• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Імені Юрія Кондратюка

Міністерство освіти і науки України

План

1.Порушення норм літературного мовлення.

2.Типові помилки мовлення та їх причини.

3.Інвективна лексика та фраземіка.

4. Невербальні антиетикетні знаки.

5. Табу і евфемізми.

Порушення норм літературного мовлення медсестрою, особливо у спілкуванні з пацієнтами, призводить не тільки до виникнення непорозуміння, а й впливає на імідж фахівця, його авторитет. Люди, що не володіють достатнім словниковим запасом не викликають довіри.

Найчастіше серед типових помилок мовлення ми визначаємо: неправильне вживання слів та словосполучень, невірний наголос, невірна побудова речень, діалектні слова. Слово крім змістовності повинно бути милозвучним, не створювати недоречних асоціацій.

Мовний етикет включає в себе:

- формули ввічливості (слова – привітання, прощання, вибачення, прохання, подяки і т.д.) – комуніканти або релятиви;

- форми звертання;

- культуру мовлення (грамотне використання мови, уникнення слів-паразитів, грубих виразів);

- табу (невикористання заборонених слів і виразів);

- тембр голосу, інтонації, міміки та жести.

Нормативність мовлення є важливою умовою спілкування. Вимовляння звуків і звукосполучень, правильне наголошування слів – є запорукою взаєморозуміння.

Для збагачення словникового запасу необхідно багато читати художніх і наукових творів.

Порушення норм літературного мовлення, особливо у спілкуванні з пацієнтами, призводить не тільки до виникнення непорозуміння, а й впливає на імідж фахівця, його авторитет. Люди, що не володіють достатнім словниковим запасом не викликають довіри.

Типові помилки мовлення

Неправильне вживання слів та словосполучень.

Невірний наголос.

Невірна побудова речень

Вживання діалектних слів.

Слово крім змістовності повинно бути милозвучним, не створювати недоречних асоціацій.

КОМУНІКАТИВНИЙ АНТИЕТИКЕТ

Подальша розбудова Української держави тісно пов’язана з розвитком національної культури, яка є вагомим чинником встановлення в країні громадянського суспільства на демократичних, соціальних і правових засадах. Питання мовленнєвої культури, пов’язане із набуттям навичок правильно розмовляти й писати, точно висловлювати свою думку, активно використовувати мовні знання та грамотно їх застосовувати, стає актуальним сьогодні.

У структурі лінгвістичних наук особливе місце посідає культура мовлення, мовленнєвий і комунікаційний етикет. Культура поведінки і мовленнєва культура становлять одне ціле і виявляються через стандартні формули етикету. Культура

поведінки об’єднує внутрішню культуру людини та зовнішні прояви цієї культури: правила спілкування з людьми і поведінки в офіційній сфері спілкування, культура побуту та побудови спілкування.

У нашому суспільстві багато людей з іронією ставляться до етикетних норм поведінки, ігнорують правила мовленнєвої культури, етикету, проявляють очевидну аморальність: дозволяють розмовляти з незнайомими людьми на “ти”, у спілкуванні допускають сленги, жаргони, вважаючи, що поводяться розкуто, невимушено, але при цьому виникає мовна девіація (лат. deviation – відхилення. De – від, via – дорога)

Мовна девіація – тип комунікативної невдачі чи збою у спілкуванні, при- чиною яких є недостатня мовна компетенція учасників. Це різноманітні помилки, неточності, обмовки, лінгваляпсуси тощо, пов’язані зі специфікою лексичної та

граматичної семантики. У кожної людини є хиби у спілкуванні, порушення стандартів, але кожен повинен намагатися уникати мовленнєвих помилок, відшліфовувати рідну мову, яка є засобом розумового зростання особистості. “Чим багатша мовна особистість, тим яскравішими є засоби інтелектуального самовираження”.

У спілкуванні потрібно застосовувати правила етики та естетики, тому що саме органічне поєднання добра і краси у комунікативній взаємодії породжує мистецтво спілкування. Для того, щоб бути успішним у цьому мистецтві, потрібно з

умінням застосовувати його у щоденній мовній практиці, а саме, зацікавити людей при розмові, навчитись критикувати, не образивши людину, бути приємним співрозмовником, правильно володіти голосом при спілкуванні, вивчати і застосо- вувати на практиці чудесну науку “риторика”. На поведінку людей не менше впливає й “антиетикет” – вульгаризми, лайки, прокльони тощо, які ображають, принижують, бажають зла. Якби таких антиетикетних одиниць не існувало в мові, то, напевно, їх не було б і в свідомості мовців. Спілкувальники не мали б головних мовно-поведінкових моделей, засобів вираження недоброго, непорядного ставлення до інших людей, так би мовити інструментарію антиетикетності .

