозі не виникає його опускання.

Аналогічна ситуація буде, якщо хворий стане на здорову ногу і підніме хвору ногу – сідниця зі сторони хворої ноги підніметься.

Дитина з вивихом кульшового суглоба стане на ногу ураженої сторони, а другу здорову ногу зігне в коліні і підніме, то таз наклониться в здорову сторону, і сідниця тієї ж сторони опуститься. Це обумовлене втратою опори в кульшовому суглобі. Дитина при цьому для утримання себе нахилиться в хвору сторону.

7) ще одна пізня ознака – «качина хода», тобто кульгання при ході. Остаточний діагноз дисплазії кульшового суглоба ставиться на підставі рентгенологічного обстеження.

При діагностиці цього захворювання особливе значення має його своєчасність. Ортопедичне лікування на першому році життя, а найкраще – з перших місяців, відносно просте – дитина декілька місяців знаходиться в стременах. Пізня діагностика потребує тільки хірургічного лікування, яке на жаль не завжди ефективне.

Профілактика деформацій скелета – є дуже важливим заходом для нормального розвитку опорно-рухового апарату дитини, починаючи з часу народження і закінчуючи шкільним віком. Під час догляду за дітьми медична сестра повинна зосередити свою увагу , а також увагу батьків на всіх моментах, що сприяють розвитку деформації скелета. Викривлення скелета, особливо хребта і грудної клітки, негативно впливає на організм, призводить до порушення функцій органів дихання, кровообігу. У дітей раннього віку деформація скелета виникає у разі надмірно тугого сповивання, а також коли дитина тривалий час лежить у ліжку в одному положенні, якщо постіль м’яка, а подушка висока, якщо дитину неправильно тримають на руках. У дітей дошкільного і шкільного віку деформація скелета найчастіше виникає внаслідок неправильного підбору меблів, а також у тих випадках, коли діти носіть портфель постійно в одній руці, сидять, зігнувшись за столом або партою. Підбір меблів є дуже важливим для профілактики деформації скелета. Залежно від зросту дитини столи і стільці повинні мати відповідну висоту. Столи і стільці в дошкільному закладі повинні маркуватися кольоровими позначками і закріплюватися за кожною дитиною. За столом необхідно сидіти прямо, спираючись на спинку стільця, не можна низько нахилятися над столом. Заняття за столом не повинні бути надто тривалими, їх треба чергувати з фізичними вправами, прогулянками, рухливими іграми. Портфель необхідно носити поперемінно то в правій то в лівій руці, але краще школярам користуватися ранцем.

Розвиток соматичної та вегетативної нервової системи.

У нервовій системі виділяють центральну частину – головний мозок і спиний мозок і периферичну, яка представлена 12-ма парами черепномозкових і 31 парою спинномозкових нервів.

Центральна і периферична нервова система поділяються функціонально на соматичну і вегетативну. Соматична охоплює ті відділи центральної і периферичної нервової системи, які іннервують скелетні м’язи і органи чуття. До вегетативної нервової системи відносять відділи головного мозку і нерви з їхніми розгалудженнями, які іннервують пееважно внутрішні органи: серце, судини, залози внутрішньої секреції, тралення, виділення, ріст, розмноження та інші.

Вегетативна нервова система, в свою чергу, поділяється на симпатичну і парасимпатичну; які діють на один і той самий орган протилежно. Наприклад, симпатична нервова система збільшує ритм і силу скорочень серця, звужує судини і підвищує тонус у них, уповільнює перистальтику кишок, а парасимпатична, навпаки, уповільнює ритм і зменшує силу скорочень серця, розширює судини і знижує тиск у них, прискорює перистальтику кишок. В цілому симпатична нервова система забезпечує витрачання енергії, а парасимпатична відновлення її запасів у організмі.

Вищий контроль і регуляція функцій вегетативної і соматичної нервовї системи здійснюються корою головного мозку.

Центри вегетативної нервововї системи розташовані в середньому, довгастому і спинному мозку.

Симпатична частина вегетативної нервовї системи бере початок у середній частині спинного мозку.

Парасимпатична частина вегетативної нервової системи – утворена кількома нервами, тіла яких містяться в середньому і довгастому мозку та ІІ-ІV сегментах крижового відділу спинного мозку.

В ембріональному періоді нервова система розвивається із зовнішнього зародкового лстка – ектодерми. Спочатку формується модулярна платинка, яка росте і до кінця 3-го тижня утворює нервову трубку.

На 4-5-му тижні внутрішньоутробного розвитку починається органогенез та інтенсивна деференціація нервової системи.

