• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Питання, що розглядаються

1. Суть і функції переговорів

2. Техніка планування та проведення переговорів

3. Ділова телефонна розмова

1. Суть і функції переговорів

Для того, щоб вести переговори, необхідно зрозуміти, що вони собою являють. Переговори - це вид спільної з партнером діяльності, як правило, спрямованої на рішення проблеми.

Вони завжди припускають, принаймні, двох учасників, інтереси яких частково збігаються, а частково - розходяться. В інших випадках ми маємо справу зовсім з іншими видами взаємодії. При повному збігу інтересів сторін обговорення не потрібно, учасники просто переходять до співробітництва.

При повній їхній розбіжності ми спостерігаємо в найбільш явному виді конкуренцію, змагання, протиборство, конфронтацію. Переговори - це факт нашого повсякденного життя, основний засіб одержати від інших людей те, чого ви бажаєте.

В сучасному житті все частіше доводиться звертатися до переговорів. Кожна людина хоче брати участь у прийнятті рішень, що її стосуються, і все менше людей погоджуються з кимось нав'язаними їм рішеннями. Хоча переговори відбуваються щоденно, проводити їх, як випливає, нелегко. Але люди бачать лише дві можливості ведення переговорів - бути податливим або твердим. Друга стандартна стратегія в переговорах передбачає середній підхід (між м'якою і твердою стратегією), який містить у собі спробу угоди між прагненням досягти бажаного і бути у гарних відносинах з людьми.

Зазвичай вважається, що переговори потрібні тільки для того, щоб домовитися. В цілому, це твердження справедливе. Переговори потрібні для того, щоб разом з партнером обговорити проблему, що становить взаємний інтерес, і прийняти спільне рішення. Однак переговори використовуються і з іншими цілями. У цьому сенсі переговори можуть виконувати різні функції, які необхідно враховувати, спілкуючись з партнером. Наприклад, сторони, зацікавлені в обміні поглядами, але не готові за якимось причинами на спільні дії або рішення. В цьому випадку функція переговорів буде інформаційна.

Близької до інформаційної функції є комунікативна функція, зв'язана з налагодженням нових зв'язків і відносин. Тут основна задача також полягає в обміні точками зору й інформацією. Тому можна говорити про єдину інформаційно-комунікативну функцію.

До числа інших істотних функцій переговорів відносяться регулювання, контроль, координація дій. Ці функції, на відміну від інформаційно-комунікативної, реалізуються, як правило, при наявності добре налагоджених відносин партнерів, в тих випадках, коли вже є домовленості, а переговори ведуться з приводу виконання досягнутих раніше спільних рішень. Сьогодні до переговорів звичайно прибігають тоді, коли в однобічному порядку вирішити проблему або неможливо, або це зв'язано з занадто великими витратами.

Наслідком того, що переговори являють собою спільну діяльність, є необхідність враховувати не тільки інтереси партнера, але і його бачення проблеми, його ставлення до переговорів і багато чого іншого. Іншими словами, стає задача правильно скласти уявлення про протилежну сторону. Воно формується ще до початку переговорного процесу й уточнюється в ході ведення переговорів. Але навіть коли сторони дійшли взаємного рішення і переговори формально закінчилися, взаємодія продовжується. Вона пов'язана з виконанням досягнутих домовленостей. На цьому етапі формується уявлення про надійність партнера, про те, наскільки серйозно він ставиться до підписаних документів.

2. Техніка планування та проведення переговорів

На цій фазі необхідно зосередити увагу на найбільш перспективних, основних і запасних варіантах ходу ведення переговорів. При цьому варто розрахувати, в розумі програти весь можливий хід переговорів, врахувати інтереси протилежної сторони та можливі компроміси. У спрощеному варіанті це звучить так: пошук найкращого шляху і його ретельне вивчення.

План дії залежить від мети і засобів переговорів. При цьому засоби - це не тільки фінансові фонди або матеріальні допоміжні ресурси, але і люди, що реалізують прийняті рішення, спираючи на свій творчий потенціал і можливості.

Предметом вивчення повинні бути й обставини, що супроводжують обраний варіант рішення. Чи немає правових протипоказань? Чи є прецеденти? Які можливі наслідки? Чи використовувалася інформація, що має імовірносний характер?

"Переговори - це не місце для поривів, це місце для дипломатії," - затверджує французьке прислів'я. Професіонал зобов'язаний бути дипломатом. Тобто мати у своєму арсеналі прийоми, інструменти і відмички, що дозволять відкрити серця партнерів. Знімати опір, нейтралізувати їх "несправедливі" дії.

Щоб задовольнити такі бажання, треба вміти: вирішувати проблему, налагоджувати міжособистісну взаємодію; керувати своїми емоціями. .

Добре підготовлений до переговорів той, хто задумався над наступними питаннями:

наскільки мета переговорів партнера відрізняється від вашої власної;

наскільки шляхи, які може обрати партнер, відрізняються від вашого власного варіанта;

які параметри вашого плану (терміни, засоби, люди) можуть використовуватися опонентом;

наскільки багато часу в партнера, чи оперує він інформацією, якої немає у вас, або навпаки;

На яких підставах партнер оперує своїм обраним варіантом рішення.

Тільки тоді, коли потенційний клієнт бачить переваги, що відповідають його "егоїстичним" спрямуванням, можна сказати, що ви досягли успіху, та здобули нового партнера.

