Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Організація бухгалтерського обліку

3.1. Визначити організаційну структуру бухгалтерської служби (вказати тип структури, чисельність та перелік відділів чи груп, підпорядоко-ваність, службову ієрархію).

3.2. Встановити відповідальність за організацію, ведення бухгалтерського обліку та складання звітності (вказується розподіл компетенції та відповідальності за організацію і ведення бухгалтерського обліку і складання звітності).

3.3. Здійснювати призначення та звільнення головного бухгалтера і працівників апарату бухгалтерії (вказати хто, на якій підставі приймає, погоджує та звільняє головного бухгалтера і працівників бухгалтерської служби).

3.4. Вимоги головного бухгалтера і працівників бухгалтерії (вказати перелік відділів, структурних підрозділів, які зобов'язані неухильно виконувати вимоги головного бухгалтера і працівників апарату бухгалтерії, відповідальність та санкції стосовно порушників).

3.5. Вважати пріоритетним завданням соціального розвитку апарату бухгалтерії (вказують перелік першочергових завдань, які необхідно вирішити щодо поліпшення умов праці, підвищення кваліфікації працівників, створення АРМ бухгалтера).

Керівник_______________
(Підпис)

З наказом ознайомлений: Головний бухгалтер_____________
(Підпис)

Отже, облікова політика є важливим інструментом організації бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Вдало, попередньо глибоко проаналізована комбінація можливих варіантів облікової політики дає змогу підприємству ефективно здійснювати господарську діяльність.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

12.1. Розвиток господарського обліку та подвійної бухгалтерії в Європі.

12.2. Облік на території України в дослов'янський період та в добу Київської Русі й Польсько-Литовської держави.

12.3. Розвиток бухгалтерського обліку в Україні в XVI—XX cm.

12.1. Розвиток господарського обліку та подвійної бухгалтерії в Європі.

Багато століть бухгалтерські працівники практично не цікавились історією свого фаху. Тільки на початку XX ст. зародився науковий інтерес до вивчення історії бухгалтерського обліку.

Вивчаючи історію, минуле своєї справи, науки, бухгалтерські працівники по-різному розуміють і трактують методи її вивчення і дослідження. Тому підходи до узагальнення і викладення даних питань були і є різними. Найбільш повно методологічні підходи до вивчення бухгалтерського обліку сьогодні викладено у працях російського вченого Я.В. Соколова. Саме за його працями можна виділити такі підходи до вивчення однієї з найстаріших наук у світі.

Філософський. Його головна ідея полягає в тому, що автори намагалися пояснити хід історії філософськими законами розвитку та з'ясувати, які закони впливають на даний процес. Основоположниками даного напрямку були західний вчений А. Хаар і відомий оригінальними ідеями російський вчений Ф.В. Єзерський.

Документальний. На відміну від попереднього, його автори викладали історичні факти в тісному зв'язку з їх документальним підтвердженням. У цілому такий підхід будувався на збиранні та опрацюванні багатьох документів, історичних фактів, матеріалів, що давало певну підставу для осмислення історичного розвитку бухгалтерського обліку. Прихильниками документального підходу слід назвати О.О. Бауера, В.Ф. Широкого, Ф. Меліса, Р. де Рувера, В. Стона.

Синтетичний — це синтез і поєднання двох зазначених вище підходів. Його прихильники на підставі великого історичного досвіду взяли за мету узагальнити історичний розвиток обліку в рамках філософських концепцій. Серед них можна виділити О.М. Ґалаґана, Н.С. Помазкова, К.П. Кейля, Р. Теофановича, Ф. Гертца.

Аналітичний — підхід до вивчення окремих елементів методу бухгалтерського обліку: балансу, рахунків, подвійного запису і т. д., а не до бухгалтерського обліку і його розвитку в цілому. Відомі представники цього методу — А.Ч. Літтлтон, Б.С. Ямей, Н.Р. Вейцман.

Незалежно від обраного підходу до написання історії бухгалтерського обліку дослідження на дану тему завжди турбували обліковців, і викликають інтерес вчених-бухгалтерів до розвитку бухгалтерського обліку, починаючи від первісного ладу, за часів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, литовсько-польської доби, Козаччини, Російської та Австро-Угорської імперії аж до наших днів.

Щоб зростала і міцніла економіка України, їй потрібний досконалий, простий і доступний бухгалтерський облік. "Бо сказано, — писав великий поет Тарас Шевченко, — хто не лічить, той і не має". Цей вислів рівною мірою стосується як окремої сім'ї, окремого підприємства, так і всієї держави.

Відомо, що історія бухгалтерського обліку своїми коріннями сягає далеко в минуле. У своєму розвитку бухгалтерський облік пройшов певну еволюцію, зумовлену ускладненням господарської діяльності людей, виникненням потреби обліку знарядь мисливства, здобичі та розподілу її між членами роду. Зі стародавніх часів проводився облік господарської діяльності людей як достовірний доказ у комерційних операціях, сплаті податків, вирішенні спірних питань розподілу здобичі від полювання тощо. Сучасний механізм обліку був відомий і працював ще до моменту появи першої публікації на облікову тему.

У Стародавньому Єгипті (3400—2980 pp. до н. є.) писарі з метою контролю достовірності одержання даних вели на звитках папірусу облік рухомого і нерухомого майна та видачі срібла, хліба. Щодня складалися відомості про рух цінностей у коморах, відображалися норми витрачання матеріалів тощо.

Факти господарської діяльності у Дворіччі (Вавилонія) оформлялися виправдувальними документами (глиняні цеглинки-таблички), які були підставою для обліку не тільки майна, а й виконаних робіт, розрахунків за них.

В Іудеї облік набуває спеціальних контрольних функцій. Так, на Великдень жерці Єрусалимського храму не починали відправу доти, доки головний писар Іудеї не підіб'є підсумки на всіх рахунках і не складе звіт, а контролююча особа не підтвердить його достовірність. Спеціальна інструкція передбачала порядок обліку пожертвувань на храм. Перед вівтарем ставили скриню, царський контролер разом із головним жерцем відкривали її і підраховували доходи.

У Персії (522—486 pp. до н. є.) оплата виконаних робіт здійснювалася частково грішми, частково натурою. Працівник одержував вимогу-наряд у конторі й подавав його казначею, який записував документ у платіжну відомість і робив позначку про видачу грошей. За вимогою-нарядом видавали також продукти. Облік вели писарі, а достовірність записів перевіряли незалежні контролери.

З розвитком правових відносин облік у Стародавній Греції набуває правового характеру: було закріплено матеріальну відповідальність конкретних осіб за одержані цінності; підзвітних осіб вибирали тільки із заможних людей, які могли внести велику заставу. Нестачу покривали із застави або майна матеріально відповідальної особи, а якщо її було кваліфіковано як розтрату, то стягували в десятикратному розмірі.

З розвитком економічних відносин облік удосконалюється як надбудова суспільної формації, зростає його значення в доказах майнової відповідальності. Так, у Середньовіччі виникла професія мандрівних писарів, які за плату складали звіти феодалам, виступали їхніми представниками в різного роду судових інстанціях при розгляді майнових спорів.

