Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Грудня частини Директорії вступили до Києва, було відновлено УНР.

Україна у період Директорії УНР


У серпні 1918 р., коли Гетьманський режим переживав глибоку кризу, у Києві було створено Український національний союз. Головою УНС було обрано В. Винниченка. Поміркована частина членів УНС схилялася до легальної діяльності, до порозуміння з гетьманською владою, опозиційна ж наполягала на повстанні.

На середину жовтня 1918 р. переважає вплив опозиційних Гетьманові сил.

14 листопада Скоропадський опублікував грамоту про федерацію України з не більшовицькою Росією, Був призначений новий уряд проросійської орієнтації без представників УНС. Почалось формування офіцерських загонів.


13 – 14 листопада 1918 року утворюється Директорія, як тимчасовий орган для координації повстання з ініціативи УНС.


До складу Директорії входили представники різних політичних напрямів:

Від українських соціал-демократів були В. Винниченко (голова Директорії), С Петлюра, А. Макаренко;

від українських есерів — Ф. Швець,

від соціалістів-самостійників — П. Андрієвський.

13 грудня 1918 р. П. Скоропадський зрікся влади і виїхав до Німеччини. УНР було офіційно відновлено.

Диктатура Директорії призвела до кризи влади.

10 лютого 1919 р. В. Винниченко подав у відставку. С Петлюра став одноосібним носієм верховної влади в державі.

Директорія УНР була радикальним урядом соціалістичного спрямування.
Внутрішня політика Директорії:

· прагнення утвердити в Україні національний варіант радянської влади без крайнощів більшовицького максималізму;

· проголошення акту злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 p.;

· законодавча влада передавалася Трудовому Конгресу, який населення обирало без участі "поміщиків і капіталістів";

· обіцянка скасувати закони гетьманщини, відновити 8-годинний робочий день, робітничий контроль.

 

Аграрна політика Директорії передбачала конфіскацію поміщицьких земель. Землі площею до 15 десятин не конфісковувались. Не підлягали конфіскації землі промислових підприємств, цукрових заводів, а також іноземців.
Старий державний апарат було зруйновано, а обіцяна "трудова влада" не встановлена. Фактична влада на місцях залишалась в отаманів.


Директорія зуміла за короткий час розширити міжнародні зв'язки України. Дипломатичні відносини було встановлено з Угорщиною, Чехословаччиною, Нідерландами, Італією, Ватиканом. Однак їй не вдалося налагодити необхідний рівень зв'язків з тими країнами, від яких у значній мірі залежала доля України, тобто країнами Антанти, Польщею та радянською Росією.


Ситуація ще більше ускладнилась через висадку в листопаді 1918 р. на півдні України військ Антанти, в основному французьких. Своє пряме завдання — взяти під контроль території, які залишали армії німецького блоку, підрозділи Антанти повністю не виконали. Проте вони підтримували в Україні великодержавну російську білогвардійську контрреволюцію й стали причиною дальшого поглиблення розколу всередині Директорії.

2-га війна радянської Росії проти УНР - грудень 1918 р. і початок 1919 p..

З січня 1919 р. війська Директорії залишили Харків, який став столицею радянської України. Протягом трьох наступних тижнів було розгромлено Лівобережне угруповання армій УНР. Військові дії перекинулись на Правобережжя.

5 лютого більшовики ввійшли у Київ. Із захопленням 19 березня 1919 р. Жмеринки Український фронт розпався на дві частини: Південно-Західний та Північно-Західний.

Провівши в армії реформу, позбувшись напівпартизанщини, Петлюрі вдається дещо стабілізувати становище на фронті й закріпитися на початку червня 1919 р. на лінії Старокостянтинів — Проскурів — Кам'янець — Подільський. Харківська група радянських військ, просуваючись на південь, вже в березні захопила Херсон, Миколаїв, Бердянськ, Маріуполь.

З квітня починається евакуація французів з Одеси. 4 квітня підрозділи кримського напрямку під командуванням П. Дибенка увірвалися в Крим. 29 квітня більшовики ввійшли до Севастополя. Таким чином, весною 1919 р. над територією України (крім Надзбруччя і західних областей) знову було встановлено радянський контроль.

