• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Типологізація територій

Реалізація диференційованої політики регіонального вирівнювання передбачає проведення розробок по типологізації як суб'єктів держави, так і їх територій з подальшою "прив'язкою" до конкретних цілей і задач надання фінансовою підтримки. Успіх в рішенні задачі вирівнювання соціальних і економічних умов розвитку регіонів багато в чому залежить від вибраного підходу до їх класифікації, розробки загальнофедеральних стандартів і побудови конкретних карт типологізації ареалів в суб'єктах держави.

Опису сценаріїв кількісної і якісної оцінки стану регіонів присвячено немало досліджень і публикаций. При цьому автори, як правило, лише ранжують "багаті" (донори) і "бідні" (реципієнти) суб'єкти держав в залежності від їх бюджетного благополуччя. У ряді випадків робиться спроба дати комплексну оцінку стану регіону. Для цього різні характеристики економічного і соціального розвитку зводяться воєдино (інтегруються) з використанням тієї або іншої техніки зважування (ваги).

Принципове методологічне питання регіональної політики – класифікація регіонів і їх ареалів в залежності від характеру виникаючих типових проблем.

У основі класифікації лежать наступні положення: відмова від тотального ранжування регіонів як по кількісних, так і по якісних ознаках; використання проблемного принципу регіонального угрупування; визнання вибору об'єктів федеральної підтримки тільки на рівні суб'єктів держави недостатній; доцільність регіональної класифікації переважно на рівні муніципальних утворень.

Процес регіональної класифікації включає наступні стадії:

· ідентифікація типових проблем на території;

· оцінка гостроти проблем на основі економічних, фінансових, соціальних і інших показників;

· угрупування муніципалітетів по класах в залежності від їх економічного, фінансового, соціального, екологічного становища з використанням спеціальних критеріїв.

Вибір критеріїв з метою віднесення регіону до того або іншого класу - мабуть, найбільш складна задача. Він визначається стратегією вирівнювання, що прогнозується (бажаної) інтенсивністю регіонального зближення економічних і соціальних показників, можливостями вирівнювання, передусім фінансовою.

Внаслідок аналізу ідентифікуються типові регіональні проблеми і формується сукупність відображаючих їх показників. Всі показники, що використовуються в процедурі (алгоритмі) класифікації і відповідно в механізмі формування державного стандарту, рівнозначні. Формування списку одержувачів допомоги, як і державного стандарту, здійснюється ітеративно. На кожному етапі (ітерації) задаються три керуючих параметри: сукупність ознак (показників), наприклад, 8; конкретні порогові значення по всіх ознаках; критична маса ознак, наприклад, 5.

Схему, що пропонується необхідно адаптувати до реальних можливостей, насамперед інформаційних. У процесі класифікації муніципальних утворень дані, що використовуються повинні бути уніфіковані по території з точки зору методики, що застосовується, їх реального наповнення і т.ін.

Існуючі механізми надання федеральної підтримки нерідко ведуть не до ослаблення, а до посилення регіональної диференціації і вимагають все більших об'ємів перерозподілу (фінансових) ресурсів при все менших федеральних можливостях. Модель політики регіонального вирівнювання, що пропонується направлена на забезпечення умов для розвитку регіонів. Подолання регіональної асиметрії в довгостроковій перспективі досягається на базі економічного зростання в країні загалом і випереджального зростання відсталих територій зокрема. Заохочуючи передусім власні зусилля регіонів, регіональна політика може в необхідних випадках використати інструменти федеральної підтримки, що надається на чітких умовах і що приводить до досягнення бажаних соціально-економічних результатів.

Реалізація диференційованої політики регіонального вирівнювання передбачає проведення розробок по типологізації суб'єктів держави і їх територій. При цьому потрібно відмовитися від тотального ранжування регіонів як по кількісних, так і по якісних ознаках. У основу класифікації треба покласти проблемний принцип угрупування регіонів і особливо муніципалітетів.

Читайте також:

1. Види використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду
2. Відображення нафтогазонакопичення територій в аномаліях геофізичних полів
3. Встановлення прибудинкових територій.
4. Геологічних умов територій
5. Екологічне значення ландшафтів і заповідних територій
6. Екологічні проблеми урбанізованих територій
7. Етапи створення територій природно-заповідного фонду
8. Єдина державна система цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру
9. Загальний порядок використання та контролю територій та об’єктів природно-заповідного фонду
10. Закон України Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру
11. Засоби захисту населення, матеріальних цінностей і територій від надзвичайних ситуацій.
12. Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

Переглядів: 583