Питання 1. Поняття режиму виконання і відбування покарання в установах виконання покарань в науково-юридичній літературі та Кримінально-виконавчому кодексі України.

ВСТУП

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

У сучасній юридичній літературі можна зустріти вельми різноманітні визначення поняття режиму, наприклад: «режим у місцях позбавлення волі», «режим виконання покарання», «режим відбування покарання», «режим тримання засуджених» і таке інше, що мабуть обумовлено не тільки прагненням пізнати це поняття, алей тим, що термін «режим» як у розмовній мові, так і в літературі вживається у різних значеннях, що й приводить до неоднозначності. Однак термін «режим» без стислого визначення й уточнення суттєвих його ознак може нам дати не тільки приблизне, але й невірне уявлення.

Якщо виходити із загального розуміння слова « режим », то воно означає насамперед - «управління», «систему правил», «розпорядок», «установлений порядок». Тому під час вживання у розмові слова «режим» мається на увазі насамперед суворе й точне виконання системи правил, чергування цілеспрямованих заходів, необхідних людині і таких, що визначають порядок способу її життя або управління певним процесом.

У загальній і спеціальній науковій та навчальній юридичній літературі під режимом розуміється:

- порядок виконання покарання в УВП;

- порядок тримання в УВП;

- сукупність правил поведінки засуджених;

- порядок життя та праці засуджених;

- діяльність УВП;

- система заходів і методів, що сприяють вихованню;

- сукупність установлень, що визначає обсяг обмежень для засуджених і порядок їхньої реалізації;

- порядок реалізації кримінально-правового покарання та залучення засуджених до праці, політико-виховної роботи, загальноосвітнього й професійно-технічного навчання;

- порядок виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі, в якому виражається покарання, що забезпечує попереджувальний і виховний вплив.

У цих визначеннях і трактуваннях поняття режиму, навіть за наявності в них суперечливості та значеннєвих відтінків, можна зазначити, що усі вони мають:

1. Занадто широкий і загальний підхід до тлумачення режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі, що в остаточному підсумку призводить до втрати в самому визначенні його власного змісту та перетворення терміна «режим» у збірне позначення й поглинання ним інших правових явищ.

2. Включення до поняття режиму деяких вимог і умов виконання покарання, що призводить до того, що не всі з них можуть бути віднесені до норм, які визначають режим відбування покарання.

3. Неясність співвідношення режиму відбування покарання з поняттям дисципліни засуджених.

Така розбіжність визначень поняття режиму і його тлумачення свідчить про те, що серед юристів (і науковців, і практиків) досить широко розповсюджена думка, що режим є не що інше, як порядок виконання покарання у виді позбавлення волі. Так, професор М.О. Стручков пише: «Якщо ґрунтуватися на загальновживаному і зрозумілому кожному значенні слова «режим», то не можна сказати нічого іншого, як визнати режимом (від франц. regime) уклад, порядок або спосіб життя людини. Режим під час відбування покарання - це уклад або спосіб життя засудженого. ...Якщо спробувати дати його визначення як правового явища, то доведеться сказати наступне: під режимом у виправно-трудових установах слід розуміти врегульований нормами права порядок виконання покарання у виді позбавлення волі».

В іншій своїй праці М.О. Стручков відзначає, що «поняття режиму, якщо тлумачити його широко, повинне охопити буквально все життя виправно-трудової установи. Але поняттю режиму слід надавати й більш вузького значення. Режим, встановлений у виправно-трудових установах, являє собою врегульований нормами права порядок виконання покарання у виді позбавлення волі, пов'язаного з виправно-трудовим впливом. Іншими словами, режим - це правопорядок у виправно-трудових установах, що забезпечує виправлення і перевиховання засуджених, вирішення завдань часткового (спеціального) і загального попередження»

У подальшому Стручков уточнює, що режим позбавлення волі можна визначити як установлений законом порядок виконання (відбування) призначеного покарання, що відображає властивий даному покаранню комплекс правообмежень, виступає в якості одного з основних засобів виправлення і перевиховання засуджених, створює необхідні умови застосування та забезпечує саме застосування інших засобів виправлення і перевиховання засуджених

Вищенаведені точки зору страждають деякими неточностями щодо суті (основного змістовно-застосовчого призначення) визначення поняття режиму, тому що за своїм змістом вони є досить загальними і не відображають суттєвих властивостей та ознак режиму. Це можна обґрунтувати тим, що:

по-перше визначення - «режим при відбуванні покарання – це уклад або спосіб життя засудженого» - не узгоджується з тлумаченням у науковій літературі понять «уклад», «спосіб життя».