Причини поразки національно-демократичних сил:

— Директорія не змогла створити життєздатний і стабільний політичний режим;
— в результаті її перетворень ослабла соціальна опора Директорії;
--- широкі маси українського населення, особливо селянство, не зовсім усвідомлювали загальнонаціональні інтереси, необхідність створення й зміцнення власної держави;
- відсутність єдності національно-демократичних сил;
- вкрай несприятливі зовнішньополітичні обставини.


5. Політика більшовиків в Україні у 1919 р. “Воєнний комунізм”

Протягом зими-весни 1919 р. над територією України знову було встановлено радянський контроль. Формуванням державних інститутів займалась Рада народних комісарів (РНК) України, яку очолив X. Раковський. Більшість членів уряду була росіянами та євреями, українців серед вищих чиновників була незначна кількість.

6 січня 1919 р. стара назва, якою радянська влада прикривалася в 1918 р. — Українська Народна Республіка, була відкинута і прийнята Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР, після 1937 — УРСР). Вищим органом державної влади був Всеукраїнський з'їзд Рад, у період між з'їздами — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). На місцях влада належала місцевим радам.

10 березня 1919 р. третій з'їзд Рад прийняв Конституцію УСРР і тим самим узаконив в Україні радянську владу.

Конституція закріплювала диктатуру пролетаріату, відміну приватної власності і позбавлення виборчих вправ експлуататорських класів. Пролетарський характер держави закріплювала непропорційна система виборів депутатів.

У процесі оформлення радянської влади здійснювалися спроби від'єднати від України Донецько-Криворізький край і Крим. Якщо перший залишився у складі республіки, то в Криму була створена Кримська Радянська Соціалістична Республіка.

Таким чином, найважливішими рисами процесу радянизації України були:

проходив "зверху вниз";
— здійснювався за зразком РРФСР та під її керівництвом;
— антинаціональний характер;
— суворий централізм;
— значна частина вищих чиновників була неукраїнського походження.

Суть більшовицького курсу політики під назвою «воєнний комунізм» полягала у тому, щоб зламати існуючу в Україні економічну систему, що грунтувалася на товарно-грошових відносинах, і замінити її прямим товарообміном, здійснення якого покладалося на державних чиновників.


Серед найважливіших заходів воєнно-комуністичної політики були:
— відміна товарно-грошових відносин, натуралізація в оплаті праці (карткова система розподілу продуктів, зрівняльний розподіл);
— проведення повної націоналізації всіх підприємств, державний контроль над виробництвом;
— мілітаризація праці (загальна трудова повинність, трудова мобілізація);
— заборона приватної торгівлі;
— введення продрозкладки (фактично реквізиція врожаю селян продзагонами з Росії; до початку липня 1919 р. діяло 46 продзагонів з чисельністю 1500 бійців; у 1919 р. на українське село наклали продрозкладку в 140 млн пудів, до наступу денікінських військ вдалося зібрати не більше 7чмлн пудів);
— початок колективізації селянських господарств (на літо

1919р. було створено близько 500 колективних господарств).

Запровадження в Україні "воєнного комунізму" супроводжувалося різким звуженням її суверенітету:

— КП(б)У, профспілки, Комуністична спілка робітничої молоді України фактично були філіями відповідних російських організацій і керувалися з Москви;
— РНК України, УРНГ діяли під безпосереднім керівництвом РНК та ВРНГ РСФРР;
— у травні - червні 1919 р. створено військово-політичний союз радянських республік; об'єднанню під керівництвом вищих державних органів Російської Федерації підлягали: військова організація і військове командування народного господарства, залізниці, фінанси; 4 червня ліквідовано Український фронт, а з підрозділів, Що входили до його складу, утворили три армії.

 

6. Україна в другій половині 1919 року

В середині 1919 року в Україні розгортається боротьба між червоною армією, білогвардійцями (Білий рух почав оформлюватись після Корніловського заколоту з офіцерів і генералів Російської армії) і УНР.

