Правові форми захисту технологій.

Формами захисту технологій на міжнародному ринку відносяться:

- патент;

- ліцензія;

- копірайт;

- товарний знак;

- «ноу-хау».

Появу операцій з купівлі–продажу патентів і ліцензій спричинило патентне право, тобто право виключного користування. Основними принципами функціонування національних патентних систем є:

– право на винахід, тобто можливість монопольного використання або розпорядження винаходом протягом дії патенту; патентний захист означає, що винахідник або володар патенту має право забороняти будь–кому іншому використовувати винахід, а також може притягати до відповідальності порушників своїх патентних прав; винаходи, зроблені винахідниками, що працюють на фірмі за наймом, називаються «службовими» винаходами та належать володарям фірми, звідси — різниця між поняттями «винахідник» і «патентоволодар»;

– патентоспроможність винаходу, тобто відповідність сукупності критеріїв патентоспроможності, таких як: технічне розв'язання задачі (створення нових і вдосконалення існуючих процесів, машин); новизна (технічне рішення визнається винаходом тільки тоді, коли воно невідоме в усіх країнах світу); винахідницький рівень (винахід повинен перевищувати рівень звичайного інженерного рішення); можливість практичного застосування (комерційна цінність);

– територіальна обмеженість патентних прав — дія патенту тільки на території країни, яка видає його; будь–хто за кордоном може використати цей винахід, зробивши відкриття вдруге (паралельно) або отримавши інформацію про нього неофіційними шляхами, а для запобігання цьому необхідно патентувати винаходи в країнах, в яких потенційно може бути повторено винахід або які зацікавлені в його використанні. Щоправда, останнім часом укладено серію міжнародних угод, що дають можливість отримувати патенти, які діють у кількох країнах одразу, а в країнах ЄС створена Європейська патентна система, що передбачає подання заяви на патент в одній країні і однією мовою, а отримання пакету патентів, що діють в усіх країнах — членах інтеграційного угруповання;

– сплата мита за отримання патенту та підтримання його дії (рівень ставок мита досить високий, що вимагає значної фінансової підтримки дії патенту, особливо у деяких зарубіжних країнах);

Таким чином, патент на винахід — це документ, що видається компетентним урядовим органом винахіднику або організації та засвідчує монопольне право використання винаходу його володарем. Аналогічні монопольні права патентні законодавства країн надають володарям інших видів промислової власності (товарний знак, промисловий зразок, фірмова назва тощо).

Патент надає володареві право власності на винахід, яке зазвичай ще закріплюється реєстрацією товарного знаку та промислового зразка. Володар патенту, користуючись правом на винахід, може використовувати його самостійно, продати патент (право на винахід) або дозволити на комерційних засадах іншій фірмі використовувати його винахід. У міжнародній практиці володарями патентів є здебільшого великі фірми і ТНК, які заінтересовані в самостійному використанні запатентованих винаходів шляхом виробництва та реалізації виробів, що продукуються із застосуванням їх результатів.

В умовах підвищеної активності міжнародного конкурентного середовища патент стає не тільки і не стільки засобом охорони виробничої та комерційної діяльності патентоволодаря, скільки самостійним предметом комерційних угод, особливо міжнародних. При здійсненні таких угод володар патенту повністю або частково передає свої права на предмет патенту іншій юридичній або фізичній особі. При продажу винаходу як товару патентоволодар за узгоджену винагороду повністю передає власність на винахід іншій особі, тобто надає всі права на використання його винаходу: можливість виробляти, продавати, рекламувати, експонувати на виставках, а також передавати всі права або їх частину стосовно запатентованого об'єкта. Продаж патентів здійснюють, як правило, малі і середні фірми та окремі винахідники, що не мають достатніх ресурсів для виробничого використання винаходу. Покупцями ж патентів виступають зазвичай крупні фірми, заінтересовані в збережені технологічного лідерства та зміцненні ринкових позицій.