У Середньовіччі формуються дві основні парадигми обліку — камеральна і проста бухгалтерія. Перша виходила з того, що основним об'єктом обліку є каса й очікувані надходження, а також виплати з неї. Таким чином, тут доходи і витрати були відомі. Друга пропонувала облік майна, включаючи касу, а доходи і витрати визначав обліковець. У будь-якому випадку зростання товарного господарства висуває на перше місце облік грошової готівки і грошових зобов'язань. Удосконалюється форма обліку — виникає подвійна бухгалтерія, яку пізніше видатний німецький поет Й.В. Гете назвав великим відкриттям людства.

Так, XIII ст. (початок епохи Відродження) характеризується зародженням подвійної бухгалтерії в містах Італії (Флоренції, Генуї) і поширенням її на всі держави Європи, у тому числі Київську Русь. Під час будівництва Софіївського собору (XI ст.) ченці вели книгу обліку витрачених матеріалів, відпрацьованих людино-коне-днів тощо.
Джерелами італійської бухгалтерії були регістри бухгалтерського обліку Стародавнього Риму. Коли Кодекс-книгу стали вести у грошовому вимірюванні, коли вона стала Головною книгою, коли в ній невідомі бухгалтери ввели рахунок капіталу, — з'явився подвійний запис. Спочатку бухгалтерія розвивалась майже самостійно в кожній фірмі. Потім з'явились друкарські книги, виникла "печатна бухгалтерія", зародження якої пов'язано з двома іменами — Б. Котрульї та Л. Пачолі.

Бенедетто Котрульї — чернець з Рагузи, автор книги "Про торгівлю та досконалого купця" — першої книги, яка містила невеликий розділ про подвійну бухгалтерію. Книгу було написано в 1458 p., а надруковано тільки в 1573 p., тобто через 115 років з часу написання.

У 1994 р. відзначалась історична дата — 500 років із часу виходу в світ, як результату великої, плідної і багаторічної праці Луки Пачолі — книги "Сума арифметики, геометри, вчення про пропорції і відношення", яка була головним чином, присвячена математиці й водночас містила цілий розділ про подвійну бухгалтерію під назвою "Про рахунки і записи". Це була перша публікація на облікову тему. Книга розкриває зміст бухгалтерських записів, а їх пояснення є доцільними та актуальними і для наших днів, хоча й були викладені більше 500 років тому.

Трактат "Про рахунки і записи" складався з 36 невеликих за обсягом розділів і поділявся на дві частини. Першу з них автор назвав "інвентарем", а другу — "диспозицією". В останній докладно описуються три найголовніші купецькі книги, які є основними регістрами "венеціанського" способу рахівництва. "Безпосередньо після інвентарю пояснюю, — зазначається у трактаті, — що для легкості та зручності потрібні три книги: одна називається Меморіалом, друга — Журналом, а третя — Зошитом". (Зошит з другої половини XVI ст. стали називати Головною книгою.)

Меморіалом називалась чорнова (пам'ятна) книга, записи в яку робили "учні прикажчики" з усіма подробицями описання проведених операцій. Журнал був другою книгою "венеціанського" способу рахівництва. Він призначався для хронологічного запису журнальних статей під "дати" і "мати", тобто для розміщення операцій, які відображалися за рахунками, що дебетувалися і кредитувалися. Наприклад, "Каса готівки винна Капіталу", "Палермський цукор винен Касі", "Витрати на товари винні Касі", "Банк м. Ліповані винен Касі".
Записи в журналі здійснювали на підставі Меморіалу, який заміняв первинні документи, адже за цієї форми вони ще не відігравали тієї ролі, яку їм відвели в майбутньому.

Найбільш значну третю книгу Лука Пачолі назвав Зошитом, який охоплював усі рахунки, однак поділу на аналітичні й синтетичні рахунки тут ще не було. Рахунки на певну дату сальдувались і слугували підставою для складання балансу, який мав вигляд складеного у довжину паперу, на якому з правого боку перелічені всі довірителі, а з лівого — всі боржники.
У трактаті автор не дає чіткої класифікації рахунків. Однак у нього вже помітне певне їх групування. Насамперед вчений створює групу рахунків для обліку грошей, речей, товарів і розрахунків, а також капіталу, тобто всього, що відображається в інвентарі. Далі він наводить групу результатних рахунків, до яких належать і витрати на товари, домашні витрати купця, рахунок зиску та втрат.

Л. Пачолі, а пізніше і Д.Л. Тальєнте розкривали результатні рахунки тільки записами в Головній книзі, не вносячи їх до Журналу, що позбавляло необхідної тотожності підсумків хронологічного і систематичного записів.

Таким чином, "венеціанська" форма бухгалтерії передбачала:

хронологічний і систематичний запис;

відокремлення першого від другого;

те, що синтетичні рахунки не ведуться — у Головній книзі відкривають прості (аналітичні) рахунки;

всі операції "жур-налізуються" — кожна операція неодмінно оформляється окремою журнальною статтею;

принцип обґрунтування господарських операцій документами ще не було установлено, тому Меморіал був не тільки реєстраційною, а й пам'ятною книгою — єдиною підставою для бухгалтерських проводок;

всю облікову роботу могла виконувати одна людина — у той час ще не було необхідності в поділі облікової праці.

Початок базисної "облікової моделі", яка використовується і сьогодні, поклав Л. Пачолі. Він описав методику, яка була відома італійським купцям і застосовувалась для обліку їх торговельних справ. Але в трактаті не було ні теорії обліку, ні науки. Він описував лише облікову процедуру. За ступенем впливу на розвиток обліку з ним не може зрівнятись жодна праця. Історики зазначають декілька найголовніших моментів, які Л. Пачолі вніс у справу розвитку бухгалтерського обліку.

Теоретичне обґрунтування подвійного запису. Л. Пачолі був першим, хто спробував пояснити поняття "дебет" і "кредит", хоча сам їх не вживав. Він створив персоналістичну модель обліку і тим самим заклав основи для його юридичного тлумачення, яке пізніше знайшло своє відображення у знаменитих працях Е. Дегранжа і Дж. Чербоні. Відомий французький бухгалтер П. Гарньє назве свою книгу "Облік-алгебра права", в якій принцип подвійного запису пояснить виходячи з причинно-наслідкових зв'язків (кредит — причина, дебет — наслідок). Персоналістична модель виявилась настільки вдалою, що нею зацікавились і використовували у своїх працях К. Маркс і Ф. Енгельс при поясненні подвійного запису.

Персоналістична модель приводила до неможливості самостійного розгляду таких абстрактних бухгалтерських категорій, як дебет і кредит. Цим було створено умови для виділення бухгалтерського обліку в окрему науку.