У травні в рішучий наступ перейшли війська генерала Денікіна, які контролювали Донбас, Дон, Кубань і Північний Кавказ. Їм вдалося подолати опір червоних, зайняти Лівобережжя, просунутися до Києва. Частина армії Денікіна мала наступити на Москву.

В цей же час на Правобережжі на більшовиків наступали війська УНР і ЗУНР (УГА). Наступали вони в двох стратегічно важливих напрямках на Київ та Одесу. 30 серпня УГА увійшла до Києва, але тут же зустрілась с Деніківцями. Порозуміння не було досягнуто і українці були змушені відступити – Київська катастрофа.

В цей час поляки захопили Західну Волинь і Поділля, так УГА позбавилась тилу, що сулило остаточний програш у боротьбі з денікінцями. Є. Петрушевич, після сепаратного договору УГА і денікінців, виїхав до Відня. Директорія розпалася.

1919 року – травень 1920 року триває перший зимовий похід, яким керує Генерал М. Омелянович – Павленко. Він вів партизанську війну силами залишків війська УНР і проти більшовиків і проти денікінців.

В грудні 1919 року Петлюра їде до Відня де розпочинає переговори з Польщею про сумісну боротьбу проти більшовиків.

Наприкінці літа 1919 року денікінці майже повністю захопили територію України і поділили її на три області Харківську, Київську та Новоросійську, їх очолювали губернатори, що проголошували гасла відновлення «Великої Росії». Політика денікінців, відновлення поміщицького землеволодіння, вилучення зерна, відродження старих порядків визвали серйозне невдоволення і породжували партизанки рухи. Почали діяти загони Н. Махна.

Жовтень 1919 року – більшовики наносять контрудар Деніківцям. Частина УГА, що входила до складу денікінців переходить на бік більшовиків під назвою ЧУГА. Деніківці закріпляються у Криму. Фактично більшовикам вдалося перемогти їх і УНР.

Паризька мирна конференція

На Паризькій мирній конференції Україну не розглядали як суб’єкт міжнародних відносин. Вона мала увійти частково до Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини. Право українців на самовизначення проігнорували.

Загарбання Польщею Східної Галичини та Волині також було проігноровано. На користь передачі цих земель Польщі виступали Франція і США. Англійці були більш стриманими.

25 червня 1919 року Польща отримала право окупувати Галичину та ввести тут свою цивільну адміністрацію. В той же час Галичина мала отримати політичні, релігійні та культурні свободи.

8 травня 1919 року – Закарпаття було передано Чехословаччині, що буде затверджено в Сен-Жерменському мирному договорі.

Північна Буковина і Бессарабія були передані Румунії.

 

7. Радянсько-польська війна і Україна

Після розгрому Денікіна війна з радянською Росією, на думку польського керівництва, була неминучою. Спроби РСФРР нормалізувати відносини виявилися невдалими.

25 квітня 1920 р. польські війська розгорнули наступ на радянську територію. Причиною війни стали великодержавні прагнення керівництва Польщі, яке хотіло відновити Річ Посполиту в її кордонах "від моря до моря", тобто від Балтики до Чорного моря. До цієї держави мали увійти Литва, Білорусія й Україна.

21-24 квітня 1920 року уряд УНР підписав з Польщею 3 конвенції, що закріпилися у Варшавській угоді. Цей договір Петлюра заключив з лідером Польщі Ю. Пілсудським. За нею Польська держава визнавала право УНР на незалежне існування, а Директорія та Головний отаман С. Петлюра визнавалися найвищою владою в Україні. Але Петлюра втратив армію, а її залишки перебували на території Польщі під контролем місцевих властей. Західна Україна з населенням 5,2 млн. чол. входила до складу Польщі.

Більшовицька влада не могла допустити такого. Війська УНР разом з польськими військами пішли війною проти радянської Росії. Таким чином розпочалася радяно-польска війна. За задумами української сторони, у разі перемоги мала відновитися незалежність України, захопленої більшовиками.