по-друге, визначення «режим - це порядок виконання покарання» хоча й стисле, але недостатньо точне. Адже закон говорить про режим виконання і відбування покарання. Звичайно, ці терміни тісно пов'язані, але не тотожні.

по-третє, є неточним твердження, що «режим» - це правопорядок у виправній установі, тому що «правопорядок» більш ємний термін, який, на наш погляд, може виступати як мета або сутність режиму.

Виходячи з вищенаведеного, поняття режиму, як і будь-яке інше поняття, повинно відповідати на питання, що це за явище і в чому його сутність. Воно повинно бути конкретним, домірним і не перетворюватися в поняття «без берегів» або містити в собі «коло», тому що тоді воно втрачає своє методологічне, наукове та інформаційне значення.

Виходячи з вищевикладеного, режим виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі – це встановлена правовими нормами і реалізована адміністрацією виправних установ система правил поведінки засуджених, що виражається в їх ізоляції, диференціації умов тримання, правообмежень і забезпеченні розпорядку дня та застосування заходів виправного впливу з метою ресоціалізації і виправлення засуджених, виключення можливості здійснення ними нових злочинів й інших антигромадських вчинків.

При визначенні основних та істотних ознак режиму слід виходити насамперед із властивостей, що визначають характер, правову природу, напрямок мети й завдання режиму виконання і відбування покарання. Такими ознаками є:

1. Сувора й точна правова регламентація режиму відбування покарання.

2. Можливість застосування примусових заходів для забезпечення дотримання правил режиму у випадку невиконання їх засудженими (порушення, відмова від добровільного виконання, дотримання).

3. Фактична реалізація правил режиму (застосування, виконання і дотримання правових норм адміністрацією та засудженими) у процесі виконання і відбування покарання.

Досить виключити хоча б одну з цих основних ознак, як втрачається можливість вести мову про наявність установленого режиму відбування (одночасно й про виконання) покарання у виправній установі.

Розглянемо коротко суть цих ознак.

1. Режим, як суворо регламентований розпорядок, за яким здійснюється повсякденне й послідовне чергування різних дій, необхідний для кожної людини й колективу. Правила режиму існують у мікроколективах, у великих виробничих колективах, у всіх державних і громадських установах та організаціях. Режим у цьому сенсі являє собою визначену систему правил поведінки, спрямованих на створення суворого внутрішнього розпорядку, який би сприяв ритмічній діяльності людей у будь-якому колективі, дотриманню ними дисципліни та встановленого порядку.

Навіть режим кожного індивіда визначає чітке чергування й дотримання основних дій у його повсякденному житті, таких як підйом, зарядка, туалет, прийом їжі, час відпочинку, сну тощо. Ці заходи, правила поведінки в способі життя є елементами режиму індивіда. Для індивіда такі правила режиму регламентуються не стільки нормами права, як нормами моралі, традиціями та звичаями, що складаються в процесі суспільних відносин, а дотримання їх ґрунтується на самосвідомості кожної людини.

Правила режиму відбування покарання засудженими найдетальніше регламентуються нормами права і є обов'язковими до суворого і точного виконання й дотримання їх кожним засудженим та чітким забезпеченням адміністрацією виправної установи. Причому, дотримання правил режиму засудженими ґрунтується не стільки на нормах моралі, традиціях, звичаях, скільки на нормах права, законах держави. Тому режим відбування покарання у виправній установі носить насамперед державно-правовий характер.

