Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Бюджетний устрійпоказує, в який спосіб побудована бюджетна система. Іншими словами,він відображає організацію вертикальної структури бюджету держави за рівнями влади.

Основи бюджетного устрою

Ключові терміни

Взаємовідносини між ланками бюджетної системи.

Склад і структура бюджетної системи України.

Основи бюджетного устрою.

Питання лекції

Тема 2 БЮДЖЕТНИЙ УСТРІЙ І БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ

 

Бюджетний устрій, бюджетна система України, зведений бюджет, міжбюджетні відносини, бюджетне субсидіювання, бюджетні субсидії, бюджетні субвенції, бюджетні дотації, вилучення коштів, бюджетні позички.

 

Вертикальна структура бюджету характеризується двома поняттями: бюджетний устрій і бюджетна система.

бюджетна система України – це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин і адміністративно-територіального устрою.

Основи бюджетного устрою досить стабільні і обумовлюються загалом однаковими чинниками в різних країнах. Бюджетні ж системи різних країн можуть дещо різнитися, хоча й базуються на однакових підвалинах.

Основами бюджетного устрою, що відбивають напрями та форми вертикальної побудови бюджету, є:

— виділення видів бюджетів;

— установлення принципів побудови бюджетної системи;

— розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

— організація взаємовідносин між різними бюджетами.

Теоретично можливі три варіанти структурної побудови бюджету. Насамперед це створення єдиного для всієї країни бюджету на основі принципу централізації державних коштів у єдиному фонді. Такий варіант дає можливість сконцентрувати всі ресурси в одному бюджеті, що спрощує управління ним. Але при цьому підривається автономність місцевих органів влади, що робить їх взагалі або непотрібними, або недієздатними. Тому навіть теоретично зазначений варіант можливий тільки в невеликих країнах, а практично застосовується лише в так званих карликових країнах, де немає територіального поділу. За наявності територіального поділу країни централізація державних коштів у єдиному фонді (бюджеті) ніколи не застосовується, бо неможливо з єдиного центру врахувати всі потреби на місцях.

Водночас гіпотетично припустимий і протилежний варіант, який ґрунтується на засадах децентралізації. Він передбачає створення тільки регіональних бюджетів. При цьому загальнодержавні видатки можуть фінансуватися за рахунок відрахувань на централізовані потреби. Але і такий варіант настільки складний і неефективний, що теж ніде не використовується.

Нарешті, з огляду на необхідність урахування як загальнодержавних, так і місцевих потреб створюється кілька рівнів бюджету на основі поєднання на кожному рівні централізованих і децентралізованих бюджетів. Саме такий підхід є загальноприйнятим у світі.

Вертикальні рівні бюджетів установлюються відповідно до політичного устрою країни та її адміністративно-територіального поділу. Розрізняють два види бюджетів: центральні та місцеві. При цьому в країнах з федеративним устроєм можуть бути два види центральних бюджетів: загальний — для федерації і для окремих членів федерації. Так, у США існують федеральний бюджет і бюджети кожного штату. В колишньому СРСР окремо формувалися союзний бюджет і республіканські бюджети союзних республік.

Центральний бюджет у різних країнах може називатися по-різному: центральний, державний, загальнодержавний, федеральний та ін. В Україні, наприклад, вживається термін «державний бюджет». Однак назва не змінює суті цього виду бюджету — він призначений для забезпечення загальнодержавних потреб. Місцеві бюджети, відповідно, забезпечують потреби певних регіонів та на­селених пунктів. їх склад відбиває територіальний поділ країни.

бюджетна система Українизгідно з Бюджетним кодексом України –сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

Зведений бюджетє сукупністю показників бюджетів, що використовуються для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави. Він є довідковим документом, який показує суму ресурсів, що мобілізуються і перерозподіляються через бюджет, роль і місце бюджету в економічній системі.

Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей, міст Києва та Севастополя.

Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим значення.

Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області.

Зведений бюджет району включає показники районного бюджету, бюджетів міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району.

Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу. Якщо місту або району в місті адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району у місті включає показники бюджетів цих міст, селищ та сіл.

Показники бюджетів об'єднань територіальних громад, що створюються згідно із законом, входять до відповідних зведених бюджетів.

Узагалі принципи побудови бюджетної системи є головним елементом у бюджетному устрої. Саме вони визначають характерні ознаки та риси бюджетного устрою тієї чи іншої країни. У цілому можливі два альтернативні підходи — встановлення або єдності всіх бюджетів або автономності кожного з них.

