• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Адекватна завищена занижена

Й.Гете

Нашими учителями, але

Правильно називаються

Планування роботи вчителя.

План

1.Складники педагогічної творчості учителя-словесника.

2.Наукова організація праці вчителя.

3.Проблеми педагогічного спілкування вчителя й учнів на уроках літератури.

5.Підготовка вчителя до вивчення теми.

Література

1. Бугайко Т.Ф. Майстерність вчителя-словесника. – К.:Рад. школа, 1963. – 188 с.

2. Бугайко Т.Ф. Навчання й виховання засобами літератури. - К.: Рад. шк., 1973.

3. Горик Н. Творчий почерк учителя // Дивослово. - 1997. - №5-6. - С. 37-42.

4. Дроботько Н. План методичного об’єднання словесників // Дивослово. – 2003. - №12. – С. 25-27.

5. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. – 302 с.

6. Ісаєва Г.М. Навчання вчителів самоаналізу педагогічної діяльності // Педагогіка: Респ. наук.-метод. зб. – К., 1991. – Вип.. 30. – С. 37 – 42.

7. Книга вчителя української мови та літератури: Довідниково-методичне видання / Упорядник Н. Шинкарук. – Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. – 352 с.

8. Куцевол О. Творча сутність професійної діяльності вчителя літератури. // Дивослово. – 2006. – №5. – С. 14-22.

9. Куцевол О. Особливості творчої методичної діяльності вчителя. // Дивослово. – 2006. - №12. – С. 17-23.

10. Куцевол О. Портрет творчого вчителя літератури // Дивослово. – 2007. - №1. – С. 24- 29.

11. Наукові основи методики літератури. - К.: Ленвіт, 2002. – 320 с.

Онищук Л. Діяльність шкільних методичних об’єднань – ефективний засіб гуманізації змісту освіти. // Українська література в загальноосвітній школі. - 2003. - №3. – C. 61 - 64.

12. Пасічник Є.А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. - К.: Ленвіт, 2000.

13. Семеног О.М. Професійна підготовка майбутніх учителів української мови і літератури: Монографія. – Суми: ВВП «Марія - 1» ТОВ, 2005. – 404 с.

15.Степанишин Б.І.Дума про школу: Літературна освіта й естетичне виховання учнів 5-12 класів загальноосвітньої школи. – Рівне: «Формат-А», 2004. – 248с .

Ті, у кого ми навчаємось,

не кожен, хто навчає нас

заслуговує на це ім’я

1. Складники педагогічної творчості учителя-словесника.

У вчителя важлива місія на землі. Цінні думки про високе покликання вчителя літератури знаходимо у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського. ”Школа – це насамперед учитель. Особистість учителя – наріжний камінь виховання”, - стверджує він. У справжньому вчителю В.О.Сухомлинський вбачав непересічну, духовно багату, творчу особистість, яка може “виражати себе як особистість, розкривати свій внутрішній світ перед людьми”. Він навчає, надихає, запалює, наповнює сенсом життя підростаючого покоління. Важливу роль відіграє учитель-словесник, бо любов до художнього слова починається із любові до вчителя. Як стати гарним учителем, професіоналом, наставником? Чи існують ступені сходження до професійної вершини?

Л.Мірошниченко визначає такі:

- звернення до історії виникнення учительської професії: біографія, діяльність, ідеали;

- визначення й дослідження традицій і новаторства в навчально-педагогічній діяльності учителя-словесника;

- засвоєння вимог до особистості вчителя (моральна чистота, духовне багатство, прагнення до фізичної досконалості) і професійної підготовки (досконало знати навчальну дисципліну, ефективно здійснювати навчання, виховання і творчий розвиток учнів, любити свій предмет і тих, кому викладаєш);

- глибоке розуміння понять “творчий учитель” і “учитель-новатор”.

В.О.Сухомлинський писав: ”Справжній вихователь той, хто йде до вихованців із своїми яскравими думками, ідеями, переконаннями. Йдеться про духовні потреби вчителя виражати себе як особистість, розкривати свій внутрішній світ перед людьми… Педагог створює те багатогранне життя колективу, в якому діти, підлітки, юнаки і дівчата стають ідейними однодумцями. Люди, які сидять перед нами за партою, стають вихованцями лише тоді, коли вони відчують, що вчитель, допомагаючи їм пізнавати світ, не тільки викладає знання, але й натхненно обстоює ті ідеї, які він висловлює. Бути вихователем – це означає до чогось закликати”.