Динамічна фаза переговорів, потребує обрати правильний стиль і темп, прийоми і техніку. Доцільно не поспішати, але і не затягувати процедуру переговорів. Потрібно уникати поспішних рішень і свідомо недоцільних вчинків.

Сам етап переговорів (власне переговори) можна розбити на такі складові:

1) уточнення позицій;

2) їх обговорення;

3) узгодження позицій.

У позиціях партнерів треба шукати рішення, які об’єднують сторони, а не розділяють їх. Є різні способи подачі позицій: відкриття; закриття; підкреслення спільності; підкреслення розходжень.

Підсумуємо техніку проведення переговорів:

установлення контакту зі співрозмовником;

ведення переговорів у потрібному напрямку;

спостереження за реакцією партнера, уміння слухати;

прогнозування відповідей партнера;

корекція власної поведінки протягом розмови;

уміння виражати розуміння або схвалення думки;

використання міміки і пантоміміки, знаків уваги;

уміння передбачати можливі варіанти відповідних реакцій.

Концентруючи увагу на взаємних інтересах і об'єктивних критеріях необхідно крок за кроком просуватися до ухвалення розумного рішення і взаємоприйнятої угоди (договору, контракту). На цьому етапі варто знову звернути увагу на людей, що ведуть переговори, заручитися якщо не дружнім їхнім відношенням, то хоча б взаєморозумінням і задоволенням від спільно проведеної роботи. На цій фазі дуже важливо задати собі питання типу: чи досягнута намічена мета переговорів? Ціль досягнута цілком або частково?

Що означає успішне завершення переговорів? Це досягнення заздалегідь намічених і запланованих цілей переговорів.

Наприкінці переговорів вирішуються такі завдання: досягнення основної або (в самому несприятливому випадку) запасної (альтернативної) мети; забезпечення сприятливої атмосфери наприкінці переговорів; стимулювання партнера до виконання намічених дій; підтримка в разі потреби подальших контактів з партнером і його колегами; складання всеосяжного висновку переговорів, зрозумілого для всіх присутніх.

3. Ділова телефонна розмова

У напруженому житті ділових людей спілкування по телефону є незамінною можливістю для швидкого розв’язання проблем. Не завжди є час для зустрічі віч-на-віч. А протягом кількох хвилин, спілкуючись по телефону, можна вирішити будь-яке питання.

Перш ніж телефонувати у важливій справі, треба спочатку добре обміркувати можливий перебіг майбутньої розмови. Треба уявити собі людину, з якою доведеться спілкуватися, і бесіду будувати, враховуючи її особливості. До того ж треба зважати на те, ви обмежені в часі.

Звичайно, телефонну розмову спланувати досить важко, особливо з незнайомим абонентом. Ми не бачимо співрозмовника, нам не відомі його жести, міміка. Ми лише чуємо його голос, орієнтуємося на інтонацію та паузи. До того ж розмова обмежена в часі (3-5 хвилин). Занадто довгі телефонні розмови послаблюють інтерес та увагу. Спілкування за допомогою телефону може утруднюватися через навколишній шум, дефекти мови, сильний голос, невідповідний тон співрозмовника. Тому слід говорити виразно, спокійно.

У телефонній розмові беруть участь двоє співрозмовників: той, хто телефонує, і той, хто приймає інформацію (абонент). Може бути й третя особа – посередник, який з’єднує співрозмовників. Тут особливо важливим є слова ввічливості вибачте, будь-ласка, дякую.

Традиційно телефонна розмова складається з таких елементів:

момент встановлення зв’язку (взаємне відрекомендування);

виклад суті справи (уведення в курс справи, постановка питання, обговорення ситуації, відповідь);

закінчення розмови.

Момент встановлення зв’язку.

Перші фрази – засіб відрекомендування сторін. Особа, яка знімає слухавку, називає себе відразу: “Коваленко біля телефону”, “Інспектор податкової інспекції Крюкова”. У відповідь теж називають себе: “Доброго ранку! Вас турбує наукова частина...”, “Добривечір! Це Олег Віталійович Кріпченко. На анонімний дзвінок можна не відповідати й покласти слухавку. Якщо телефонують не тому, хто зняв слухавку, тоді кажуть: Добрий день! Чи можу я попросити о телефону Петра Семеновича?

Виклад справи.

Слід намагатися стисло передати зміст питання, дати конкретні відповіді. Обговорення певної ділової ситуації – найдовший за часом етап телефонної розмови. Важливо наперед продумати перелік головних і другорядних питань, які вимагають конкретної відповіді. Щоб полегшити сприйняття інформації співрозмовником, її варто передавати частинами, роблячи між ними паузи. Це також дасть змогу другому учаснику висловити своє ставлення до обговорюваного питання. Треба слідкувати, щоб розмова не перетворилася на монолог. Якщо в процесі телефонної розмови обговорюється кілька тем, то бажано відокремлювати їх фразами на зразок: Отже, вважаю, це питання ми з’ясували або Чи можу я вважати, що ми досягли згоди?

Закінчення розмови.

Закінчувати розмову мусить той, хто телефонує. Якщо співрозмовник старший за віком, посадою, слід дати можливість йому закінчити розмову. За певних обставин викликаний до телефону може ввічливо сказати, що поспішає закінчити розмову через нагальні справи.