Принцип єдності означає, що всі бюджети складають у сукупності єдине ціле — зведений бюджет, який затверджується і виконується в загальному обсязі. На загальнодержавному рівні зведений бюджет держави охоплює центральний бюджет і зведені бюджети автономій та адміністративних одиниць першого рівня. В Україні до них належать Автономна Республіка Крим, області, міста державного підпорядкування. До зведених бюджетів обласного рівня (областей, міст державного підпорядкування й автономій) входять централізовані регіональні бюджети (обласні, міські, республіканський) і консолідовані бюджети адміністративних одиниць районного рівня (в Україні — райони і міста обласного підпорядкування) і т.д. залежно від кількості рівнів адміністративно-територіального поділу. Отже, характерною ознакою принципу єдності є наявність зведеного бюджету як офіційно затвердженого фінансового плану. Необхідно зауважити, що такий бю­джет може складатись і як довідковий документ для визначення загальної суми бюджетних коштів. Але це лише довідковий зведений бюджет, який ніким не затверджується і ніхто не відповідає за його виконання в загальній сумі.

Єдність бюджету забезпечується єдиною дохідною базою всіх бюджетів та єдиною системою видатків бюджету. При цьому допускається перерозподіл коштів між бюджетами як прямим вилученням чи переданням частини доходів, так і через бюджетне регулювання, тобто встановленням нормативів розподілу доходів, виходячи з рівня забезпеченості кожного бюджету.

Принцип єдності виявляється в організації управління проце­сом складання і виконання бюджету з єдиного центру. Оскільки затверджується зведений бюджет, то в його складі затверджуються і центральний бюджет, і відповідні регіональні зведені бю­джети в загальному їх обсязі. У цих умовах єдино можливою технологією процесу бюджетного планування є затвердження бюджету за системою «зверху-донизу». При цьому не має значення, в якому порядку і в якій послідовності складається проект бюджету – «знизу-доверху», «зверху-донизу» чи паралельно. Головне, що доки не буде прийнято бюджет вищого рівня, неможливе затвердження і бюджету нижчого рівня. Органи влади ни­жчого рівня не можуть ігнорувати і не виконувати встановлену бюджетну процедуру і затверджені на вищому рівні відповідні показники, необхідні для складання їх бюджету.

Сутність принципу автономності у побудові бюджетної системи полягає у тому, що кожний бюджет, який входить до її складу, є відносно відокремленою і самостійною частиною. Характер взаємовідносин між бюджетами різних рівнів (а без них не може навіть використовуватися термін «система», який означає сукупність саме взаємозв'язаних елементів) не тільки не підриває автономності кожного бюджету, а навпаки — підкреслює її. Принцип автономності зовсім не означає, що кожний бюджет є абсолютно відокремленою частиною. Також він не зводиться до повного самозабезпечення коштами і самофінансування. Цей принцип передбачає автономне управління кожним бюджетом і відсутність прямого перерозподілу коштів між бюджетами шляхом їх вилучення із бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня. Не можуть переглядатися нормативи розподілу доходів на підставі поліпшення дохідної бази бюджетів нижчого рівня за рахунок мобілізації місцевих ресурсів, введення місцевих податків і випуску місцевих позик.

Усі бюджети формуються незалежно один від одного, хоча між ними і можуть складатися певні взаємовідносини, які ґрунтуються на договірних засадах, а не диктуються вищою ланкою управління.

Автономність бюджетів забезпечується чітким законодавчим розмежуванням доходів і видатків між бюджетами із забезпеченням кожного бюджету досить міцною і стабільною дохідною базою. Це забезпечення підкріплюється широкими правами у встановленні місцевих податків як у вигляді надбавок до загальнодержавних податків, так і в уведенні суто місцевих податків і зборів, виходячи з регіональних особливостей. Автономність кожного бюджету відбивається і в процедурі бюджетного процесу. Кожний орган влади й управління складає, затверджує й виконує безпосередньо тільки свій бюджет. За таких умов взагалі не сто­їть питання про послідовність складання і затвердження бю­джету: «зверху-донизу» чи «знизу-доверху». Кожний бюджет складається і виконується автономно, незалежно від бюджетного процесу як на вищих, так і на нижчих рівнях бюджетної системи.

Автономність бюджетів може бути повною або частковою. Повна означає, що ні у формуванні дохідної бази, ні у визначенні видатків не встановлюється жодних обмежень. Терміни складання та затвердження бюджету теж визначаються відповідним рівнем влади й управління самостійно. Однак на практиці повної автономії не існує. Є обмеження, які обумовлені як чинним законодавством, так й інтересами відповідних ланок. Ці обмеження можуть бути незначними і несуттєвими, а можуть і повністю підривати автономність. Характерним явищем у світовій бюджетній практиці є постійна спрямованість на розширення автономності бюджетів усіх рівнів.

Кожний із принципів побудови бюджетної системи має свої переваги й недоліки.

У цілому можна зробити висновок, що ефективнішою і раціональнішою є бюджетна система, яка побудована на засадах автономності кожного бюджету. Звісно, така система не означає автаркії і не має нічого спільного з ігноруванням загальнодержавних чи регіональних проблем. Саме для врегулювання цих проблем і створюються на кожному рівні централізовані й децентралізовані бюджети.

