• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Питання 3. Основні елементи режиму виконання і відбування покарання в установах виконання покарань.

Необхідно розрізняти і не можна змішувати такі терміни як «зміст режиму» і «режим тримання». Це необхідно тому, що, перше, по суті, є системою елементів, властивих йому або складаючих його внутрішній зміст, тоді як друге - «режим тримання» - є процесом або способом організації виконання і відбування кримінального покарання.

Зміст режиму відбування покарання у виді позбавлення волі виражається в ізоляції, внутрішньому розпорядку, системі взаємодіючих правил поведінки та деяких диференційованих умов, що визначають повсякденне життя засуджених у виправній установі й відображають здійснення кримінально-правового покарання та заходів виправно-виховного впливу.

Слід підкреслити, якщо зміст режиму - це сукупність, або система його елементів, їх властивостей, взаємодій та змін, то форми режиму - це способи організації зв'язків між ними, які є основними засобами забезпечення режиму і багато в чому залежать від виду кримінально-виконавчої установи.

Систему елементів, яка виражає режим відбування покарання у виді позбавлення волі, можливо звести до більш-менш чіткої, визначеної класифікації (підсистеми, або групи елементів), що зветься в літературі основними елементами режиму.

В якості основних елементів, що складають зміст режиму відбування покарання у виправних установах, необхідно виділити наступні групи правил режиму.

Перша група - ізоляція, тобто правила, що визначають ізоляцію засуджених. Ізоляція, як один з основних елементів режиму, означає заборону спілкування, пов'язану з позбавленням волі. Ізолювати - означає відокремити або обмежити зіткнення з навколишнім середовищем. Інакше кажучи, це примусове тримання засудженого у спеціально обладнаній і призначеній установі з чітко вираженим порядком, що визначає ізоляцію і приведення до виконання кримінально-правового покарання.

У ряді джерел ізоляція як основний елемент режиму відбування покарання засудженими зветься фізичною і духовною ізоляцією, спрямованою до єдиної мети - виправлення і перевиховання осіб, що відбувають покарання.

Виходячи з вимог кримінально-виконавчого законодавства ізоляцію можна поділити на зовнішню та внутрішню, яка виражається в: а) ізоляції засудженого від суспільства; б) запобіганні його негативного впливу на оточення (вільних громадян і засуджених).

Зовнішню ізоляцію визначають правила, що передбачають поміщення засуджених до спеціально обладнаної й охоронюваної території; роздільне тримання різних категорій засуджених залежно від статі, віку й тяжкості вчиненого злочину (тобто за видами виправних установ); можливість одержання побачень з родичами, членами родин і представниками громадськості; ведення переписки, порядок пересування за межами виправно-трудової установи тощо.

Внутрішню ізоляцію визначають правила, що передбачають розміщення і порядок пересування по охоронюваній території, по ізольованих дільницях, у житлових і комунально-побутових приміщеннях, а також у приміщеннях камерного типу, дисциплінарних ізоляторах.

Правила режиму, що визначають виконання адміністрацією і дотримання засудженими ізоляції, можуть зазнавати певні зміни в залежності від виду виправної установи або ж відбуття засудженим частини строку покарання. Ступінь ізоляції може посилюватися чи послаблятися адміністрацією в залежності від характеру й ступеню суспільної небезпеки вчиненого злочину, особистості та поведінки засудженого.

Правила, які визначають ізоляцію засуджених, іноді більшою мірою є обов'язковими для їх виконання адміністрацією виправних установ. Часто-густо дотримання правил ізоляції залежить не стільки від осіб, що відбувають покарання, скільки від осіб, що організують його виконання та забезпечують ізоляцію. Це стосується тих положень правил ізоляції, які засуджений навіть не може порушити, наприклад: порядок переведення з колонії максимального рівня безпеки до колонії середнього рівня безпеки або з приміщення камерного типу до звичайного житлового приміщення колонії, роздільне розміщення по видах колоній, надання побачень тощо. У подібних випадках засуджений може порушити не правила, що визначають ізоляцію, а правила поведінки, що випливають з порядку відбування покарання в умовах ізоляції, забезпечуваної адміністрацією (наприклад, правила поведінки в дисциплінарному ізоляторі, на побаченні і т.ін.).