Володар патенту може бути заінтересованим у збереженні права власності на винахід, але в той же час визнає комерційно доцільним дозволити на певний термін за встановлену винагороду використовувати права, обумовлені дією патенту. У даному разі йдеться про купівлю–продаж ліцензії (дозволу) на використання винаходу, яка здійснюється на основі ліцензійної угоди. З економічної точки зору продаж ліцензій еквівалентний оренді винаходу як товару, оскільки володар науково–технічних знань передає права на користування ними тільки на певний час, зберігаючи при цьому право власності на них. Надання зарубіжним суб'єктам ліцензій на використання технічних знань та досвіду, а також товарних знаків прийнято називати міжнародним ліцензуванням Таким чином, ліцензія — це дозвіл на використання винаходу, промислового зразка, технології, товарного знаку тощо, який надається на основі ліцензійної угоди. Сторонами угоди є ліцензіар (продавець, експортер) та ліцензіат (покупець, імпортер).

У світовій практиці предметами ліцензійних угод в основному є винаходи, промислові зразки, товарні знаки, авторські права, ноу–хау та виключні права на використання зазначених предметів. Предметом ліцензії може бути: будь–яка розробка конструктивного, технологічного характеру; склад матеріалу, суміші або сплаву; речовини; метод лікування; методи пошуку та розробки корисних копалин; методики розрахунків (включаючи засоби математичного забезпечення та комп'ютерні програми); відомості організаційного, фінансового, управлінського характеру тощо, як ті, що містять винаходи, так і ті, що їх не мають, а також товарні знаки, промислові зразки, авторські права. При цьому предмет ліцензії повинен мати патентну чистоту, тобто юридичну властивість предмета, яка означає, що він може використовуватися в даній країні без порушення діючих на її території охоронних документів виключного права — патентів, що належать третім особам. Ліцензійні угоди, предметами яких є тільки винаходи, в міжнародній торгівлі зустрічаються доволі рідко внаслідок того, що придбання винаходу супроводжується, як правило, необхідністю імпортувати також промислові зразки та ноу–хау. За ліцензійними угодами недостатньо отримати технічну документацію на винахід, ноу–хау та допомогу щодо їх освоєння, тому необхідно також придбати право на використання винаходів. Це зумовило певну багатопредметність ліцензій на винаходи, коли одночасно з останніми купується ноу–хау, науково–технічні та інші відомості, необхідні для його результативного використання.

Предметом міжнародного ліцензування може бути також право використовувати частково або повністю виключні права ліцензіара на винаходи, промислові зразки і товарні знаки. Необхідність придбання виключних прав виникає в основному в двох випадках. По–перше, при укладанні ліцензійних угод на виробництво нової техніки або застосування технології, в якій використані винаходи, що захищені патентами в країні ліцензіата та/або в країнах, визначених йому за ліцензійною угодою для експорту ліцензійної продукції. При цьому можливість використання виключних прав ліцензіара буде предметом ліцензійної угоди нарівні з винаходом. По–друге, при необхідності освоєння виробництва нової техніки (технології), в якій використані винаходи, що охороняються патентами в країні виробництва та/або в країнах планованого експорту, тобто коли розроблені машини, прилади, Матеріали та методи їх виготовлення не мають патентної чистоти в зазначених країнах. У даному разі предметом ліцензійних угод буде тільки право на використання виключних прав володаря патенту на винахід, що був застосований у новій техніці (технології) і тільки в тих країнах, де ці вироби не мають патентної чистоти.

Предметом ліцензійних угод може бути також право на використання виключних прав володаря патенту (свідоцтва) на промисловий зразок та/або товарний знак. При цьому якщо самі винаходи та промислові зразки, право їх промислового та комерційного використання можуть бути предметами ліцензійних угод, то предметами ліцензійних угод на товарні знаки є не самі товарні знаки, а тільки право їх використання.

Патенти на винаходи та промислові зразки, сертифікати реєстрації товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і зазначення походження або найменування місця походження належать до промислової власності. Разом з авторськими правами остання утворює поняття інтелектуальної власності.

За правовою охороною ліцензії поділяються на патентні та безпатентні. До патентних ліцензій у широкому розумінні належать такі, предмет яких має правову охорону як у країні ліцензіара, так і в країні ліцензіата, а також у країнах визначеного за ліцензійною угодою експорту.