У серце учня може увійти лише те, що йде безпосередньо від серця улюбленого вчителя. Характерно, що в середніх класах любов до вчителя переростає в любов до предмета і навпаки. Отже, вчитель повинен любити свій предмет і дітей, яких навчає своєму предмету.

Необхідним компонентом діяльності вчителя є професійна компетентність (наявність певних знань, умінь і навичок) і вільне оперування навчальним матеріалом, докладне знання текстів, розуміння вчителем психолого-педагогічних основ навчання і виховання учнів, специфіки мистецтва і особливостей сприймання його дітьми різного віку, досконале володіння сучасними ТЗН. Визначити найхарактерніші риси, властиві словеснику, - це значить накреслити ту модель учителя, що повинна бути еталоном, взірцем.

Проблема пед. майстерності вчителя – словесника завжди цікавила науковців. В.Острогорський у кн. ”Бесіди про викладання словесності” зробив спробу окреслити ряд вимог до професійного рівня вчителів. Важливого значення він надавав спеціальній теоретичній підготовці, яка включає знання не тільки художньої літератури, а й логіки, психології, естетики, історії, філософії, граматики …

Т.Ф.Бугайко та Ф.Ф.Бугайко, коментуючи критерії, названі В.Острогорським, конкретизують ряд положень. У кн. “Майстерність вчителя-словесника” вони зазначають, що сучасний учитель повинен досконало володіти навчальним предметом не тільки в межах шкільної програми, “а в усіх розгалуженнях, у зв’язках з спорідненими галузями знань”. Для вчителя української літератури це означає:

- ґрунтовну підготовку із теорії літератури, уміння користуватися цими знаннями;

- досконале знання історії літератури й народної поезії, взаємозв’язку літератур;

- знайомство з найважливішими творами світової літератури в її історичному розвитку;

- лінгвістичну озброєність;

- знання історії, зокрема історії України;

- естетичну підготовку, знайомство з найголовнішими явищами вітчизняного і світового мистецтва, - живопису, музики, театру…;

- обізнаність з сучасними досягненнями науки і техніки.

Сучасний методист Є.Пасічник висловлює свої доповнення до цих вимог. Він вважає, що вчитель літератури повинен мати ще й артистичні здібності, адже література як шкільний предмет вивчається у двох вимірах – як наука про літературу і як вид мистецтва, а це означає, що вчитель-словесник повинен уміти впливати на школярів. Звідси - необхідно володіти словом, дикцією, виразністю мовлення, його змістовністю, яскравістю, образністю, переконливістю. Добре, коли вчитель уміє співати, грати на якомусь інструменті.

Чи кожен може стати учителем – словесником? Актуальну і в наш час відповідь на це запитання дав Г.Гуковський. “Той, хто не переживає літературу, як мистецтво, хто відчуває від її сприйняття сильних, живих, людських вражень і переживань – не повинен викладати науку про літературу, не повинен ступати на шлях словесника. І нічого немає в такому твердженні ані нігілістичного, ні жорстокого. Адже ж не пускають вчитися в консерваторію людей без музичного слуху. Адже не дають право вчитися малювати людині, що не бачить чітко кольорів і ліній. Адже не дають керувати літаком людині без пілотних даних. Чому ж кожен, хто тільки побажає, може стати вчителем літератури, навіть якщо у нього ні слуху, ні зору на літературу, навіть якщо він не сприймає літературу, якщо у нього атрофований орган її сприйняття. Адже така людина приносить шкоду, якщо вона працює як педагог у школі, і шкоду велику, незліченну”.(“Изучение литературного произведения в школе. – М. – Л.: Просвещение, 1966. – с.83.”)

І далі :”Кожному вчителю скажу, якщо ти більше не читаєш романів і повістей “для задоволення”, тобто для життя, а лише для того, щоб пояснити й оцінити їх у школі, якщо твою думку більше не хвилюють звуки поезії, якщо тебе “не цікавить” сучасна найживотрепетніша для нас література, якщо ти не почуваєш себе учасником літературно-ідейного життя твоєї країни і твоєї епохи, - покинь займатися викладанням літератури: нічого путнього ти не скажеш своїм вихованцям”.(Там само)

Учитель літератури повинен жити багатим, ідейним життям. Справжній учитель постійно духовно збагачується, “щодня відкривається перед допитливим юним розумом і полум’яним серцем якоюсь новою гранню”.

В.Сухомлинський закликав учителів дбати про те, щоб їх вихованцям було що в них відкривати. “Якщо ж, - застерігав він, - ви кілька років однаковий, якщо минулий день нічого не додав до вашого багатства, ви можете стати обридлим і навіть ненависним. Як вогню бійтесь інтелектуального закостеніння”.