У той же час деякі з правил поведінки, що визначають ізоляцію засуджених, носять забороняючий характер. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 107 КВК, засудженим забороняється: самовільно залишати колонію, порушувати лінію охорони; спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій; придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії; продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, які перебувають в особистому користуванні; заподіювати собі тілесні ушкодження, зокрема і з допомогою іншої особи, завдавати шкоду своєму здоров'ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов'язків; завдавати шкоду державному, комунальному майну, майну інших юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну; вживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби; чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших засуджених; грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська; самовільно залишати призначені для перебування ізольовані території, приміщення або визначене місце роботи.

У правилах, що визначають ізоляцію, більш значимо виражається каральна, ніж виховна сторона режиму відбування покарання. Це виявляється насамперед в обмеженні зв'язків з навколишнім середовищем, розміщенні й пересуванні на суворо визначеній і охоронюваній території тощо, що в остаточному підсумку стимулює засудженого до утримування від здійснення правопорушень і спонукає його прагнути до благ, якими людина може користуватися на волі.

Друга група - правила, що регламентують внутрішній розпорядок дня. Відображення у чинному кримінально-виконавчому кодексі України правил внутрішнього розпорядку дня та їх значення в режимі виконання і відбування покарання внесло б визначеність і уніфікацію для його регламентації в колоніях і вірне тлумачення у навчальній і науковій літературі. Однак внутрішній розпорядок колоній «випав» і не регламентується у КВК України. Він визначається в підзаконному акті - «Правилах внутрішнього розпорядку виправних установ».

Разом з тим, внутрішньому розпорядку, як і режиму в цілому, можна дати досить широке тлумачення, тим більше, що багато положень, які відносяться до ізоляції та правил поведінки, мають безпосереднє відношення і взаємозалежні з внутрішнім розпорядком. Внутрішньому розпорядку слід надати більш конкретного значення як одному з основних елементів режиму виконання і відбування покарання, обмеживши його зміст найбільш суттєвою ознакою, що визначає вид зайнятості засуджених за часом впродовж кожної доби, а саме розпорядком дня, що передбачає черговість здійснюваних заходів, що регулюють життя засуджених протягом кожної доби, з урахуванням особливостей організації роботи кожної установи, місцевих умов, пори року тощо. Адже в кожній колонії встановлюється розпорядок дня цієї установи, де відбувають покарання засуджені. У розпорядку дня визначається час підйому, фізичної зарядки, прийняття їжі, проведення перевірки, розведення на роботу, перебування на виробництві, навчанні, соціально-виховної і спортивно-масової роботи, відходу до сну.

На перший погляд, розпорядок дня являє собою начебто одну з елементарних вимог режиму, очевидно, тому деякі автори кримінально-виконавчого права і законодавець навіть не включають його до змісту режиму.

Практика свідчить, що точна регламентація й чітка організація виконання заходів, передбачених розпорядком дня, має виняткове значення в прищеплюванні засудженим дисциплінованості та зміцненні правопорядку. Суворо регламентований і точно виконуваний розпорядок дня дисциплінує засуджених, ставить їх у тверді рамки правослухняної поведінки, виключає можливості прояву неорганізованості. З іншого боку, засуджені в не меншій мірі самі зацікавлені у чіткому і відповідно врегульованому розпорядку їхнього життя в колонії.

Разом з тим, забезпечення розпорядку дня є досить складним питанням у діяльності адміністрації колонії, суворе й точне дотримання його засудженими пов'язане зі значними труднощами, що вимагає повсякденної серйозної організаційної роботи. Так, аналіз статистики показує, що «інші порушення» складають більше половини всіх порушень режиму. До них, як правило, відносять порушення засудженими розпорядку дня, своїх обов'язків.

Розпорядку дня значною мірою властива виховна сторона режиму, тому що проведення в життя передбачених ним заходів спрямовано на виховання засуджених, прищеплювання їм організованості й дисциплінованості, загальної культури поведінки.

