Договір поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір поставки — один з найбільш широко застосовуваних у підприємницькій діяльності договорів. Виділення договору поставки як окремого виду договору купівлі-продажу було продиктовано необхідністю визначення специфіки зазначених правовідносин, що вимагають більш детального регулювання. Згідно наведеної у ЦК класифікації договорів це не самостійний тип договору, а вид договору купівлі-продажу. Як і договір купівлі-продажу, він спрямований на відплатне перенесення права власності (іншого речового права) від продавця (постачальника) на покупця.

На відміну від ЦК 1963 р. в нормах ст. 712 ЦК 2003р. відсутні положення про такі умови договору поставки, як кількість, асортимент, якість, комплектність. Немає і звичних для законодавства про поставки норм, про істотні умови договору, про порядок оплати товару, ціни, тару й упакування та ін. Ці норми включені в загальні положення про купівлю-продаж і застосовуються до поставки як її виду. Стаття 712 називає основні ознаки (критерії), що дозволяють виділити договір поставки з інших видів договору купівлі-продажу. До них відносяться правовий статус постачальника і ціль придбання (покупки) товару. Продавцем (постачальником) у договорі поставки виступає підприємець. Це може бути комерційна організація або громадянин — приватний підприємець. Постачальник продає вироблені ним товари, або товари, закуплені для продажу.

Друга основна ознака — ціль придбання товару. Договором поставки визнається договір, по якому товар має придбатися для використання в підприємницькій діяльності (для промислової переробки і споживання, для наступного продажу й іншої професійної діяльності), або для іншої діяльності, не зв'язаної з особистим, домашнім, сімейним використанням товару (поставки в мобілізаційні ресурси, армію, дитячому садку чи ін.). З мети покупки випливає, що і друга сторона договору — покупець — частіше всього є підприємцем.

У практиці під цілями, не зв'язаними з особистим використанням, розуміється також придбання покупцем товарів для забезпечення його діяльності як організації чи громадянина-підприємця (оргтехніки, офісних меблів, транспортних засобів, матеріалів для ремонтних робіт і т.п.). Ціль покупки може випливати з характеру товару, суті договору, передбачатися в самому договорі.

Включення в поняття договору поставки вказівки про передачу товарів у встановлений строк (строки) дозволяє назвати ще ряд особливостей цього договору. По-перше, момент укладення договору і його виконання, як правило, не збігаються; по-друге, за договором поставки можливий оптовий продаж товарів одноразово (у строк) або окремими партіями протягом тривалого періоду (в обумовлені строки); по-третє, можлива передача й однієї речі, у т.ч. індивідуально-визначеної (машина, прилад індивідуального виконання та ін.), в обумовлений строк; по-четверте, виготовлювачем товару договір укладається, як правило, на майбутні речі; по-п'яте, договір може бути укладений на тривалий строк — рік, кілька років, у зв'язку з чим з договору поставки часто виникають довгострокові, тривалі господарські зв'язки. Таким чином, для поставки характерні тривалі відносини й виконання договору частинами. Зі сказаного випливає, що поряд з основними для договору поставки важливі побічні ознаки, що впливають на визначення його умов і строку дії договору. Термін поставки може бути визначений по-різному, наприклад, шляхом вказівки конкретної дати (конкретного дня чи місяця, кварталу) або періодів поставки протягом терміну дії договору. Терміни виконання зобов'язання поставки можна вважати обумовленими і тоді, коли в договорі відсутні конкретні терміни передачі товарів, але визначений термін дії договору.

У цьому випадку передача товару може бути здійснена в розумний термін у межах дії договору.

Основні ознаки договору поставки дозволяють відмежувати його від інших видів договору купівлі-продажу й інших суміжних договорів. При розмежуванні договорів поставки і контрактації потрібно враховувати професійну діяльність продавця й вид товарів, які підлягають передачі. Продавцем за договором контрактації є виробник сільськогосподарської продукції. Контрактується при цьому майбутня сільськогосподарська продукція, що підлягає вирощуванню чи виробництву й не пройшла переробку.

Вид речі, що продається, дозволяє розмежувати договори поставки і продажу нерухомості. За договором продажу нерухомості завжди передається індивідуально-визначена річ. До нерухомих речей відносять підлеглі до державної реєстрації повітряні і морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти. Однак виготовлення (побудова) таких суден та їхня передача замовнику здійснюються за договором поставки. Виготовлені (побудовані) повітряні і морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти стають нерухомістю після передачі замовнику і лише в тому випадку, коли ці об'єкти підлягають державній реєстрації спеціально уповноваженими органами.

У договір поставки нерідко включаються умови про надання послуг. Наприклад, договір, що укладається виготовлювачем з фірмовим магазином, поряд з умовами про поставку товарів містить умови про формування і вивчення попиту на нього, або в договір поставки складного устаткування включаються умови про піефмонтаж. Такий договір варто визнавати змішаним, і до відносин сторін повинні застосовуватися як норми про договір поставки, так і норми про надання послуг.