Пам’ятайте, що нечемно кидати трубку, нетактовно відповідати чи давати неправильну інформацію. Розмова має бути спокійною, розбірливою, чемною. Вихована людина не буде перебивати співрозмовника чи поправляти, підкреслювати свою професійну перевагу. Не варто засмічувати телефонну розмову крилатими виразами, надмірною образністю. Нетактовно класти трубку, не дочекавшись прощальних слів співрозмовника. Слід також пам’ятати, що надмірна ввічливість, улесливість не прикрашають співрозмовника, а свідчать про його низький етичний рівень і можуть викликати роздратування.

Службовий телефон – для розв’язання службових справ, а не особистих. Поздоровлення, співчуття прийнято виражати особисто чи листом, а не телефоном.

Телефоном не користуються для вирішення складних і відповідальних питань.

У телефонному спілкуванні керівника важливу роль відіграє його секретар, оскільки саме секретар установлює контакт з абонентом, тому він повинен знати правила спілкування телефоном, дотримуватись мовленнєвого етикету.

Тема. 8 Терміни і термінологія. Спеціальна лексика

Питання, що розглядаються:

1. Поняття про терміни

2. Номенклатурні назви у науковій спеціальній термінології

3. Шляхи творення спеціальних термінів. Принципи класифікації термінів

4. Морфолого-синтаксична структура термінів

5. Джерела формування фразеологізмів

1. Терміни і професіоналізми

Визначення місця та ролі термінології в сучасній професійній освіті становить одне з важливих питань при підготовці фахівців будь-якої галузі знань. Воно тісно пов’язане з іншою актуальною в наш час проблемою становлення й нормалізації української національної термінології. Ця проблема знайшла широке відбиття в професійній освіті, оскільки навчання в більшості навчальних закладах України здійснюється українською мовою. Тому й постає питання нормалізації, удосконалення та функціонування української національної термінології, джерел, з яких вона поповнюється, вибору найбільш відповідних термінів у мовленнєвих ситуаціях.

Основи сучасної української наукової термінології закладалися в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Саме в цей час складалися терміносистеми (сукупність термінів) окремих наук. Спеціальна наукова термінологія тільки почала формуватися. Більшість термінів були іншомовного походження, і лише частина з них побудована за словотвірними законами української мови.

На даному етапі українська термінологія перебуває в стані розвитку. Фахівці одностайно висловлюють думку, що недостатня впорядкованість термінології в Україні перешкоджає розвиткові науки й техніки, ускладнює підготовку й спілкування науково-технічних працівників, спричинює помилки під час складання технічної документації.

Отже, термінознавство – наука про терміни. Слово «термін» прийшло до нас ще з античних часів. У латинській мові означало «межу», «рубіж».

Термін – спеціальне слово, яке вживається для точного найменування певного поняття з якої-небудь галузі знання.

Те, що означає термін, є його дефініцією

На сьогодні в науці виділяють такі ознаки термінів:

- однозначність;

- точність;

- стилістична нейтральність;

- системність;

- наявність дефініції;

- відсутність синонімів чи омонімів (у межах однієї терміносистеми);

- короткість у плані вираження (хоча не завжди)

Терміни якоїсь конкретної галузі складають окрему терміносистему (термінологію). У межах цієї системи термін не повинен мати синонімів. Якщо ж одне й те саме слово вживається в різних терміносистемах, то такі слова називають омонімами (корінь).

Терміни позбавлені образності, емоційно-експресивного забарвлення. Так, у словах плече, головка, ручка, палець як технічних термінах образність втрачено.

Велика кількість термінів є іншомовними словами (банк, авізо, кредит, аваль, кредит). Найбільша кількість запозичень з латинської та грецької мови.

Терміни можуть позначати абстрактні поняття (асиміляція, редукція) та конкретні (реле, гормон, бланк, протеїн).

За структурою терміни можуть бути як одним словом (біогенний, адаптація, вексель), так і словосполученням (депресія хвороби, абіотичні фактори середовища, вірулентні штами збудника, захист рослин).

Терміни бувають загальнонауковими ( функція, гіпотеза, аналіз, категорія, синтез, метод) та вузькоспеціальні ( ентомофауна, біопрепарати, гіпотенуза, суфікс, банк, кредит, депозит, актив, баланс, грошові рухи, кореспонденція, ліквідність, платоспроможність).

Існує чимало терміносистем: агрономічна, економічна, медична, спортивна, біологічна та ін.

Значення термінів зафіксовано в термінологічних словниках, довідниках.

Терміносистеми постійно поповнюються новими термінами завдяки безупинному науково-технічному прогресу, інформатизації суспільства, зростанню культурно-освітнього рівня мас населення.

Професіоналізми – слова та мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Вони вживаються на позначення спеціальних понять лише с сфері тієї чи іншої професії і не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (експресивно забарвлені) синоніми до термінів.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення, строгої дефініції, не становлять системи. Професіоналізми не зафіксовані в словниках та довідниках.

Серед професіоналізмів виділяють кілька груп: науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні. Вони різняться складом, кількістю, способами творення, забарвлення.

Професіоналізми складають такі основні групи:

- слова загальнонародної мови, вжиті у специфічному значенні (ішачок, ішак – літак 1-16);

- слова загальнонародної мови, значення яких переосмислено внаслідок метафоризації (шапка – верхня частина шпальти, підвал – нижня частина шпальти, баранка – кермо автомобіля);

- давні професіоналізми (на-гора, штурмівщина, буксувати);

- скорочення та усічення слів, словосполучень ( читальний зал – читалка, академічна відпустка – академіка). Ось ще декілька прикладів професіоналізмів:

Зняти касу, підбити, прикинути баланс, гектари (гігабайти), метри (мегабайти), миша.

