Питання 2. Сутність режиму виконання і відбування покарання в установах виконання покарань.

Під сутністю режиму відбування покарання у виправних установах слід мати на увазі, насамперед, внутрішню сторону, внутрішній зв'язок, що складає загальну, а вірніше, всезагальну основу виконання адміністрацією та відбування засудженими покарання у виді позбавлення волі, що є організуючим початком їх виправлення і ресоціалізації. Режим має двоїстий, суперечливий характер: без режиму виконання не може бути режиму відбування покарання. У ньому поєднуються цілі примусового приведення у виконання правил режиму і виховання, тобто в ньому знаходять своє подальше втілення каральні властивості покарання та всебічний розвиток, створення умов для виховних заходів. Крім того, у режимі існує й таке протиріччя, як вплив адміністрації та протидія засуджених, що в остаточному підсумку приведе до розвитку й удосконалення режиму.

Щоб відшукати і розкрити сутність режиму виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі потрібно судити про нього не за окремими проявами, а за всією сукупністю проявів системи його елементів. Потрібно розглядати усю взаємодіючу та динамічну систему правил режиму в поєднанні із зовнішньою та внутрішньою формами організації змісту, встановленої правовими нормами, що визначають повсякденне життя засудженого у виправній установі. Поодинокий розгляд окремих проявів сутності режиму через його елементи, сприйняті у відриві від інших, вочевидь може призвести до омани й невірного висновку.

Пізнання сутності режиму повинно починатися, насамперед, з визначення та пізнання його істотних ознак і основних елементів (підсистем). В кожному окремому елементі режиму в певній мірі містяться передумови більш загального поняття (наприклад, дисципліни, законності, закону тощо). Однак загальне не завжди складає сутність окремого. Справа в тому, що не загальне, а всезагальне піднімається над всіма особливостями окремого, особливого, загального і складає їх сутність Правопорядок є істотним, визначальним моментом усього змісту режиму, і, в той же час, уособлюючим щось загальне, а вірніше - всезагальне, властиве всій системі елементів режиму і кожному з них окремо. Правила поведінки, що закріплені в правових нормах і складають зміст режиму, являють собою не що інше, як державну волю, що здійснюється органами державної влади. Вони конкретно виражені в правових нормах, які встановлюють належну або можливу поведінку засудженого в період відбування покарання, а також регулюють порядок виконання, проведення в життя державної волі адміністрацією виправних установ.

Правопорядок має місце тоді, коли учасники регульованих нормами права суспільних відносин погодять свою поведінку з їх суб'єктивними правами та юридичними обов'язками; перетворюючи в життя виражену в нормах права державну волю.

Іншими словами, правопорядок, що виступає як сутність режиму відбування покарання у виправних установах, виражається в порядку відносин, що складаються в процесі реалізації правових норм учасниками правовідносин, зокрема, адміністрацією виправних установ та засудженими при виконанні і відбуванні покарання у виді позбавлення волі.

Підвищення ефективності виправлення і ресоціалізації засуджених нерозривно пов'язане з установленням, підтримкою й дотриманням у кожній виправній установі суворого і твердого правопорядку, удосконаленням профілактичної роботи з попередження правопорушень.

Адже відсутність у виправній установі твердого, заснованого на законі правопорядку заважає нормальному життю більшості засуджених, що стали на шлях виправлення, та цілеспрямованій роботі адміністрації в справі виконання покарання у виді позбавлення волі, здійсненні комплексу заходів щодо виправлення і ресоціалізації засуджених.

Забезпечення адміністрацією встановленого законодавцем правопорядку й дотримання його засудженими сприяє досягненню мети покарання - захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню ними нових злочинів. Характерними особливостями встановленого і здійснюваного у виправних установах правопорядку, на наш погляд, є те, що тут на перший план виступають і домінують сувора, чітка вимогливість і примус у рамках законодавства, які мають місце у процесі виконання кримінально-правового покарання.

Правопорядок у виправних установах, на наш погляд, найбільш рельєфно виявляється саме в режимі - суворому і точному застосуванні адміністрацією, а також виконанні й дотриманні засудженими всієї системи правил поведінки в повсякденному житті - у побуті, процесі праці, навчанні, виховній роботі тощо.

Разом з тим, в умовах виправної установи правопорядок складається не тільки в результаті дотримання правил режиму, але й опосередковано, через інші засоби і методи виправлення і ресоціалізації, хоча б тому, що правила режиму тісно взаємозалежні, переплітаються з ними, немов пронизуючи їх.