Л. Пачолі бухгалтерський облік розглядав як самостійний метод, що базується на застосуванні подвійного запису і використовується для відображення господарських процесів, що відбувались на окремому підприємстві та за його межами. Таке тлумачення відрізнялось від праці Б. Котрульї, який вважав, що об'єктом бухгалтерського обліку є окреме підприємство,

Подвійний запис на рахунках трактується як система (план) обліку, яка не може бути постійною і залежить від мети, яку ставить адміністрація.

Л. Пачолі — перший, хто ввів у бухгалтерський облік моде-лювання, що базувалось на комбінаториці. Це давало можливість побудувати загальну модель, у межах якої будь-який обліковий факт пояснюється як окремий випадок.

Перелічені вище п'ять принципів актуальні й тепер. Подальший розвиток бухгалтерського обліку не порушив головних принципів, які обґрунтував Л. Пачолі. Сучасний розвиток інформатики підтвердив, що метод подвійного запису є методологічним прийомом, який має загальний характер і забезпечує системне відображення інформації в бухгалтерському обліку.

Іспанія залишила слід у теорії обліку, особливо в розумінні його юридичної природи. Іспанія була першою країною, яка стала на шлях державної регламентації обліку. Вже в XIII ст. у Кастилії було видано спеціальний закон про введення облікових регістрів (книг). У 1549 р. вийшла нова редакція цього закону.

Родоначальниками юридичного напряму в бухгалтерському обліку слід визнати вченого-математика і юриста Дієго дель Кастілло (1522 p.), який кожний факт господарського життя — купівлю, продаж, внесок трактував як договір. Предметом обліку, на його думку, були договори. Він зводив облік не до адміністративного, а до цивільного права. Мета обліку зводилась до відображення юридичних прав і зобов'язань учасників договорів. Визнаючи предметом бухгалтерії договори, Д. Кастілло значно розширив сферу об'єктів обліку. Наприклад, бухгалтер мав не просто реєструвати надходження товару, а спочатку відобразити надходження товару за договором, а потім його виконання. Баланс включав усіх осіб, з якими було укладено договори, і відображав обсяг прав і зобов'язань, які випливали з цих договорів.

Юридичний напрямок бухгалтерії продовжив Гаспар де Техада. Він стверджував, що бухгалтерський облік — це ведення рахунків з метою ефективного управління та контролю підзвітних осіб. Юридична регламентація обліку привела до розвитку вчення про звітність. Г. Техада висунув принцип річної звітності, а в її центрі — баланс.

У Німеччині ідея обліку зводилась не до виявлення фінансових результатів, так як це робили італійці, а до розкриття внутрішніх розрахунків з матеріально відповідальними особами-факторами. У 1531 р. Йоганн Готліб зробив спробу пристосувати італійську бухгалтерію в межах німецької факторної. Послідовниками синтезу німецьких та італійських ідей обліку були видатні німецькі бухгалтери Вольфган Швайкер (1549 р.) та Христоф Хагер (1654 p.).

Німецьку форму рахівництва вперше описав Гельвіг у 1774 р. Вважається, що ця форма виникла в результаті поділу журналу на меморіал та касову книгу. В першому регістрі в хронологічному порядку реєструються всі факти господарської діяльності, не відображаючи при цьому каси. Однак найбільш імовірним вважається те, що в Німеччині довгі роки переважала камеральна бухгалтерія, у центрі якої був облік каси.

Тому поширення італійської подвійної бухгалтерії зумовило доповнення добре відомої касової книги меморіалом, і внаслідок цього хронологічні записи стали вести у двох регістрах, а записи за рахунками Головної книги — підсумками один раз на місяць. За італійської форми кожну операцію відображали в Головній книзі.

Другій половині XVII ст. Франція стала наймогутнішою державою світу, її облік домінував у Європі. Саме у Франції виник афоризм, який часто цитують зараз: "Облік — це функція управління". Облік розглядався як складова науки про управління окремими підприємствами.
Для французьких авторів характерний примат рахунків над балансом. Самусль Рикар рекомендував вести спеціальний рахунок, куди потрібно було б заносити усі операції, які записувались у дебет і кредит. Через багато років Н. Анастоліо, Е. Леоте, Д. Чербоне надали цьому рахунку теоретичне значення, назвавши його рахунком власника.

Великим кроком вперед після робіт Л. Пачолі було те, що Ж. Саварі запропонував ведення як основних, так і допоміжних книг. Таким чином, Саварі сформулював одне з основних понять обліку: поділ рахунків та регістрів, у яких ведуться рахунки, на синтетичні й аналітичні. Таким чином, було створено двоступінчату систему реєстрації даних, що мало велике значення для розвитку бухгалтерської науки.

Баланс трактувався як самобалансуючий фінал Головної книги, в якому підсумок дебетових сальдо дорівнює підсумку кредитових. Тобто баланс розумівся як гарантія рознесення операцій за рахунками. Французька форма рахівництва (Дела Порт) характеризувалася тим, що, крім касового журналу та меморіалу, тут вводились й інші, розраховані на кожний вид основних операцій.

Різновидом французької форми можна назвати бельгійську форму рахівництва (Бат-тайль). Ця форма передбачала диференціацію журналу на чотири самостійних регістри: 1) купівля; 2) продаж; 3) каси; 4) фінансових результатів, які виникають при купівлі й продажу. їх обороти наприкінці місяця переносились у Головну книгу.

Юридичні особи — суб'єкти господарської діяльності є обліковими одиницями, які мають окрему систему бухгалтерського обліку і складають встановлену звітність із дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

12.2. Облік на території України в дослов'янський період та в добу Київської Русі й Польсько-Литовської держави

У дослов'янський період територію України населяли різні народи і племена. Найбільш відомою і давньою була трипільська культура, яка існувала в період з 2500 до 2000 р. до нашої ери. Точних відомостей щодо обліку в трипільській культурі майже немає.

Однак за певного рівня цивілізації з досить розвиненими видами ремесел, розвиненим господарством мав існувати і відповідний облік майна. Високий рівень гончарства наштовхує на думку, що могли бути і глиняні таблички, і статуетки для ведення обліку; наприклад, як у Єгипті — папірус, Вавилоні — глиняні таблиці. Облік проводився в ті часи на найбільш поширеному матеріалі, що відповідав його меті на даній території.

Починаючи з VIII ст. до н. є. Чорноморське узбережжя сучасної України почали заселяти греки. Торгуючи з народами, що тут проживали, а також шукаючи кращої долі, грецькі колоністи заснували ряд міст-колоній: Тіру, Ольвію, Херсонес, Теодосію, Пантікапей. Грецькі колоністи принесли з собою і свою цивілізацію — порівняно вищу від тих народів, що жили за межами міст-колоній.

Закономірно, що й облік у грецьких колоніях був організований за тими ж принципами, що і в Греції.
У Стародавній Греції облік вівся на вибілених гіпсом дощечках, глиняних черепках, інколи на папірусі. В Афінах існувала палата мір і ваг. Було добре налагоджено податкову систему. Господарники надавали великого практичного значення складанню кошторису витрат. Отже, можна зробити висновок, що система обліку в Стародавній Греції зробила значний крок вперед. Грецька цивілізація безперечно впливала на скіфські народи, що жили поза колоніями.