В ОДС професіоналізми використовують з певними застереженнями.

Л Е К С И К А

ЗА СФЕРОЮ ВЖИВАННЯ

загальновживана обмеженого вживання

діалектизми

жаргонізми

спеціальна: терміни

професіоналізми

ЗА ПОХОДЖЕННЯМ

власне українська запозичені слова

З ТОЧКИ ЗОРУ АКТИВНОГО ТА ПАСИВНОГО ЗАПАСУ

активна (актуальна) пасивна

архаїзми

історизми

неологізми

ЗА ЕКСПРЕСИВНО - СТИЛІСТИЧНИМ ЗАБАРВЛЕННЯМ

міжстильова розмовна

книжна просторічна

2. Номенклатурні назви у науковій спеціальній термінології

Важливою проблемою термінознавства є розмежування понять „термін” і „номен”. У садівництві надзвичайно велика кількість номенклатурних назв. Наукова ботанічна номенклатура – це назви родин, родів, видів та інших таксономічних одиниць. Садівництво переважно користується загальновживаними словами, іменами вчених-помологів, тощо (груша Улюблена Клаппа, груша Лимонка, груша Лісова красуня, груша Деканка зимова та ін.).

Науковій термінології садівництва може відповідати одна або кілька систем номенклатур. Наприклад, система термінології садівництва насичена видовими назвами рослин: креби – група дрібноплідних зимостійких сортів яблук: Гіслоп, Трансцендент, Долго, Ранетка жовта, Ранетка Меліна, Ранетка пурпурова, Райка Кошнова; шкідників саду: довгоносики – довгоносик бруньковий, довгоносик землистий, довгоносик малинно-суничний, довгоносик сливовий; машин для садівництва: пересувна установка надкронового дощування ДДУ-30, ДДУ-30М, універсальна середньоструминна дощувальна установка ІСДУ.

Головне призначення номена – бути назвою узагальненого предмета. Система номенів не замкнута і не настільки чітко організована, як система термінів. З неї можуть вилучатись окремі номени або цілі групи, але частіше з розвитком наукової галузі з’являються нові номенклатурні назви (абрикос Буревісник, Форум, Олімп, Парнас, Запорожець).

Мотивація номена найчастіше є прозорою. Назви сортів можуть позначати характерні ознаки плодів: Винка, Мелітопольська чорна, Крупноплідна, Чорнокорка, Рубінова рання (черешня) , Янтарний, Краснощокий, Сочний (персик).

В основу мотивації можуть бути покладені агрономічні ознаки: Скороспілка, Червнева рання, Чемпіон ранній. Назва плодової рослини може вказувати на місце походження сорту рослини: Мелітопольська десертна (черешня), Запорожець, Кримський, Кишинівський ранній (абрикос), Уманське зимове, Каховське (яблуня). Сортові назви часто даються на честь селекціонерів-помологів: Ренет Симиренка, Гріот Туровцевої (вишня), Лебедєв (персик) або являють собою антропонімічні назви: Васса, Роксолана (груша), Мавка (яблуня), Валерій Чкалов (черешня), Ганна Шпет (слива), Оленька (алича). Номени можуть бути поетичними назвами і назвами-присвятами: Зоряний, Буревісник, Форум, Шедевр, Парнас, Олімп (абрикос), Слава переможцям, Пам’ять друга, Дарунок онуку, Пам’ять Шевченка, Пам’ять Сидоренка, Славутич, Казка (персик).

3. Шляхи творення спеціальних термінів. Принципи класифікації термінів

Як складова частина загальнолітературної мови українська термінологія садівництва являє собою системно організоване термінологічне поле, центром якого є загальнобіологічні терміни: аналіз, дослід, синтез, гібрид, генезис, гамета, атавізм, інвазія.

Термінологічне поле біологічних наук пов’язане з іншими терміносистемами. Свідченням того є наявність у термінології садівництва термінів медицини (стрес, старіння, спокій, спадковість. Тематичні групи можуть збігатися з галузевою лексикою. Такі групи можна об’єднати в одну більш широку, а можна розбити ще на ряд тематичних об’єднань.

1) Плодові рослини: штамб, обростаючі гілки, камбій, плодові прутики, кільчатка, ремонтантність, ризосфера, шпорці, ярусність, скороплідність, маточник. 2) Селекція, сортознавство: сортимент, кореневі живці, міжвидовий гібрид, відбір, відсадки, сортопідщепні комбінації, акліматизація, запильники. 3) Хвороби рослин: кучерявість листя, метаболіти, гномоніоз, цитоспороз, кишеньковість плодів, іржа, склястероспоріоз, кокомікоз. 4) Технологія вирощування та лікування плодових рослин: формування крони, веретеноподібна крона, чашоподібна крона, розріджено-ярусна крона, шпалерне садівництво, фумігація, ремонт саду, реконструкція саду. 5) Знаряддя праці та механізми у садівництві: ямокопач, розпушувач, обпилювач, обприскувач, калібрувальні машини, ручний просапник, мотика-кирка, перекопувальна лопата, шипоріз, сучкоріз, скребачка, секатор. 6) Зрошування, ґрунтознавство: снігозатримання, нівелювання, дренаж, ґрунтова волога (гравітаційна, капілярна, плівкова, гігроскопічна, пароподібна). 7) Збирання та переробка плодів: сушіння, сульфітація, стиглість плодів, знімальна стиглість, споживча стиглість, стерилізація, режим зберігання плодів і ягід, маринування, квашення, мочіння, автоклав, лозниця. 8) Шкідники: гусениці листокруток (брунькова, ляклива, сітчаста, свинцевосмугаста, кривовуса, смородинна), каліфорнійська щитівка, білан жилкуватий, золотогуз, кільчастий шовкопряд, червиця в’їдлива.