Правопорядок — це стан упорядкованості системи суспільних відносин, заснованих на праві й законності. Правопорядок у виправних установах визначає поведінку всіх діючих у ньому суб'єктів (адміністрації та засуджених), що володіють правами й обов'язками юридичного характеру і спрямовані на виконання завдань кримінально-виконавчого законодавства.

Справжній правопорядок, що виступає як сутність режиму у виправних установах, немислимий без дотримання законності учасниками правовідносин у процесі реалізації правил і вимог режиму. Тому правопорядок у виправних установах слід розглядати як порядок відносин між адміністрацією та засудженими, що складається в результаті здійснення правових норм і вимог законності.

Правоохоронна діяльність, здійснювана державою (в особі ДПтСУ), виражається в наданні виправним установам прав і можливостей, а також створенні умов для правильного й ефективного застосування правових норм у частині виконання покарань у виді позбавлення волі, забезпечення режиму відбування покарання засудженими шляхом використання можливих правових засобів і методів впливу.

Причому, ці правові засоби і методи впливу в залежності від конкретних обставин можуть виступати в якості як основних, так і другорядних.

Наявність множинності та різноманітності засобів і методів впливу на засуджених при забезпеченні встановленого правовими нормами режиму відбування покарання утворюють єдину систему взаємодіючих і динамічних засобів і методів, що застосовуються адміністрацією виправних установ в процесі правоохоронної діяльності. Причому, всі засоби і методи впливу на засуджених, що застосовуються у виправних установах, тісно взаємопов'язані та знаходяться у постійній взаємодії.

Тому задля уточнення і конкретизації правоохоронної діяльності із забезпечення режиму, підтримки й захисту правопорядку у виправних установах, необхідно в цій системі засобів і методів у кожному конкретному випадку виділяти серед них основні, істотні.

Також слід відзначити, що під час застосуванні таких засобів впливу на засуджених слід враховувати і специфічні умови тримання, і людські стосунки, які відбуваються між засудженими, і сам контингент засуджених. Якщо у конфліктних ситуаціях перевагу віддавати силовим методам впливу на засуджених, а заходи стягнення будуть неадекватні характеру самих вчинків, неминуча відповідна негативна реакція. У зв'язку з цим суворість повинна поєднуватися з чутливим відношенням до законних потреб засудженого, але разом з тим потрібно виключити лібералізм, який породжує стан беззаконності та розпущеності. Слід враховувати й ту обставину, що в сучасних умовах демократичних змін у державі засуджені не тільки критично ставляться до дій адміністрації, але й більш вимогливо відносяться до забезпечення своїх прав.

Режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності. Тому, необхідно зауважити, що наведене положення дещо відрізняється від цілей режиму, закріплених у міжнародних нормативно-правових актах. Європейські в'язничні правила вказують, що режим, застосовуваний в місцях позбавлення волі, повинен: а) забезпечувати умови життя, сумісні з людською гідністю та нормами, прийнятими в суспільстві; б) звести до мінімуму негативні наслідки ув'язнення та різницю в ув'язненні та на свободі, з тим, щоб ув'язнений не втратив почуття самоповаги або особистої відповідальності; в) підтримувати та укріплювати зв'язки з рідними та громадськістю в інтересах ув'язнених та їх сімей; г) надавати можливість ув'язненим розвивати навички та схильності, що допоможуть їм успішно включитись у життя суспільства після звільнення.

Отже, підсумовуючи наведене вище, можна зазначити, що:

1) режим відбування покарання у виді позбавлення волі це досить складне правове явище, що має двоїстий, суперечливий характер;

2) сутність режиму полягає у системі правил режиму - необхідних, суттєвих його ознак, а також зовнішніх і внутрішніх форм організації тримання засуджених (охорони, нагляду, оперативно-розшукової та режимно-профілактичної діяльності);

3) поряд із сутністю, що є істотною, єдиною і визначальною у змісті режиму виступає правовий порядок виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі;

4) правопорядок у виправних установах необхідно розглядати як порядок відносин адміністрації та засуджених, що складається м результаті реалізації правових норм і вимог законності;

5) в умовах виправної установи правопорядок (як сутність режиму) разом з тим відображає комплексний характер реалізації кримінально-правового покарання, застосування всіх засобів і методів цього процесу виправлення і ресоціалізації засуджених.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Питання 1. Поняття режиму виконання і відбування покарання в установах виконання покарань в науково-юридичній літературі та Кримінально-виконавчому кодексі України.	\|	Питання 3. Основні елементи режиму виконання і відбування покарання в установах виконання покарань.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.