Іранське плем'я скіфів з'явилось в Україні близько VIII—IX ст. до н. є. Достовірних історичних та археологічних фактів, які б свідчили про рівень обліку цієї цивілізації, не існує. Але досконале різьбярство і ювелірне виробництво, а також різноманітні круглі печатки і таблички із записами, подібними до вавилонських і персидських, наводять на думку, що облік у цій змішаній культурі теж був греко-персидським, але з пріоритетом першого. У V ст. до н. є. утворилося Боспорське царство, яке займало територію Чорноморського узбережжя та Кримський півострів зі столицею в Пантікапеї.

У Бос-порському царстві велася жвава торгівля з Афінами, воно мало свої банки-трапези, карбувало монети.

Немає інформації про ведення господарства, зокрема обліку, у наступний період перебування готів, а потім гунів на території нашої держави.
У VII—IX ст. н. є. утворився союз племен під назвою Руська земля з центром у Києві. Маючи вигідне географічне положення і зміцнюючи центральну владу, Київська Русь вела жваву торгівлю з Заходом, Сходом, Північчю, Півднем. Обмін, торгівля викликали необхідність появи грошей, кредиту, ведення обліку. Київська Русь як держава виникла в IX ст. (882 p.). Припускають, що на території цієї держави приблизно півтора століття використовували примітивні облікові прийоми, пов'язані зі збиранням данини та обліком торгових оборотів.

У давні часи, коли київські князі тільки завоювали та об'єднали слов'янські племена, населення відбувало так зване полюддя. Данину платили шкірами, воском, медом. Пізніше всі жителі були зобов'язані сплачувати дань від "диму", тобто землі, на якій проживали, або "рала" із землі, яку обробляли. Крім того, були ще окремі спеціальні податки, такі як ловче (утримання княжого двору під час ловів), повіз від перевозів, мито від торгів у місті.

Розвиток торгівлі вимагав появи обмінного еквівалента. Спочатку грошова система була дуже примітивною. Для обміну використовували так звані кунні гроші: хутро куниці та інших пухнастих звірів.

Великий поштовх розвиткові культури, освіти і, зокрема, облікової науки Київської держави дало християнство. Виникають школи, пишуться книги, розвиваються науки, зокрема математика, яка була основою обліку. Збірник законів "Руська правда" Ярослава Мудрого (середина XI ст.) закріпив недоторканість приватної земельної власності. Власність князя і держави ототожнювалася, розмір данини та податків не регулювався. Тобто усе було в руках князя. Ця риса господарського, юридично закріпленого побуту, мала величезний вплив на формування обліку в майбутньому, за принципом: держава є власником всього або майже всього майна, що знаходиться в країні.

Найвищу урядову посаду при княжому дворі займав дворецький. Основним його завданням було доглядати за княжим двором і всім княжим майном. Безпосередньо всіма записами, у тому числі обліковими роботами, відав печатник. Він був начальником княжої канцелярії (канцеляром) та укладав княжі грамоти, мав на збереженні княжу печатку. Секретарями в канцелярії були дяки.

Записи робили на тонкій шкірі (пергаменті) чорнилом. Печатник, який вів облікову роботу та листування, часто поєднував її із судово-слідчою справою. Свого роду комірниками при княжому дворі були стольник і ключник. Перший займався наглядом за княжим столом, контролював зберігання, оприбуткування та видачу харчів, другий тримав ключі від комор і крамниць.

У Київській Русі, а пізніше і в Галицько-Волинському князівстві, велась і відповідна підготовка осіб, які займалися обліком та іншою писарською роботою. У монастирях проводила велику і досить різноманітну господарську роботу. Саме в монастирях під впливом візантійської наукової думки зародилися ідеї майбутньої української бухгалтерії. Застосовувався такий обліковий принцип: за кожен майновий об'єкт відповідає певна особа або група осіб.

Стосовно комірників, то вони несли як матеріальну, так і кримінальну відповідальність. За кожну нестачу винних карали. Принцип високої відповідальності при княжому дворі, у монастирському господарстві привів до створення досить витонченої облікової техніки, яка вимагала строгого поділу облікових регістрів, призначених для фіксації надходження і відпуску грошей та інших цінностей, послідового проведення інвентаризації. Цікаво, що облікові залишки звіряли з фактичними, а не навпаки.

З часом вдосконалювалась і грошова система: "кунні гроші" замінила гривна. Гривна відповідала 20 ногатам, або 25 кунам, або 50 резанам. У IX—XI ст. в обігу були також карбовані монети. Перші монети — золотники і срібляники з'явилися вперше за Володимира Великого.

У XII ст. гривна відповідала 50 кунам, або 100 векшам. З'являються срібні гривни (160—196 г срібла). Золота гривна не набула значного поширення

Період монголо-татарського іга, який призвів до занепаду Київської держави і перенесення центру східнослов'янської культури в Галицько-Волинське князівство, вніс свої корективи в економічні відносини того часу, а відповідно й до обліку. Татари відразу ж нав'язали свої "облікові стандарти". Докорінно було змінено податкову політику — запроваджено персональне оподаткування (подушне). У зв'язку з цим у 1257 р. силами китайських чиновників — баскаків було проведено перепис населення. Але це був не статистичний облік населення, а бухгалтерська інвентаризація людей, закладених у систему подушного оподаткування. Виник принцип: кожна людина — об'єкт обліку, кожна особа — підзвітна.

Однак в умовах України-Русі цей податок довго не протримався і був замінений новим — "сохою". Податкова одиниця "соха" ґрунтувалася на принципі кругової поруки: платіж несе громада, а недоїмка будь-якого з її членів погашається іншими членами громади.
Внаслідок монголо-татарської навали виробництво (ремесло) мало значні втрати, однак це не вплинуло на торгівлю.

Вже в XIII ст. вона значно зросла. В обігу крім вітчизняних грошей з'явилися візантійські монети, монети арабського походження, західноєвропейські динари. Існував продаж товарів на виплат до 50 % сплати за борг. У кредитних операціях брали участь безпосередньо князі. У разі банкрутства майно описували дяки княжої канцелярії. При цьому насамперед захищалися права князя, потім — іноземців, а вже потім кредиторів — купців. Князі також мали значний дохід від торговельних операцій у вигляді мита. Митний облік вели осмники та митники.

Галицько-Волинське князівство, будучи залежним від Орди, зуміло налагодити своє господарство, торгівлю, грошовий обіг. Спочатку тут застосовувалися ті ж гроші, що і в Київській Русі. Потім поряд з гривнею в обігу були і дрібніші грошові знаки: монета, гріш, динарій. Гривна дорівнювала 48 грошам, гріш — 5 динаріям.

У XIV—XV ст. розвиток торгівлі сягнув досить високого рівня, що вимагало чіткої грошової системи обліку. У Львові в другій половині XIV ст. почали випускати свої гроші з гербом Галицького князівства. Внаслідок роздробленості України українські гроші мали другорядне значення, а на перший план вийшли європейські монети, серед яких провідне місце посідав празький гріш. На рівні держави почали вести облік наявної грошової маси.