Поділ лексики на такі тематичні групи є умовним. Ряд термінів може перебувати в кількох групах: корінь, крона, резервні сучки, пагоноутворювальна спроможність, освітленість крони, кореневмісна зона та ін. Це пояснюється тим, що предметом вивчення всіх наукових галузей садівництва є плодове дерево, його будова та місце у природі.

Характерною особливістю термінології садівництва є її структурно-семантична системність, яка досягається шляхом утворення термінологічних гнізд, що: по-перше, об’єднуються навколо родового поняття (суцвіття: зонтик, гроно, щиток, сережка, зонтикоподібне гроно, волоть (складне гроно), по-друге, мають спільний корінь, але позначають різні поняття (запилення, запильники, самозапильні рослини, перехреснозапильні рослини, зберігання пилку, пилок, пиляк).

Українська термінологія садівництва з погляду походження відзначається неоднорідністю, що пояснюється різними джерелами її виникнення. Основне ядро лексики садівництва становить народна термінологія, яка складалась протягом віків, і виникла на основі народнорозмовної мови, як-от: корінь (кореневище, корінець, вкоренитися, кореневий, укоренити), гілка (гілля, гілляка, гілляччя, гілчастий, гільчастий, гилистий, гилявий, гилястий, гілкуватися, пагілля), горіх (горіховиння,орішник), груша, дерево, кора, зраз (живець для щеплення, пов’язано зі словом різати), конар (груба гілка, що росте зі стовбура дерева, основне відгалуження дерева; один з двох чи кількох стовбурів, що ростуть з одного кореня), зернівка, коробочка, стручок, ягода, живчик, квітка, пазуха, крона, сім’я, стебло, ядро, плід. Давнє народне походження мають і сорти фруктових дерев: костиківка- сорт яблук; лебединка – сорт груші; лотівка – сорт вишні; бендюги – сорт слив (пов’язане з бендюх – пузо, низька пузата людина); варгуль – сорт яблук; гдуля – сорт довгастих груш; глива – сорт груші; заснітки – сорт слив; колоздрий – про один із сортів скороспілих яблук; деканка зимова – сорт яблук.

Крім того, термінологія садівництва поєднує лексику і лексичні елементи класичних (грецької, латинської) та живих мов (переважно французької, німецької, італійської, голландської, слов’янських, тюркських). Ці запозичення, збагативши нашу мову, стали невід’ємною частиною термінолексики садівництва.

4. Морфолого-синтаксична структура термінів

Загальну класифікацію термінів доцільно проводити за їх морфолого-синтаксичною структурою. При цьому виділяють два основні типи термінів: 1) терміни – слова; 2) терміни – словосполучення.

Терміни-слова становлять основу сучасної термінології садівництва: крона, окулірування, відсадок, підщепа, штамб, обрізування, скороплідність, сокорух, ярусність.

Серед термінів-слів виділяємо непохідні терміни: дерево, стовбур, квітка, лист, плід, насіння, пилок, сіянець, гібрид, кільця, корінь, сорт, брунька та ін.; похідні терміни: оплодень, запилення, окультурення, гібридизація, кільцювання, кільчатка, окулірування, укорінення, сортимент; терміни – композити: плодоутворення, скороплідний, сортознавство, взаємозапилювачі, сортовипробування.

У термінології садівництва дуже часто твірна основа непохідних слів дає життя цілому ряду термінів з новим лексичним значенням. Наприклад: квітка – квіткогриз, квітколоже, квітконіжка, квітконіс, квітконосний, квіткорозміщення, квітковий, квітучий; окулянт – заокульовані вічка, окуліровка, заокуліровані підщепи, окулірувальний ніж.

Характерною особливістю термінології садівництва є велика кількість терміносполучень. Термінологічні словосполучення уподібнюються до слова, виконуючи його номінативні функції. Вони широко використовуються при систематизації рослинного світу, де панівним є біноменальний принцип, за яким до родової назви додається видова характеристика, наприклад: брунькові варіації: бруньки вегетативні, бруньки листкові, бруньки ростові, бруньки нормальні, бруньки сплячі, бруньки пазушні, бруньки придаткові, бруньки квіткові (плодові) - прості, мішані, групові.