У вузькому розумінні поняття «патентна» і «безпатентна ліцензія» застосовується тільки стосовно угод з винаходами, тобто коли предмет ліцензійної угоди за міжнародними нормами повинен мати саме патент, а не інший охоронний документ. Різновидом таких патентних ліцензій є примусові ліцензії, тобто ліцензії, які видані заінтересованим особам на підставі рішення суду (патентного відомства, відповідного державного органу тощо) на винаходи або промислові зразки, що охороняються патентами, всупереч волі володаря патенту. Так, в Японії, Великобританії, Франції, Австрії, Данії, Італії, Швеції, Норвегії, Мексиці та деяких інших країнах встановлено трирічний термін для організації використання винаходу. Якщо винахід, що запатентовано, не буде застосовуватися протягом трьох років з моменту видачі патенту, то після закінчення цього терміну будь–яка заінтересована особа може звернутися у відповідне відомство з проханням про видачу примусової ліцензії.

Ліцензійні угоди суттєво відрізняються від інших видів зовнішньоторговельних договорів.

Предметом угод є нематеріальні об'єкти, що передаються письмово, усно або за допомогою демонстрації (показу), що зумовлює неможливість їх повернення ліцензіару ані після закінчення терміну угоди, ані при її достроковому припиненні. У разі дострокового розірвання ліцензійного договору ліцензіат не має права передавати отримані ним науково–технічні досягнення третім особам — він повинен повернути ліцензіару отриману раніше технічну документацію і зупинити використання технічних рішень, що були предметом ліцензійної угоди.

Власником предмета договору залишається ліцензіар (при товарному експорті право власності переходить від експортера до імпортера), який дозволяє ліцензіату в межах, встановлених в угоді, використовувати своє право або його частину. При цьому ліцензіар регламентує права ліцензіата щодо використання предмета ліцензійної угоди. Патентна охорона способу отримання продукту поширюється і на продукт, безпосередньо отриманий цим методом. Аналогічне право власності розповсюджується на зареєстровані промислові зразки та товарні знаки.

Права ліцензіата на використання предмета ліцензійної угоди обмежені територіальними умовами — йому дозволяється виробляти та збувати продукцію, виготовлену за ліцензією, тільки на визначеній ліцензіаром території; виробництво і збут продукції в країнах, не передбачених ліцензійною угодою, забороняються.

Ліцензійні угоди мають довгостроковий характер внаслідок того, що укладаються, як правило, на термін морального старіння.

Обов'язковою умовою ліцензійних угод є домовленість щодо взаємообміну науково–технічними досягненнями з удосконалення предмета угоди між ліцензіаром і ліцензіатом. Такий взаємообмін дозволяє контрагентам економити на дослідженнях та досягати спільно додаткових конкурентних переваг.

Ціни на предмети ліцензійних угод формуються, виходячи з очікуваних–результатів використання ліцензії, а не на основі суспільно необхідних витрат, як це відбувається при ціноутворенні на товари (послуги), тобто, на відміну від цін на матеріальні товари, ціни на предмети ліцензійних угод не визначаються їх вартістю.

У міжнародній торгівлі інтенсивний патенто–ліцензійний обмін відбувається насамперед між крупними фірмами основних індустріальних держав, що пов'язані участю у капіталі, коопераційними та іншими довгостроковими відносинами. Домінуючі позиції мають корпорації США, Японії, Німеччини, Великобританії та Франції. Такий обмін зумовлений прямими зарубіжними інвестиціями корпорацій цих країн, а також інтенсивними науково–технічними дослідженнями. В 90–ті роки більше ніж 90 % світового патентно–ліцензійного обміну припадало на 11 країн: США, Японію, Німеччину, Великобританію, Францію, Італію, Нідерланди, Бельгію, Люксембург, Швецію та Австралію. При цьому лідером в експорті ліцензій виступають Сполучені Штати Америки, які є єдиною великою країною світу, що має позитивне сальдо патентно–ліцензійного обміну. Крім того, вартість експорту ліцензій у США більше ніж у 5 разів перевищує аналогічні показники найближчих конкурентів — Японії, Великобританії, Італії. Визнаним лідером з імпорту ліцензій в останні десятиріччя є Японія. Обсяги закупівлі науково–технічних досягнень цією країною є не тільки найбільшими, а й такими, що перевищують обсяги імпорту технічних досягнень таких індустріально розвинутих країн, як США, Великобританія, Італія, Франція у 3—4 рази.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні форми міжнародного трансферту технологій	\|	Технологічна політика корпорацій.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.