Важливими центрами торгівлі були Київ, Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк. Утворюються купецькі курії, де було запроваджено оригінальну систему обліку касових операцій. Касова книга складалася з двох половин: у першій записувався прихід, а в другій — видатки. Запис приходу містив такі дані: дата, сума прописом і цифрами, від кого надійшли гроші, підстава платежу. У видатковій половині відображалися: дата, посилання на розпорядчий документ, одержувач грошей, сума прописом і цифрами, цільове призначення видатку, спосіб оплати. У верхній частині касової книги на кожній сторінці зазначався рік.

Прибуткові та видаткові касові книги вели у двох примірниках — один знаходився в купця або касира, другий — в особи, яка вела облік. Між записами не дозволялося залишати вільного місця. Особа, яка вела облік грошей у касовій книзі, складала присягу. Для будь-якого виправлення запису необхідно було мати спеціальну постанову.

Щодо сум, то різниця записувалася у видатки або прихід, неправильний запис не закреслювали, а підкреслювали і зверху писали правильний. Виправлення в цих книгах виконував тільки один спеціальний нотаріус. Ще до виходу перших книг з бухгалтерського обліку в Україні вже були відомі способи виправлення помилок. На той час Україна повністю відійшла до Польсько-Литовської держави після унії Польщі з Литвою. Досить поширеною в обігу стає польська гривна, яка дорівнювала 48 грошам.

З поширенням у XV ст. продажу товарів на виплат виникла необхідність у відкритті банків. У торговельних містах України відкриваються торгово-банківські доми. Кредит мав форму застави (іпотечний кредит). Це, у свою чергу, викликало необхідність появи векселя. Вексельний обіг вимагав, відповідно, і вексельного обліку.
Від польського короля торговельні міста, зокрема Львів, мали значні пільги. Так, наприкінці XIV ст. Львів одержав "складське" право, яке зобов'язувало усіх купців, які проїжджали через місто, протягом двох тижнів торгувати своїми товарами, за винятком солі.

У 1460 р. король Казимир надав львівським купцям пільги у сплаті мита на території Польського королівства, а Львову виключне право оптової торгівлі та дорожнього примусу. У той же час міське населення сплачувало податок зі всього майна, як рухомого, так і нерухомого в розмірі 4 % від його вартості.

Оподатковувалися копальні, млини, корчми. У середині XV ст. виникає непрямий податок — акциз, яким оподатковувалися тільки алкогольні напої. Хоч міщани й українська шляхта мала значне полегшення в податках, основним тягарем ті лягали на селян. Селяни сплачували десятину церкві, виконували різноманітні примусові роботи, особливо важким подат-ком-повинністю була "стація" — утримання війська під час простою. Отже, складна податкова система, торгівля, банки, ремесла — все це вимагало розвитку і вдосконалення облікової системи, повністю зорієнтованої на Західну Європу.

Основну роль у розвитку обліку відіграли монастирі, облік яких вівся за принципом камерального (бюджетного). Об'єктами обліку були каса, доходи, видатки, а також дебіторська та кредиторська заборгованість.

За дебетом відображалися суми дебіторської заборгованості клієнтів, за кредитом їх вклади. Облік не був систематичним. Прибуткові й видаткові операції реєстрували в окремих касових журналах. Облік у монастирях підготував формування подвійного запису, який з'явився в Україні значно пізніше. У цей період в Україні переважала проста бухгалтерія.

Комерційний облік купців, який поєднував бухгалтерську реєстрацію з сімейними розповідями, даними про війни, епідемії, значно відставав від обліку, який вівся при королівському дворі, у поміщицькому, монастирському господарствах. Історичні події XVI ст. відірвали Україну від візантійського впливу і зблизили її із Західною Європою. Остаточно це зближення відбулося, коли за Люблінською унією 1569 р. українські землі повністю відійшли до Польського королівства. Безпосередній вплив країн Західної Європи, розвиток книгодрукування, науки, вищої школи — основні складові появи в Україні разом з новими науковими досягненнями Європи нових напрямів у бухгалтерській науці.
Європа в той час приймає італійську бухгалтерію. Безперечно, що і в Україні вона мала місце. Від початку XVI — до середини XVII ст. в Україні переважала італійська бухгалтерська школа.

Після того, як польські королі почали запрошувати французьких вчених та спеціалістів, їхній вплив поширився і на облік. Немає жодних підстав заперечувати те, що в Україні в ті часи добре знали і використовували праці Л. Пачолі "Трактат про рахунки та записи", Б. Котрульї "Про торгівлю та знаменитого купця". Це за часом збігається з розвитком книгодрукування в Україні.

Незважаючи на дискримінаційний вплив Польщі й Росії на українську торгівлю, вона досить успішно розвивалась у XVI—XVII ст., що сприяло і зміцненню грошової системи. У XVI ст. в обігу перебували різноманітні монети країн Європи: польські та литовські динарії, угорські золоті дукати, срібні талери. Польське королівство на початку XVI ст. провело грошову реформу: з'являються гроші, згодом, після створення єдиної монетної системи наприкінці XVI ст. — шеляги, польські золоті, таляри.

У XVII ст. запроваджується єдина система мір і ваги на всій території Польського королівства. Зростання торгівлі та грошового обігу в Україні об'єктивно сприяло поширенню кредитних операцій через банківсько-торгові доми, вексельної форми розрахунків і кредиту, а також лихварства. Дедалі більше об'єктом обліку стають кредитні та лихварські операції. Це в цілому мало позитивний вплив на ефективність торговельних операцій, спрощення розрахунків. Кредит був короткотерміновим споживчим і довготерміновим — комерційним на великі суми. Лихварством займалися майже всі верстви населення, а особливо вірменські та єврейські купці. У Галичині своєрідними банками були єврейські міські громади (кагали).

12.3. Розвиток бухгалтерського обліку в Україні в XVI-XX ст.

В економічному розвитку України досить значна роль належала козацтву, яке виникло наприкінці XV ст. Торгівля та фінанси Запорізької Січі зумовлені особливостями ведення господарства, способом життя та суспільного ладу.

У Запорізькій Січі облік всього майна, доходів і видатків вели скарбник січового скарбу (шафар) та його апарат, до якого входили два шафари, два підшафарії та кантаржей (хранитель мір і ваг). Скарбник і його підлеглі вели облік доходів і видатків у спеціальних книгах чорнилом з допомогою гусячого пера. Окремо велась книга обліку касових операцій і матеріальних цінностей.

Завершальним етапом облікових робіт був процес складання звіту кошовому отаманові та козацькій раді.

Слід зазначити, що козацькі державні фінанси, які підпорядкувалися гетьманові, були невіддільні від його особистого майна. Це згодом негативно вплинуло на фінансові справи України та вимагало значної централізації обліку.
Після Переяславської ради 1654 р. Москва поступово починає втручатися у справи України. Гетьман І. Брюховецький здійснив невдалу спробу відокремити державні фінанси від своїх і передати їх московському цареві.