Термін-словосполучення має властивості терміна, з одного боку, та властивості словосполучення, з другого. Як різновид терміна, він характеризується системністю, наявністю дефеніції, тенденцією до моносемії в межах свого термінологічного поля, відсутністю експресії, стилістичною нейтральністю. Як різновид словосполучення, аналітичний термін є певною синтаксичною конструкцією, що складається з двох або більше слів на основі підрядного граматичного зв’язку

Українська терміносистема садівництва – складна лексична скарбниця української мови, яка на всіх етапах свого розвитку збагачувалася і збагачується переважно шляхом творення нових слів на основі існуючого мовного матеріалу, за допомогою: метафоризації –(віночок, вічко, лялечка, стовпчик, чашечка, розетка, корзинка), суфіксації ( корінець, живець, обприскувач, освітленість, повзучий), префіксації (дозрівання, обпилювання), осново складання (швидкорослий, плодоношення), словосполучення (коренева система, оптимальний режим зволоження грунту) та запозичення (агрохімія, гібрид)

5. Джерела формування фразеологізмів

Пригадаємо, що таке фразеологізм. Це семантично пов’язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної, цілісної конструкції. Наприклад: “Він відразу запалився бажанням вилити хоч раз перед живою, чулою людиною свою душу (Степан Васильченко); “А мені так і кортить розпитати про Марію, так і крутиться на язиці ймення її, та ніяково розпитувати” (Михайло Коцюбинський); “З перших же днів закохався в неї, як сам признався собі, по самі вуха” (Андрій Головко).

Спостереження над навколишньою дійсністю — історичною, суспільними процесами, виробничою діяльністю й побутом, морально-етичними нормами і родинними стосунками, природним середовищем, тваринним та рослинним світом — і спричинило появу та функціонування абсолютної більшості фразеологізмів. Такий висновок підтверджують, зокрема, мовні одиниці, підґрунтя яких становлять найменування: 1) сільськогосподарських та інших трудових процесів — варити воду (з когось), з одного тіста, орати перелоги, прокладати першу борозну, попускати віжки, повертати голоблі; 2) різних виробництв, ремесел: а) ткацько-прядильного: розплутувати вузол, де тонко, там і рветься, розмотати клубок; б) кравецького: білими нитками шите, на живу нитку, як з голочки; в) ковальського: брати в лещата, між молотом і ковадлом, міцного гарту; г) гончарського: лудити очі, полуда впала на очі, зняти полуду з очей; д) рибальства і мисливства: закидати вудку, змотувати вудки, клювати на живця, стріляна птиця, ганяти як солоного зайця; 3) театрально-музичної діяльності: увіходити в роль, помінятися ролями, у своєму репертуарі, коронний номер, попадати в тон, як по нотах; 4) військової справи: з відкритим забралом, підносити на щит, схрещувати мечі, нюхати порох, приймати бій, брати рубіж, взяти на озброєння, здавати позиції, залишати поле бою;

5) картярської гри: розкривати карти, плутати карти, мішати карти, кинути всі козирі, ставка бита, при пікових інтересах, козирний туз;

6) народних звичаїв та обрядів: давати гарбуза, облизати макогона, як засватаний; 7) вірувань і магічних дій: напускати ману, замовляти зуби, як рукою зняло, встати на ліву ногу, виносити сміття з хати; 8) усталених казкових зворотів: за щучим велінням, за тридев’ять земель, тримати за хвіст жар-птицю, скоро казка мовиться; 9) ознак і дій, пов’язаних зі світом тварин і птахів: заяча душа, хитрий лис, кіт наплакав, показувати пазурі, птах високого польоту, розправляти крила, звити гніздо, курям на сміх.

До фразеологічного фонду української мови входять також іншомовні запозичення, інтернаціональні звороти, як-от: буря у склянці води, перейти рубікон, дамоклів меч, муки Тантала, авгієві стайні, прокрустове ложе, езопівська мова, нитка Аріадни, віща Кассандра, Геркулесові стовпи, гордіїв вузол, драконівські (драконові) закони, вогонь Прометея тощо. До найважливіших джерел таких сталих словосполучень належать античні міфи.

Запозичені фразеологізми часто вживають без перекладу: нім. Sturm und Drang — “буря і натиск” — час бурхливого розвитку, піднесення; італ. Finita la commedia — комедія скінчилася; франц. Idee fix — ідея фікс, la lune de miel — медовий місяць, англ. time is money — час — гроші.

Виділяють фразеологічні одиниці біблійного походження, наприклад: око за око, наріжний камінь, Содом і Гоморра, альфа й омега, у поті чола, друге пришестя, голос волаючого в пустелі, земля обітована, камінь спотикання, вавилонська вежа.

Тема 9. Синоніми. Пароніми. Омоніми. Багатозначність слова.

Питання, що розглядаються:

1. Однозначність і багатозначність.

2. Омоніми.

3. Синоніми.

4. Пароніми

1. Однозначність і багатозначність

У мові є слова, зміст яких зводиться до називання якогось одного поняття, ознаки, явища дійсності. Наприклад, с т е п – великий, безлісий, вкритий трав’янистою рослинністю рівнинний простір у зоні сухого клімату; п р и б у д о в у в а т и – будувати щось, приєднуючи вже до наявної споруди. Отже, слова, що мають лише одне лексичне значення, називаються однозначними.

