Виконання господарських договорів

Зобов'язання, яке виникло із договору між суб'єктами господарської діяльності, змістом якого є взаємні суб’єктивні права та обов'язки, повинне бути виконане відповідно до умов, щодо яких сторони досягли згоди.

Виконання господарського договору полягає у здійсненні сторонами прав, виконанні ними обов'язків, що виникли із зобов'язання, основаного на договорі. Відповідно до зобов'язання одна особа (боржник) повинна вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор мас право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Характер дій, які боржник вчиняє на користь кредитора, визначається змістом конкретного договору.

Суб'єктами виконання зобов'язання, як правило, виступають сторони, що уклали між собою договір. Виконання зобов'язання, яке виникло з договору, може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, якщо це передбачено встановленими правилами, а так само якщо третя особа пов'язана з однією із сторін адміністративною підлеглістю чи відповідним договором. У цьому разі відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання несе сторона за договором, з якого воно виникло, якщо законодавством не передбачено, що відповідає безпосередній виконавець. Якщо із закону, договору або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто, кредитор повинен прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою особою.

Переважна більшість договорів, що їх застосовують при здійсненні господарської діяльності, належать до двосторонніх, тому кожна із сторін, будучи наділеною правами та обов'язками, щодо одних дій виступає як боржник, щодо інших як кредитор. Так, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати річ у власність, або повне підприємницьке відання, або оперативне управління покупця, а покупець повинен прийняти річ і сплатити за неї певну грошову суму (ст.655 ЦК). Щодо обов'язку передати річ продавець виступає як боржник покупця, а щодо вимоги з оплати вартості проданої речі покупцем — як його кредитор і навпаки.

Виконання договірних зобов’язань підпорядковується таким же загальним вимогам (принципам) як зобов’язання: належного виконання; реального виконання; взаємного сприяння; економічності.

Дещо зупинимося на принципі взаємного сприяння його зміст полягаєв тому, що кожна із сторін договору повинна всіляко сприяти другій стороні у виконанні нею своїх обов'язків. Умови такого взаємного сприяння мають юридичне значення оді. коли вони закріплені в договорі або передбачені спеціальними нормативними актами.

Суть принципу економічності полягає у вимозі до кожної із сторін поважати інтереси контрагента за договором, а також інтереси держави і суспільства в цілому, вживати необхідних заходів до відвернення або зменшення шкоди, яка може виникнути у зв'язку з неналежним виконанням договору, своєчасно інформувати другу сторону про ці заходи тощо.

Принципи реального і належного виконання розглянуті в § 2 цієї глави.

При виконанні господарських договорів усі зазначені вище принципи тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені.

Загальні положення про виконання зобов'язань, зокрема тих, що містяться у господарських договорах, крім гл.48 ЦК, також передбачені у гл.22 ГК.

Так, відповідно до ст. 193 ГК і ст.526 ЦК, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Іншими словами, належність виконання зобов'язань полягає у вимозі точного додержання сторонами всіх їх умов і означає виконання їх відповідно до встановлених вимог. Останні встановлюються законодавством, зокрема, щодо реального виконання зобов'язань належними сторонами, в повному обсязі, у встановлений строк (термін), у встановленому місці та у визначеній валюті.

Насамперед боржник повинен реально виконати здоговір. В ч.3 ст.193 ГК закріплене положення про те, що застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона (кредитор) відмовилася від прийняття виконання зобов’язання. Разом з цим встановлено, що зобов’язана сторона має право відмовитися від виконання зобов’язання у разі неналежного виконання другою стороною обов’язків, що є необхідною умовою їх виконання.

Кредитору надається право, якщо інше не передбачено законом, передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень (ст. 195 ГК ). Наприклад, відповідно до ч.2 ст.38 ПКУ допускається сплата податку та збору податковим агентом або представником платника податку або банком на підставі податкової поруки.

За змістом ч.4 ст.193 ГК і ст.529 ЦК боржник повинен виконати зобов'язання у повному обсязі. Кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Необхідність виконання господарського зобов'язання у встановлений строк (термін) передбачає ст.530 ЦК. Умова щодо строку (терміну) як вже зазначалося є істотною для господарського договору відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК. Боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст.197 ГК (ст.532 ЦК) господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання. У разі якщо воно не визначене, зобов'язання повинно бути виконано: за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на будівлю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна - за місцезнаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухомого майна; за грошовими зобов'язаннями - за місцем розташування управненої сторони на момент виникнення зобов'язання, або за новим місцем її розташування за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону; за іншими зобов'язаннями - за місцезнаходженням постійно діючого органу управління (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

Особливі правила передбачені законодавством щодо виконання грошових зобов'язань. Так, згідно зі ст.198 ГК платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і піддягають оплаті у грошовій одиниці України – гривні. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, що не виключає використання грошового еквіваленту в іноземній валюті (ст.533 ЦК). Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Одностороння відмова від виконання зобов’язань, не допускається крім випадків, передбачених законом, а також відмову від виконання або відстрочку виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконане належним чином (ч.7 ст.193 ГК). Додатково, у ч.1 ст.236 ГК передбачено, що одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною, що є однією із видів оперативно – господарських договірних санкцій.

Правило про недопустимість односторонньої відмови від зобов’язання за господарським договором або односторонньої заміни його умов виникає з самої суті договірного правовідношення закріплене в ст.525 ЦК. Згідно цієї статті одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається. Навіть відмова (повна або часткова) постраждалої сторони від зобов’язання не звільняє порушника умов договору від відповідальності (відшкодування збитків, сплата неустойки).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Способи укладання господарських договорів	\|	Тема 10. Аналіз фінансових звітів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.