Відносини, пов'язані з державним замовленням регулюються Законом України «Про поставки продукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 р. Державними замовниками, згідно з Законом, є міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України, уряд Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації і установи, уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення. Виконавці державного замовлення — це суб'єкти господарської діяльності України всіх форм власності, які виготовляють і постачають продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту. Державні замовники, виходячи з інтересів держави, укладають з виконавцями державного замовлення державний контракт (договір), самостійно визначаючи його умови, крім тих, які витікають з державного замовлення або передбачені чинним законодавством. Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ і організацій, акціонерних товариств, в статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності - монополістів на відповідному ринку продукції, державні замовлення на постачання продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не завдає збитків вказаним виконавцям державного замовлення. У разі необгрунтованої відмови такого виконавця від укладення державного контракту, при наявності технічних можливостей його виконання, виконавець сплачує державному замовнику штраф в розмірі вартості державного контракту. Спори, що виникають між державним замовником і виконавцем державного замовлення при укладенні контракту, внесенні змін до нього в процесі виконання, а також по відшкодуванню нанесених збитків, розглядаються господарськими судами відповідно до чинного законодавства України.

4. Договір міни. Умови договору.

Договір міни (бартеру) — це договір, по якому кожна зі сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні визначене майно і прийняти від неї інше майно.

Уклавши договір, кожна сторона втрачає право власності на майно, що передає в обмін, і здобуває право власності на майно, що вимінює. Договір міни (бартеру) за своїми характеристиками є взаємним, консенсуальним, оплатним.

Предметом договору міни (бартеру) можуть виступати товари, роботи та послуги. Визнання товару об'єктом даного виду договору є новим для цивільного законодавства порівняно із ЦК 1963, де мова йшлася про обмін майном.

Договором міни може бути передбачений обмін майна на роботи (послуги), тим самим розширюється коло об'єктів цивільних прав, які можуть бути предметом договору міни.

По-перше, це позначає, що предметом міни може виступати майно (ст. 190 ЦК), а також роботи та послуги. Тобто обміняти можна не тільки товари (тобто речі, призначені для продажу, сплатної передачі), а також сукупність речей, майнові права(наприклад, право оренди) та майнові обов'язки, роботи та послуги.

По-друге, майно та роботи (послуги) стають предметом договору міни тільки тоді, якщо проводиться обмін першого на друге. Здійснювати обмін майна на майно, чи робіт (послуг) на інші роботи (послуги) в рамках договору міни є неможливим.

Договір міни, як і договір купівлі-продажу, відноситься до договорів, що опосередковують перехід права власності. Однак сфера застосування договору міни значно вужче, ніж договору купівлі-продажу, тому що еквівалентом у товарних відносинах є, в основному, гроші.

На відміну від купівлі-продажу, при бартері як еквівалент звичайно виступають не гроші, а інше рівноцінне майно. Кожний з учасників договору міни вважається продавцем майна, що він передає, і покупцем майна, що він здобуває. Тому до договору міни застосовні правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з відносин сторін (ст. 716 ЦК).

Як відомо, право власності у набувача майна за договором за загальним правилом виникає з моменту передання майна (ст. 334 ЦК). Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Виключенням із загального порядку набуття права власності є порядок, передбачений щодо договорів міни. А саме, право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, по-перше, передбачена одночасність виникнення права власності на обмінювані товари у обох сторін, незалежно від того, хто отримав товар в своє розпорядження раніше. По-друге, право власності виникає після останньої за часом передачі товару, а не за першою подією.

Не застосовуються норми про міну (бартер) до зовні подібних відносин, іменованим обміном. Так, не є договорами міни обмін житлових приміщень, здійснюваний наймачами-громадянами. При укладенні таких договорів не відбувається зміни власників. Не можна також розглядати як договір міни, вчинений громадянином, обмін придбаного в магазині доброякісного товару на інший. Надане покупцю право випливає з факту укладення договору купівлі-продажу.

Правове регулювання бартерних правовідносин у зовнішньоекономічній діяльності має визначені особливості, передбачені Законом України «Про врегулювання товарообмінних (бартерних) операцій в області зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 1998 р. із подальшими змінами і доповненнями. Цей Закон встановлює режим здійснення товарообмінних (бартерних) операцій в області зовнішньоекономічної діяльності, відповідальність за порушення його норм і визначає повноваження і функції державних органів при здійсненні контролю за проведенням товарообмінних (бартерних) операцій. У відповідності зі статтею 1 цього Закону товарообмінна (бартерна) операція в галузі зовнішньоекономічної діяльності — це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором чи договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) постачань передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України й іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований по вартості обмін товарами, роботами, послугами в будь-якім сполученні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі. Таким чином, бартерна операція припускає обмін визначеної кількості одного чи декількох видів товарів на еквівалентну по вартості кількість іншого товару чи видів товарів. Відмінною рисою товарообмінної операції є невикористання грошової форми розрахунків.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Договір роздрібної купівлі – продажу.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.