Учитель – словесник повинен добре знати літературну мову. Народ каже, що передати можна лише те, що маєш, навчати можна тільки того, що сам знаєш, умієш. Не можна заперечити правдивість такої думки, що “для вчителя чи іншого освітнього працівника, як і для артиста, диктора радіо чи телебачення, рівень культури мови не може бути його приватною справою”.

Проблема педагогічних здібностей до цих пір не вирішена. Н.Кузьміна виділяє такі:

- перцептивно – рефлексивні здібності – це специфічна чутливість, здатність проникати у внутрішній світ людей, розуміти мотиви їхніх дій, поведінки.

- гностичні здібності – це здатність педагога формувати у кожної дитини такі риси особистості, що забезпечують їй саморозвиток навіть за умови, якщо вона потрапляє у несприятливе середовище.

- конструкторські здібності – вони виражаються в моделювання педагогічного процесу як творчості. Урок, - стверджує сучасна дидактика, - це педагогічний твір, неповторний у своїй основі. Відомий педагог Ю.Львова порівнює працю вчителя із працею письменника: ”Учитель, - твердить вона, - є і режисером, бо кожен урок – це якоюсь мірою прем’єра, він актор, виконавець головної ролі”. Учитель повинен бути новатором – впроваджувати у педпроцес нові ідеї, вибирати оптимальні варіанти уроків, позакласних заходів, щоб забезпечити високу ефективність роботи із учнями, підтримувати інтерес до предмету, до художнього слова, формувати уміння і навички учнів.

- комунікативні здібності – праця вчителя базується на постійному спілкуванні з учнями. Необхідно вміти зацікавити їх, розбудити творчу активність, виховати бажання вивчати мову і літературу, формувати уміння самостійно набувати знання.

- організаторські здібності. Можна прекрасно спланувати урок, позакласний захід, але не вміти реалізувати намічене.

Н.Й.Волошина виділяє такі здібності: дослідницькі, конструкторські, комунікативні.

Ми повинні пам’ятати, що майстерність здобувається наполегливою працею, а не залежить лише від задатків педагога. Б.Теплов зазначав: ”Ми не можемо розуміти здібності як уроджені можливості індивіда… Вродженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні особливості, тобто задатки, які лежать в основі розвитку здібностей, самі здібності є результатом розвитку”.

У цілому можна визначити такі основні напрями підготовки учителя-словесника: філологічний, педагогічний, психологічний, методичний.

Учитель – творець духовного світу юної особистості. Суспільство довірило йому найцінніше, найдорожче – дітей, свою надію, своє майбутнє. Професія вчителя вимагає від нього постійної творчості, невтомної роботи думки, душевної щедрості і доброти.

2. Наукова організація праці вчителя-словесника.

У професійні обов’язки вчителя-словесника, окрім навчальної роботи (підготовка до уроків, проведення їх, перевірка зошитів та ін.,), входить ще й позакласна робота, виховна робота із дітьми та батьками. На все це потрібен час. Тому для вчителя-словесника багато важить обізнаність з науковою організацією праці вчителя (НОП).

НОП – це така праця, що забезпечує високу результативність при мінімальній затраті енергії і сил. Вона залежить від:

- загального ритму роботи школи;

- організації кабінетної системи;

- від самого вчителя (раціонально використовувати час, аналізувати результати праці, проводити спостереження за педагогічним процесом);

- постійно зберігати результати своєї праці (різні виписки, картки, конспекти уроків, вирізки…)

Учитель завжди учень, тому йому необхідно

- вести читацький щоденник, робити виписки із змісту творів, критичних статей (якщо книга власна – робити закладки, відмічати цитати олівцем);

- систематично стежити за методичними, літературознавчими, суспільними журналами і газетами;

- вести картотеку статей по класах, за алфавітом (робити ксерокопії);

- мати окремий зошит “Педзнахідки”, куди записувати кросворди, конкурси, епіграми, загадки, вислови відомих людей, які можна використати за епіграф конкретного уроку;

- накопичувати методичну та критичну літературу;

- виготовити папку по творчості кожного письменника, куди складати ксерокопії статей, конспекти уроків, різні види наочності…

3. Проблеми педагогічного спілкування вчителя й учнів на уроках літератури.

Навчання у своїй основі – комунікативний процес. Спілкування на уроках літератури – це вид духовного контакту учителя й учнів. Не без підстав кажуть, що у спілкуванні люди творять один одного.