Так:

- між 18-м і 25-м днем внутрішньоутробного розвитку починає битися серце;

- на 20-й день внутрішньоутробного розвитку формуються основи нервової системи;

- на 42-й день внутрішньоутробного розвитку формування скелета завершено, присутні безумовні рефлекси;

- на 43-й день внутрішньоутробного розвитку вже можна зняти енцефалограму мозка;

- на 8-й тиждень внутрішньоутробного розвитку – є мозок і всі соматичні системи.Якщо торкнутися до носа дитини, вона відсуне голову від подразника;

- на 9-10-й тиждень внутрішньоутробного розвитку – дитина рухає очними яблуками, ковтає, рухає язичком, якщо торкнутися його долоні, вона стисне руку в кулак;

- у 11-12 тижнів внутрішньоутробного розвитку – дитина активно ссе великий палець і «вдихає» навколоплідну рідину, тренуючи дихання;

- з 12 тижнів внутрішньоутробного розвитку функціонують всі системи його організму.;

- починаючи з 27-28-го тижня гестації у новонародженого може бути отримана реакція на раптовий сильний звук у вигляді блимання, здригування, рухів у кінцівках, уповільнення дихання і серцебиття.

- З 30-го тижня можна спотерігати фіксацію зору;

- З 32-го тижня – повертання очей і голови в той бік, де є світло.

В період ембріогенезу між різними відділами нервової системи формуються чітко диференційовані стосунки, які створюють основу для життєво необхідних вроджених реакцій. Набір цих реакцій забезпечує первинну адаптацію після народження (наприклад харчові, дихальні, захиснів реакції).

Відділи нервової системи в період ембріогенезу розвиваються за принципом: спочатку еволюційно більш старі (стовбур мозку і гіпоталамус) а потім більш молоді (кора великого мозку)

Важливою особливістю будови головного мозку є відсутність мієлінізації черепних нервів і нервових клітин. Процес мієлінізації в цілому завершується лише до 3-5 років. Через відсутність мієлінізації швидкість проведення збудження по нерву у дітей перших років життя значно знижена, вона складає 0,6-2 м\с, тоді як швидкість проведення збудження по мієлінізованих волокнах складає 10-35 м\с.

У новонароджених дітей раннього віку відзначається висока проникність гематоенцефалічного бар’єра, що зумовлює підвищену чутливість тканини головного мозку до дії токсичних речовин.

У психомоторному розвитку дітей 1-го року життя виділяють 3 періоди:

І – таламопалідарний (від народження дитини до 4-6 місяців);

ІІ – стріопалідарний (від 4-6 місяців до 10-11 місяців) – період включення антигравітаційних механізмів (сидіння, стояння), зниження м’язевого тонусу, розвиток рухів на базі природжених рефлексів;

ІІІ – період визрівання коркових функцій – розвиток складних умовних рефлексів, формування другої сигнальної системи, розвиток мови, активізація психічної діяльності.

Новнароджена дитина здається зовсім безпорадною і фізично безпомічною. М’язи у неї ригідні, рухи непослідовні, атетозонодібні і носять хаотичний характер. У неї спостерігається цілі низка безумовних рефлексів, з більшого числа яких достатньо оцінити такі: смоктальний, ковтальний, пошуковий, рефлекс Моро, опори, автоматичної ходи, хватальний.

Смоктальний – якщо покласти до рота дитини соску, вона починає здійснювати активні смоктальні рухи. Рефлекс є фізіологічним до кінця 1-го року життя.

Пошуковий рефлекс – якщо погладшувати шкіру в ділянці куточка рота дитини, відбувається опускання губи, відхилення язика і поворот голови у бік подразника. Рефлекс добре виражений перед годуванням, зникає наприкінці 1-го року життя.

Хватальний верхній – дитина схоплює і міцно утримує предмет , чи, наприклад, пальці рук, якщо ними доторкнутися до поверхні її долоні.

На нижніх кінцівках хватальний нижній – якщо надавити на підошву в ділянці основи ІІ-ІІІ пальців, відбувається підошовне згинання пальців. Зникає цей рефлекс на 2-4 –му місяці після народження.

Рефлекс Моро (обхоплюваний) – швидким рухом розгинають нижні кінцівки дитини, у відповідь на ці дії дитина спочатку відводить руки в сторони і розгинає пальці, а потім повертає руки у вихідне положення. Рефлекс зберігається до 4-місячного віку дитини.