Правий був відомий педагог і вихователь A.C. Макаренко, коли зводив зміст режиму, власне, до двох основних елементів - розпорядку дня та правил поведінки. Він підкреслював, що режим не може бути забезпечено, якщо він не обґрунтований, не регламентований точними правилами та розподілом відповідальності за його виконання і дотримання. Визначаючи основні ознаки педагогічних вимог щодо забезпечення правильного режиму, він відзначає:

а) доцільність;

б) точність. Усі правила життя і порядок дня не повинні допускати ніяких виключень і послаблень стосовно часу й місця;

в) спільність. Режим повинен бути обов'язковим для усіх. Ніяких запізнень;

г) визначеність в обґрунтуванні й забезпеченні режиму.

Практика свідчить, що деяка частина засуджених прагне протидіяти суворому і чіткому дотриманню розпорядку дня, насаджує серед морально нестійких та втративших повагу до закону і моральних норм, особливо серед молоді, свої традиції та недисциплінованість. Тому в колонії необхідний не тільки суворо регламентований, але й чітко виконуваний розпорядок дня, відповідно до якого визначається час, місцезнаходження та дії засудженого впродовж кожної години й кожної доби.

Таким чином, розпорядок дня, встановлений у колонії, є непорушним законом для засуджених, що відбувають покарання. Сувора і точна регламентація та забезпечення адміністрацією розпорядку дня - це основа режиму виконання і відбування покарання, що організує початок успішної роботи з виправлення і ресоціалізації засуджених у місцях позбавлення волі.

Третя група - правила, що встановлюють порядок виконання засудженими своїх обов'язків і здійснення прав. Визначення терміна «правила» означає норму поведінки, звичку, що встановлює спосіб життя і дій. Виходячи зі змісту статей 8, 9, 107 КВК засуджені користуються правами і несуть обов'язки, встановлені законодавством країни для громадян України, за винятком обмежень, що передбачені законодавством для засуджених, а також визначених у відповідності до вироку суду та режиму відбування покарання у виді позбавлення волі.

Отже, права й обов'язки засуджених встановлюються виходячи з конституційних, загальногромадянських прав, а також обов'язків і завдань, що передбачені в законодавстві, з метою виправлення і ресоціалізації засуджених у дусі чесного відношення до праці, точного виконання законів і поваги до правил співжиття.

Основні положення правил поведінки засуджених сформульовані у Кримінально-виконавчому кодексі України, нормативно-правових актах ДПтС України і конкретизовані у Правилах внутрішнього розпорядку у вигляді правообмежень та обов'язків, а також дозволів (прав), що витікають з режиму відбування покарання.

Ряд загальних правил поведінки, встановлюваних для засуджених, які випливають з конституційних, загальногромадянських прав і обов'язків, визначають загальні вимоги дисципліни і, власне, не виражають сутності покарання, такі як: дбайливо відноситися до державного майна, сумлінно ставитися до праці й навчання, дотримуватися культури поведінки та правил співжиття, виконувати роботу з благоустрою, поліпшувати культурно-побутові умови тощо.

Інші, специфічні правила поведінки, виражають визначені правообмеження (заборони) (п. 4 ст. 107 КВК). Вони властиві тільки для місць позбавлення волі й обов'язкові до дотримання особами, що відбувають покарання.

Ці правила поведінки, як один з основних елементів режиму, виражаються в тому, що засудженим забороняється (в новій редакції 05.09.2013 р.):

самовільно залишати колонію, порушувати лінію охорони;

спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій;

придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії;

продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, що перебувають в особистому користуванні;

заподіювати собі тілесні ушкодження, у тому числі з допомогою іншої особи, завдавати шкоду своєму здоров’ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов’язків;

завдавати шкоду державному, комунальному майну, майну інших юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну;

вживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби;

чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов’язків, підбурювати до цього інших засуджених;

грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди;

вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська;

самовільно залишати призначену для перебування ізольовану територію, приміщення або визначене місце роботи, а також перебувати без дозволу адміністрації колонії у гуртожитках та відділеннях, у яких вони не проживають, або на виробничих об’єктах, на яких вони не працюють;

завішувати чи міняти без дозволу адміністрації колонії спальні місця, а також обладнувати їх у комунально-побутових та інших службових або виробничих приміщеннях;

готувати та вживати їжу в непередбачених для цього місцях, виносити продукти харчування з їдальні без дозволу адміністрації колонії;