Спілкування – важливий фактор розвитку особистості, формування свідомості та самосвідомості людини. Через спілкування відбувається взаємопроникнення одного індивіда в духовний світ іншого. Внаслідок живого спілкування людина пізнає сама себе, усвідомлює свої думки і почуття, своє ставлення до духовної культури.

Повноцінність викладання літератури в школі забезпечується тоді, коли в процесі роботи над художнім твором налагоджується постійний духовний контакт між учителем і учнями, створюється атмосфера відвертості, доброзичливості, взаємоповаги… Духовне спілкування вимагає особливих умінь і ситуацій, що забезпечують розкутість дітей. Ефективність навчання вимагає побудови оптимальної моделі співробітництва в системі “учитель – учень”. Мистецтво навчання і виховання засобами літератури не терпить натаскувань, голого повчання. Моральна ідея тільки тоді стає життєвим правилом, нормою поведінки, коли вона глибоко усвідомлена людиною. Істин не зазубрюють, їх треба осмислити, пережити, вистраждати…Тільки за такої умови у психіці дитини формуються стійкі життєві принципи.

В.О.Сухомлинський застерігав: ”Як мускули стають безсильними, кволими без фізичних вправ, таку і розум не формується без розумового напруження , без думки, без самостійних пошуків”.

Не має права на своє існування такий урок, де пригнічуються думки і почуття школярів, а вчитель виступає законодавцем істин у останній інстанції.

Розумний, розважливий учитель прислухається до думок учнів і зробить їх надбанням усього класу.

Ефективність уроків літератури залежить і від стилю спілкування між учителем і учнями, манери контактування.

Розрізняють такі стилі спілкування: авторитарний, демократичний, ліберальний.

Авторитарний стиль – це неувага до особистості дитини, її запитів, потреб, ігнорування думок дітей, безапеляційність настанов, сувора регламентація дій дітей, нав’язування власних суджень. Учителі авторитарного стилю спілкування частіше вдаються до лекційного викладу матеріалу, рідко практикують бесіду, не люблять будь-яких заперечень. На уроках – відсутня активність класу. Спілкування з мистецтвом виключає диктат. Моральні цінності, нав’язані грубо, - бездієві. Авторитарність часто породжує в дітей негативні емоції, створює атмосферу пригніченості на уроці, незадоволення, нерішучість, спостерігається психологічне гальмування, відособлення учнів від учителя, страх. А страх веде до гальмування мислительних процесів.

Демократичний стиль передбачає належну гнучкість у спілкуванні, у стосунках із учнями, врахування їхніх інтересів, духовних запитів, ціннісних орієнтацій. Учителі подібного стилю вміють створити сприятливий педагогічний клімат, атмосферу невимушеності. Демократ. Стиль будується на повазі самостійності , недоторканості до чужої життєдіяльності й свідомості. Демократ. Стиль – найоптимальніший з погляду ефективності викладання літератури в школі. Він забезпечує розвиток творчих сил і можливостей дітей.

Ліберальний стиль спілкування – найсуттєвіша ознака – відсутність належної вимогливості, принциповості, об’єктивності в оцінюванні учнів, у ставленні до них.

Стиль керівництва навчальним процесом зумовлює самооцінку учнів.

Стиль Самооцінка

авторитарний *

демократичний *

ліберальний *

Стилі спілкування і керівництво вчителя пед. процесом найчастіше поєднуються : Авт. + Дем.; Ліб. + Дем. У кожного учителя є свої неповторні особливості, що зумовлюють характер спілкування з дітьми. Учитель – людина, але він повинен бути мудрим. Тому стиль спілкування повинен бути гнучким, він повинен своєчасно відреагувати і змінити свою поведінку.

Існує регідний стиль – протилежний гнучкому. Учитель не розуміє змін і не реагує на них вчасно.

4. Підготовка вчителя до вивчення теми:

- за програмою визначитись із формулюванням теми;

- зіставити із календарно-тематичним планом;

- перечитати тексти, винесені для текстуального вивчення;

- переглянути критичну літературу;

- заглянути у свій щоденник, “Педагогічні скарбнички”;

- підібрати наочні посібники і ТЗН;

- написати план-конспект;

- продумати форму контролю; попередити учнів про характер роботи;

- продумати теми творів, оголосити наперед, щоб діти мали можливість підготуватися.

Читайте також:

1. Сутність вождізму в політиці. Культ особи як максимально завищена оцінка ролі політичного лідера в історії.

Переглядів: 1492