На антиетикетну поведінку мовців впливає інвективна лексика та фраземіка. Ці поняття знайшли широке тлумачення і розкриття у дослідженнях

Я. Радевича-Винницького.

Інвектива [лат. invectivа (oration) – лайлива (промова), від іnvehor – нападаю] – різкий викривальний виступ, образлива промова, лайка, випад. Інвективна лексика – грубі вульгарні слова і грубі вульгарні вислови (фраземіка).

Питання мовленнєвої культури завжди було і буде актуальним. Більшість українців дбає за чистоту мови, уникає використання вульгарних слів. Мовленнєва доброчинність в Україні підтримувалася громадськістю, церквою, суспільними інституціями. Це мало різні мотиви, у тому числі з вірою у магічну силу слова, в те, що словом можна спричинити чи домогтися того, що досягається дією предметів. Наприклад, у Карпатських селах, на Бойківщині під час будівництва хат, господарських приміщень дуже пильно стежили, “…аби хто з майстрів часом не сказав поганого слова. За вживання непристойних слів карали зборові й вій-

тівські суди”. Якщо увійти в історію, то в українських традиціях не було вживання брутальних слів. “Погляньмо в історичному плані, – пише Юрій Мушкетик, – матюк рішуче не вписувався в побут українського селянина, нечувано в нас, щоб син пер

матюком на матір, батько на дочку, це принесене північним вітром, воно розмиває сім’ю, рід, родину”. Натомість в українському мовленні в значенні вульгарно лаятися активно вживалося батькуватися – “лаяти, сварити, образливо згадуючи при цьому батька”.

Дуже прикро, що багатьом сучасним українцям притаманна звичка лихо- словити. Деякі вважають, що лихослів’я, брудна лайка допомагають зняти стрес, психічне навантаження. Але саме така “мова” має антигромадський характер, вона “забруднює” наше суспільство, має негативний вплив та аж ніяк не відпо- відає традиціям українського народу, його ментальності. Негативізм цих слів і виразів поширюється на ставлення до рідних і близьких, до природи і народу,до національних вартостей, до всього святого.

У міркуваннях видатних діячів не одного століття виникає розуміння іс- тинності того, що мова – це дар Божий, самодостатня форма, механізм самоус- відомлення людини. Безумовно, константою мови є слово – текст і підтекст, образ і думка, конкретне поняття, символ, ідея і форма, зміст і стиль, відбиток речей і їх першопочаток, еліксир нових понять і речей.

До лексики з обмеженим вживанням належать і вульгаризми, що спричиняють антиетикетне мовлення.

Вульгаризм – грубе слово або вираз, що перебуває поза нормами літературної мови.

Такі слова не прийняті умовленнєвому етикеті. Використання їх призводить до зниженості, неохайності,засміченості мовлення, яких необхідно позбутися, наприклад: мура, буза, шамати,здохнути, морда, втріскатися тощо.

Російський письменник О.М. Горький ще в 30-ті роки ХХ століття з гір- котою писав, що в країні, яка так успішно піднімається на вищий ступінь культури, мова збагатилася безглуздими, брутальними словами, проти яких потрібно вести

активну боротьбу. Водночас дуже дивує твердження деяких російських дослідників – лінгвістів,

які рішуче виступають проти вилучення ненормативних слів з російської мови.

Бо в такому разі, стверджують вони, російська мова втратить свій колорит, питому національну самобутність. Більше того, на думку цих науковців, матюки та інші лайки треба широко використовувати в літературній мові, художніх творах тощо, щоб не відступати від правди життя та фіксувати живу розмовну мову. Найзмістовніша бесіда втрачає дуже багато, якщо мова забруднена жаргонними словами, якщо наголос, вимова й інтонація “ріжуть слух”.

Дратує, коли співрозмовник постійно вживає слова-паразити “власне кажучи”, “розумієш” або виражає своє ставлення вигуками “ага”, “угу”, “ого”. Така людина швидко втрачає слухачів і стає нецікавим співбесідником. Багатому внутрішньому світу людини, її інтелекту, розуму повинні відповідати і мовленнєва поведінка.

Кожна сучасна людина повинна дбати по свою мовленнєву культуру в будь-яких ситуаціях.

Відомий оратор Сократ сказав такі мудрі слова: “Усе, прощо маєш ти сказати, розглянь перше в умі своєму, бо у багатьох язик випереджає йсаму думку”.

А ось С.В. Шевчук дає поради, як бути приємним співрозмовником:

“Коли ви перебуваєте в оточенні малознайомих людей, пам'ятайте:

1) вітайтеся й усміхайтеся перші;

2) виявляйте дружнє ставлення до людей, не чекайте коли вони виявлять до вас свої симпатії;

3) дотримуйтесь правил спілкування;

4) цікавтесь людьми, які вас оточують, їхніми радощами й турботами;

5) вживайте якомога більше слів, які підкреслюють шанобливе ставлення

до людей: даруйте, перепрошую, дякую, будь ласка, не ображайтеся, на жаль та ін;

6) у товаристві не намагайтеся переговорити всіх, дайте можливість ви- словитися іншим;

7) будьте тактовні, спочатку подумайте, чи нікого не образить те, що ви хочете сказати, а потім вже говоріть”.