Для цього він замість посади шафара встановив посаду генерального підскарбія. З цього моменту починається безпосереднє втручання Москви у фінанси України, що призвело до значної втрати коштів. Так, після арешту гетьмана І. Самойловича половина коштів внаслідок їх неподільності відійшла Москві, а друга половина — гетьману І. Мазепі.

Гетьмана І. Мазепу як державного діяча, патріота і розбудовника незалежної України слід вважати також досвідченим фінансистом. За І. Мазепи з розвитком державного та монастирського господарства основним принципом стає принцип економії. Добре була налагоджена і зовнішня торгівля, хоча всі торговельні шляхи погоджувалися з Петром І. В обігу були венеціанські дукати, іспанські дублони, цісарські таляри, турецькі секіни, французькі пістолі. Облік за часів Мазепи, зважаючи на його тривале перебування у Франції, був під французьким впливом, зокрема праць Жака Саварі та Ордонансу з регулювання економіки, у тому числі ведення бухгалтерського обліку. Якщо на рівні держави завдяки І. Мазепі в обліку переважав безпосередньо європейський вплив, то в монастирському господарстві, завдяки впливу Московського патріархату, — російський.
З монастирських записів, що дійшли до наших днів, довідуємось, що в умовах ведення у монастирях господарства, а також виконання церковних обрядів зароджується калькуляція. Вартість церковного обряду визначалася сумою витрат на утримання монастиря і монастирської братії.

У монастирях існував складний порядок розподілу обов'язків: управителем був келійник, якому підпорядкувалися казначей і старці. Казначей відповідав за зберігання грошей, вів їх облік. Старці несли адміністративну та матеріальну відповідальність за ведення разових робіт і за виданими під ці роботи матеріальними цінностями. Крім того, в окремих монастирях ще були прикажчики, які виконували обов'язки комірників, а також будівничі, на яких покладалися функції ревізорів. Матеріально відповідальними особами були виборні ціловальники.

Після полтавських подій Конституція Пилипа Орлика 1710 р. хоч і відокремлювала державний скарб від гетьманського, на економіку і фінанси України та її системи обліку впливу не мала, оскільки її було складено в еміграції. Росія, заснувавши спеціальну Малоросійську колегію, встановила повний контроль над фінансами України. Збирачі податків згідно з інструкціями колегії повинні були щомісяця і раз на чотири місяці звітувати (складати рапорти) про свою роботу. Гетьман Д. Апостол відновив посаду генерального підскарбія і відокремив державний скарб від гетьманського, але все одно перший контролювали російські власті.

Було розроблено цілу низку інструкцій, які регламентували роботу фінансового управління і двох генеральних підскарбіїв, один з яких мав бути росіянином. Вони здійснювали облік і контроль збирання податків, витрат, контролювали виконання кошторисів магістратів. У всьому суворо дотримуючись простоти та порядку, спираючись більше на народні звичаї, ніж на писане право, запорожці були такі ж і в канцелярській та обліковій роботі.
Росія, яка періодично (один раз на рік) присилала низовим козакам "жалованіє", дуже швидко перейшла на інший режим: хлібне жалування козаки одержували в Січі, а за грошима їхала спеціальна депутація (не більше 20 козаків) до Петербурга або Москви. Разом з "жалованієм" депутації виплачували і прогінні та подорожні гроші. Останні фактично були грошима, виданими на відрядження, але за них депутація не звітувала, як і за подарунки, які одержувала в Росії. Щодо платні ("жалованія"), то вона підлягала суворому обліку та розподілу згідно з посадовими рангами Війська Запорозького (розкладу). Запорізька Січ не мала розвинутої банківської грошової системи: в обігу перебували гроші різних країн, які були в постійному дефіциті. На Січі існував кредит. З військових сум кредити видавали купцям на торговельні операції. Хоча доходи від військової здобичі, які колись складали основну статтю, фактично припинилися, Січ залишалася досить розвиненою економічною структурою. При ліквідації Січі її державний військовий скарб на кінець 1775 р. і початок 1776 р. у вигляді вкладів і готівки як залишок кошторису становив 200 тис. крб.

Характеризуючи період XVI—XVII ст., можна зазначити, що економіка, торгівля, грошовий обіг, фінансова система і облік були організаційно поєднані з Польщею та Російською імперією. Остання остаточно позбавила будь-яких автономних прав фінансово-кредитну систему та облік України.

З поділом Польщі під панування Австрійської, а згодом Австро-Угорської, імперії потрапили Галичина, Буковина, Закарпаття. З цього часу аж до Першої світової війни облік в Україні формується тільки під впливом цих двох імперій.

Під час колоніального панування в Україні Австро-Угорської імперії на заході та Росії на сході можна, з одного боку, говорити про розвиток німецької бухгалтерської школи, яка об'єднувала Німеччину, Австро-Угорщину та німецькомовну частину Швейцарії, а з іншого — про розвиток і становлення молодої російської бухгалтерської школи. В обох випадках, враховуючи багатонаціональний склад імперій, культурне і наукове надбання не було лише заслугою самих австрійців чи росіян, це ж стосується й обліку.

Галичина, Буковина, Закарпаття в господарському розвитку відставали від інших країв, що входили до імперії, і в цілому від передових країн світу.

Економіка мала чітко визначений аграрний, а згодом аграрно-індустріальний характер. В Україні, особливо в другій половині XIX ст., значну увагу починають звертати на економічний бік життя: створюються позичкові каси, кооперативно-кредитні товариства, значного розвитку набуває готельне та шинкарське обслуговування. Для українців — галичан і буковинців організовуються фінансово-господарські й професійні курси, видається економічна література з метою заохочення до активної економічної та господарської діяльності. Облік вступає на новий щабель свого розвитку. У Львові діють парцеляційний і селянські банки, а згодом ще й польсько-український Промисловий та акціонерний земельний іпотечний банки, у Чернівцях — Буковинський крайовий, згодом земельний банк.

Дотримуючись в обліку принципів німецької бухгалтерської школи, вітчизняні економісти і підприємці зробили свій внесок у ведення бухгалтерського обліку в кооперативах взаємного кредиту (кредитних спілок), банках, торгових товариствах, готельному господарстві тощо.

Отже, незважаючи на подвійний тиск — з боку австро-угорського уряду та польських урядовців на місцях, у Західній Україні розвиваються своя національна промисловість, торгівля, банківська справа та інші сфери економічної діяльності, а з ними, відповідно, і бухгалтерський облік.

У Росії (частиною якої була Україна) застосування бухгалтерії мало місце в Новгороді, Пскові, у містах, які підтримували постійні торговельні відносини із Заходом. Але термін "бухгалтер" з'явився тільки у другій половині XVIII ст.
З XIX ст. починається створення спеціальних комерційних навчальних закладів. Так, у 1810 р. було відкрито Московську академію комерційних наук, згодом — комерційні училища в Петербурзі та Москві.