Цей договір засудили і політики в еміграції і найближчі прибічники Петлюри.
Перший етап радянсько-польської війни (квітень — травень 1920 р.) с

Був досить успішним для поляків. 7 травня разом з військами УНР і бригадами УГА зайняли Житомир, Вінницю, Київ та інші міста. Маючи потрійну перевагу проти радянських дивізій Південно-Західного фронту, поляки сподівались і на антибільшовицькі повстання в тилу радянських військ, але враховуючи історичні стосунки між поляками і українцями цього не відбулося.

У середині травня 1920 р. ситуація на польсько-радянському фронті змінилася на користь радянської сторони. Удари були нанесені в напрямку Білорусії силами Західного фронту (командувач М. Тухачевський) в напрямку Варшави і допоміжними силами Південно-Західного фронту (командувач О. Єгоров) на Рівне-Брест.

5 червня 1-а кінна армія С. Будьонного прорвала польську оборону,

7 червня червоні зайняли Житомир і Бердичів,

12 червня вступили до Києва. До кінця червня воєнні дії були перенесені на територію Західної України.

4 липня 1920 р. почався новий наступ Західного фронту. У другій половині липня Червона Армія вступила на територію Польщі. Такий розвиток подій занепокоїв уряди країн Антанти.

Посередницьку місію взяв на себе міністр закордонних справ Англії лорд Керзон.

22 липня 1920 р. польський уряд запропонував Москві розпочати переговори. Червона Армія не припинила наступу." Тепер нею рухали надії більшовиків на світову революцію, про що свідчить створення Польського ревкому на чолі з Ф. Дзержинським і Ю. Мархлевським. Радянські війська опинилися недалеко від Варшави.

Франція надала суттєву допомогу Польщі зброєю і спорядженням.

27 серпня 1920 р. польські війська з району Любліна завдали удару у фланг Західного фронту, поставили його на межу повного розгрому. Почався загальний відступ радянських військ. Фронт в Україні стабілізувався на лінії Коростень— Житомир—Бердичів. Обидві сторони були знекровлені.

12 жовтня 1920 р. у Ризі було підписано перемир'я між Польщею та радянською Росією. Це означало розрив Польщі з УНР. Українські війська, чисельність яких зросла до 35 тис. чол., продовжували вести боротьбу самостійно. Але сили були нерівні. У листопаді 1920 р. радянські частини відтіснили війська С Петлюри до р. Збруч, останні змушені були переправитися на окуповану поляками територію. Там українські війська були роззброєні й перестали існувати як організована військова сила.

18 березня 1921 р. між Польщею і радянською Росією було укладено Ризький мир. До підписання миру було допущено делегацію УСРР. Польща визнавала існування УСРР.

До Польщі відійшли Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся. Залишалася за Польщею і Східна Галичина. Таким чином, Ризький мир був для України ще тяжчим, ніж Варшавський договір. Організована боротьба регулярних українських військ за незалежну Україну закінчилася їх поразкою.

Україна знову виявилася розчленованою між своїми сусідами: Румунією, Чехословаччиною, Польщею і радянською Росією. Такий статус України, одна частина якої була під іноземною окупацією, а в іншій встановився антинаціональний тоталітарний режим, визнавався міжнародним співтовариством і протримався до Другої світової війни.


8. Україна на початку 1920 р.

На початку 1920 р. влада в Україні знову перейшла до більшовиків. Але після запеклої боротьби з українським національно-демократичним рухом вони стали обачнішими. У грудні 1919 p., ще під час наступу радянських військ, конференція РКП(б) ухвалила резолюцію "Про радянську владу в Україні". Більшовики оголосили, що вони визнають самостійність УСРР. Це була демагогічна політична заява, бо насправді ставились завдання будь-що не допустити відриву України від Росії. Обіцяно було "на ділі" реалізувати право на користування українською мовою, що означало відмову від русифікаторської політики. Для посилення впливу більшовиків в Україні на місця направлялись агітатори, яких Л. Троцький переконував: "Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може".