Важливим напрямом бюджетного устрою є розмежування доходів і видатків між бюджетами.Це розмежування ґрунтується на певних засадах, які обумовлені багатьма факторами, насамперед:

1) фінансовою моделлю суспільства,

2) основами побудови податкової системи і системи доходів бюджету,

3) урівноваженістю територіального розвитку, форм власності.

Кожна країна, вибираючи ту чи іншу модель бюджетного устрою, встановлює і певну систему розподілу доходів і видатків між бюджетами, яка ви­ходить з розподілу видатків.

Розподіл видатків між бюджетами ґрунтується на більш ста­лих засадах, оскільки визначається самим призначенням того чи іншого бюджету. Його основу становить розподіл функцій та повноважень між рівнями державної влади й управління. Видатки загальнодержавного характеру фінансуються із центрального бюджету, видатки регіонального значення — з відповідних місцевих бюджетів. Тобто все залежить від того, як оцінюється значення тих чи інших видатків.

У процесі розподілу видатків можуть застосовуватися два підходи. Перший передбачає розподіл за територіальною ознакою— місцезнаходження об'єкта фінансування. Другий виходить із відомчого підпорядкування — фінансування ведеться з бюджету того рівня, до якого належить орган управління, якому підпорядкований об'єкт фінансування.

Розподіл доходів між бюджетами є похідним від розмежування видатків між ними і має забезпечити надійність та стабільність дохідної бази бюджетів усіх рівнів. При цьому можливості мобі­лізації доходів на кожному рівні мають безпосередньо залежати від зусиль відповідних органів влади та управління. Вони повинні також мати дійові важелі впливу на забезпечення надходження закріплених за ними податків, на платників цих податків. Інакше ці органи не зможуть проводити ефективну фінансову політику у сфері доходів і повністю залежатимуть від некерованих ними процесів.

Розмежування доходів між бюджетами може здійснюватися двома основними методами.

Перший — закріплення за кожним бюджетом певних доходів. Він властивий насамперед бюджетному устрою, що виходить з принципу автономності. Закріплення може відбуватися шляхом повного передання того чи іншого доходу в конкретний бюджет або через визначення стабільних нормативів розподілу окремих доходів між двома чи кількома бюджетами. Нормативи установлюються як у твердо фіксованих розмірах у відсотках від загальної суми надходжень, так і шляхом розподілу ставок податків. При цьому, як правило, фіксується розмір ставки, за якою здійснюються платежі до центрального бюджету, і максимальна ставка. Ставка надходжень до місцевих бюджетів установлюється місцевими органами влади в межах максимальної ставки і ставки, за якою здійснюються платежі до центрального бюджету. Такий механізм дає можливість місцевим органам самостійно регулювати свою дохідну базу і впливати на платників.

Другий метод розмежування доходів між бюджетами, який припустимий лише за умови застосування принципу єдності бюджетної системи, полягає в установленні системи бюджетного регулювання, тобто здійсненні відрахувань до бюджетів нижчих рівнів, виходячи з їхніх потреб. При цьому всі доходи поділяються на дві групи: закріплені й регулюючі. Закріплення окремих доходів загалом відбувається так само, як і при попередньо розглянутому методі. Від регулюючих доходів щорічно встановлю­ються для кожного бюджету індивідуальні нормативи з метою збалансування цих бюджетів або вирівнювання їх дохідної бази. Бюджетне регулювання є способом централізованого керівництва складанням, затвердженням і виконанням бюджету.

Важливою складовою бюджетного устрою є організація міжбюджетних взаємовідносин.За напрямом ці взаємовідносини бувають вертикальні й горизонтальні.

Вертикальні взаємовідносини виникають між бюджетами різних рівнів. При цьому існує правило, згідно з яким взаємовідносини виникають тільки між безпосередньо пов'язаними бюджетами, тобто такими, що розташовані поруч у вертикальній структурі. Взаємовідносини через один чи кілька рівнів не допускаються.

Горизонтальні взаємовідносини складаються між бюджетами одного рівня.

Залежно від характеру організації взаємовідносин вони бува­ють регламентовані й договірні.

Регламентовані виникають і здійснюються тільки відповідно до чинних законодавчих та інструктивних документів і характеризуються чіткими правилами їх здійснення.

Договірні ґрунтуються на відповідних домовленостях двох органів влади чи управління. При цьому окремі елементи таких взаємовідносин теж можуть регламентуватись, але виникають вони лише на підставі угоди.


Читайте також:

  1. I спосіб.
  2. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
  3. III. Виконання бюджету
  4. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
  5. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
  6. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
  7. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
  8. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  9. Агроценоз як система.
  10. Адаптивні організаційні структури управління.
  11. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
  12. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Питання для самоперевірки | Склад і структура бюджетної системи України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.