Отже, завжди потрібно пам’ятати про словесний бруд і оберігати нашу мову.

Для української мови притаманні лайливі слова та вирази, зокрема, це чітко виражено у народній творчості. Ось що про це говорили наші класики:

“ – Мати божа, царице небесна, – гукала баба в саме небо, – голубонька моя, святая великомученице, побий його, невігласа, святим твоїм омофором! Як повисмикував він з сирої землі оту морковочку, повисмикуй йому, царице милосердна, і повикручуй йому ручечки й ніжечки, поламай йому, свята владичице, пальчики й суставчики. Царице небесна, заступнице моя милостива, заступись за мене, за мої молитви. Щоб ріс він не вгору, а вниз, і щоб не почув він ні зо-

зулі святої, ні божого грому. Миколаю-угоднику, скорий помочнику, святий Юрію, святий Григорію на білому коні, на білому сідлі, покарайте його своєю десницею, щоб не їв він тієї морковочки, та бодай його пранці та болячки з’їли, та бодай його шашель поточила…Баба хрестилася в небо з такою пристрастю, аж торохтіла вся од хрестів.”.

“… спершу з мене вибивали дурування і примовляли, який я бузовір, опришок, урвиголова, харциз, каламуть і навіть химорот. На таке противне слово я ніяк у душі не міг погодитись. … я мав і покаятись, і набратись розуму, якого усе чомусь не вистачало мені.

Та я не дуже цим і журився, бо не раз чув, що такого добра бракувало не тільки мені, але й дорослим. І в них теж чогось вискакували клепки, розсихались обручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість мізків росла капуста, не родило в черепку, не було лою під чуприною, розум якось втулився аж у п’яти і на в’язах стирчала макітра …”.

Насправді важко уявити розкуте, душевне спілкування, якщо учасники кому- нікації погано володіють ідіоетнічною мовою. Мовні девіації – складові комуні- кативних девіацій, а володіння мовою компетенцією – умова успішності

спілкування. Мовні девіації ґрунтуються на конфліктах між способом мислення і формалізованим способом його вираження засобами ідіоетнічної мови. Девіація комунікативна – це збій у спілкуванні, недосягнення перлокутивного ефекту причину яких становить недостатня комунікативна компетенція адресанта, передусім недотримання правил, лексем, постулатів, конвенції ко-

мунікативного кодексу, пов’язана зі специфікою комунікативної семантики тапрагматичними чинниками.

Інвективна -- сварлива, лайлива мова, різке висміювання особи, яке включає особисті звинувачення, двозначність змісту з метою принизити людину.

Табу -- заборона контакту з певними предметами чи особами, або на виконання певних дій. Порушення передбачає покарання.

Евфемізм є наслідком табу. Джерелом табу можуть бути не тільки лайливі слова і мати, а й евфемізм по відношенню до смерті ( кістлява з косою). В цивілізованому суспільстві евфемізми виникли результаті вимог етикету. Страх перед грубими непристойними виразами. Наприклад: "Ви перебільшуєте" замість "Ви брешете".

Дисфемізми -- заміна пристойних слів непристойними. Наприклад : "Дати дуба" замість "Померти" та ін.

Лихослів"я руйнує психіку людини. На енергетичному рівні вражає імунну систему. За вживання нецензурних слів у громадських місцях передбачена адміністративна відповідальність.

Епатаж -- прагнення неприємно вразити, виділитись певними негативними проявами екстравагантності теж є виявом антиетикету.

Досить прикро спостерігати за людьми, яким притаманна манера хамства, зухвалість у поведінці; непристойні та вульгарні жарти. З такими людьми неможливо уникнути комунікативних девіацій, бо пристойна, вихована людина ніколи не буде спілкуватися з брутальною людиною, сперечатися, вислуховувати його аргументи. Щоб досягти комунікативної мети, потрібно учасникам спілкування дотримуватися комунікації, правил мовленнєвого етикету, зокрема, правил ви-

користання і невербальних засобів спілкування. З того, як хто стоїть, сидить, тримає руки й ноги, можемо судити про його повагу чи зневагу до людей, що перебувають довкола. Нечемно, коли вітаєшся з людиною і уникаєш візуального контакту, при розмові щось жуєш, неввічливо, вітатися через поріг. На переговорах з партнером не слід приймати позу, що характеризує за-