мати при собі предмети і речі в асортименті і кількості, що виходять за межі, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

курити у дисциплінарних ізоляторах, карцерах, приміщеннях камерного типу (одиночних камерах) та виховних колоніях, а також у не відведених для цього місцях;

надсилати та отримувати кореспонденцію всупереч порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

наносити собі або іншим особам татуювання;

тримати тварин;

виготовляти, зберігати саморобні електроприлади та користуватися ними;

самовільно переплановувати, змінювати конструктивні елементи будівель та споруд колонії, споруджувати на виробничих об’єктах різні об’єкти (лазні, пральні, душові, сейфи, будиночки, будки, приміщення та засоби для відпочинку, опалення).

Для засуджених, що відбувають покарання у виді позбавлення йолі, визначено, що вони зобов'язані суворо дотримувати встановлені правила поведінки.

Будь-яке порушення засудженим своїх специфічних обов'язків, правообмежень (заборон) визначається як порушення режиму відбування покарання, за яке може бути застосоване стягнення або інші заходи впливу.

Висвітлюючи правила поведінки засуджених, регламентовані кримінально-виконавчим законодавством, необхідно підкреслити, що незважаючи на їх детальну правову регламентацію все ж таки правові норми на кожен випадок життя засуджених і діяльності адміністрації створені бути не можуть. Тому багато питань повсякденного життя засуджених і специфічні правила поведінки можуть і повинні регулюватися наказами начальника установи та розпорядженнями інших посадових осіб, яким поставлено за обов'язок забезпечувати виконання покарання у виді позбавлення полі. Важливо тільки, щоб ці правила поведінки не суперечили вимогам кримінально-виконавчого законодавства, а випливали з них і були їх подальшим розвитком і конкретизацією.

Так, наприклад, у Кримінально-виконавчому кодексі України та Правилах внутрішнього розпорядку не конкретизовані правила поведінки засуджених під час проведення побачень, відбування покарання у дисциплінарному ізоляторі, під час роботи на виробництві, прийому їжі в їдальні або придбанні продуктів харчування та предметів першої необхідності у торговельній точці, а тільки відображені основні вимоги внутрішнього розпорядку. Тому конкретизація цих правил поведінки здійснюється, як правило, адміністрацією виправної установи. Причому ці правила поведінки є обов'язковими до дотримання і за їх порушення засуджені можуть нести відповідальність як за порушення режиму.

У таких і подібних випадках ми маємо справу з індивідуальним регулюванням, яке в умовах виправних установ здійснюється на основі дотримання принципу законності, носить суворо підзаконний характер і здійснюється в межах і напрямках, установлених ним.

Адміністрація установ в особі ДПтС в межах, чітко визначених законодавством, формах і напрямках, встановлених нею, може (а в ряді випадків і повинна) здійснювати індивідуальну регламентацію конкретних суспільних відносин у процесі виконання покарання у виді позбавлення волі.

Висновки про індивідуально-регулятивну функцію застосування норм цілком відповідають основам науки управління, його найважливішому принципу - органічному сполученню централізованого і децентралізованого (індивідуального) регулювання, принципам законності й конкретності державного управління. Законодавець, не сковуючи ініціативи державних органів та їх структурних підрозділів, не регламентуючи кожен їхній крок, надає їм можливість самим розібратися у всіх деталях конкретних життєвих ситуацій.

Четверта група - правила, що визначають диференційовані умови утримання засуджених у місцях позбавлення волі.

Конкретизація різних умов утримання в колонії випливає з відповідних статей Кримінально-виконавчого кодексу України (статті 102, 107, 108, 109, 110, 111, 112, 113, 114), нормативно-правових актів ДПтС України та Правил внутрішнього розпорядку засуджених.

До них слід віднести:

- носіння одягу єдиного зразка;

- роздільне утримання різних категорій засуджених;

- різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії;

- зміна умов утримання засуджених тощо.

Різні диференційовані умови утримання в місцях позбавлення волі створюються для засуджених залежно від виду колонії, сумлінного відношення до праці або виконання встановлених правил (завдань). Це виражається також у дозволі додатково витрачати на місяць гроші в сумі від 30 до 50 відсотків мінімального розміру заробітної плати (ст. 108).