У другій половині XIX ст. бухгалтерський облік поряд з обслуговуванням торгівлі проникає у поміщицькі маєтки. У 1860 р. в Росії було відкрито Державний банк, а потім почали виникати і приватні банки. У зв'язку з цим друкуються книги і самонавчителі з банківського обліку. Беручи до уваги літературу цього періоду, слід зробити висновок, що в бухгалтерській науці визначилися три напрями діяльності.

Висвітлення в літературі рекомендацій з дотримання правил бухгалтерського обліку на підставі вже існуючих шкіл.

Науковий пошук та виникнення реформаторських течій.

Початок клопіткої наукової розробки питань рахівництва.

На початку XX ст. створюються вищі школи (Московський, Київський і Харківський комерційні інститути, Вищі комерційні курси в Петербурзі). Це був час наукових розробок, центром яких стає Московський комерційний інститут. Відомі праці М. Лунського, Г. Бахчесарайцева, Ф. Бельмера. Московська школа стала в опозицію до Петербурзької. Найбільш відомі вчені цього періоду — О.П. Рудановський, О.М. Ґалаґан, Р.Я. Вейцман.

З ними тісно співпрацював визначний український економіст М.І. Туган-Барановський. Після Лютневої та Жовтневої революцій у 1917 р. виникли Українська Народна Республіка (УНР), потім — Гетьманат Скоропадського, згодом — Директорія відновленої УНР. У цей час було зроблено низку спроб провести економічні, й зокрема грошову, реформи. Директорія УНР діяла в критичних політичних, економічних і соціальних умовах. З 20-х років починається радянський етап колонізації України.

Східна Україна (менша територія, ніж до 1917 р.) залишилася у складі колишньої Російської імперії, а тепер СРСР, а західноукраїнські землі захопили Польща, Румунія та Чехословаччина.

Волинь і Галичина в цей час відійшли до Польщі, Буковина — до Румунії, а Закарпаття — до Чехословаччини. Розпочинається колонізація цих земель новоствореними державами, які повністю або частково колись входили до складу Австро-Угорської імперії. У 20-х — на початку 30-х років не сталося ніяких змін в організації бухгалтерського обліку на цих землях. Змінилися лише політична структура і влада, залишилися недоторканими приватна власність й економічні відносини. В обліку й далі переважали ідеї німецького напряму бухгалтерської школи.

Колоніальна політика негативно впливала на розвиток економіки Західної України. Штучне заселення колоністів призвело до застою й аграрної кризи на селі, які тісно перепліталися з промисловою. Українці знову вдаються до відновлення кооперативного руху. Створюються різноманітні кооперативи, особливий успіх мають ті, які займаються заготівлею, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції. Провідні економісти та підприємці регіону розробили програму відновлення кооперації, яка передбачала також створення кредитних кооперативів. Засновуються кредитні каси та "Українбанки" з досить невеликим вступним внеском — 10 золотих, невисокою процентною ставкою — 10 %. Основною формою розрахунків за кредитами та іншими операціями був вексель. Практикувалось дисконтування векселя через кредитні організації. Керівним органом кредитних кооперативів у Галичині був "Центробанк".

Українські кооперативи працювали за принципом "свій до свого по своє". Згодом виникли й інші кооперативні банки: "Дністер", "Промбанк" та ін. Широка мережа різних кооперативів вимагала належного управління, контролю та обліку їх діяльності. Цими питаннями займався Ревізійний союз українських кооперативів у Львові (РСУК). РСУК мав свої часописи "Кооперативна республіка", "Господарський кооперативний часопис", які проводили кооперативну ідеологію, публікували відповідні інструкції, поради щодо ведення господарської діяльності в цілому й обліку зокрема, обнародували кооперативну статистику, прогнозували кооперативну діяльність. РСУК проводив також ревізію спілок.

У цей час у Львові за допомоги і фінансової підтримки РСУК виходить відома в Галичині й Західній Україні праця В. Нестеровича з нового українського бухгалтерського обліку "Спрощене книговодство". У цій роботі відчувається вплив спрощеного варіанта німецької форми бухгалтерського обліку. В. Нестерович пропонував ведення бухгалтерського обліку за двома напрямами залежно від кількості господарських операцій.

Перший напрям передбачав ведення спеціальних місячних зошитів з окремими сторінками для кожного рахунка, де зазначаються числа місяця і кореспондуючі рахунки. Сюди щоденно в процесі поточної роботи подають підсумки дебетування і кредитування за кореспондуючими рахунками і так на кінець місяця маємо готовий місячний журнал. Ведення такого журналу полегшує складання балансу і зводить до мінімуму використання Головної книги. Але записи в зошитах належать до певного місяця, і кожен зошит не зв'язаний з іншими зошитами.

Другий напрям передбачав ведення хронологічних записів у двох книгах — касовому журналі й меморіалі. Перший застосовується для обліку касових оборотів, а другий — для всіх інших. Наприкінці місяця в касовому журналі й меморіалі проводять виписку кореспондуючих рахунків, на підставі якої складають Головну книгу за місячними підсумками записів. Аналітичні книги велися на підставі записів у касовому журналі та меморіалі.

У 1918 р. ЦВК видав Основні положення обліку майна. З'являються різні новаторські пропозиції. Так, зокрема, ідея централізації всього обліку в Петрограді (надзвичайний облік). Наприклад, О.П. Рудановський, зазначає, що "самоуправство" приватних власників було замінено ще більш небезпечним самоуправством державних чиновників, або, як він їх називав, "рахункових воєвод". За весь період існування радянської влади на всіх її етапах — періоду громадянської війни, відбудовчого періоду, періоду Другої світової війни, післявоєнного періоду, розпаду радянської імперії бухгалтерський облік будувався не на економічних, а на суто політико-ідеологічних централізованих засадах. Однак вчені розвивали і впроваджували в життя нові ідеї. Це стосується непу, який з 1921 до 1929 р. реставрував традиційні системи бухгалтерського обліку. З'являються нові вчені — економісти, обліковці — Р. Вейцман, Н. Блатов, І. Ні-колаєв, О. Ґалаґан.

Це був період піднесення і розквіту не тільки економіки, а й всього бухгалтерського обліку. Однак, побачивши в непі переваги ринкових відносин, більшовицька політика та ідеологія підмінили реальні економічні процеси штучними. Неп було згорнуто і почався розквіт "сталінської демократії", деформувалися принципи бухгалтерського обліку. Найбільших утисків зазнали О.П. Рудановський і О.М. Ґалаґан.

У 30-х роках XX ст. зароджується соціалістичний облік, фундаторами якого та представниками стали Н. Ласкін, Н. Гегечкорі, Е. Глейх, П. Клейман, Д. Андріонов та ін. Найбільшим його теоретичним досягненням став власне класовий характер. Російський професор Я.В. Соколов назвав соціалістичний облік періодом деформації принципів бухгалтерського обліку. У методичному плані доходило до облікового та економічного абсурду. Обліковій науці було нав'язано велику дискусію, яка повністю наперед зводилася до ідеологізації бухгалтерського обліку.