2. Режим відбування покарання передбачає можливий і явно примусовий характер його забезпечення, здійснюваний певним державним апаратом (нині ДПтСУ), а в його системі - адміністрацією виправних установ. Порядок і умови відбування покарання в них визначають правові норми, що встановлюють визначені правообмеження та обов'язки для засуджених, виконання яких забезпечується можливістю застосування примусових заходів, установлених кримінально-виконавчим законодавством.

Будь-яке порушення засудженим правил режиму може призвести до відповідальності порушника й визначено-передбаченого заходу впливу з боку адміністрації. Таким чином, режим відбування покарання може носити примусовий, але правовий характер навіть відносно дій засудженого, які в звичайних умовах, на волі, здавалося б, регулюються тільки нормами моралі, традиціями, звичаями і є вираженням турботи про своє здоров'я та побут. Досить, наприклад, засудженому у встановлений час не лягти спати або не піднятися за сигналом без поважних причин, не вийти на фіззарядку або неохайно заправити ліжко тощо, як його може бути піддано певному заходу, як за порушення режиму відбування покарання, тому що такі дії, за цих обставин, носять правовий характер.

У процесі виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі примус проявляється найбільш рельєфно у змісті режиму, особливо при забезпеченні ізоляції засуджених, установлення для них розпорядку дня й обов'язків.

3. Режим тримання засуджених у місцях позбавлення волі регламентується нормами права, але забезпечується в результаті цілеспрямованої діяльності адміністрації виправних установ. Реальне здійснення правової норми настає лише тоді, коли чітко виконуються передбачувані права і обов'язки учасниками правовідносин. Реалізація ж правових норм забезпечується державою, у тому числі й примусовою силою державного механізму.

Практика показує, що без реального забезпечення адміністрацією виправних установ правил режиму, а також суворого й точного дотримання та виконання їх засудженими, не можна вести мову про наявність режиму, іншими словами, про наявність фактичної реалізації правил режиму.

Тому режим відбування покарання засудженими в місцях позбавлення волі забезпечується на основі правових норм (закону, інструкцій, наказів), але живими людьми, їхньою цілеспрямованою діяльністю.

В правових нормах визначаються основні правила поведінки засуджених у повсякденному житті в умовах ізоляції. Ці правила і складають основу режиму виконання і відбування покарання в місцях позбавлення волі. У процесі виконання покарання, тобто тримання засуджених у виправній установі, адміністрація привчає їх, інколи в примусовому порядку, до дотримання режиму й правильного способу життя.

Правила режиму, які визначають дотримання ізоляції та розпорядку дня, поводження засуджених у побуті, на виробництві, при навчанні й проведенні заходів виховного характеру, знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозумовленості з іншими основними засобами виправлення і ресоціалізації. Усе це призводить до того, що часом важко, майже неможливо провести межу й визначити, що певне явище (правило поведінки, вимога режиму) відноситься саме до режиму, а не до інших основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених (праця, соціально-виховна робота тощо).

Правила режиму немовби пронизують усі засоби виправлення і ресоціалізації, переплітаються й органічно сполучаються з ними. Від того, наскільки вірно і послідовно адміністрація виправної установи поєднує у своїй практичній діяльності проведення в життя правил режиму в комплексі з іншими основними засобами виправлення і ресоціалізації, значною мірою залежить вирішення завдань виконання покарання.

Це цілком закономірно, тому що процес виправлення і ресоціалізації засуджених не може бути вирішено за допомогою лише одного з основних засобів. Жоден засіб не можна визнати ні гарним, ні поганим, бо його не можна розглядати окремо від інших засобів, від цілої системи, від цілого комплексу впливу на засудженого. Тому необхідний комплексний підхід, забезпечення тісної єдності трудового й морально-психологічного індивідуального виховання.

Таким чином, режим виконання і відбування покарання у виправній установі, виступаючи як умова застосування інших основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених, сприяє їх оптимальному впливу на виховний процес.

Режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ	\|	Питання 2. Сутність режиму виконання і відбування покарання в установах виконання покарань.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.