Рефлекс опори – дитину треба взяти під пахви із-за спини, притримуючи вказівними пальцями голову. Піднята в такому положенні дитина згинає ноги в тазостегнових і колінних суглобах. Опущена на опору, вона опирається на неї всією ступнею, «стоїть» на півзігнутих ногах, випрямивши тулуб. Рефлекс зникає у віці – 2 місяці.

Рефлекс автоматичної ходи- якщо дитину, котра перебуває в положенні опори, злегка нахилити вперед , вона «крокуватиме» по поверхні, не супроводжуючи ці кроки рухами рук.

У новонародженої дитини відмічається координація різних регулюючих дій нервової системи. Наприклад, одночасне ковтання і дихання, ця здатність частіше втрачається поступово.

Поряд з цим має місце значне неудосконалення зорових, слухових, рухових реакцій. Поступово елементи нервової системи дозрівають.

Наприклад , у дитини до 3 місяців ссальний рефлекс викликається дуже швидко, але часто спостерігається аспірація, ковтання повітря. До 3 місяців ссальні рухи стають більш диференційованими і аспірація зустрічається рідко.

Так само відбувається і з хватальним рефлексом. Автоматичне хватання руки ускладнюється за власною руховою організацією, можна побачити зоровий контроль над дією руки (зорово-моторна координація)

Діяльність всіх органів і систем постійно знаходяться під впливом симпатичної і парасимпатичної інервації. У випадках функціонального перевантаження однієї із систем спостерігаються симптоми її підвищеної збудливості: симпатикотонія і ваготонія. При симпатикотонії відмічається частий пульс, схильність до артеріальної гіпертонії, розширення зіниць; при ваготонії – повільний пульс, пітливість, вузькі зіниці.

Інтеграція вегетативної регуляції здійснюється на рівні гіпоталамуса і лімбігної системи. Гіпоталамус приймає участь в регуляції сна і всіх видів обміну речовин, регуляції ендокринних функцій, статевих органів, серцево-судинної і дихальної систем, діяльності шлунково-кишкового тракту, тазових органів, регуляції трофічних функцій, температури тіла.

Лімбічна система грає суттєву роль у формуванні мотивацій. Мотивації містять у себе інстинктивні і емоціональні реакції, наприклад, харчові, захисні. Крім того приймає участь у регуляції сна і неспання, пам’яті, уваги тощо.

Функціональне дозрівання периферичних відділів вегетативної нервової системи тісно пов’язані зі станом вищих відділів ЦНС.

Після народження на ранніх стадіях постнатального антогенезу, в основному регулювання здійснюють центри симпатичної нервової системи. Тонус парасимпатичної системи , зокрема блукаючого нерва, відсутній. Блукаючий нерв включається в рефлекторні реакції на 2-3-му місяці життя дитини. Разом з тим відділи вегетативної нервової системи починають функціонувати в різні строки ентогенезу неоднаково стосовно різних органів і систем.Так, щодо органів травлення спочатку включається парасимпатична система, а симпатична регуляція починає діяти в період відняття немовляти від грудей. Стосовно регуляції діяльності серця симпатична система включається раніше від валусної. Як свідчать результати експериментальних досліджень, передавання збудження у вегетативних гангліях у новонароджених здійснюється адренергічним шляхом, а не за допомогою ацетилхоліну, як це спостерігається у дорослих.

Таким чином, симпатична передача збудження в період раннього антогенезу характеризується великою кількістю адренергічних синапсів.

Наприклад у дітей спостергіють вегетативні порушення: при ваготонії колір обличчя мінливий (діти легко червоніють і блідніють), кисті рук ціанотичні, вологі, холодні, бліднуть при натискуванні пальцем, спостерігають мармуровість шкірних покривів, різку пітливість, піт рідкий і виступає на спині, обличчі, ногах, під пахвами; шкіра нерідко сальна, схильна до вугревої висипки, можлива алергічна висипка, нейродерміт. Дермографізм червоний, підвищений. Для симпатикотонії типовими є суха шкіра, білий або рожевий дермографізм, потовиділення незначне.

Порушення діяльності органів травлення – пронос, закреп, дискінезія жовчних шляхів, сухість у роті, або гіперсалівація.

Спрстерігається сальність шкіри, змінюється її забарвлення, можуть з’являтися пролежні, порушується судинна регуляція, змінюються розміри зіниці, повікові щілини, можуть спостерігатися розлади сечрвипускання, якщо є ураження вегетативної нервової системи.

Зміни нервової системи в процесі старіння.