критість у спілкуванні й агресивність: насуплені брови, схилена вперед голова, широко розставлені на столі лікті; стислі кулаки. Не слід одягати окуляри із темним склом. Звичайно, кожен може помилятися, але потрібно вчасно виправляти

помилки і робити відповідні висновки. У наш час одним із найефективнішим засобів зв’язку є телефонна розмова –

один із різновидів усного мовлення, що характеризується специфічними ознакамизумовленими екстрамовними причинами:

– співрозмовники не бачать одне одного й не можуть скористатися невер- бальними засобами, тобто передати інформацію за допомогою міміки, жестів, відповідного виразу обличчя, сигналу очима тощо (відсутність візуального кон-

такту між співрозмовниками);

– обмеженість у часі (телефонна бесіда не може бути надто тривалою);

– наявність технічних перешкод (втручання сторонніх абонентів, погана чутність).

Мобільний телефон – неодмінний атрибут кожної ділової людини. Щодо правил користування ним, то треба враховувати специфіку мобільного зв’язку,оскільки телефон завжди у його власника.

Отже, не можна:

– користуватися мобільним телефоном під час перегляду спектаклю, кі-нофільму, на концертах, конференціях, під час нарад і, звичайно ж, під час навчальних занять;

– під час ділової зустрічі класти телефон на стіл співрозмовника чи викладача. Якщо все ж вхідний дзвінок перервав бесіду, треба розмову по телефону закінчити якнайшвидше і на час розмови відійти або вийти взагалі;

не дозволяється:

– голосно розмовляти у транспорті, на вулиці;

– гратися телефоном під час занять, демонструвати його функціональні можливості;

– розмовляти по телефону, перебуваючи за кермом автомобіля, це відво- лікає вашу увагу.

Загальне правило користування мобільним телефоном – не створювати незручностей, не виказувати неповаги до людей, які знаходяться поруч. Вважаємо, що культура мови сприяє розвиткові не лише світоглядного, інтелектуального, але й фахового рівня досконалості особистості. А якщо поширюється вульгарщина, хамство, занепадає мораль, то це є втрата у суспільстві

соціальної совісті і соціального етапу як найточнішого індикатора соціальної відповідальної особистості. Тому формування мовної культури залишається актуальною проблемою сьогодення, від розв’язання якої значною мірою залежить

формування національної свідомості нашого народу. Широке застосування етикету у спілкуванні має протистояти словесному

хамству, підносити рівень спілкувальної культури українців на вищий щабель.

Дещо із правил мовленнєвого етикету:

1) коли все товариство говорить однією мовою, не ввічливо говорити з кимось іншою. Не слід відділятися від товариства з метою організовувати окрему компанію;

2) не дивіться замріяно у вікно, коли з кимось розмовляєте, не читайте, не грайтеся якоюсь річчю, не вивчайте стелю, не розмовляйте з сусідом. Варто співрозмовнику дивитися в очі, а не розгубленим блукаючим поглядом дивитися

повз нього;

3) у присутності третьої особи, яку не хочуть вводити у бесіду, не варто вживати таємничих і двозначних виразів, краще поміняти тему розмови;

4) нечемно розмовляти з далекої відстані – через весь стіл, через коридор, з нижнього поверху звертатися до того, хто перебуває на верхньому, через вулицю чи з вікна на вулицю тощо. Не слід також підходити близько, щоб відчувати

дихання іншого;

5) важливі виробничі питання не можна обговорювати на сходах чи в коридорі; компліменти одній пані не слід робити в присутності іншої; приватну інформацію не можна передавати через третіх осіб .

Зміст:

Психологія як наука.Предмет, методи та завдання психології…………………4

Особистість. Психологія особистості.Соціальні групи………………………….10

Міжособистісні стосунки в групі…………………………………………………16

Темперамент………………………………………………………………………..23

Характер. Здібності…………………………………………………………………29

Відчуття та сприймання…………………………………………………………...40

Мислення і пам’ять………………………………………………………………...47

Увага і уява………………………………………………………………………....56

Емоції та почуття. Воля……………………………………………………………62

Стрес. Фази стресу………………………………………………………………….73

Мова. Мовлення. Спілкування…………………………………………………….80

Мистецтво спілкування……………………………………………………………..85

Індивідуальні особливості міжособистісного спілкування. Міжособистісне

розуміння………………………………………………………………………………..92

Конфлікт…………………………………………………………………………….99

Типи поведінкових реакцій пацієнтів……………………………………………108

Етикетна поведінка учасників акту спілкування………………………………..115

Антиетикет…………………………………………………………………………121

Полтавський національний технічний університет

Читайте також:

1. Дилер – фізична або юридична особа, яка провадить діяльність за свій рахунок і від свого імені.
2. Ідентифікація імені
3. Імені Б. Хмельницького
4. Поняття доменного імені

Переглядів: 972