Слід зазначити, що диференційовані умови утримання засуджених відображають їх двоїстий характер, тому що вони найтісніше переплітаються з ізоляцією засуджених (наприклад, наданням пільг тощо).

Різновиди пільгових умов тримання засуджених можуть змінюватися як у межах однієї установи, так і шляхом переведення до іншої установи. Причому, це залежить від сумлінної поведінки та відношення до праці, навчання, участі в роботі самодіяльних організацій. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці та навчання довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку, в якості заохочення, представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (ст. 130).

Зміна умов утримання в межах однієї установи може й погіршуватись у разі порушення режиму відбування покарання через скасування раніше наданих пільг або шляхом переведення порушника до приміщення камерного типу (одиночну камеру) на строк до трьох місяців (ст. 132).

Природно, що зміна умов тримання або скасування раніше наданих пільг шляхом переведення засудженого до виправної колонії іншого рівня безпеки тягне за собою посилення ізоляції для таких засуджених (ст. 100).

У той же час надання засудженим відповідних можливостей підтримувати більш широкі зв'язки із зовнішнім світом слід розглядати як своєрідну пільгу, пов'язану з послабленням ізоляції (ст. 101).

Необхідно відзначити, що розглядаючи у загальних рисах основні елементи змісту режиму виконання (відбування) покарання у виді позбавлення волі й особливо різні, диференційовані умови тримання у виправній установі, ми змушені допускати деяке спрощення, «огрубіння» дійсного змісту режиму (його підсистем, основних елементів), що є необхідним і неминучим моментом процесу пізнання. В узагальненому вигляді зміст режиму представлений схемою, наведеною нижче.

У зв'язку з цим є доречним і необхідним виключити (вичленити) з основних вимог (або елементів змісту) режиму матеріально-побутове забезпечення та медичне обслуговування засуджених і розглядати його не тільки як найважливішу умову організації відбування покарання, але і як побут засуджених, один з основних засобів (вимог, елементів) процесу виконання кримінального покарання, виправлення і ресоціалізації засуджених. Це внесе ясність у тлумачення поняття і змісту режиму, а також усуне багатозначності й суперечливості в судженні про режим.

ЗМІСТ РЕЖИМУ:

1. Ізоляція (зовнішня і внутрішня):

- обмеження, заборона спілкування з членами родини та іншими особами;

- роздільне утримання різних категорій засуджених (стать, вік, тяжкість злочину, хвороби) у різних видах колоній;

- пересування на охоронюваній території та за її межами (у житлових та інших приміщеннях, ізольованих дільницях, ДІЗО, ПКТ);

- визначена кількість побачень;

- додержання правил забороняючого характеру.

2. Внутрішній розпорядок дня:

- жорсткі рамки правослухняної поведінки – час підйому, зарядки, прийняття їжі, перевірки, розведення на роботу і повернення, вільний час, відхід до сну;

- вид зайнятості впродовж кожної доби;

- черговість здійснення заходів з урахуванням місцевих умов, пори року, особливостей роботи;

- розпорядок дня – основа дисципліни й режиму відбування покарання.

3. Правила поведінки (виконання засудженими своїх обов’язків і здійснення прав):

- основні положення правил поведінки сформульовані у КВК України, правилах внутрішнього розпорядку у виді прав і обов'язків, правообмежень, дозволів (ст.ст. 8. 9, 107 КВК):

- загальні правила поведінки, що випливають з Конституційних, законодавчих, загальногромадянських прав і обов'язків, які визначають загальні вимоги дисципліни і не виражають сутності покарання;

- інші специфічні правила, які регламентуються наказами начальника установи га розпорядженнями посадових осіб.

4. Диференційовані умови (ст.ст. 102, 108-114):

- різні умови утримання за видами колоній;

- зміна умов (при заохоченні або стягненні - ст.ст. 130-131);

- придбання продуктів харчування та інших предметів у торговій точці ВУ;

- побачення короткострокові та довгострокові.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. III. Виконання бюджету
3. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
4. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
5. IV. Питання самоконтролю.
6. V. Виконання вправ на застосування узагальнювальних правил.
7. V. Питання для самоконтолю
8. V. Питання туристично-спортивної діяльності
9. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
10. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
11. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
12. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.

Переглядів: 1547