• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПРИХОВАНІ

Нетарифне релулювання

нетарифне регулювання застосовується лише з такими цілями:

—захист національної економіки;

—дотримання міжнародної безпеки;

—охорона життя та здоров´я людей;

—виконання міжнародних зобов´язань;

—підтримка стабільності міжнародної торговельної системи тощо.

Види нетарифного регулювання:

· приховані

· кількісні

· фінансові

· валютно-кредитні

Основними з цих методів є такі:

—технічні бар´єри;

—внутрішні податки та збори;

—державні закупки;

—вимоги про вміст місцевих компонентів.

Технічні бар´єри— усі державні заходи контролю та обмежень, пов´язані з вимогами до технічних параметрів товару, які можуть бути використані як засіб обмеження доступу тих чи інших товарів на внутрішній ринок країни.

Технічні бар´єри різноманітні за своєю природою та формами прояву. Вони можуть встановлюватись у вигляді:

—стандартів;

—технічних норм і правил;

—вимог до безпеки товарів;

—вимог до упакування, маркування та інших технічних характеристик продукції.

За юридичною формою розрізняють технічні бар´єри:

—у вигляді відповідних законодавчих актів даної країни, які мають універсальний характер та застосовуються до даного товару в цілому, коли він реалізується на території країни незалежно від того, вироблений він всередині країни чи імпортований. Ці акти можуть мати форму закону чи підзаконних актів (наприклад, вимоги до вмісту шкідливих речовин у продуктах харчування) згідно з законодавством про захист прав споживачів;

—у вигляді нормативних актів у рамках чинного митного законодавства, прийнятих до виконання відповідних нормативних актів загального характеру;

—у вигляді міжнародних угод. Це пов´язано із розширенням міжнародного співробітництва у сфері стандартизації та захисту навколишнього середовища. Наприклад, угоди про захист озонового шару, які передбачають вимоги щодо використання речовин, які не руйнують озоновий шар, та угоди з торгівлі промисловими відходами.

Внутрішні податки та збори— приховані методи торгової політики, спрямовані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару й скорочення внаслідок цього його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Вони не є предметом міжнародного регулювання, а знаходяться цілком у компетенції національних органів влади, як центральних, так і місцевих.

Внутрішні податки та збори виконують фіскальну функцію — поповнення державного бюджету з метою наступного фінансування, зокрема, державних органів, які відповідають за регулювання, контроль та спостереження за зовнішньоторговою діяльністю.

Внутрішні податки та збори поділяються на дві групи:

1) зрівнювальні податки та збори— еквівалентні непрямим податкам та зборам, які збираються у країні-імпортері з національних товарів у формі податку на додану вартість (ПДВ), податку на продаж, податку на споживання, акцизу. Мета цих податків та зборів — створення єдиного податкового режиму для іноземних та вітчизняних товарів. Згідно правилами ГАТТ, імпортні податки не повинні перевищувати розміру оподаткування аналогічних товарів внутрішнього виробництва, не повинні утворювати додаткового бар´єра, який захищає товари вітчизняного виробництва. Проте на практиці це часто не дотримується, зокрема тому, що імпортні податки та збори нараховуються на ціну товару СІФ, яка включає суму виплачених мит. Багато країн використовують оподаткування для стимулювання експорту національних товарів шляхом повернення податків, заплачених за товар, призначений для експорту;

2) податки та збори, які збираються з імпортера у зв´язку із митним оформленням і переміщенням товару через кордон.У США, наприклад, збір за митне оформлення товару становить 0,17 % вартості (але не менше 21 і не більше 400 доларів США). До цієї групи крім збору за митне оформлення товару належать:

—імпортний депозит-форма застави, яку імпортер має внести на певний строк, — безпроцентний внесок, що дорівнює всій або частині вартості товару. Внаслідок цього з обороту забирається значна частина капіталу експортера, цим обмежується його платоспроможність;

—кредитні обмеження для імпортера, які полягають в обмеженні максимальної суми кредиту, строку видачі, збільшенні процентної ставки при наданні у кредит грошових коштів, зумовлені їх цільовим використанням (імпорт товарів);

—консульські збори — плата за надання консульської фактури; характерні для країн Латинської Америки;

—прикордонні збори фіскального характеру;

—обмеження стосовно іноземних вино-горілчаних виробів;

—дискримінаційні збори з автомобілів;

—статистичні та адміністративні збори, які здійснюються з метою забезпечення ретельного статистичного обліку зовнішньоторгових вантажів;

—спеціальні збори на імпортні товари (наприклад, в ЄС установленні спеціальні збори при імпорті оцинкованого заліза);

—муніципальні збори;

—поштові збори;

—портові збори;

—збори на розвиток експорту;

—збори на доброчинні цілі (Туреччина, Ірак, Іран).

Державні закупки— прихований метод торговельної політики, який вимагає від державних органів та підприємств придбати певні товари лише у національних фірм, незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчі за імпортні. Найчастіше така політика пояснюється вимогами національної безпеки. Наприклад, американський уряд за законом 1933 p., який отримав назву "Акт "Купуй американське", платив на 12 % більше, а для оборонних товарів — на 50% більше американським постачальником порівняно з іноземними. У країнах ЄС, де донедавна засоби зв´язку були державними, практично не було торгівлі обладнанням зв´язку, оскільки від державних фірм вимагалось купувати таке обладнання лише у своїх виробників.

Вимогипро вмістмісцевих компонентів— прихований метод торговельної політики держави, який законодавчо встановлює частку участі національних виробників у виробництві імпортованого товару. Зазвичай вимога про вміст місцевих компонентів використовується країнами, що розвиваються, у рамках політики імпортозаміщення, яке передбачає створення та нарощування національної бази виробництва імпортних товарів, з метою наступної відмови від їх імпорту. Уряди розвинених країн використовують вимогу про вміст місцевих компонентів з метою запобігання переміщення виробництва у країни, що розвиваються, з більш дешевою робочою силою і зберегти тим самим рівень зайнятості. Наприклад, США зобов´язують іноземних постачальників автомобілів на американський ринок, зокрема японських, розширити використання комплектуючих частин американського виробництва, робочої сили та послуг у сфері реклами.

Читайте також:

1. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі: кількісні обмеження, приховані методи торгової політики, фінансові методи торгової політики.
2. Приховані види торговельних обмежень
3. Приховані методи зовнішньоекономічної політики
4. Приховані обмеження
5. Явні та приховані функції конфлікту

Переглядів: 675