Здатність мати кілька значень називається багатозначністю, або полісемією ( від гр. poly- багато, sema – знак). Слово, первісно однозначне, поступово може набувати нових значень. Основне, вихідне номінативне значення називається прямим, рещта значень того самого слова – переносні. Явище полісемії відбувається тому, що два і більше предмети чи явища можуть мати спільні ознаки й отримати однакову назву. Так, спадщиною називають «майно, і т.ін., що переходить після смерті його власника до іншої особи». При перенесенні назви в інтелектуальну, культурну, матеріально-побутову сфери людської діяльності слово набуває значення «явища культури, науки, побуту, що залишилися від попередніх часів, попередніх діячів». Між наведеними значеннями відчувається тісний смисловий зв’язок. Їх об’єднує уявлення про реалію, яка перейшла у користування до наступників. Отже, всі значення багатозначного слова пов’язані між собою спільною семантикою, тобто мають спільний значеннєвий елемент. Суть полісемії полягає в перенесенні назви одного предмета на інший предмет. Залежно від того, на якій підставі відбувається перенесення назви, розрізняють такі типи багатозначності: метафора ( в її основі лежить подібність за формою: дзвоник – прилад для подання звукових сигналів і ботанічна назва рослини); метонімія ( відбувається перенесення на підставі суміжності, тобто тісного зв’язку понять: випив кухоль – посудина та вміст; читаю Павличка – автор та його твори; захист добре грав – люди і дія); синекдоха ( передбачає заміну частиною цілого, вживання однини замість множини: риба (а не риби) не може жити без води).

2. Омоніми

Омоніми – це слова, які мають однакове звучання та написання (переважно), але мають різні значення. Значення слів-омонімів не пов’язані між собою. Лексичні омоніми – це слова однієї частини мови, які збігають в написанні та звучанні (лисичка – гриб і зменшувальне від лисиця; початок – антонім до кінець і початок кукурудзи; корінь як ботанічне, лінгвістичне, стоматологічне, математичне поняття) . Повні омоніми збігаються в усіх своїх формах. У неповних омонімах збігається лише частина форм. Розрізняють морфологічні омоніми (омоформи): мати (ім) – мати (дієсл.); три (числ.) – три (дієсл.), фонетичні (омофони): мене – мине; надія – Надія; гріфічні (омографи): брати – брати.

Існують також міжмовні омоніми: брак, місяць, час, луна.

3. Синоніми

Синонім – слово грецького походження і дослівно означає «однойменний». Це слова, різні за написанням та звучанням, але близькі за своїм основним значенням. Вони виражають переважно те саме поняття. Але відрізняються чи сферою вживання, чи відтінками значень, чи стилістичним забарвленням. Явище синонімії тісно пов’язане з багатством словникового складу мови, з питаннями культури мови та стилістики. Знання значень синонімів сприяє найточнішому вибору слова.

Залежно від характеру додаткових значень поділяють синоніми на:

- абсолютні (дублетні) – вони однакові за значенням та вживанням (мовознавець – лінгвіст, абетка – алфавіт, майдан – площа, відсоток – процент); лексичні (понятійні, ідеографічні) – значення слів відрізняються додатковими відтінками ( просити-благати-молити, відношення – стосунки –взаємини, спільний –загальний, об’єм – обсяг, громадський -суспільний); стилістичні – відрізняються емоційним забарвленням, емоційно-експресивними відтінками ( живіт – пузо – утроба, померти – дати дуба, іти – чвалати, шкандибати, плентатися; говорити – базікати, патякати, бубоніти).

4. Пароніми

Пароніми – однокореневі слова, близькі за звучанням та написанням, але різні або частково близькі за лексичним значенням.

Явище паронімії вимагає точного знання значень і адекватного їх вживання. Незначна відмінність між двома словами призводить до помилок:

Декорт – знижка ціни товару за дострокову його оплату. Використовується також у разі, коли товар виявляється нижчої якості або іншого зразка, ніж це передбачено угодою.

Депорт – плата за надання права відстрочки ліквідації укладеної угоди до наступного ліквідаційного терміну. Це також купівля цінних паперів з одночасним продажем їх на певний строк за нижчим курсом.

У професійному та діловому мовленні трапляються певні групи паронімів:

Тема 10. Орфоргафічні та орфоепічні норми

Питання, що розглядаються:

1. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови

2. Орфографічні та орфоепічні словники

1. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:
1. Орфоепічні (норми правильної вимови), наприклад:
- тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай, чьому, Польщьа);
- дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);
- голосний о ніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби, дарога);

- літера щ передає звуки шч: вищий, що (а не висший, шо);

- буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза);

- літера ґ передає звук ґ: обґрунтування, ґатунок (а не обгрунтування, гатунок).
2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування), наприклад: ненависть, середина, новий, близький, чотирнадцять, текстовий, мабуть, завжди, літопис, байдуже, випадок, ідемо, підуть, разом, приятель, показ.
3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.), наприклад:

- вживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчук;

- вживання паралельних закінчень іменників у давальному відмінку: декану і деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи осіб, слід віддавати перевагу закінченням -ові, -еві, наприклад: панові Ткаченку, ректорові, але заводу, підприємству, відділу тощо. У випадку, коли кілька іменників-назв осіб підряд стоять у давальному відмінку, закінчення потрібно чергувати: генеральному директорові Науково-дослідного інституту нафти і газу панові Титаренку Сергію Олександровичу;

- вживання іменників чоловічого роду на позначення жінок за професією або родом занять: професор Городенська, лікар Тарасова, заслужений учитель України Степова, декан Світлана Шевченко, викладач Олена Петрук (слова лікарка, викладачка, завідувачка і под. використовуються лише в розмовно-побутовому стилі, але аспірантка, артистка, журналістка, авторка – і в професійному мовленні);

- чоловічі прізвища на -ко, - ук відмінюються: Олегові Ткачуку (але Олені Ткачук), Василя Марченка (але Мар'яни Марченко), Максимові Брикайлу (але Тетяні Брикайло);