У 1923 р. в газеті "Більшовик" з'явилася стаття Е. Кольмана, в якій він звинуватив шкідників обліково-теоретичного фронту в тому, що вони залишок товарів у балансі вчать оцінювати за собівартістю, а не за продажними цінами.
Д. Савшинський писав, що рахунки фінансово-результатні — це "пережиток капіталізму" — і соціалістичне господарство у своїй номенклатурі подібних рахунків мати не може.

У 1930 р. поширення набула праця Н. Блатова, І. Богословського, М. Помазкова "Обліково-бухгалтерські курси вдома". Згодом її авторів звинуватили в буржуазній ідеології. М.Х. Жебрак відомий вчений радянського періоду (українець за походженням) був один із творців нормативного методу на базі американської системи "стандарт — костинг". Вийшла праця "Основні елементи промислового обліку в СРСР і за кордоном".

Тому дискусія між "старорежимними" і молодими вченими дуже швидко закінчилася на користь останніх. Сферою обліку було визнано все народне господарство, а не окреме підприємство, як вважав О.М. Ґалаґан, теорію і галузевий облік було об'єднано в один курс — бухгалтерський облік, подвійний запис почав трактуватись як складова методу бухгалтерського обліку, а не як об'єктивний закон. Почав зароджуватися централізований облік. У 1931 р. було організовано єдиний орган керівництва соціалістичним обліком — Центральне управління народногосподарського обліку СРСР при Держплані СРСР (ЦУНГО).

1946 р. у Львові виходить праця В. Горбачевського "Курси бухгалтерії", яка мала значний практичний і читацький інтерес.
Радянська Україна у складі колишнього СРСР зазнала таких же потрясінь: як щодо бухгалтерського обліку, так і стосовно тих вчених, які його формували. Вчені всіх національностей — Я. Гальперін, Н. Кипарісов, Н. Леонтьев, О. Рудановський, О. Ґалаґан, М. Жебрак та ін. відчували утиски з боку уряду. З 1917 до 1953 р. бухгалтерські кадри витримали "три перевірки", і тільки смерть Сталіна покінчила з цими переслідуваннями. Після 1953 р. в обліку спостерігалася певна стійкість. Були значні досягнення в галузі господарського розрахунку, обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, механізації, а потім автоматизації обліку, його централізації. Облік був спрямований на державотворення.

Слід зазначити, що провідні вчені-бухгалтери були вихідцями з України. Працювали в Україні: М.Х. Жебрак, А.Д. Лозінський, потім — А.Ж. Маргуліс, В.Б. Івашкевич та ін. Автор не ставив собі за мету описувати історичну ходу розвитку бухгалтерського обліку в СРСР, але слід зазначити, що дане питання детально висвітлено у працях В.А. Маздорова та Я.В. Соколова.
Поряд з московською та петербурзькою формується українська бухгалтерська школа. Створюються спеціалізовані вищі навчальні заклади в Києві, Харкові, Одесі, а згодом у Тернополі. Значний внесок у розвиток бухгалтерського обліку зробили П.П. Німчинов, М.Г. Чумаченко, А.Н. Кузьмінський та ін.

Сьогодні Україна вступила в новий історичний період — незалежності й формування нових національних економічних відносин на засадах ринкової економіки, формується нова облікова політика держави.

ГАРМОНІЗАЦІЯ ТА СТАНДАРТИЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

13.1. Моделі бухгалтерського обліку.

13.2. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО).

13.3. Національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

13.4. Система національних рахунків (СНР).

13.5. Регулювання бухгалтерського обліку і звітності.

Нормативні та регулюючі документи

Програма реформування системи бухгалтерського обліку і звітності із застосуванням міжнародних стандартів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. № 1706.

Закон Укрїни "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18 березня 2004 р. № 1629-IV.

Національні стандарти бухгалтерського обліку станом на 19 квітня 2001 р. // Все про бухгалтерський облік. — 2001. — № 37.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 2000: Пер. з англ. / За ред. С.Ф. Голова. — К.: ФПБАУ, 2001. — 1272 с

Система національних рахунків (СНР) / Розробка науково-дослідного інституту статистики Держкомстату України. — К., 1998. — 163 с

13.1. Моделі бухгалтерського обліку.

На сучасному етапі міжнародної інтеграції у сфері економіки посилилась увага до проблеми уніфікації бухгалтерського обліку. Зараз відомі два основні підходи до вирішення цієї проблеми: гармонізація і стандартизація.

Гармонізація обліку передбачає певну відповідність та злагодженість, дотримання принципів ведення бухгалтерського обліку і статистики, складання звітності групою країн чи їх об'єднанням, наприклад країнами ЄС, СНД. Гармонізація передбачає поєднання та взаємну відповідність законодавства країн щодо регулювання бухгалтерського обліку і статистики, існування в кожній країні своєї моделі організації обліку і системи стандартів. Головне завдання гармонізації полягає в тому, щоб вони суттєво не відрізнялись від аналогічних стандартів в інших країнах — членах співтовариства, тобто знаходились у гармонії один з одним.

Таким шляхом пішли країни Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), які опублікували низку нормативних документів, які називаються Директивами, або законами ЄЕС, зокрема, найбільш важливі серед них Четверта Директива "Про уніфікацію форм звітності і правил їх аудитування" (від 25 липня 1978 р.) і Сьома Директива "Про принципи складання консолідованої звітності" (від 13 червня 1983 p.). Вони є обов'язковими для виконання у всіх країнах, що входять до ЄЕС. Цей підхід до уніфікації обліку відносять до регіонального рівня.

У зв'язку з проголошенням Україною курсу на європейську інтеграцію Верховна Рада прийняла Закон України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Европейського Союзу" від 18 березня 2004 p. № 1629-IV, який чітко визначає пріоритетні сфери адаптації законодавства України, зокрема бухгалтерського обліку компаній.

Зважаючи на розширення інтеграційних процесів у розвитку світового господарства, значної популярності набуває ідея стандартизації бухгалтерського обліку. Стандартизація обліку і статистики передбачає встановлення єдиних норм і вимог щодо бухгалтерського обліку і статистики, застосовування уніфікованого набору стандартів, що регулюють облікову подію та її відображення у звітності. Стандартизація дає змогу глобалізувати облікову політику, принципи і систему бухгалтерського обліку та звітності. Вона здійснюється в рамках уніфікації обліку на міжнародному рівні, яку проводить Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (International Accounting Standards Committee, IASC). Під підходом стандартизації обліку розуміють те, що має існувати уніфікований набір стандартів для будь-якої облікової ситуації в будь-якій країні, а тому відпадає потреба в розробці національних стандартів.
Історична відокремленість країн та національні особливості зумовили розвиток різних підходів щодо ведення бухгалтерського обліку зі своїми особливостями, вадами та перевагами.

Тепер у світі склалися такі організаційні моделі обліку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Техніка бухгалтерського обліку	\|	Примеры.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.023 сек.