Особливо важливим для більшовиків було завоювати прихильність селян, які становили в Україні більшість населення. Тому безоглядну колективізацію було припинено. Новий земельний закон проголошував добровільність у створенні артілей і комун. Поміщицькі, монастирські й удільні землі, конфісковані радянською владою, передавались селянам без викупу. Радгоспам відводилось землі майже втричі менше, ніжу 1919 р. Від поміщиків відбирали всю землю, реманент й маєтки.

Опорою РКП(б) в Україні була Компартія більшовиків. Однак в КП(б)У підтримали ту частину ЦК РКП(б), яка виступила проти мілітаризації економіки, концтаборів, продовження політики "воєнного комунізму". На опозицію чекала розправа. Центральний комітет КП(б)У було розпущено. За участю присланих з Росії понад тисячі партпрацівників проведено перереєстрацію членів Компартії України, після чого її склад зменшився на третину. Розправа розкрила справжню роль, яку відводили більшовики Компартії України.

Крім КП(б)У, в Україні існували й інші партії. На українське селянство та національну інтелігенцію орієнтувалася УКП(б) Українська комуністична партія (боротьбистів). Боротьбисти прагнули повної незалежності України.

Національною комуністичною організацією були укапісти — члени Української комуністичної партії (УКП). Побачивши, що вона не становить небезпеки, більшовики дозволили її існування, але не допустили до вступу в Комуністичний Інтернаціонал.

Частина партій не визнавала більшовицького режиму в Україні, і їхнє існування, втім як і інших партій, крім КП(б)У, було приреченим.

11 грудня 1919 року було створеноВсеукраїнський революційний комітет, що представляв державність УСРР. Він скасував усі розпорядження і закони білогвардійської влади і Директорії, а також декрети уряду УСРР, які стосувались функціонування органів влади, військових, народногосподарських, продовольчих фінансових установ і замінив їх російськими декретами. Те, що влада в Україні належала не виборним органам, більшовики пояснювали впливом соціал-зрадників у місті і куркулів на селі. Всеукрревком разом з чекістськими органами розв'язав в Україні червоний терор. Розстрілювали всіх, кого вважали ворогом революції.

З часом боротьбисти саморозпустилися, керівників партії лівих есерів заарештували й кинули до концтабору, над меншовиками затіяли судовий процес. У середині лютого 1920 р. Всєукрревком передав владні повноваження Раді народних комісарів УСРР і Всеукраїнському центральному виконавчому комітету. У березні — квітні відбулися вибори до Рад. Незважаючи на те, що противники більшовиків були заарештовані або перебували в підпіллі, вибори проходили в гострій політичній боротьбі. Більшовики завоювали в органах влади до 80 відсотків депутатських мандатів. Однак Ради мали незначну реальну владу. Усі найважливіші рішення приймалися органами РКП (б). На селі з березня 1920 р. діяли комітети незаможних селян, теж наділені владними функціями.


Читайте також:

  1. Боротьба Директорії за відродження УНР. Занепад Української державності.
  2. Будова рухомої частини приладу.
  3. В адміністративному праві виділяють загальну, особливу і спеціальну частини.
  4. Витяг з Резолюції 1 частини 1 Сесії Генеральної Асамблеї ООН
  5. Відомість встановлених ревізією фактів простроченої дебіторської заборгованості Яготинського цукрового комбінату за період з 1 січня до 31 грудня 2009 року
  6. Відомість встановлених ревізією фактів простроченої дебіторської заборгованості Яготинського цукрового комбінату за період з 1 січня до 31 грудня 2009 року
  7. ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ
  8. Внутрішня і зовнішня політика Директорії. Посилення громадянської війни в Україні, боротьба проти її окупантів
  9. Вопрос 12. Україна за часів Директорії.
  10. Грудня 1999 р. у м. Гельсінкі Європейська Рада схвалила спільну стратегію ЄС щодо України, спрямовану на зміцнення стратегічного партнерства з Україною.
  11. Доба Директорії




Переглядів: 793

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Розбудова ЗУНР | Історичне значення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.