- форми ступенів порівняння прикметників та прислівників: дорожчий, найдорожчий (а не більш дорожчий, самий дорогий); швидше, найшвидше, якнайшвидше, щонайшвидше (а не саме швидше, більш швидше, більш швидкіше і т.д.);

- визначення роду іменників: так, слова шампунь, аерозоль, біль, степ, нежить, тюль, ступінь, Сибір, поні, ярмарок - чоловічого роду; слова бандероль, барель, ваніль, авеню, альма-матер – жіночого; євро, Тбілісі, табло – середнього;

- використання іменників, прикметників тощо замість активних дієприкметників: завідувач кафедри (а не завідуючий), виконувач обов'язків (а не виконуючий), чинний правопис (а не діючий), відпочивальники (замість відпочиваючі) і т.д.

2. Орфографічні та орфоепічні словники

Українські орфографічні словники видавалися досить часто ще в 20-х роках, але зі зміною правопису у 1946 р. постала потреба в нових словниках цього типу. Відомий український лексикограф Колектив науковців Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні створив великий (з реєстром до 114 000 слів) «Орфографічний словник української мови» (1975, 1977).

У зв'язку з деякими змінами в правописі сучасної української мови виникла потреба на нові словники. У 1994 році було видано. До орфографічного своїм практичним призначенням наближаються словники акцентологічні та орфоепічні, тобто словники нормативного наголошення слова і правильної вимови.

У 1984 р. вийшла праця М. І. Погрібного — «Орфоепічний словник». У словнику вміщено близько 44 000 слів. Він подає вимову і наголос слів відповідно до загальноприйнятих літературних норм. Останнім часом з'являються словники комплексного характеру, в яких відомості про написання, вимову поєднуються з інформацією про особливості слововживання. Широко представлені власні назви, абревіатури.

У 1989 р. вийшов «Словник труднощів української мови» за редакцією С. Я. Єрмоленко, в якому пояснюється написання й вимова слів, словотворення, дається граматична і стилістична характеристика слів, наводяться приклади сполучуваності слів, зокрема керування. У словнику зібрано найбільш складні випадки, які викликають труднощі у мовленні.)

Орфоепічний словник — словник, що містить у собі інформацію щодо правильної вимови слів та їх граматичних форм.

Завдання орфоепічного словника — піднесення культури усного мовлення для сприяння правильності та швидкості взаєморозуміння між людьми шляхом усунення діалектних рис у мовців і оволодінням нормами української літературної мови.

Зразок орфоепічного словника — «Орфоепічний словник» (1984) М. І. Погрібного, у вміст якого ввійшли 44 000 слів. У словнику подаються вимова і наголос слів відповідно до тодішніх загальноприйнятих літературних норм.

Після проголошення незалежності України появилося двотомне видання «Орфоепічний словник української мови» (серія «Словники України»).

Орфографічний словник (або правописний) — словник, що містить перелік слів у їх нормативному написанні та розкриває слова лише в аспекті їх правопису (наприклад, окрім власне слів у називному відмінку надає їх закінчення у родовому). Орфографічний словник є показником сучасного йому правопису.

Правописний словник як правило включає не лише складні для написання випадки, оскільки задача розрізнення складних та простих випадків написання є нетривіальною. Укладачі словників також не обмежуються загальнолітературною лексикою, включаючи до них спеціальну, термінологічну та іншу лексику, що не є міжстильовою.

Розрізняють наступні різновиди правописних словників за їх цільовою аудиторією:

- загальні — розраховані на загальний вжиток. Загальні орфографічні словники, однак, можуть бути присвячені окремим правописним питанням: А чи У у родовому відмінку, написання з дефісом, окремо чи разом тощо;

- шкільні — відрізняються за обсягом в залежності від того чи вони призначені для початкової чи середньої школи; часто містять викладення правописних правил в обсязі шкільної програми;

- словники-довідники для працівників друкарства — містять складні випадки написання загальних та власних назв, а також докладне викладення правописних норм та відомостей, необхідних для коректорської та редакторської роботи;

- галузеві — присвячені спеціальній термінології.

Тема 11. Морфологічні норми СУЛМ

Читайте також:

1. Відповідаючи на питання, будьте впевнені в своїй перемозі і все у вас вийде.
2. Крім мотивів, цілей і потреб, як збудників людської поведінки розглядаються також інтереси, завдання, бажання і наміри.
3. Культура сприймання публічного виступу. Уміння ставити запитання, уміння слухати
4. Матеріальний потік - це сукупність товарно-матеріальних цінностей, які розглядаються на часовому інтервалі в процесі застосування до них різних логістичних операцій.
5. Ознакою, за якою вчені відрізняють наукову проблему від будь-якого питання, є
6. Означення операцій додавання і віднімання чисел, що розглядаються як міри відрізків. Трактування множення і ділення, які розглядаються як міри відрізків.
7. Окреме провадження в цивільному процесі: справи, які розглядаються такому порядку, особи, які беруть участь у справах, особливості розгляду справ.
8. Основне питання, методи і функції філософії.
9. Питання, що вирішуються при проведенні судово-психіатричної експертизи в цивільних справах.
10. Питання, що вирішуються судом у стадії виконання вироку.
11. Питання, що розглядаються
12. Питання, що розглядаються

Переглядів: 1692