У старості симпатичні і парасимпатичні тонічні впливи на діяльність ряду органів слабшають. Це впливає на перебіг важливих вегетативних реакцій і метаболічних процесів і тим самим обмежує адаптивні можливості старіючого організму. Поряд із цим у процесі старіння знижується вміст у крові катехоламінів, але підвищується чутливість клітин і тканин до їхньої дії , а також до ряду інших фізіологічно активних речовин.

Послаблення вегетативних реакцій є однією з причин зниження працездатності при старінні.

У період старіння настають структурні і функціональні порушення у вегетативних гангліях, які можуть перешкоджати передачі імпульсів у них і впливати на трофіку тканин, яка інервується. Істотно змінюється гіпоталамічна регуляція вегетативних функцій, що є важливим механізмом старіння організму.

Всі зміни неоднаково виражені в клітинах різних тканин організма.

Для оцінки стану ЦНС і діагностики ушкоджень слід використовувати електроенцефалографію (ЕЕГ)

ЕЕГ – це реєстрація біотоків мозку. Запис проводиться за допомогою електроенцефалографів. При аналізі ЕЕГ враховують насамперед частоту, амплітуду, форму, тривалість, характер розподілу її хвиль.

Основні ритми ЕЕГ здорової дорослої людини в стані спокою і активності є альфа- і бета –ритми. У альфа-хвиль частота 8-12 коливань в секунду з амплітудою 40-70 мкВ. Альфа-ритм реєструється переважно над потиличними долями. А при включенні світового подразника у людини спостерігається депресія альфа-ритма.

Бета-хвилі мають частоту 16-30 коливань в секунду, амплітуду 10-30 мкВ. Виражені переважно в відділах півкуль великого мозку. Під впливом подразника (світло) вони змінюються не так чітко, як альфа-хвилі.

НА ЕЕГ можуть реєструватися і інші типи хвиль: тета хвилі з частотою коливань 4-7 періодів в секунду і більшою амплітудою (100-250 мкВ), дельта-хвилі – низькочастотні (1-3 періода в секунду) і високоамплітудні коливання (50-150 мкВ) а також комплекси, які складаються з повільної хвилі і високоамплітудною гострою «піка». В нормі у здорової людини тета і дельта-хвилі, комплекси «пік-хвиля» відсутні.

У новонароджених відсутня біоелектрична активність в потиличних ділянках мозку.

До 6-місячного віку виникають ритмічні коливання потенціалів в потиличних ділянках мозку і поступово формується альфа активність, яка характерна для дорослої людини.

Формування альфа- активності мозку завершується в 10-14 років. У людини, яка втратила зір в ранньому дитинстві, альфа-ритм на ЕЕГ не реєструється.

Весь процес змінення ЕЕГ протікає у направленні від повільних низькочастотних коливань до швидких високочастотних.

Спочатку у дітей формується дельта-активність з частотою 2-4 періода за секунду, потім вона переходить в тета-активність (4-7 кол\сек), а вже потім виникає альфа-ритм.

Бета-частоти (18-20 кол\сек) у дітей лише виражені. Дельта- і тета-активність зникає після завершення формування альфа-ритма і з’являється у дорослих при деяких патологічних станах (у пубертатному періоді у дітей можливе тимчасове відновлення повільних хвиль – так званий пубертатний регрес).

На ЕЕГ з віком починають переважати повільні хвилі. Під час досліджень на людині можна провести пробу по визначенню лабільності її нервових центрів. Для цього наносять світові або звукові сигнали відповідної частоти, а на ЕЕГ реєструється їх відтвореня. Так було встановлено, що нервові центри людей похилого віку не можуть відтворити такі часті ритми порівнюючи з молодими. Думають, що електрична активність структур мозку не тільки прояви їх діяльності, але і механізм підтримання високій працездатності нейронів. Ось чому уповільнення електричних ритмів може стати причиною зниження функціональної активності центрів.

При старінні сповільнюється частота основних ритмів ЕЕГ. Найбільші зміни виникають у діапазоні альфа- і тета-ритму, генераторами якого є ядра і структури гіпоталамусу.

Порушення синтезу і розладу медіаторів призводять до рухових, вегетативних і емоційних змін старечого організму.

 

 

 

 

 

 


Читайте також:

  1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
  2. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
  3. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
  4. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
  5. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
  6. Аграрне виробництво і його особливості
  7. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
  8. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
  9. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка та її вплив на його психологічні особливості й поведінку.
  10. Анатомо-фізіологічні особливості молодших школярів
  11. Антисептики ароматичного ряду (фенол чистий, іхтіол, дьоготь, мазь Вількінсона, лінімент за Вишневським). Особливості протимікробної дії та застосування.




Переглядів: 1389

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА | ЛЕКЦІЯ 1

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.